Справа: № 2-а-500/10/2570 Головуючий у 1-й інстанції: Соломко І.І.
Суддя-доповідач: Умнова О.В.
Іменем України
"16" листопада 2010 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Умнової О.В.,
суддів: Василенко Я.М., Кузьменко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.04.2010 року по адміністративній справі за позовом відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області до ПП «Іскра»
- про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача в доход державного бюджету адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для інвалідів у розмірі 6337,50 грн.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.04.2010 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги у повному обсязі.
В судове засідання сторони не з»явилися, про день, час, місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв»язку із чим, колегія суддів, на підставі ст.ст.12 ч.6, 41, 196 ч.4 КАС України розглядає справу у їх відсутність без фіксування судового засідання технічним засобом.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що позивач подав до відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік за формою 10-ПІ. В даному звіті відповідач вказав, що в 2008 році чисельність інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»становить 1 особа. В 2008 році у відповідача не працювало жодної особи із встановленою інвалідністю. Середньорічна заробітна плата на підприємстві на одного працівника складає у 2008 році 6337,50 грн.
Дана обставина, на думку позивача є підставою для нарахування підприємству адміністративно-господарських санкцій та пені за не створення 1 робочого місця для інваліда.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що відповідачем здійснені всі залежні від нього заходи по організації робочих місць для інвалідів, тому підстав для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій немає.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в країні», встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 15 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в країні»підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації. Згідно ч. 3 ст. 20 наведеного Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації провадять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Статтею 18 даного Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов»язком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов»язок покладено на органи працевлаштування, вказані в ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Чинне законодавство не зобов»язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з»ясовувати які саме інваліди потребують роботи.
За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов»язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для їх працевлаштування, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку.
Позивачем не доведено та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності обов»язку відповідача по сплаті штрафних санкцій.
Відповідачем здійснені всі залежні від нього заходи щодо організації робочих місць для інвалідів, тому правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.
Суд першої інстанції дав належну оцінку вищевказаним обставинам, всебічно та об»єктивно оцінив зібрані по справі докази, правильно застосував норми матеріального права, вірно вирішив спір та ухвалив рішення, яке відповідає Закону.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області залишити без задоволення, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.04.2010 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена протягом двадцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя:
Судді: