10 березня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1074/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправною відмову у звільненні позивача з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме - здійснювати догляд за сестрою яка має інвалідність І-Б групи;
2) зобов'язати видати наказ про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме - необхідність здійснювати догляд за рідною сестрою яка має інвалідність І-Б групи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) з рапортом про звільнення з військової служби в запас, через сімейні обставини, а саме за підпунктом «г» (через такі сімейні або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловлюють бажання продовжувати служити) у зв'язку з наявністю у сестри інвалідності першої групи відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Проте, ОСОБА_1 отримав відмову у звільненні з військової служби.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав. В обґрунтування своєї позиції вказав, що долучені до рапорту документи не підтверджують необхідність постійного догляду за ОСОБА_2 (сестри позивача), а лише сторонній догляд.
Представник відповідача зауважив, що долучені до рапорту документи уповноважених та наділених компетенцією медичних закладів (довідка до акту огляду МСЕК) містять конкретні медичні висновки та рекомендації щодо необхідності здійснення стороннього догляду, а не постійного. За загальними правилами лексичного значення слова, слово «сторонній» не є синонімом/тотожним до слова «постійний».
Також не надано доказів про те, що інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення ( ОСОБА_3 /мати позивача/мати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 /батько позивача/батько ОСОБА_2 ) потребують постійний догляд за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ №871733 від 03.10.2024, ОСОБА_2 потребує стороннього догляду.
З аналізу доданих до рапорту документів, відповідач дійшов до висновку, що ОСОБА_2 (особа, що потребує стороннього догляду) має наступних членів сім'ї першого ступеня спорідненості: син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (не може здійснювати догляд, оскільки неповнолітній); син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (не може здійснювати догляд, оскільки неповнолітній); мати - ОСОБА_3 (може здійснювати догляд, адже доказів того, що ОСОБА_7 сама потребує постійного догляду позивачем не надано); батько - ОСОБА_4 (може здійснювати догляд, адже доказів того, що ОСОБА_8 сам потребує догляду позивачем не надано), та членів сім'ї другого ступеня спорідненості: брат - ОСОБА_1 /позивач.
Крім того, з витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №655/04.3-12 вбачається, що у будинку АДРЕСА_1 , крім позивача, ОСОБА_5 (племінника позивача) та ОСОБА_2 (особи, яка потребує стороннього догляду), одночасно ще зареєстрована ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Встановити родинні зв'язки між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 (особою, яка потребує догляду) відповідач не має змоги у зв'язку з відсутністю свідоцтва про народження, отже ступінь спорідненості - невідомо.
Таким чином, згідно долучених до рапорту про звільнення документів, в ОСОБА_1 відсутні правові підстави для звільнення з військової служби відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» через такі сімейні обставини: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Представник відповідача вважає, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для звільнення з військової служби, на підставі пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Разом з тим вказав, що прийняття наказу про звільнення з військової служби є дискреційними повноваженнями військової частини, де проходить службу військовослужбовець.
Крім того, представник відповідача зазначив, що 07.12.2024 через систему електронного документообігу ДПСУ направлено лист «Про надання відповіді на рапорт старшого солдата ОСОБА_10 від 22.11.2024 №1.2- 5/76073/24-Вн» за місцем проходження військової служби позивачем з метою ознайомлення з прийнятим рішенням.
З резолюції керівника підрозділу, зокрема, коменданта першої прикордонної комендатури (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ) підполковника ОСОБА_11 , а також з відміток про виконання вбачається, що даний лист доведено до відому зацікавлених осіб, тобто до ОСОБА_1 09.12.2024, а звернувся з позовною заявою до суду лише 04.02.2024, тобто з пропуском місячного терміну.
Представник відповідача вважає дії посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачу в звільненні правомірними, та такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України. Просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .
22.12.2024 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) з рапортом про звільнення з військової служби в запас, через сімейні обставини, а саме за підпунктом «г» (через такі сімейні або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловлюють бажання продовжувати служити) у зв'язку з наявністю у сестри інвалідності першої групи відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Листом від 07.12.2024 №08/79500/24-Вн військової частини НОМЕР_2 повідомлено позивача про відсутність правових відстав щодо звільнення з військової служби в запас.
Вважаючи дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Закон №2232-ХІІ (далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою-другою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частин першої-третьої, шостої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Судом встановлено, що позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII, а саме необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю І або ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи.
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
У свою чергу, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, за вказаною нормою необхідною умовою для звільнення військовослужбовця з військової служби є необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи.
При цьому наявність у члена сім'ї другого ступеня споріднення військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом, I або II групи інвалідності без підтвердження необхідності здійснення постійного догляду відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ не є підставою для звільнення з військової служби.
Щодо осіб першої та другої ступеня споріднення, то у Законі 2232-XII відсутнє визначення таких осіб.
Водночас підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Судом встановлено, що у позивача є рідна сестра ОСОБА_2 , 1989 р.н., батьки: батько ОСОБА_4 , 1965 р.н.; мати ОСОБА_3 , 1970 р.н., що підтверджується копією довідки Колківської селищної ради від 28.10.2024 №448.
ОСОБА_2 відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії Серії 12 ААГ №871733, виданої 03.10.2024 встановлена перша Б група інвалідності від 02.09.2024, в графі «інвалідність встановлена на строк» зазначено довічно; в графі «висновок про умови та характер праці» зазначено потребує стороннього догляду.
Відповідно до рішення Маневицького районного суду Волинської області від 20.10.2016 розірвано шлюб ОСОБА_2 із ОСОБА_12 .
Згідно із заявою ОСОБА_2 від 13.11.2024, остання підтвердила, що із числа військовозобов'язаних членів її сім'ї обирає для свого утримання (догляду) ОСОБА_1 , що доводиться їй рідним братом.
Відповідно до акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 07.10.2024 №421 установлено, що факт здійснення постійного догляду ОСОБА_1 підтверджено.
Крім того, з витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №655/04.3-12 від 04.10.2024 вбачається, що у будинку АДРЕСА_1 , крім позивача, ОСОБА_5 (племінника позивача) та ОСОБА_2 (особи, яка потребує стороннього догляду), одночасно ще зареєстрована ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ).
Суд зазначає, що процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.
Відповідно до пункту 3 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Пунктом 4 вказаного Положення передбачено, що медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення про медико-соціальну експертизу міські, міжрайонні, районні комісії визначають, зокрема, ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
Відповідно до пункту 19 Положення про медико-соціальну експертизу комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями визначає Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, яке також затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.
Як передбачено пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.
Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені: нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб; нездатність до орієнтації (дезорієнтація); нездатність до спілкування; нездатність контролювати свою поведінку; значні обмеження здатності до навчання; нездатність до окремих видів трудової діяльності.
До підгрупи А I групи інвалідності належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.
Критеріями встановлення підгрупи А I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).
До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.
Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, а також затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності саме до повноважень медико-соціальної експертної комісії належить визначення ступеня обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, а також потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, в тому числі для осіб, яким встановлено I групу інвалідності. При цьому, на переконання суду, саме в довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією для осіб, яким встановлено I групу інвалідності, повинна бути зазначена інформація про потребу у постійному сторонньому догляді.
Суд зазначає, що долучена позивачем до рапорту від 22.12.2024 довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №871733 дійсно підтверджує те, що ОСОБА_2 встановлено І Б групу інвалідності від загального захворювання, однак така довідка не містить висновку про потребу здійснення постійного догляду за нею.
Щодо наданого позивачем акту встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 07.10.2024 №421, складеного комісією Колківської селищної ради, то суд зазначає, що у ньому в графі «Документ, що підтверджує потребу особи в постійному догляді» зазначено саме виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №871733 від 03.10.2024.
Однак, як встановлено судом вище, довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №871733 від 03.10.2024 не містять висновку саме про потребу постійного догляду за ОСОБА_2 .
Суд повторює, що для I групи інвалідності (в залежності від підгрупи А і Б) потребу у постійному догляді визначають медико-соціальні експертні комісії.
Крім того, актом від 07.10.2024 №421 підтверджено факт здійснення позивачем постійного догляду за ОСОБА_2 , однак позивач по даний час проходить військову службу у відповідача.
З урахуванням вище викладеного, суд зазначає, що акт встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 07.10.2024 №421 не може бути належним доказом необхідності здійснення догляду за сестрою позивача.
Таким чином, суд вважає, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з рапортом, не надав належних доказів наявності правових підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII (за сімейними обставинами - необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я).
Також не надано доказів про те, що інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення ( ОСОБА_3 /мати позивача/мати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 /батько позивача/батько ОСОБА_2 ) потребують постійний догляд за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, у зв'язку з чим суд дійшов висновку щодо правомірності відмови відповідача у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби.
Відтак у задоволенні взаємопов'язаних позовних вимог належить відмовити повністю.
Суд також наголошує, що за змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову, відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, позаяк заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України.
Отже, зауваження у відзиві представником відповідача про пропущення строку звернення до суду позивачем не підлягають судом вирішенню по суті.
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
У зв'язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
Суддя В.В. Дмитрук