Справа № 2а-3526/10/1570
25 листопада 2010 року. м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді Колесниченка О.В.,
суддів Єфіменка К.С., Свиди Л.І.
при секретарі Болотовій К.С.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Енергетичної регіональної митниці, Державної митної служби України та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, зобов'язання виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Енергетичної регіональної митниці, Державної митної служби України про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 91 392,72 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 працювала в органах Державної митної служби України з 11.05.1999 року, з 29.06.2005 р. по 31.08.2005 р. - на посаді провідного інспектора сектору митних платежів, статистики, митної вартості та номенклатури митного поста «Одеса-нафтогавань» Центральної енергетичної митниці, та має спеціальне звання «Інспектор митної служби І рангу». Наказом від 30.08.2005 р. № 155-к Голови комісії з питань ліквідації Центральної енергетичної митниці позивачка була звільнена з вказаної посади з 31.08.2005 р. на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією Центральної енергетичної митниці, що здійснена відповідно з наказом Державної митної служби України від 25.06.2005 р. № 586 «Про ліквідацію Центральної енергетичної митниці». Позивачка вважає, що вона була незаконно з численними грубими порушеннями вимог законодавства про працю. Так, позивачка стверджує, що відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення на підставі п. 1 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно з п. 3 наказу Державної митної служби України від 25.06.2005 р. № 586 «Про ліквідацію Центральної енергетичної митниці»виконання повноважень Центральною енергетичною митницею та її посадовими особами із здійснення митного контролю та митного оформлення припинилось з 01.09.2005 року, однак здійснення митного контролю та митного оформлення посадовими особами митного поста «Одеса-нафтогавань»не припинялося й здійснюється дотепер, оскільки вказаний підрозділ митної служби увійшов до складу новоствореної Енергетичної регіональної митниці, що підтверджується наказом Державної митної служби України від 25.06.2005 р. № 587 «Про створення Енергетичної регіональної митниці». Пунктом 3.1. вказаного наказу в складі Енергетичної регіональної митниці створені митні пости «Одеса-нафтогавань»у м. Одесі та «Сарни-енергетичний»у м. Сарни. Таким чином, не змінилася навіть назва структурного підрозділу Державної митної служби, в якому позивачка працювала до звільнення. Отже, за переконанням позивача, митний пост «Одеса-нафтогавань», до складу якого входить сектор митних платежів, статистики, митної вартості та номенклатури, провідним інспектором в якому позивачка працювала, не ліквідований, а увійшов до складу Енергетичної регіональної митниці та продовжує свою діяльність без жодних змін в організації виробництва і праці. Вказані обставини свідчать про можливість переведення позивачки на роботу на відповідну посаду провідного інспектора сектору митних платежів, статистики, митної вартості та номенклатури митного поста «Одеса-нафтогавань»Енергетичної регіональної митниці існувала. Крім того, позивачка проходила співбесіду щодо подальшої роботи в органах Державної митної служби з в.о. начальника Центральної енергетичної митниці В.Г. Вечором, який за її результатами запропонував їй роботу на посаді провідного інспектора сектору митних платежів, статистики, митної вартості та номенклатури митного поста «Одеса-нафтогавань»новоствореної Енергетичної регіональної митниці. Позивачка погодилася з цією пропозицією і за вказівкою Вечора В.Г. написала відповідну заяву про переведення на цю посаду, яку того ж дня 04.08.2005 р. передала представникові відділу кадрів Енергетичної регіональної митниці. Таким чином, позивачка вважає, що її були зобов'язані перевести в новоутворену Енергетичну регіональну митницю. Крім того, позивачка вважає, що, відповідач також порушив п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 42 КЗпП України, згідно з якими при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається сімейним - при наявності двох і більше утриманців та особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком. До складу сім'ї позивачки входять її непрацездатна мати - пенсіонерка та неповнолітній син - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, які обидва є утриманцями позивачки. На підставі викладеного, позивачка просила поновити її на займаній посаді, а також стягнути середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу. Крім того, позивачка просила, на підставі ст. 237-1 КЗпП України стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 100000 гривень, оскільки незаконним звільненням позивачці завдано значної моральної шкоди, яка полягає в тому, що вона позбавлена коштів для існування, не може забезпечити достатній життєвий рівень для своєї сім'ї, в тому числі - неповнолітнього сина, внаслідок чого перебуває у стані постійного стресу та зазнає глибоких моральних страждань. Звільненням позивачці порушений звичний устрій життя, втрачені нормальні ділові та дружні зв'язки, позивачка вимушена прикладати значних додаткових зусиль для налаштування й організації свого життя, пошуку нової роботи та джерел для існування сім'ї.
В судовому засіданні позивачка, а також її представник підтримали позовні та пояснили, що відповідач фактично продовжує свою діяльність без змін в організації виробництва, а ліквідація була лише формальною. Крім того, позивачці не зрозуміло чому саме її не залучили до штату працівників новоутвореної митниці, хоч при цьому інші працівники продовжували свою діяльність. Вищевказаними діями, відповідач зруйнував звичний устрій життя позивачки, вона не може забезпечити достатній життєвій рівень для своєї сім'ї.
Представник відповідачів позовні вимоги не визнав та пояснив, що позивачку було звільнено без порушень чинного законодавства, а тому підстав для її поновлення на роботі не має, у зв'язку з ліквідацією Центральної енергетичної митниці, яка проводилася з дотриманням законодавства України. Енергетична регіональна митниця створена, як нова юридична особа, відповідно до наказу Державної митної служби України від 25 червня 2005 року за №587, яка пройшла процедуру реєстрації новоутвореної юридичної особи без правонаступництва. І згідно з Свідоцтвом про державну реєстрацію від 25 липня 2005 року, їй присвоєно номер в Єдиному державному реєстрі №33638964. Крім того, новоутворена Енергетична регіональна митниця має більш широкі функції та повноваження ніж ті, які виконувала Центральна енергетична митниця. Все це свідчить про те, що дійсно відбулася ліквідація структурного підрозділу, а не реорганізація. Сам факт того, що майно, приміщення, документи, архів з Центральної енергетичної митниці були передані для використання в роботі Енергетичній регіональній митниці, не може свідчити про не ліквідацію, а реорганізацію структурного підрозділу Державної митної служби України. Тому вважають позов безпідставним і таким, що не підлягає задоволенню.
Проаналізувавши матеріали справи та доводи представників сторін, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають часткового задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було призначено на посаду провідного інспектора сектору митних платежів, статистики, митної вартості та номенклатури митного поста „Одеса-Нафтогавань", відповідно до наказу Центральної енергетичної митниці № 106К від 29.06.2005р.
26.05.2005р. Державною митною службою України видано наказ № 586 „Про ліквідацію Центральної енергетичної митниці".
Наказом Державної митної служби України від 25.06.2005р. № 587 створено Енергетичну регіональну митницю без правонаступництва".
Наказом № 155-к від 30.08.2005р. Голови комісії з питань ліквідації Центральної енергетичної митниці ОСОБА_1 була звільнена з посади провідного інспектора сектору митних платежів, статистики, митної вартості та номенклатури митного поста „Одеса- Нафтогавань" з 31.08.2005р. на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією Центральної енергетичної митниці. (Т.1., а.с. 15,49-54)
Підставою видання вищевказаного наказу був наказ Державної митної служби від 25.06.2005р. № 586 „Про ліквідацію Центральної енергетичної митниці ".
Суд вважає, що висновки позивачки, що Центральна енергетична служба була не ліквідована, а реорганізована, а тому вона мала переважне право на залишення на роботі є безпідставними.
Так, Положенням про Державну митну службу України, затвердженим Указом Президента України від 24.08.2000р. № 1022, визначено, що Державна митна служба України має право приймати рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації в установленому порядку митниці, регіональної митниці тощо. Згідно ст. 14 та 15 Митного Кодексу України вказані установи є юридичними особами.
Відповідно до вказаних норм наказом Державної митної служби України від 25.06.2005р. №586 було ліквідовано Центральну енергетичну митницю.
Наказом Державної митної служби України від 01.07.2005р. № 607 був затверджений склад комісії з питань ліквідації Центральної енергетичної митниці. Дана установа малі ідентифікаційний код у Єдиному держаному реєстрі підприємств та організацій України № 24739632.
Пунктом № 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України", затверджений постановою КМУ від 22.01.1996р. № 118, встановлено, що ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. Код зберігається у разі перетворення юридичної особи лише за правонаступником. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такою юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В усіх інших випадках припинення юридичної особи, присвоєння її коду новоствореним суб'єктам забороняється.
Центральна енергетична митниця виключена з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 19.06.2005р.
Наказом Державної митної служби України від 25.06.2006р. № 587 була створена Енергетична регіональна митниця, яка отримала код ЄДРПОУ № 33638964 без правонаступництва.
Необхідно також відзначити, що накази № 586 та № 587 Державної митної служби України не визнані незаконними та не скасовані, та в них не вказується на правонаступництво.
Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Відповідно до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
На виконання вказаних норм позивачку було письмово попереджено під розпис 30.06.2005р. про наступне вивільнення у зв'язку з ліквідацією Центральної енергетичної митниці Державної митної служби України, а наказом № 155-к від 30.08.2005р. Голові комісії з питань ліквідації Центральної енергетичної митниці ОСОБА_1 була звільнена з посади провідного інспектора сектору митних платежів, статистики, митної вартості та номенклатури митного поста „Одеса-Нафтогавань" з 31.08.2005р. на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією Центральної енергетичної митниці. (див.Т.1., а.с. 15, 49-54, 59)
Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови „Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992р. № 9 визначив, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Таким чином, звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України відбулось у відповідності до вимог закону, у зв'язку з чим, підстав визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення позивача на попередній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід відмовити на підставі положень ч. 1 ст. 162 КАС України.
Разом з тим, суд вважає, що при звільненні позивача не були забезпечені гарантії її трудових прав.
Так, позивачка на час звільнення самостійно виховувала дитину - неповнолітнього сина -ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 29).
У відповідності до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
На час звільнення позивачки відбувалась процедура ліквідації ЦЕМ, а новостворена ЕРМ, ще не почала свою діяльність (з 01.09.2005 року), а тому, відповідно до вимог ст. 412 Митного кодексу України та ч. 3 ст.184 КЗпП України органом, який був зобов'язаний працевлаштувати позивача є ДМСУ, як орган, який прийняв рішення про припинення діяльності ЦЕМ та орган, який приймає рішення про припинення проходження державної служби в митних органах.
Згідно пояснень позивача та матеріалів службового розслідування, проведеного ДМСУ за фактами порушення трудових прав працівників ЦЕМ ( т.2 а.с. 17-26) встановлено, що при вивільнені позивача йому не було запропоновано працевлаштування на відповідній посаді у новоствореній ЕРМ куди були переведені всі колишні працівники ЦЕМ, хоча позивач подавав відповідну заяву про переведення.
Представник відповідачів в судовому засіданні не зміг навести доказів надання ЦЕМ чи ЕРМ чи ДМСУ у час перед звільнення працівника пропозицій щодо його працевлаштування.
Відповідно до п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про практику вирішення трудових спорів»не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню працівника відповідно до вимог ч. 3 ст.184 КЗпП України, якщо працівнику не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої працівник відмовився з поважних причин.
Вказане трактування Верховним Судом України положень ч. 3 ст. 184 КЗпП України свідчить про те, що обов'язок щодо працевлаштування працівників, які мають додаткові гарантії несе власник або уповноважений ним орган, в зв'язку з чим судом не приймаються до уваги заперечення представника відповідачів про те, що цей обов'язок покладається на органи зайнятості населення у відповідності до положень Закону України «Про зайнятість населення».
Таким чином, ДМСУ не був виконаний обов'язок роботодавця щодо обов'язкового працевлаштування працівника, який користується додатковою гарантією, передбаченою ч. 3 ст.184 КЗпП України.
Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника не був виконаний, а його виконання у часі не обмежено законом, враховуючи, що відповідно до наказу ДМСУ від 23.01.2008 року №35 правом на прийняття та звільнення працівників митних органів України користується виключно ДМСУ на цей орган, відповідно до положень ч.2,3 ст.162 КАС України судом повинен бути покладений обов'язок щодо працевлаштування позивача на державній службі в митних органах України на посаді, яка відповідала посаді за ступенем кваліфікації, розміру оплати праці тощо, яку обіймав позивач на час його звільнення. При цьому суд, на підставі положень ч.2 ст.11 КАС України вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог позивача, оскільки це потребує повному захисту чи поновленню його порушеного права.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Проте, позивачем не надано обґрунтованих пояснень та доказів на підтвердження того, в чому проявляється завдана позивачу шкода, як і не надано жодних об'єктивних доказів на обґрунтування заявленого до відшкодування розміру шкоди в 100 000 грн.
За змістом ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно із ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За таких обставин, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих сторонами доказів, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд доходить висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Енергетичної регіональної митниці, Державної митної служби України та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, зобов'язання виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди слід задовольнити частково, визнати протиправною бездіяльність Державної митної служби України щодо невиконання приписів ч. 3 ст. 184 КЗпП України по обов'язковому працевлаштуванню ОСОБА_1 як особи, що самостійно виховує дитину у віці до 14 років, у зв'язку із ліквідацією Центральної енергетичної митниці та зобов'язати Державну митну службу України виконати приписи ч. 3 ст. 184 КЗпП України та працевлаштувати ОСОБА_1 на державну службу в митних органах України на посаді, яка відповідає за рівнем кваліфікації, оплатою праці, посаді провідного інспектора сектору митних платежів, статистики, митної вартості та номенклатури митного поста «Одеса-нафтогавань», з якої вона була звільнена наказом Центральної енергетичної митниці від 30.08.2005 року №155-К.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159 - 164, 167, 254 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Енергетичної регіональної митниці, Державної митної служби України та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, зобов'язання виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної митної служби України щодо невиконання приписів ч. 3 ст. 184 КЗпП України по обов'язковому працевлаштуванню ОСОБА_1 як особи, що самостійно виховує дитину у віці до 14 років, у зв'язку із ліквідацією Центральної енергетичної митниці.
Зобов'язати Державну митну службу України виконати приписи ч. 3 ст. 184 КЗпП України та працевлаштувати ОСОБА_1 на державну службу в митних органах України на посаді, яка відповідає за рівнем кваліфікації, оплатою праці, посаді провідного інспектора сектору митних платежів, статистики, митної вартості та номенклатури митного поста «Одеса-нафтогавань», з якої вона була звільнена наказом Центральної енергетичної митниці від 30.08.2005 року №155-К.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 30.11.2010 року.
Головуючий суддя О.В. Колесниченко
Суддя К.С. Єфіменко
Суддя Л.І. Свида
Повний текст постанови складений 30 листопада 2010 року .
/