Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "19" жовтня 2010 р. Справа № 2/139-НМ
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого - судді Тимошенка О.М.
при секретарі Кисліцькій Ж.В.
за участю представників сторін
від позивача Новік О.І. (довіреність №81/23 від 02.02.10)
від відповідача Бобильов В.О. (директор)
за участю помічника прокурора Томчук М.О. (посвідчення №39)
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Прокурора Коростишівського району в інтересах держави в особі Коростишівської міської ради Житомирської області (м. Коростишів)
до Коростишівського спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України (м. Коростишів)
про припинення права користування земельною ділянкою
Прокурор в інтересах позивача подав позов в якому просить припинити право користування Коростишівським спортивно-технічним клубом товариства сприяння обороні України земельною ділянкою, площею 1,6063га по вул.Гвардійській в м.Коростишеві. При цьому, прокурор посилається на те, що вказана земельна ділянка не використовується відповідачем за цільовим призначенням, тому повинна бути повернута у комунальну власність міської ради.
Прокурор та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач надав письмовий відзив, в якому позов не визнав зазначивши, що земельна ділянка використовується за цільовим призначенням як автодром для навчання водіїв.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
В користуванні Коростишівського спортивного клубу "ТСОУ" перебуває земельна ділянка площею 1,7919 га (1,6063 га по вул.Гвардійська; 0,1856 га по вул. Мануїльського в м. Новоград-Волинському Житомирської області), що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею від 30.01.1997 року ЖТ №000097 (а.с.19). Землю надано у постійне користування для громадських потреб відповідно до рішення виконкому Коростишівської міської ради №29 від 22.01.1997 року.
Відповідно до статті 126 ч.3 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
При обстеженні земельної ділянки по вул.Гвардійській в м.Коростишеві площею 1.6093га, яка перебуває у постійному користуванні Коростишівського спортивно-технічного клубу "ТСОУ", комісією Коростишівської міської ради з контролю за цільовим використанням земельних ділянок Коростишівським спортивно-технічним клубом "ТСОУ", було встановлено, що вказана земельна ділянка не використовується спортивним клубом за цільовим призначенням; вона не огороджена, межові знаки відсутні; частина земельної ділянки асфальтована і на ній розміщена двоповерхова недобудована будівля, яка не належить Коростишівському спортивно-технічному клубу "ТСОУ"; південна частина земельної ділянки без будь-яких правовстановлюючих документів використовується громадянами для городництва; західна земельна ділянка завалена відходами каменеобробки (бутом), забруднена, засмічена твердими відходами (протокол №1 від 23.04.10 (а.с.43-45).
З огляду на вищевикладене комісія рекомендувала Коростишівській міській раді вилучити з користування Коростишівського спортивно-технічного клубу "ТСОУ" земельну ділянку по вул.Гвардійській площею 1,6063га у зв'язку з її невикористанням за цільовим призначенням.
Рішенням Коростишівської міської ради №1172 від 14.05.10 був затверджений протокол комісії №1 від 23.04.10 та керуючись ст.ст.12,141,142,143,144,149 Земельного кодексу України, вирішено вилучити у відповідача вказану земельну ділянку, в зв'язку з її невикористанням (а.с.37-38).
Листами №595/21 від 30.07.10 та 659/21 від 19.08.10 Коростишівська міська рада зверталася до відповідача із пропозицією надати письмову згоду на вилучення спірної земельної ділянки, у зв'язку з переходом права власності на недобудовану капітальну двоповерхову споруду , яка знаходиться на цій земельній ділянці, до громадянина ОСОБА_1 для оформлення ним права користування земельною ділянкою (а.с.42) , однак відповідач відмовився повернути земельну ділянку в комунальну власність, що і послугувало приводом для звернення з позовом до суду.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши зібрані по справі докази, проаналізувавши норми чинного законодавства , які регулюють спірні відносини, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За ст.24 Земельного кодексу України, Державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно ліцензії Міністерства освіти і науки України від 11.03.10 Коростишівський спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України проводить господарську діяльність з надання освітніх послуг навчальними закладами, пов'язаних з одержанням професійної освіти на рівні кваліфікаційних вимог до професійно-технічного навчання (а.с.21-22).
З Державного акту вбачається, що відповідач отримав землю у постійне користування для громадських потреб.
Стаття 141 Земельного кодексу України , на яку посилається міська рада в рішенні №1172, передбачає перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою. Одна з таких підстав зазначена в пункті " ґ " цієї статті, на який посилається прокурор у своїх обгрунтуваннях, в якій зазначено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Відповідно до частин 2 статті 149 Земельного кодексу України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень відповідних повноважних органів (яким в даному випадку є позивач).
У відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні відповідач зазначив, що згоди на вилучення у нього спірної земельної ділянки він не давав.
Стаття 143 Земельного кодексу України передбачає підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку та зазначає, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку, зокрема, у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Тобто, норми чинного законодавства передбачають припинення та примусове припинення права користування земельною ділянкою, яка використовується не за цільовим призначенням.
Під використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням потрібно розуміти її використання з порушенням правил, передбачених у ст. 19 ЗК України, деталізованих відповідно до підвидів конкретної категорії земель .
За статтею 19 Земельного кодексу України, Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Однак, прокурором не зазначено у чому саме полягає "нецільове використання" відповідачем спірної земельної ділянки.
Ч. 1 ст. 149 ЗК України передбачає можливість безоплатного вилучення земельних ділянок у постійних користувачів для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вилучення є фактично повноваженням власника земельної ділянки, право, яке належить власникові та постійному користувачеві не передається. При цьому право примусового вилучення (за відсутності згоди користувача) має публічно-правове походження і є аналогічним праву на викуп земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності.
Варто відзначити формулювання щодо цілей, для яких може бути вилучена земельна ділянка - "для суспільних та інших потреб". Для "інших" потреб земельна ділянка може вилучатися лише за згодою користувача; примусове ж вилучення має допускатися лише для суспільних потреб. Такий висновок випливає із положень п. "г" ст. 143 "Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку" Земельного кодексу України .
Згідно із тлумаченням Європейського суду з прав людини, рішення якого визнаються в Україні джерелом права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), "право постійного користування земельними ділянками" є майном в розумінні § 1 ст. 1 Протоколу 1, тому примусове вилучення земельної ділянки в суб'єкта постійного користування "не в інтересах суспільства" (тобто не для "суспільних потреб") заборонене.
Отже, із вказаних норм кодексу вбачається, що земельна ділянка може бути вилучена за згодою землекористувача для всіх потреб.
Користувач (відповідач) такої згоди не надавав.
Законами України не врегульоване поняття "інші потреби", що відноситься до інших потреб, не врегульовано повноважень органів місцевого самоврядування щодо порядку та способу визначення "інших потреб".
Вираз "інші потреби" не може тлумачитись як не обмежене право органу місцевого самоврядування вилучати земельні ділянки для будь-яких потреб.
Проаналізувавши вказані норми Кодексу та Конституції господарський суд приходить до висновку, що земельна ділянка, надана у постійне користування із земель державної та комунальної власності, може вилучатися лише для суспільних потреб.
Згідно ЗУ "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", суспільна потреба це обумовлена загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади потреба у земельних ділянках, у тому числі тих, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, викуп яких здійснюється в порядку, встановленому законом.
Законом не встановлений перелік суспільних потреб, для яких може бути вилучена земельна ділянка в порядку ст. 149 ЗК України, тому суд вважає за можливе застосувати аналогію закону, а саме статтю 146 ЗК України, яка передбачає право органів державної влади та органів місцевого самоврядування викупу земельних ділянок для суспільних потреб.
Статтею 15 ЗУ "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності", передбачені підстави для примусового відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності , а саме: у разі неотримання згоди власника земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з викупом цих об'єктів для суспільних потреб зазначені об'єкти можуть бути примусово відчужені у державну чи комунальну власність лише як виняток з мотивів суспільної необхідності і виключно під розміщення: об'єктів національної безпеки і оборони; лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, мостів, естакад, магістральних трубопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафтових і газових терміналів, електростанцій) та об'єктів, необхідних для їх експлуатації; об'єктів, пов'язаних із видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення; об'єктів природно-заповідного фонду; кладовищ.
Фактично позивач має наміри вилучити земельну ділянку у відповідача для передачі цієї ділянки фізичній особі , який придбав будівлю, яка знаходится на спірній земельній ділянці, що підтверджується листом Коростишівської міської ради №659/21 від 19.08.10 (а.с.20). Така мета вилучення ділянки не є суспільною потребою.
Таким чином прокурор просить вилучити у відповідача земельну ділянку не для суспільних потреб, отже ця вимога не ґрунтується на законі, є безпідставною, тому суд відмовляє в задоволенні позову.
Крім того слід зазначити, що вказівка прокурора в позові (в якості підстави позову) щодо "не використання земельної ділянки за цільовим призначенням" не узгоджується з нормою ст. 141 ч.1 п. "ґ" ЗК України, в якій йдеться мова про "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням".
Керуючись ст.ст. 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд
Відмовити в задоволенні позову.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання 22.10.10.
Суддя Тимошенко О.М.
Віддрукувати: 5 прим.