Іменем України
07 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/37/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом адвоката Туруті Захара Олеговича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
07.01.2025 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Туруті Захара Олеговича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якій представник позивача просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 08.07.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії ОСОБА_1 з 08.07.2024, шляхом перерахування на поточний рахунок, відкритий у АТ «Ощадбанк».
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку в відповідача та на теперішній час виплата щомісячної пенсії не здійснюється.
У відповідь на адвокатський запит представника позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області надіслало лист від 13.12.2024 № 1200-0208-8/31932, у якому зазначило, що виплату пенсії позивачу було призупинено з 01.08.2022 по причині “34» - наявна інформація, яка потребує фізичної ідентифікації пенсіонера.
Позивач вважає припинення пенсійних виплат з підстав, не передбачених законом, протиправним. Крім того, жодні рішення, повідомлення від відповідача про припинення виплати пенсії позивачу не надходили.
Також представник позивача зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про встановлення особи від 22.08.2024 № 318006 за результатами проведеного відеоконференцзв'язку 19.08.2024 особу позивача встановлено.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 13.01.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
23.01.2025 через підсистему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог з огляду на таке.
Згідно електронної бази даних ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1. ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи.
Виплату пенсії позивачу призупинено з 01.08.2022 на підставі пункту 5 частини 1 статті 49 Закону 1058 у зв'язку з отриманням інформації про смерть пенсіонера, яка потребує уточнення та фізичної ідентифікації отримувача пенсії. Оскільки зазначена інформація була отримана засобами чат-бота, жодних документів, що можуть підтвердити цей факт, надати неможливо.
Остання виплата пенсії була здійснена у липні 2022 року в розмірі 14831,23 грн. на картковий рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», дата виплати - 09.
26.05.2024 ОСОБА_1 звертався засобами вебпорталу із заявою № 6417 щодо зміни виплатних реквізитів, заяву опрацьовано.
18.07.2024 ОСОБА_1 засобами вебпорталу електронних послуг Пенсійного фонду України надав заяву про виплату пенсії № 12027, до якої долучив довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.02.2024 № 3009-5003141270, видану Солом'янською районною в м. Києві Державною адміністрацією, згідно якої фактичне місце проживання/перебування заявника: АДРЕСА_1 . Заяву від 18.07.2024 опрацьовано без внесення змін в електронну пенсійну справу у зв'язку з некоректним заповненням бланку заяви.
Відповідно до Рішення ВІО № 318006 від 22.08.2024 за результатами проведеного 19.08.2024 відеоконференцзв'язку особу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено.
Враховуючи, що виплату пенсії заявнику призупинено відповідно до пункту 5 частини 1 статті 49 Закону № 1058, підстави для поновлення виплати пенсії за допомогою відеоконференцзв'язку відсутні.
10.12.2024 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області за територіальною належністю з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов адвокатський запит Захара Туруті від 04.12.2024 №0412/24 в інтересах ОСОБА_1 , який зареєстровано в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області за № 12964/9.
Листом № 1200-0208-8/31932 від 13.12.2024 відповідач повідомив адвокату, що для забезпечення проведення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно подати до органів Пенсійного фонду України заяву про виплату пенсії (Додаток 1) у способи, передбачені пунктом 10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (зі змінами), до якої долучити скановану копію власноруч написаної заяви довільної форми, в якій зазначити інформацію щодо одержання/неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, згідно з пунктом 14-4 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Втім, до теперішнього часу ОСОБА_1 не вчинив передбачених законодавством України дій, а тому провести виплату пенсії не можливо.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області був здійснений запит до Департаменту соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації щодо підтвердження наявності, або відсутності реєстрації в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб (лист № 1200-0208-6/31558 від 10.12.2024). До теперішнього часу відповідь відповідач не отримав.
З урахуванням викладеного відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області як отримувач пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України, картки платника податків, матеріалами пенсійної справи позивача та довідки від 29.02.2024 № 3009-5003141270 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Як зазначає відповідач у відзиві на позов, виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01.08.2022 на підставі норм пункту 5 частини 1 статті 49 Закону 1058 у зв'язку з отриманням інформації про смерть пенсіонера, яка потребує уточнення та фізичної ідентифікації отримувача пенсії.
Судом встановлено, що рішення ГУПФУ в Рівненській області від 22.08.2024 про встановлення особи № 318006 в ході відеоконференції особу ОСОБА_1 встановлено.
У відповідь на адвокатський запит представника позивача від 04.12.2024 № 0412/24 відповідач листом від 13.12.2024 № 1200-0208-8/31932 повідомив, зокрема, що виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено з 01.08.2022 по причині “34» - наявна інформація, яка потребує фізичної ідентифікації пенсіонера. Для забезпечення проведення виплати пенсії ОСОБА_1 запропоновано подати до органів Пенсійного фонду України заяву про виплату пенсії (Додаток 1) у способи, передбачені пунктом 10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596 (зі змінами), до якої долучити скановану копію власноруч написаної заяви довільної форми, в якій зазначити інформацію щодо одержання/неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, згідно з пунктом 14-4 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частиною першою статті 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно із частиною першою статті 14 Закону № 1706-VII (заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Суд зауважує, що згідно із абзацами першим-другим частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
В межах спірних правовідносин призупинення виплати позивачу пенсії відбулося, як зазначено відповідачем, з 01.08.2022 у зв'язку з отриманням інформації про смерть пенсіонера, яка потребує уточнення та фізичної ідентифікації отримувача пенсії.
При цьому суд зауважує, що на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано суд жодних доказів.
Більш того, відповідач вказує, що зазначена інформація була отримана засобами чат-бота, жодних документів, що можуть підтвердити цей факт, надати неможливо.
Відповідного рішення про припинення виплати пенсії відповідачем не надано.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ураховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав, для припинення позивачу виплати пенсії з 01.08.2022.
Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).
Доказів того, що виплата пенсії позивачу поновлена, суду не надано.
Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
У даному випадку наявність статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.
Згідно із частинами першою, другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Припинивши позивачу виплату раніше призначеної пенсії за віком без прийняття рішення та за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, або підстав, передбачених іншим законом, відповідач вчинив протиправні дії. Відповідно, достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій, а також зобов'язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В ході судового розгляду справи встановлено, що право позивача порушено у серпні 2022 року.
Разом з тим, відповідно до положень частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернувся до суду 07.01.2025, тому суд вважає за необхідне поновити право позивача на нарахування та виплату пенсії в межах шестимісячного строку, як самостійно визначено позивачем - з 08.07.2024.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями статті 9 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганські області з виходом за межі позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 серпня 2022 року, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 08.07.2024 з виплатою заборгованості, що утворилась.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з корегуванням обраного способу захисту порушених прав позивача та виходом за межі заявлених позовних вимог.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Зважаючи на те, що у резолютивній частині судового рішення йдеться не про стягнення суми боргу, а про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії, суд не вбачає підстав для звернення судового рішення до негайного виконання в межах суми стягнення на один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
При зверненні до суду, позивачем сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн відповідно до платіжної інструкції № KEBM-M2P3-043M-1M2C від 07.01.2025
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено повністю, з виходом за межі позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 968,96 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Туруті Захара Олеговича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код за ЄДРПОУ 21782461, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, буд. 9) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 серпня 2022 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії за віком з 08 липня 2024 року з виплатою заборгованості, що утворилась.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім грн 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.О. Свергун