ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
28 жовтня 2010 року 14:09 № 2а-7298/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. при секретарі судового засідання Очколясу О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Приватного підприємства "Торговий дім "Дисконт Україна"
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва
про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.05.2010р. №0013131520/0
За участю представників:
від позивача : Дем'яненко А.І.
від відповідача: Мороз С.О.
На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 28.10.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Приватне підприємство «Торговий дім «Дисконт Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення - рішення №0013131520/0 від 05.05.2010р.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що акт перевірки позивача не може бути підставою для винесення податкового повідомлення - рішення, оскільки відповідачем не було проведено перевірки позивача, яка може бути підставою для донарахування податкових зобов'язань, а позивач мав всі підстави для включення сум ПДВ, сплачених контрагенту -ТОВ «СМФ «Кристал»до податкового кредиту.
Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на відсутність у позивача документів, які підтверджують право на включення сум до податкового кредиту, оскільки податкові накладні, наявні у позивача, підписані невстановленою особою, а не особою, яка значилася директором ТОВ «СМФ «Кристал».
В судовому засіданні 09.09.2010р., директора ТОВ «СМФ Кристал»ОСОБА_3 та директора ПП «Торговий дім «Дисконт Україна»ОСОБА_4 було допитано в якості свідків.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Працівниками Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва (далі -відповідач) була проведена документальна невиїзна (камеральна) перевірка податкової декларації з податку на додану вартість Приватного підприємства «Торговий дім «Дисконт Україна»(далі -позивач) за червень 2009 року, поданої 20.07.2009р. за №9000490882, за результатами якої було складено Акт № 3663-15/3117283 від 22.04.2010р.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. №168/97-ВР.
На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення №0013131520/0 від 05.05.2010 року, яким позивачу донараховане податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 93374,00 грн., з якої 88928,00 грн. основного платежу та 4446 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Прийняття зазначеного податкового повідомлення -рішення було мотивовано висновками акту перевірки про те, що в розшифровці податкового кредиту ПП «Торговий дім «Дисконт Україна»вказало розрахунки по контрагенту ТОВ «СМФ «Кристал» (35912916538) в червні 2009 року на суму ПДВ 88928,01 грн. з періодом виписки податкових накладних за травень 2009 року. Згідно інформаційний баз даних ДПІ у Дніпровському районі м. Києва декларація ТОВ «СМФ «Кристал»за травень 2009 року не подана. Приватним підприємством «Торговий дім «Дисконт Україна»не надано документи для підтвердження правомірності визначення суми податкового кредиту.
Правомірність вказаного повідомлення -рішення є предметом даного спору.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на таке.
Так, ПП «Торговий дім «Дисконт Україна»як платник податків та зборів взяте на облік в Державній податковій інспекції у Дніпровському районі м. Києва та в періоді, що перевірявся, був платником податку на додану вартість.
Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне звернути увагу на те, що засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996-XIV від 16.07.99 року.
Відповідно до ст.3 Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, реєстрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 вказаного Закону).
Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, в тому числі самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.
Статтею 1 Закону визначено, що господарська операція -дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Первинний документ -документ який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
У відповідності до п.5 ст.9 вказаного Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійсненні.
Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України «Про податок на додану вартість».
Тому, при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість, насамперед, слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків і не суперечать спеціальному Закону.
Відповідно до пункту 1.7. Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Згідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку..
У відповідності до п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Згідно з абз. 1 п. 5 цього Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону). А податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. ст.7 Закону складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 цього ж Закону, податкова накладна, має містити : а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до вимог пп. 7.2.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.
У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення, отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Підпунктом 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності належним чином оформлені податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.
Позивачем було надано до справи податкові накладні, виписані ТОВ «СМФ «Кристал»за червень 2009 року. Зазначені документи підписані від імені директора вказаного підприємства ОСОБА_3
Як вбачається з матеріалів справи, вироком Дніпровського районного суду м. Києва 28.04.2010 року директора ТОВ «СМФ Кристал»ОСОБА_3 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України. Даним вироком встановлено, що ОСОБА_3 за грошову винагороду в розмірі 250,00 грн. без наміру здійснювати господарську діяльність надав документи (паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру) сторонній особі для реєстрації ТОВ «СМФ «Кристал».
Допитаний в якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що податкових накладних, копії яких містяться в матеріалах справи, він не підписував. Допитаний в якості свідка директор ПП «Торговий дім «Дисконт Україна»ОСОБА_4 пояснив, що він не зустрічався особисто з директором ТОВ «СМФ Кристал», податкові накладні йому передавали інші особи.
За таких обставин суд вважає, що податкові накладні, надані позивачем, не є документами платника податку, в розумінні Законів України «Про податок на додану вартість»та «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», виходячи з нижчевикладеного.
Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою вищезазначеної правової норми встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Оскільки податкові накладні не підписувалися директором товариства з обмеженою відповідальністю «СМФ «Кристал», то вони не можуть бути визнані належною підставою для віднесення сум до податкового кредиту.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Так, згідно підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», обов'язковою умовою виникнення у платника податку права на включення до податкового кредиту сум податку, сплаченого /нарахованого/ у зв'язку з придбанням у податковому звітному періоді товарів /робіт, послуг/, є віднесення згідно встановлених законом правил податкового обліку вартості цих товарів /робіт, послуг/ до валових витрат, а в разі придбання основних фондів чи нематеріальних активів -до витрат, що підлягають амортизації.
Відповідно до пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.
Виходячи зі змісту пункту 1.32 ст.1 цього Закону, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права-це панування права в суспільстві.
Конституційний Суд України в рішенні від 02.11.2004 р. у справі № 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) роз'яснив, що верховенство права вимагає від держави його втілення як у правотворчу, так і правозастосовну діяльність.
Як зазначив Конституційний Суд України, справедливість -одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Визначаючи права та обов'язки платника ПДВ, законодавець виходив з принципу їх справедливого співвідношення. Реалізація господарюючим суб'єктом законодавчо закріпленої свободи підприємницької діяльності не повинна йти в розріз із зазначеним принципом.
Судом під час розгляду справи неодноразово витребовувалися від позивача документи на підтвердження реалізації ним послуг та товарів, отриманих від контрагента, з метою дослідження обставини дотримання позивачем вимог підпункту 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість».
Позивачем вказаних документів суду надано не було, представник позивача в судовому засіданні просив розглянути справу за наявними в ній документами.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів правомірності прийнятого ним спірного рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.
У зв'язку з викладеним, судом вбачаються обґрунтованими висновки акту перевірки та правомірним оскаржуване податкове повідомлення -рішення №0013131520/0 від 05.05.2010р.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства «Торговий дім «Дисконт Україна»в даному випадку задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя П.О. Григорович