Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
27.02.2025м. ХарківСправа № Б-50/274-10 (922/3907/24)
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Міньковського С.В.
при секретарі судового засідання Черновій В.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Онугхи Тетяни Юріївни в особі арбітражного керуючого керуючого реалізацією Караченцева Юрія Леонідовича
до ОСОБА_1
про стягнення коштів
за участю сторін:
представника позивача : керуючий реалізацією арбітражний керуючий Караченцев Ю.Л.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ ТА ДОВОДИ УЧАСНИКІВ.
В провадженні Господарського суду Харківської області у складі судді Міньковського С.В. перебуває справа про банкрутство фізичної особи-підприємця Онугхи Тетяни Юріївни №Б-50/274-10.
Фізична особа-підприємець Онугха Тетяна Юріївна в особі арбітражного керуючого Караченцева Юрія Леонідовича звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 433 350,00 грн.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідач безпідставно збагатився за рахунок боржника ФОП Онугха Т.Ю., шляхом продажу належного боржнику нерухомого майна - трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яку він отримав у власність на підставі правочину, визнаного судом недійсним, та отримання коштів від продажу цього майна в розмірі 433 350,00 грн.
Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства для розгляду справи визначено суддю Міньковського С.В.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.11.2024 року прийнято позовну заяву фізичної особи-підприємця Онугхи Тетяни Юріївни в особі арбітражного керуючого Караченцева Юрія Леонідовича до розгляду та відкрито провадження за №922/3907/24 в межах справи № Б-50/274-10; ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; почато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 05.12.2024 року; встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов; позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання.
В судовому засіданні 05.12.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання від 05.12.2024, про відкладення підготовчого засідання на 28.01.2025 року.
В судовому засіданні 28.01.2025 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання від 28.01.2025, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.02.2025.
Присутній в судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Відповідач в судове засідання жодного разу не з'явився, відзив на позов не надав, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений за адресою вказаною в позові, яка відповідає даним Єдиного державного демографічного реєстру на день відкриття провадження у справі.
Проте ухвалу про відкриття провадження від 07.11.2024 та ухвали суду від 05.12.2024 та 28.01.2025 року не було отримано відповідачем та повернуто відділенням поштового зв'язку до суду з відміткою "одержувач відсутній за вказаною адресою".
Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії суд направив стороні за належною адресою, тобто адресою місцезнаходження, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою реєстрації, вказаною в Єдиному державному демографічному реєстрі чи повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Відповідач сам, у власних інтересах, повинен забезпечити належне приймання кореспонденції, яка направляється на його адресу, зазначену в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Також, у даному випадку суд враховує, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвала Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі № Б-50/274-10 (922/3907/24) від 07.11.2024 року та ухвали суду від 05.12.2024, від 28.01.2025 року були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
В контексті викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином, у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, повідомлений про розгляд даної справи.
Відповідно до ст.165 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив наступне.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.
З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі про банкрутство ФОП Онугхи Т.Ю. порушено в порядку ст.ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції діючій до набрання чинності змінами внесеними Законом №4212-VI від 22.12.2011) ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.12.2010.
Постановою господарського суду Харківської області від 22.02.2011 ФОП Онугху Т.Ю. визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Кошовського С.В.
Ухвалою суду від 02.02.2012 задоволено клопотання арбітражного керуючого Кошовського С.В. про дострокове звільнення його від обов'язків ліквідатора у справі, припинено обов'язки арбітражного керуючого Кошовського С.В. як ліквідатора ФОП Онугхи Т.Ю., призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Оскаленка Д.П.
Ухвалою суду від 29.11.2012 усунуто арбітражного керуючого Оскаленка Д.П. від виконання обов'язків ліквідатора ФОП Онугхи Т.Ю., призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Запорожця І.С.
В ході проведення ліквідаційної процедури арбітражним керуючим Запорожцем І.С., який виконував обов'язки ліквідатора в даній справі, було виявлено майно, що належить на праві власності боржнику, зокрема, трикімнатна квартира АДРЕСА_2
Вищезазначену квартиру було надано боржником в заставу заставодержателю - ЗАТ "ОТП БАНК" (правонаступником якого є ТОВ "ОТП Факторинг Україна") в якості забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № ML-702/702/2008 року від 27.02.2008 року, укладеним між ЗАТ "ОТП Банк" та Онугхою Т.Ю.
06.12.2012 між арбітражним керуючим Запорожцем І.С. та Товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр" було укладено угоду на організацію та проведення 27.12.2012 аукціону з продажу вищевказаного майна.
Відповідно до протоколу № 13 проведення аукціону від 27.12.2012 переможцем аукціону з продажу 3-кімнатної квартири АДРЕСА_3 , визначено ОСОБА_1 .
27.12.2012 між ліквідатором ФОП Онугхи Т.Ю. арбітражним керуючим Запорожцем І.С. та переможцем відкритих торгів гр. ОСОБА_1 був укладений договір купівлі - продажу 3-кімнатної квартири АДРЕСА_3 , за ціною 24000,00 грн.
Оскільки продаж даного майна був проведений з суттєвими порушеннями порядку продажу майна банкрута, який передбачений Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ухвалою господарського суду Харківської області від 10.04.2019, залишеною без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2019 та Постановою Верховного суду від 28.11.2019, задоволено заяву ТОВ "ОТП Факторинг Україна" про визнання недійсними аукціону та договору купівлі-продажу з урахуванням уточнень частково. Визнано недійсними результати аукціону, проведеного товарною біржею “Всеукраїнський торгівельний центр» 27.12.2012 року за протоколом проведення аукціону № 13 з продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_4 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , укладений 27.12.2012 між арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем і ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н.А. за реєстровим № 3402.
Цими судовими рішеннями було встановлено, що під час здійснення у ліквідаційній процедурі ФОП Онугхи Т.Ю. у справі про банкрутство реалізації майна останнього, що стало предметом спірного договору, були порушені норми Закону про банкрутство (в редакції до 19.01.2013) щодо процедури оцінки та продажу такого майна, передбачені положеннями ст.ст. 29, 30 Закону про банкрутство, заниження вартості майна, а також нездійснення покупцем оплати придбаного ним майна.
Отже, факт незаконного вибуття нерухомого майна (квартири) з володіння банкрута ФОП Онугхи Т.Ю., відсутність волевиявлення власника на відчуження майна, встановлено судовими рішеннями, що набрали законної сили і відповідно до положень ч.1 ст.75 ГПК України повторному доказуванню не підлягають.
Частиною ч.1 ст.216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.
Відповідно до ч. 1 ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відтак правочин, який визнаний судом недійсним, не породжує наслідків у вигляді визнання за набувачем права власності на спірне майно.
Таким чином, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 27.12.2012 року за реєстровим № 3402, укладеного за результатом аукціону між ФОП Онугха Т.Ю. в особі арбітражного керуючого Запорожця І.С. та ОСОБА_2 свідчить про те, що такий правочин не є і не може бути підставою для переходу права власності від банкрута до іншої особи.
Однак, ставши одноосібним власником квартири ОСОБА_1 розпорядився цим нерухомим майном, продавши його іншій особі.
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 06.03.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Лавінда Н.О. за реєстровим №990, ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 прийняла у власність трикімнатну кімнату АДРЕСА_5 .
Згідно умови п.4 Договору купівлі-продажу від 06.03.2013 року за реєстровим №990 продаж квартири здійснено за 433 350,00 грн, що було еквівалентом 53500 доларів США.
Своїм підписом в договорі купівлі-продажу сторони підтвердили факт повного розрахунку за продану квартиру, ще до підписання договору (п.3 Договору купівлі-продажу)
Отже, за вказаних вище обставин ОСОБА_1 як набувач майна без достатніх правових підстав, розпорядився нерухомим майном боржника та отримав грошові кошти, які законний власник - ФОП Онугха Т.Ю. могла отримати як дохід від реалізації такого майна (проведення аукціону у відповідності до вимог законодавства) та у подальшому здійснити розподіл таких коштів на задоволення визнаних вимог кредиторів у даній справі про банкрутство.
В подальшому спірне нерухоме майно неодноразово відчужувалось.
04.08.2017 року до суду надійшла заява керуючого реалізацією про витребування майна від добросовісного набувача.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.11.2020 року, залишеною без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 року та Постановою Верховного Суду від 30.03.2023 року, в задоволенні заяви керуючого реалізацією (ліквідатора) про витребування майна від добросовісного набувача, визнання права власності та скасування державної реєстрації, з урахуванням уточнень, відмовлено.
Наразі згідно з Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 24.10.2024 року трикімнатна кімната №5, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 належить на праві власності ОСОБА_4 .
Вищевказані обставини виключають можливість повернення ОСОБА_1 майна (квартири) в натурі.
З огляду на безпідставне набуття нерухомого майна (квартири) та приймаючи неможливість повернути боржнику спірне майно в натурі, керуючий реалізацією звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в порядку ст. 1213 ЦК України.
Надаючи оцінку зазначеним обставинам та їх правову кваліфікацію, суд виходить з наступного.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Зобов'язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов'язаний повернути предмет власного збагачення.
Традиційно в доктрині цивільного права зобов'язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictio sine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави).
Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України).
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
Кондикційні зобов'язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.
Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб'єктивне право на предмет збагачення.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).
Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Сутність зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).
Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв'язку із зобов'язанням (правочином), але не відповідно до його умов.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 25.09.2024 року № 201/9127/21 зробила такий висновок, що кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов'язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення.
Для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).
Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ч.2 ст.1213 ЦК України).
Отже, у ст. 1213 ЦК України закріплено обов'язок кожного зі сторін недійсного правочину (набувача) повернути другій стороні (потерпілому) безпідставне майно в натурі. Разом із тим, якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов'язаний відшкодувати іншій стороні договору (потерпілому) вартість такого майна.
Відносини з відшкодування вартості безпідставно збереженого майна за своїм змістом не є суто кондикційними (у вузькому чи широкому значенні), а пов'язані зі вжиттям спеціальних заходів замість повернення безпідставно збереженого майна з огляду на неможливість його повернення в натурі.
Як вже було зазначено вище, ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.04.2019, залишеною без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.08.2019 та Постановою Верховного суду від 28.11.2019 визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , укладений 27.12.2012 між арбітражним керуючим Запорожцем Іваном Сергійовичем і ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н.А. за реєстровим № 3402.
В подальшому, ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.11.2020 року, залишеною без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 року та Постановою Верховного Суду від 30.03.2023 року, в задоволенні заяви керуючого реалізацією (ліквідатора) про витребування майна (квартири АДРЕСА_5 ) від добросовісного набувача, визнання права власності та скасування державної реєстрації, з урахуванням уточнень, відмовлено.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України добросовісність набуття виключає можливість витребування, якщо майно було відчужене з волі власника за договором, який було визнано недійсним після того, як набувач за цим договором відчужив його третій особі (добросовісному набувачу). Власник також позбавлений права витребувати своє майно від третьої особи, яка не знала і не могла знати, що продавець отримав його на виконання нікчемного правочину або правочину, який було визнано недійсним.
У цих випадках власник майна має право тільки вимагати від особи, якій він передав майна на виконання недійсного договору відшкодування його вартості на підставі частини другої статті 1213 ЦК України. Застосування цього способу захисту не суперечить змісту норми абзацу другого частини 216 ЦК України, яка відповідно буквального тлумачення є аналогічною.
У контексті наведених обставин суд зазначає, що застосування правил, передбачених частиною другою статті 1213 ЦК України, у цій справі є безпосереднім наслідком обставин неможливості виконання судового рішення про витребування спірного майна.
Отже, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 27.12.2012 року за реєстровим № 3402 визнано недійсним, відповідач є таким, що безпідставно набув у власність квартиру АДРЕСА_5 , яку неможливо повернути в натурі потерпілому, у зв'язку з її відчуженням третій особі, існують правові підставі для відшкодування вартості майна в силу ч.2 ст.1213 ЦК України.
Згідно з довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості №201-20241030-0008669891 від 30.10.2024 року, оціночна вартість квартири АДРЕСА_3 складає 1 225 324,40 грн.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб'єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб'єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов'язань).
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб'єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Недійсність договору як приватноправова категорія спрямована на недопущення порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу, набуття, зміни, встановлення або припинення прав взагалі).
З урахуванням викладених обставин справи в їх сукупності, у даному випадку поновлення порушених прав боржника та кредиторів у цій справі про банкрутство має відбуватись шляхом покладення відповідальності на особу, яка безпідставно отримала майно боржника та у подальшому збагатилась за рахунок реалізації такого майна третій особі.
Судом встановлено, що відповідач набув нерухоме майно без відповідних правових підстав. В подальшому ОСОБА_1 реалізував майно третій особі за плату та відповідно отримав реальні кошти. Отже, фактично ОСОБА_1 отримав у свою власність грошові кошти, які б мала отримати саме ФОП Онугха Т.Ю. у розмірі вартості нерухомого майна.
Таким чином, обраний керуючим реалізацією спосіб захисту порушених прав боржника не суперечить ст.ст.16, 1212, 1213, 1214 ЦК України не виходить за нормативно встановлені межі реалізації прав особи та не порушує прав інших осіб. Такий спосіб захисту шляхом стягнення з відповідача вартості майна, переданого за недійсним правочином, спрямований на відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору.
Як вбачається з матеріалів справи, відчужене майно було предметом іпотеки і заявлені позовні вимоги зі стягнення коштів також направлені і на захист прав і інтересів заставного кредитора у справі про неплатоспроможність.
Отже, з огляду на неможливість повернення у попередній стан, позивач має право вимагати відшкодування вартості втраченого нерухомого майна, яка визначена на момент розгляду судом справи, а саме у розмірі 1 225 324,40 грн.
Втім, позивачем заявлена менша сума до стягнення з відповідача ніж ринкова вартість квартири - 433 350,00 грн.
Разом із тим, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, з урахуванням принципу диспозитивності господарського судочинства, суд не може вийти за межі заявлених позивачем вимог у розмірі більше ніж 433 350,00 грн.
Отже, враховуючи фактичні обставини справи, наведені норми законодавства та наявну в матеріалах справи сукупність належних та допустимих доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог позивача та задоволення позову в повному обсязі.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З'ясування відповідних обставин здійснюється із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 910/6210/20.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа Проніна проти України, рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року) (Постанова КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 № 161/4641/17, 20.10.2020 у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 у справі № 585/2958/17, від 12.101.2020 у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 у справі №161/7515/15-ц).
Щодо судових витрат.
Згідно з приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 6500,25 грн, що підтверджується квитанцією № 220293967.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позову, судовий збір у розмірі 6500,25 грн покладається на відповідача.
Керуючись ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 13, 73, 74, 75, 86, 123, 129, 165, 178, 236, 238-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Онугхи Тетяни Юріївни (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_7 ) в особі керуючого реалізацією арбітражного керуючого Караченцева Юрія Леонідовича (РНОКПП: НОМЕР_3 ; свідоцтво № 361 від 26.02.2013 року; адреса : 61003, м. Харків, майдан Конституції, будинок 1, Палац Праці, 4 під'їзд, 5-й поверх, кімната 45-14) кошти у розмірі 433 350,00 грн. та 6500,25 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "06" березня 2025 р.
Суддя С.В. Міньковський