Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "16" листопада 2010 р. Справа № 15/1065
Господарський суд Житомирської області у складі:
Судді Кравець С.Г.
при секретарі Біленькій Ю.П.
за участю представників сторін
від позивача: Виговського О.В. - представника за довіреністю № 06/01-10
від 11.01.2010р.,
від відповідача: не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Виробничо-постачального підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "СЕВЛ" (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)
до Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" (с.Поліське, Коростенський район)
про стягнення 160541,10 грн.
Виробничо-постачальне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "СЕВЛ" звернулося з позовом до господарського суду про стягнення на свою користь з Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" 160541,10грн., серед яких: 131500,00грн. борг, 26401,00грн. пеня, 2640,10грн. - 3% річних.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 0350904 (а.с.117).
11.11.2010р. до господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №15/1065 на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України до розгляду пов'язаної з нею справи № 8/73-Д. В обґрунтування клопотання про зупинення провадження у даній справі, відповідач посилається на те, що засновником СП "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу", Товариством з обмеженою відповідальністю "Стройпроект" (м.Москва) подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду Житомирської області у справі №8/73-Д про визнання недійсним договору на поставку продукції №038 від 10.09.2008р.
Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Заявивши клопотання про зупинення провадження у справі, відповідач не подав доказів звернення до апеляційної інстанції щодо оскарження рішення господарського суду Житомирської області від 29.09.2010р. у справі №8/37-Д про відмову у задоволенні позову ТОВ "Стройпроект" про визнання недійсним договору на поставку продукції №038.
Враховуючи зазначені обставини та той факт, що на час прийняття рішення у даній справі, договір на поставку продукції №038 від 01.09.2008р. не визнано недійсним (рішенням господарського суду Житомирської області від 29.09.2010р. у справі №8/73-Д відмовлено ТОВ "Стройпроект" у задоволенні позову про визнання недійсним договору на поставку продукції №038) у встановленому законом порядку, господарський суд вважає за необхідне відхилити заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду справи № 8/73-Д.
Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2008р. між Спільним підприємством "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" (відповідач/покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕВЛ" (позивач/постачальник) було укладено договір на поставку продукції № 038 (а.с. 7-9).
Згідно з ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до п. 1.1 договору № 038 від 01.09.2008р. сторони погодили, що постачальник на основі даного договору зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити обладнання, запасні частини (по найменуванню, кількості та ціні) згідно специфікаціям (обов'язковим додаткам до даного договору).
Згідно п. 3.1 договору № 038 від 01.09.2008р., ціна на продукцію зазначається у специфікаціях (додатках до даного договору).
Сума договору на момент його укладення становить 226500,00грн. з урахуванням ПДВ 20% (п. 3.2.Договору № 038 від 01.09.2008р.).
Пунктом 3.3 договору № 038 від 01.09.2008р. сторони погодили, що загальна сума договору визначається як сукупна вартість товару, поставка якого здійснюється згідно доданим до нього специфікаціям та може бути змінена за погодженням сторін.
Згідно з підписаною між Спільним підприємством "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" та Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕВЛ" специфікацією № 1 до договору № 038 від 01.09.2008р., позивач зобов'язався поставити, а відповідач прийняти та оплатити товар - плиту СМ-16 (1 комплект) та Ковш ЭКГ-5 ( 1 шт.), загальною вартістю 226500,00грн. з урахуванням ПДВ (а.с 10).
Пунктом 4.1 договору № 038 від 01.09.2008р. передбачено, що поставка товару здійснюється за схемою франко склад постачальника. Датою поставки товару є дата підписання товарної накладної покупцем. Право власності на товар переходить з моменту 100% оплати покупцем згідно виставленого рахунку.
Позивач, на виконання умов договору на поставку продукції № 038 від 01.09.2008р., по видатковій накладній № РН-3288 від 08.09.2008р., передав відповідачу товар (плиту СМ-16 - 1 комплект та Ковш ЭКГ-5 - 1 шт.) на суму 226500,00грн. (а.с. 12).
Для оплати отриманого товару, позивачем було виписано відповідачу рахунок-фактуру № СФ-000242 від 08.09.2008р. на суму 226500,00грн. (а.с. 11).
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Пунктом 4.2 договору № 038 від 01.09.2008р. сторони погодили, що покупець оплачує товар на протязі 10 банківських днів з моменту отримання рахунку та товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Таким чином, за отриманий по видатковій накладній № РН-3288 від 08.09.2008р. товар на суму 226500,00грн., відповідач мав провести оплату в строк до 22.09.2008р.
Проте, відповідач зобов'язання щодо проведення розрахунків за отриманий товар у встановлений строк у повному обсязі не виконав. Зокрема, відповідач здійснив часткове погашення заборгованості за отриманий товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача на суму 95000,00грн., що підтверджується банківськими виписками за 10.09.2008р. на суму 40000,00грн. (а.с.108), за 26.09.2008р. на суму 50000,00грн. (а.с.109), за 05.11.2008р. на суму 5000,00грн. (а.с.110).
Таким чином, на час звернення позивача з позовом до суду, у відповідача перед позивачем залишилась непогашеною заборгованість в сумі 131500,00грн.
Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 131500,00грн. також, підтверджується підписаним представниками сторін та скріпленим печатками підприємств актом звірки розрахунків № 1 від 10.01.2009р. (а.с. 14).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
На час розгляду справи, відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості в сумі 131500,00грн. перед позивачем.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 131500,00грн. боргу за поставлений товар є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 26401,00грн. пені та 2640,10грн. - 3% річних.
Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача пені та 3% річних, господарський суд враховує наступне.
Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6.2 договору №038 від 01.09.2008р. сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату товару (п. 4.2 даного договору), покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 5% від вартості не оплаченого у строк товару за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Перевіривши проведений позивачем розрахунок пені (а.с. 106), з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, встановлених договором № 038 від 01.09.2008р. строків оплати товару та фактично здійснених відповідачем проплат, господарський суд прийшов до висновку, що правомірним є наступне нарахування пені:
- розмір пені нарахованої за період з 23.09.2008р. по 25.09.2008р. на суму заборгованості 186500,00грн. становить 366,89грн.,
- розмір пені нарахованої за період з 26.09.2008р. по 04.11.2008р. на суму заборгованості 136500,00грн. становить 3580,33грн.,
- розмір пені нарахованої за період з 05.11.2008р. по 22.03.2009р. на суму заборгованості 131500,00грн. становить 11918,81грн.,
Таким чином, правомірними та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 15866,03грн. У задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 10534,97грн. суд відмовляє за безпідставністю її нарахування.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок здійснених позивачем нарахувань 3% річних (а.с.106), зважаючи на встановлені обставини щодо строків оплати товару та визначені позивачем періоди нарахування, суд вважає, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 2080,52грн., зокрема нарахованих:
- в сумі 45,86грн. за період з 23.09.2008р. по 25.09.2008р. на суму заборгованості 186500,00грн.,
- в сумі 447,54грн. за період з 26.09.2008р. по 04.11.2008р. на суму заборгованості 136500,00грн.,
- в сумі 1587,12грн. за період з 05.11.2008р. по 31.03.2009р. на суму заборгованості 131500,00грн.
Таким чином, правомірними та такими, що підлягають задоволенню є вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2080,52грн. Вимоги про стягнення 559,58грн. 3% річних є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати боргу та доказів визнання договору на поставку продукції № 038 від 01.09.2008р. недійсним суду не надав, у судове засідання не з'явився.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги Виробничо-постачального підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "СЕВЛ" підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають частковому задоволенню.
З відповідача підлягає стягненню на користь позивача 131500,00грн. основного боргу, 15866,03грн. пені, 2080,52грн. - 3% річних. В решті позову суд відмовляє.
Судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.
На підставі ст.ст. 509, 525, 526, 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України, ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 193, ч. 6 ст. 232 ГК України та керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Спільного підприємства "Щорсівський гранітний кар'єр Укооппостачмашу" (11555, Житомирська область, Коростенський район, с. Поліське, 8, ідентифікаційний код 01728946)
на користь Виробничо-постачального підприємства товариство з обмеженою відповідальністю "СЕВЛ" (50031, Дніпропетровська область, м. Кривій Ріг, вул. Соціалістична, буд. 4А, ідентифікаційний код 21885346)
- 131500,00грн. основного боргу;
- 15866,03грн. пені;
- 2080,52грн. - 3% річних;
- 1494,47грн. витрат по сплаті державного мита;
- 287,47грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання мотивованого рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.
Суддя Кравець С.Г.
Повний текст рішення підписано "22" листопада 2010 року.
Віддрукувати:
1 - до справи,
2 - позивачу,
3 - відповідачу (рек. з пов.)