16 листопада 2010 р. № 32/115
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Коваленко С.С.,
суддівПлюшко І.А., Бернацької Ж.О.,
розглянувши касаційну скаргу ДП "Львіввугілля"
напостанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.10р.
у справі№ 32/115
за позовомпрокурора м. Червонограда Львівської області в інтересах держави -уповноваженого органу Червоноградської міської ради в особі КП "Червоноградтеплокомуненерго"
доДП "Львіввугілля"
простягнення суми
За участю представників сторін
від позивача Сенюта Г.І. дов.,
від відповідача Бойко З.М. дов.,
від прокуратури Громадський С.О. посв.
Рішенням господарського суду Львівської області від 29.06.2010 року у справі № 32/115(суддя Сухович Ю.О.) задоволено позовні вимоги прокурора м. Червонограда Львівської області в інтересах держави - уповноваженого органу Червоноградської міської ради в особі комунального підприємства Червоноградтеплокомуненерго»в частині стягнення з державного підприємства Львіввугілля» 2 569 415,25 грн. основного боргу за постачання теплової енергії в гарячій воді, 8 972,41 грн., 53 957,73 грн. штрафу, 85 833,65 грн. інфляційних втрат, 19 142,10 грн. три проценти річних, що складає заборгованість за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді за № 300 від 10.10.2003 року.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.2010 року у справі № 32/115 (судді Бойко С.М., Бонк Т.Б., Марко Р.І.) рішення господарського суду Львівської області від 29.06.2010 року залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДП "Львіввугілля" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, посилаючись на порушення та невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 10.10.2003р. між КП „Червоноградтеплокомуненерго" (енергопостачальна організація) та ДП „Львіввугілля" (споживач) укладено договір № 300 про постачання теплової енергії в гарячій воді, за умовами якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Відповідно до п. 6.1 розрахунки за теплову енергію проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів та іншими незабороненими чинним законодавством формами.
Пунктами 6.2., 6.4. договору визначено, що розрахунковим періодом є календарний місяць, споживач за 3 дні до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість зазначеної в даному договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлене та сплачене до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо сплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця.
Актами реалізації теплової енергії за період від червня року по травень 2010 року підтверджується факт поставки позивачем теплової енергії згідно укладеного між сторонами договору №300 від 10.10.2003р. Проте, в матеріалах справи відсутні докази виконання своїх зобов'язань по оплаті теплової енергії відповідачем.
Таким чином, суди вірно дійшли висновку про те, що станом на 15.06.2010р. заборгованість ДП „Львіввугілля" перед КП „Червоноградтеплоенерго" за період з червня 2009 року по травень 2010 року становить 2 569 415,25 грн., яка також підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.07.2010р.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи те, що відповідач доказів погашення основного боргу не надав, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 2 569 415,25 грн.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли також вірного висновку про стягнення з відповідача 85833,65 грн. інфляційних витрат та 19142,10 грн. 3% річних.
Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, згідно п. 3 сплата неустойки.
Згідно ч. 1, ч. З ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором, а згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається подвійною обліковою ставкою НБУ від суми простроченої заборгованості, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Апеляційний суд встановив, що в п.7.2.3. договору сторонами встановлено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію сплачується пеня в розмірі 0,5 % належної до оплати за кожен день прострочення.
Відповідно до ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а отже, позивачем правильно нараховано відповідачу пеню в розмірі 129 908,01 грн. відповідно до вимог ч.6 ст.231 ГК України.
Згідно п.2. ст.231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше непередбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Суди вірно дійшли висновку, що оскільки відповідач є державним підприємством, позивач правомірно нарахував до стягнення 7% штрафу в розмірі 179 859,07 грн.
Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено право суду зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Також згідно ч. 3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невеликий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд має право приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
На підставі викладеного, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, з врахуванням важкого фінансового становища відповідача, співвідношення пред'явлених до стягнення санкцій і наслідків порушення, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення неустойки та штрафу на 70%, стягнув 38 972,41 грн. пені та 53 957,73 грн. штрафу, а в решті частині позовних вимог щодо стягнення 90935,6 грн. пені та 140886.66 грн. штрафу відмовив з цих підстав.
Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для її зміни або скасування не має.
Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу ДП "Львіввугілля" залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.08.10р. по справі № 32/115 залишити без змін.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя С.С. Коваленко
Судді І.А. Плюшко
Ж.О. Бернацька