16 листопада 2010 р. № 3/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Коваленко С.С.,
суддівПлюшко І.А., Бернацької Ж.О.,
розглянувши касаційну скаргу АТЗТ "БФ"Старатель"
напостанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.06.10р.
у справі№ 3/13
за позовомАТЗТ "БФ"Старатель"
доДП"ВКП"Завод будівельних матеріалів" ЗАТ "Цивільбуд"
пророзірвання договору та стягнення грошових коштів
За участю представників сторін
від позивача Ведмеденко О.О. дов.,
від відповідача не з'явилися
26.01.2010 року Акціонерне товариство закритого типу “Будівельна фірма “Старатель” звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства “Виробничо-комерційне підприємство “Завод будівельних конструкцій” ЗАТ “Цивільбуд”, в якій з урахуванням уточнень та збільшення розміру позовних вимог просило суд розірвати укладений між сторонами Договір від 17.10.2006 р. №12/01-06 та стягнути з відповідача 427 008,76 грн., у тому числі 200 592,20 грн. передоплати, 106 330,05 грн. пені, 14 706,42 грн. -3% річних та 105 380,09 грн. інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 26.03.2010 року у справі № 3/13 (суддя Бунякіна Г.І.) позов задоволено частково, стягнуто з Дочірнього підприємства “Виробничо-комерційне підприємство “Завод будівельних матеріалів” Закритого акціонерного товариства “Цивільбуд” на користь Акціонерного товариства закритого типу “Будівельна фірма “Старатель” заборгованість в сумі 312 970,54 грн., в т. ч. основний борг - 200 592,20 грн. за Договором №12/01-06 від 17.10.2006 р., 14 689,94 грн. - 3% річних, втрати від інфляції - 97 688,40 грн.; державне мито - 3 129,71 грн. та витрати за забезпечення судового процесу - 172,97 грн. В частині позовних вимог щодо розірвання Договору поставки № 12/01-06 від 17.10.2006 р. провадження припинено в порядку п. 1-1 ст. 80 ГПК. В частині стягнення 106 330,05 грн. пені, розрахованої відповідно до п. 3.1 Договору №12/01-06 від 17.10.2006 р., 7 691,69 грн. втрат від інфляції, 16,48 грн. 3% річних відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.06.2010 року у справі № 3/13 (судді Суховий В.Г., Чорногуз М.Г., Разіна Т.І.) рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2010 року у справі №3/13 скасовано частково.
Резолютивну частину рішення викладено в редакції:
“Стягнути з Дочірнього підприємства “Виробничо-комерційне підприємство “Завод будівельних матеріалів” Закритого акціонерного товариства “Цивільбуд”(36008, м. Полтава, вул. Кагамлика, 35-В, код ЄДРПОУ 32995833) на користь Акціонерного товариства закритого типу “Будівельна фірма “Старатель”(02068, м. Київ, вул. А.Ахматової, 5, ЄДРПОУ 13682121) 200 592,20 грн. передоплати, 1 922,92 грн. державного мита та 110,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В частині позовних вимог щодо розірвання Договору №12/01-06 від 17.10.2006 р. припинити провадження у справі.
В частині позовних вимог про стягнення 106 330,05 грн. пені, 14 706,42 грн. 3% річних та 105 380,09 грн. інфляційних втрат відмовити”.
Не погоджуючись із рішенням суду попередньої інстанції, АТЗТ "БФ"Старатель" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.06.2010 року у справі № 3/13 скасувати, а рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2010 року залишити без змін, посилаючись на порушення та невірне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 17.10.2006 року між Дочірнім підприємством “Виробничо-комерційне підприємство “Завод будівельних матеріалів” Закритого акціонерного товариства “Цивільбуд” (постачальник, відповідач) та Акціонерним товариством закритого типу “Будівельна фірма Старатель” (покупець, позивач) було укладено Договір № 12/01-06, згідно якого, постачальник зобов'язався виготовити і відпустити товар (сендвіч-панелі) згідно технічного завдання (Додаток № 1), що являється невід'ємною частиною Договору, погодженого покупцем, а покупець зобов'язався оплатити, прийняти та розгрузити за ціною та якістю згідно специфікації (Додаток №№ 2, 3), яка являється невід'ємною частиною Договору
Згідно п. 2.1 Договору вартість продукції визначається Специфікаціями.
Пунктом 2.8 Договору визначено, що строк виготовлення продукції та відпуск продукції при виконанні п. 2.2 Договору-згідно графіка відвантаження, погодженого продавцем та покупцем.
Суди встановили, що графік відвантаження сторонами погоджено не було.
Відповідно до Специфікації, складеної на підставі технічного завдання та погодженої сторонами, вартість продукції, яка підлягала поставці за Договором поставки № 12/01-06 від 17.10.2006 року становить 572 241,86 грн.
В пунктах 2.2 - 2.4 Договору передбачено форму та терміни оплати продукції, визначеної Специфікаціями: 70% вартості на умовах передоплати; 20% на протязі трьох банків днів після поставки 50% продукції; 10% вартості продукції на протязі трьох банківських днів з моменту остаточної поставки продукції.
Банківськими виписками від 19.10.2006 р., 02.11.2006 р., 06.11.2006 р., 17.11.2006 р. підтверджується, що позивач перерахував відповідачу в рахунок попередньої оплати продукції 800 000,00 грн.
Відповідач поставив позивачу частину оплаченої продукції на суму всього 564 407,80 грн. (у жовтні-листопаді 2006 року на суму 387 428,43 грн. та в січні 2007 року на суму 176 979,37 грн.), про що зазначив позивач в позові.
Крім того, наявними в матеріалах справи банківськими виписками підтверджується, що у серпні-жовтні 2007 року відповідачем було повернуто позивачу 35 000,00 грн.
За таких обставин, станом на 26.01.2009 р. (дату звернення з позовом) сума неповернутої передоплати за Договором поставки № 12/01-06 від 17.10.2006 року склала 200 592,20 грн. (800 000,00 грн. - 564 407,80 грн. - 35 000 грн.).
Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно п. 1 ст. 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
Враховуючи те, що сторонами не визначено строк дії Договору поставки № 12/01-06 від 17.10.2006 р. у відповідності до п. 1 ст. 267 ГК України його слід вважати укладеним на один рік, тобто до 17.10.2007 р.
У п. 2.5 Договору зазначено: “Условия поставки -СРТ склад покупателя г. Бровары (ИНКОМТЕРС 2000)”.
Суд попередньої інстанції вказав, що будь-яких доказів щодо виконання відповідачем зобов'язань про поставку та повідомлення покупця (ст.ст. А.4 і А.7. Правил - СРТ) суду не надано.
Крім цього, на думку суду апеляційної інстанції, посилання відповідача на невизначеність строку поставки є необґрунтованим, оскільки умовами СРТ у ст. А.4. “Поставка” передбачено обов'язок продавця здійснити поставку “…у встановлену дату чи в межах узгодженого періоду”. За відсутності графіка поставки та встановленого у ч. 1-3 ст. 267 ГК України строку договору поставки (1 рік -з 17.10.2006 р. по 17.10.2007 р.) суд дійшов правильного висновку, що саме цей період є узгодженим у розумінні ст. А.4. Правил.
Відповідно до п. 1 та п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, договору; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Згідно ч. 2. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, протягом всього терміну дії Договору сторони не погодили графік відвантаження продукції, відповідач у свою чергу не надав суду доказів того, що дана продукція була в нього в наявності і він в письмовій формі повідомляв позивача про готовність поставити цю продукцію. Навпаки своїми діями, а саме частковим поверненням передоплати, визнав свою неготовність поставити продукцію.
На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з ДП “Виробничо-комерційне підприємство “Завод будівельних матеріалів”ЗАТ “Цивільбуд” на користь Акціонерного товариства закритого типу “Будівельна фірма “Старатель” 200 592,20 грн. передоплати, здійсненої позивачем за Договором поставки № 12/01-06 від 17.10.2006 р.
Крім цього, враховуючи те, що спірний Договір припинив свою дію 17.10.2007 р., то місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про припинення провадження у справі в частині розірвання Договору поставки № 12/01-06 від 17.10.2006 р. на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції від 26.03.2010 р. у справі № 3/13 підлягає частковому скасуванню в частині позовних вимог про стягнення 14 706,42 грн. 3% річних та 105 380,09 грн. інфляційних втрат, у задоволенні яких слід відмовити, в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Проте, судова колегія з такими висновками апеляційного суду не може погодитись з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні вимог позивача апеляційний суд зазначив, що Господарським судом Полтавської області не було досліджено самої природи правовідносин, що виникли між сторонами.
При цьому, апеляційний суд посилається на ч. 4 ст. 693 ЦК України, згідно якої «якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати», а тому підстави для нарахування на суму передоплати 3 відсотків річних та інфляційні втрати, передбачених п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, відсутні.
Як встановлено судами попередніх інстанцій між сторонами виникли правовідносини на підставі договору, що має природу договору поставки.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Місцевий суд встановив, що у відповідності до п. 2 зазначеної статті до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 693 Цивільного кодексу України (Загальні положення про купівлю-продаж) якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Статтею 536 цього Кодексу розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, судами було встановлено, що на виконання умов договору позивачем було сплачено на користь Відповідача суму передоплати у розмірі 800 000 гривень.
Згідно ч.1 ст. 267 Господарського кодексу України (строки і порядок поставки), якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
Як встановлено судами попередніх інстанцій виконанням Відповідачем своїх обов'язків по договору, Позивач листом від 18.01.2007 року № 9 звернувся до Відповідача з вимогою розірвання договору та повернення суми передоплати. Так, Відповідач в період з 31.07.2006 по 09.10.2007 року повернув суму передоплату частково у сумі 35 000 гривень. Станом, на день закінчення строку дії договору, зокрема 17.10.2007 року, заборгованість Відповідача по поверненню передоплати становила 200 592,20 гривень.
При цьому, як встановлено судами попередніх інстанцій Відповідач протягом строку дії договору, тобто до 17.10.2007 року, свого обов'язку по поставці повністю так і не виконав.
Таким чином, колегія суду вважає, що господарський суд Полтавської області дійшов правильного висновку щодо нарахування на передоплату та стягнення з Відповідача 3 відсотків річних та інфляційних втрат.
Також, судова колегія зазначає, що роз'ясненнями Верховного суду України та Міністерства статистики України в спільному листі від 03.04.97р. № 62-97, згідно якого річні не є збитками, а є санкцією за порушення зобов'язань, встановленою законом, а опубліковані індекси інфляції є офіційними (ст. 19, 21, 22 Закону України "Про інформацію") і розраховуються і застосовуються для визначення відповідності (еквівалентності) певних грошових сум у різний час, тобто використовуються для перерахунків грошових сум. В світлі наведеного, стягнення боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції не є санкцією, а тому стягнення відповідних сум є правомірним.
Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу АТЗТ "БФ"Старатель" задовольнити.
2. Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.06.10р. по справі № 3/13 скасувати.
3. Рішення господарського суду Полтавської області від 26.03.2010 року у справі № 3/13 залишити без змін.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя С.С. Коваленко
Судді І.А. Плюшко
Ж.О. Бернацька