ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 33/42123.11.10
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом приватного акціонерного товариства «Екологоохоронна фірма «Креома-Фарм»
до публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»
про стягнення 43 505,28 грн.
За участю представників сторін:
від позивача: Петрик С.А. -представник за довіреністю №67/3-235 від 17.05.2010 року;
від відповідача:Колодуб Ю.В. -представник за довіреністю №02-04/524 від 16.11.2009 року.
встановив:
Приватне акціонерне товариство «Екологоохоронна фірма «Креома-Фарм»звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»про стягнення 43 505,28 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до договору банківського рахунку № 39.6-18/1139 від 01.10.2007 року та додаткової угоди № 1 від 01.12.2008 року відповідач зобов'язувався надавати позивачу послуги з розрахунково-касового обслуговування поточних рахунків.
20.01.2009 року позивач подав до Банку заяву про купівлю іноземної валюти, згідно якої доручив Банку купити 2 340 000, 00 російських рублів. Вказаною заявкою передбачалось, що відповідач утримає з перерахованих коштів комісію за власні послуги в сумі 0,4%.
Станом на 21.01.2009 року максимальний курс продажу російського рубля на Міжбанківському валютному ринку становив 0,242 грн. за один російський рубль.
Для здійснення операції по купівлі валюти 20.01.2009 року позивачем було перераховано на рахунок, вказаний у заяві, 590 000,00 грн., а 21.01.2009 року - ще 22 050,40 грн., разом -612 050,40 грн.
21.01.2009 року російські рублі в сумі 2 340 000,00 російських рублів за заявою позивача, як повідомив відповідач, були куплені по курсу 0,26 гривень за 1 російський рубль.
Таким чином, вартість 2 340 000,00 російських рублів станом на 21.01.2009 року на МВР становила 566280,00 грн., комісія банку становить - 2265,12 грн. (0.4%). Різницю між курсом купівлі валюти, комісією банку та фактично отриманими коштами в розмірі 43505,28 грн. відповідач і досі не перерахував на поточний рахунок позивача.
У зв'язку з вищезазначеним, позивач звернувся до суду.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.11.2010 року порушено провадження у справі №33/421, розгляд справи призначено на 16.11.2010 року.
У судовому засіданні 16.11.2010 року представники сторін подали документи на виконання вимог ухвали суду від 04.11.2010 року.
Представник відповідача подав клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.2 ст.80 ГПК України.
Судом оголошено перерву до 23.11.2010 року.
У судовому засіданні 23.11.2010 року представники сторін подали документи на виконання вимог ухвали суду від 04.11.2010 року.
Представник відповідача 16.11.2010 подав письмове клопотання про припинення провадження у справі на підставі п.2 статті 80 ГПК України, обґрунтовуючи це тим, що даний спір вже був предметом розгляду у Господарському суді м. Києва (суддею Курдельчук І.Д, справа №53/173-13/170) між тими ж сторонами і з тих же підстав.
Представник позивача поставив вирішення вищезазначеного клопотання на розсуд суду.
Відповідно до п.2 ч.1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Предмет позову -це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову -це фактичні обставини на яких ґрунтується вимога позивача.
Так, підставою позову у справі №53/173-13/170 є безпідставне прийняття банком до виконання документу, який оформлений з порушенням вимог нормативно-правових актів та незаконне здійснення валютної операції не на міжбанківському валютному ринку України. А підставою позову у даній справі є невідповідне нарахування банком курсу купівлі валюти.
Таким чином, враховуючи те, що підстави позовів різні, суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про припинення провадження у справі на підставі п.2 ст.80 ГПК України у зв'язку із його необґрунтованістю.
Представник позивача підтримав свої позовні вимоги, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Як зазначено позивачем, відповідно до договору банківського рахунку № 39.6-18/1139 від 01.10.2007 року та додаткової угоди № 1 від 01.12.2008 року відповідач зобов'язувався надавати позивачу послуги з розрахунково-касового обслуговування поточних рахунків.
Проте, як встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 09.12.2009 року у справі №53/173-13/170, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2010 року, операції з купівлі-продажу російських рублів відповідачем за дорученням позивача не входять до переліку послуг, що надаються позивачу за договором банківського рахунку № 39.6-18/1139 від 1 жовтня 2007 року послуги, з приводу яких виникли спірні правовідносини.
Тому, правовідносини, які виникли між сторонами під час виконання заявки на купівлю інвалюти, носять самостійний характер та врегульовані Правилами обслуговування банківських поточних (крім карткових) рахунків суб'єктів господарювання, відкритих в Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк».
Відповідно до ч.2 статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав відповідачу заяву про купівлю іноземної валюти №1 від 20.01.2009 року в якій вказав найменування та місцезнаходження уповноваженого банку, що обслуговує клієнта; код заяви про купівлю іноземної валюти назву документа - заява про купівлю іноземної валюти, вказав дату складання заяви про купівлю іноземної валюти, скорочене найменування клієнта, що збігається із найменуванням, підставу для купівлі іноземної валюти -контракт №5 від 12.11.08, назву іноземної валюти -російські рублі, що купується, словами та цифровий або літерний код іноземної валюти, суму купівлі іноземної валюти цифрами (2 340 000,00), курс купівлі -згідно курсу «Укрсоцбанк», номер поточного рахунку в іноземній валюті, код і найменування уповноваженого банку, що обслуговує клієнта, у якому відкрито цей рахунок.
У заяві зазначено, що банк зобов'язується здійснити перерахування суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування до відділення Пенсійного фонду.
Доручено АКБ «Укрсоцбанк»утримати з суми в гривнях, яка перерахована на купівлю іноземної валюти, комісійну винагороду.
В заявці зазначено, що під час здійснення операцій за курсом нижчим, ніж зазначений у заяві, або в разі неможливості виконання заяви, уповноважений банк повинен перерахувати залишок коштів у гривнях на поточний рахунок позивача у гривні.
Заява містить відбиток печатки та підписи відповідальних осіб клієнта керівника Толчеєва Ю.З. та головного бухгалтера Аврамової Л.П.
Таким чином, позивач у заяві на купівлю іноземної валюти вказав узгоджений з відповідачем курс, а саме: «згідно курсу «Укрсоцбанк».
Відповідно до ч.2 п.33 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою затверджене постановою Правління Національного банку України №291 від 10.08.2005 року, суб'єкт ринку зобов'язаний виставити за дорученням клієнта на купівлю та/або продаж на прямому міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту з використанням засобів Системи підтвердження угод виключно в сумі та за курсом, що визначені клієнтом у його заяві або дорученні.
Згідно з п.1.2 постанови Правління Національного банку України «Про функціонування безготівкового міжбанківського валютного ринку України»№435 від 18.12.2008 року банк від власного імені здійснює купівлю іноземної валюти від своїх клієнтів (крім банків) за узгодженим з ними курсом та продає її власним клієнтам (крім банків) також за узгодженим з ними курсом.
В забезпечення купівлі валюти позивач платіжним дорученням №6418 від 20.01.2009 року перерахував банку 590 000,00 грн. з призначенням платежу: «перерахування коштів для купівлі валюти рублі Росії 0,5% ПФ, комісія 0,7 % згідно заявки №1 від 20.01.09 без ПДВ».
Як зазначено відповідачем та не спростовано позивачем, станом на 21.01.2010 року (день виконання заяви) курс АКБ «Укрсоцбанк»становив 0,26 грн. за 1 російський рубль, про що клієнт був повідомлений. Крім того, відповідач на виконання вищевказаної заяви на купівлю іноземної валюти 21.01.2009 року повідомив позивача про відсутність пропозицій продажу російських рублів за курсом 2,4 грн. за 10 російських рублів в межах банку та запропонував позивачу купити російські рублі за курсом відповідача, а саме 2,6 грн. за 10 російських рублів, і в разі якщо курс гривні до російського рубля буде прийнятий для позивача, останньому необхідно додатково перерахувати ще 22 050,40 грн.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, позивачем було перераховано відповідачу 22 050,40 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №6426 від 21.01.2009 року з призначенням платежу: «перерахування коштів для купівлі валюти рублі Росії 02,% ПФ, комісія 0,4% згідно заявки №1 від 20.01.09 без ПДВ».
Таким чином, суд вважає, що дані конклюдентні дії сторін вказують на узгодженість курсу купівлі валюти за курсом встановленим банком.
Відповідно до ч.1 статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 09.12.2009 року у справі №53/173-13/170, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 10.03.2010 року, дії банку вчинені в межа приписів нормативно-правових актів НБУ.
Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що позивач у заяві на купівлю іноземної валюти вказав узгоджений з відповідачем курс, а саме: «згідно курсу «Укрсоцбанк»та обізнаність про курс валюти підтверджена вчиненням перерахування коштів в розмірі 590 000,00 грн. здійсненого добровільно та доплатою в розмірі 22 050,40 грн., тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача коштів в розмірі 43 505,28 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з статтею 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ч.2 ст. 35, ст.ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя С.М. Мудрий
Дата підписання повного тексту рішення 25.11.2010 року.