Рішення від 26.02.2025 по справі 916/4575/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4575/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» (65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 39, офіс 2; код ЄДРПОУ 36611149)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКЕТ ШИППІНГ» (03039, м. Київ, вул. Фрометівська, буд. 2, корп. 5; код ЄДРПОУ 35355771)

про стягнення 386 246,62 грн;

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКЕТ ШИППІНГ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» про припинення правовідносин;

представники сторін:

від позивача - Єгоров О.С.,

від відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКЕТ ШИППІНГ», в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить стягнути з відповідача 386 246,62 грн, з яких: 211 807,50 грн заборгованості за користування об'єктом суборенди; 1 929,75 грн інфляційних втрат; 3 747,02 грн пені; 432,35 грн 3% річних; 168 330,00 грн штрафу.

Ухвалою від 21.10.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 5,45 грн.

22.10.2024 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою від 28.10.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/4575/24, яку постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 27.11.2024, встановлено сторонами строки для подачі заяв по суті справи.

12.11.2024 відповідач подав до суду відзив (Т. 1, а.с. 84-90), в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вважає їх незаконними, необґрунтованими та безпідставними.

Того ж дня, відповідач подав зустрічний позов (Т. 1, а.с. 107-114) про припинення з 09.09.2024 правовідносин за Договором суборенди за № 0148 від 01.07.2024, укладеним між орендарем Товариством з обмеженою відповідальністю «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» та суборендарем Товариством з обмеженою відповідальністю «АСКЕТ ШИППІНГ».

Ухвалою від 18.11.2024 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКЕТ ШИППІНГ» залишено без руху, встановлено строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

25.11.2024 позивач подав до суду відповідь на відзив (Т. 1, а.с. 142-147).

Протокольною ухвалою від 27.11.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 16.12.2024.

27.11.2024 до суду надійшла заява про усунення недоліків зустрічного позову.

Ухвалою від 02.12.2024 суд з урахуванням положень ст. 180 ГПК України перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, прийняв зустрічний позов ТОВ «АСКЕТ ШИППІНГ» до ТОВ «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» про припинення правовідносин до спільного розгляду з первісним позовом у справі № 916/4575/24, запропонував ТОВ «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» подати відзив на зустрічний позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали та повідомив сторін про те, що підготовче судове засідання призначено на 16.12.2024.

06.12.2024 позивач подав до суду відзив на зустрічний позов (Т. 1, а.с. 165-170), в якому просить залишити без задоволення зустрічні позовні вимоги ТОВ «АСКЕТ ШИППІНГ».

10.12.2024 до суду надійшла заява представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 11.12.2024.

11.12.2024 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (Т. 1, а.с. 180-188).

Протокольною ухвалою від 16.12.2024 суд постановив здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог та оголосив перерву у підготовчому судовому засіданні до 13.01.2025.

03.01.2025 відповідач подав до суду відзив на заяву позивача про збільшення позовних вимог (Т. 1, а.с. 222-229).

Протокольною ухвалою від 13.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.01.2025.

29.01.2025 до суду надійшла заява представника позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу (Т. 2, а.с. 1-4).

29.01.2025 відповідач подав до суду заяву про приєднання до матеріалів справи доказів понесення витрат на правничу допомогу (Т. 2, а.с. 6-12).

29.01.2025 суд, після заслуховування вступних промов представників сторін, оголосив перерву у судовому засіданні до 26.02.2025.

03.02.2025 позивач подав до суду заяву із доказами понесення судових витрат на правничу допомогу (Т. 2, а.с. 19-21).

25.02.2025 від відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи якісних копій скріншотів щодо надсилання листа № 01/08/24 від 26.08.2024.

У судовому засіданні, яке відбулось 26.02.2025, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

З представником відповідача після низки невдалих спроб встановити відеоконференцзв'язок не вдалося, оскільки вона перебувала в режимі «офлайн», що відображено у протоколі судового засідання.

Суд враховує, що за приписами ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

У зв'язку з тим, що явка представника відповідача у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, враховуючи викладення відповідачем його правової позиції у заявах по суті справи, зважаючи, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе відповідач та його представник, суд виснував про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

26.02.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Стислий виклад позицій та доводів сторін (щодо первісного позову).

В обґрунтування вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за Договором суборенди № 0148 від 01.07.2024.

Вказує, що 01.07.2024, на виконання вказаного Договору, надав відповідачу за актом приймання-передачі в тимчасове платне користування об'єкт суборенди, узгодивши в договорі місячну плату за користування об'єктом у розмірі 1550,00 дол. США, яку відповідач зобов'язався сплачувати не пізніше 5 числа поточного місяця в національній валюті України по офіційному середньому курсу продажу дол. США / грн в банках, що діє на дату платежу та зазначений на сайті https://minfin.com.ua/ua/currency/usd/.

Зазначає, що згідно з п. 5.6. Договору відповідач зобов'язався перерахувати позивачу гарантійний платіж у розмірі 1550,00 дол. США, який зараховується в якості суборендної плати за один (останній) місяць суборенди.

Повідомляє, що 24.07.2024 відповідач сплатив гарантійний платіж та вартість суборенди за липень 2024 р.

Стверджує, що надіслав відповідачу рахунок-фактуру № 0000072 від 02.08.2024 щодо оплати суборендної плати за серпень 2024 р., який відповідач не сплатив.

Звертає увагу, що зарахував сплачений відповідачем гарантійний платіж у якості оплати за серпень 2024 р., так як згідно п. 5.7. Договору, у разі прострочення плати за користування об'єктом суборенди гарантійний платіж зараховується у якості плати за користування об'єктом за календарний місяць, у якому було допущено таке прострочення.

При цьому позивач посилається на те, що у разі зарахування гарантійного платежу у якості плати за користування об'єктом відповідно до умов п. 5.7. Договору, відповідач протягом 1 календарного дня після виставлення рахунку був зобов'язаний перерахувати позивачу гарантійний платіж у розмірі, встановленому договором.

Доводить, що 09.09.2024 надіслав відповідачу рахунок-фактуру № 0000074 від 09.09.2024 щодо оплати суборендної плати за вересень 2024 р. та гарантійного платежу, у відповідь на що відповідач листом від 09.09.2024 № 132 надіслав позивачу «Повідомлення про розірвання договору суборенди № 0148 від 01.07.2024» та односторонньо підписаний Акт прийому-передачі об'єкта суборенди, заявивши про складну фінансово-економічну ситуацію. Таку поведінку відповідача позивач вважає необґрунтованою, оскільки згідно п. 5.1. Договору плата за користування об'єктом сплачується незалежно від результату господарської діяльності відповідача, тобто, складна фінансово-економічна ситуація, як вважає позивач, жодним чином не позбавляє відповідача від виконання взятих на себе обов'язків за Договором. Водночас позивач звертає увагу, що на підставі п. 9.1.7. Договору відповідач має право, у разі відсутності заборгованості, достроково розірвати Договір в односторонньому порядку, надіславши повідомлення про розірвання за 90 календарних днів до дати такого розірвання.

Разом з тим, врахувавши бажання відповідача розірвати Договір, позивач, незважаючи на наявну заборгованість, врахував лист відповідача як повідомлення про дострокове розірвання Договору в порядку п. 9.1.7. останнього, та підтвердив припинення дії Договору з 09.12.2024, на що відповідач жодної відповіді та заперечень не надав.

Вказує, що у зв'язку з систематичними порушеннями відповідачем умов Договору в частині сплати суборендних платежів, останньому було надіслано листи № 05/09 від 20.09.2024, № 09/09 від 30.09.2024 та № 02/10 від 10.10.2024 щодо нарахування штрафних санкцій. Також зазначає про надсилання відповідачу рахунків-фактур № 0000076 від 03.10.2024 за жовтень 2024 р., № 0000087 від 11.11.2024 за листопад 2024р. та № 0000090 від 02.12.2024 за грудень 2024 р., які були проігноровані.

Загальний розмір позовних вимог щодо стягнення заборгованості за користування Об'єктом суборенди за вересень 2024 року, за жовтень 2024 року, за листопад 2024 року та за 9 днів користування об'єктом суборенди у грудні 2024 року складають 5100,00 дол США, з яких 4650,00 дол. США заявлено у позові в еквіваленті 192 975,00 грн. У заяві про збільшення позовних вимог (вх. № 44305/24 від 11.12.2024) позивач збільшив вимоги на 450,00 дол. США (за 9 днів грудня 2024 р.), що еквівалентно 18 832,50 грн. Оскільки грудень 2024 р. є останнім місяцем суборенди за Договором, а заявлена у позовній заяві вимога стягнення гарантійного платежу перевищує суму, яку відповідач має сплатити за 9 днів грудня 2024 р., позивач врахував вимогу про стягнення гарантійного платежу у позовній заяві як вимогу на стягнення заборгованості за користування об'єктом суборенди за листопад 2024 р.

За порушення відповідачем строків виконання грошових зобов'язань позивач в порядку п. 8.1.3. Договору нарахував та заявив до стягнення 3747,02 грн пені та 168 330,00 грн штрафу. Крім того, в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач також нарахував 1929,75 грн інфляційних втрат та 432,35 грн 3% річних.

У відзиві на первісний позов відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що листом за № 01/08/2024 від 26.08.2024 повідомив позивача про неможливість користування об'єктом суборенди, оскільки позивач не виконував умови договору суборенди щодо безперешкодного користування об'єктом і вільного доступу до приміщень, тобто чинив перешкоди у доступі до об'єкта суборенди. Звертає увагу, що умовами договору суборенди № 0148 від 01.07.2024 не передбачена жодна відповідальність за дострокове, в односторонньому порядку, розірвання договору суборендарем. Зазначає, що 09.09.2024 надіслав на електронну адресу позивача повідомлення про розірвання договору разом з підписаним зі свого боку актом прийому-передачі (повернення) майна від 09.09.2024, що, на переконання відповідача, підтверджує звільнення об'єкта суборенди від належного йому майна та фактичне припинення користування цим об'єктом. Вважає непогодженими строки внесення суборендної плати у разі несвоєчасного отримання рахунку від позивача. Наголошує на незаконності нарахування позивачем інфляційних втрат, оскільки плата за договором нараховувалась в грошовому еквіваленті до курсу долара США.

У відзиві на позов, який подано з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, відповідач додатково зазначає, що штраф і пеня нараховані позивачем з 10.09.2024, тобто після повідомлення 09.09.2024 відповідачем про звільнення об'єкта суборенди. Вказує, що позивач не надав доказів надсилання рахунку-фактури № СФ-0000090 від 02.12.2024 та претензії № 03-12 від 10.12.2024 Товариству з обмеженою відповідальністю «АСКЕТ ШИППІНГ». Зазначає, що позивачем не надано суду жодних доказів фактичного використання ТОВ «АСКЕТ ШИППІНГ» об'єкта суборенди. Вважає, що зволікання позивача щодо не підписання та повернення відповідачу акта прийому-передачі (повернення) майна від 09.09.2024 і стало підставою для безпідставного позову ТОВ «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» до ТОВ «АСКЕТ ШИППІНГ» про стягнення коштів.

У відповіді на відзив позивач звертає увагу, що не чинить жодних перешкод у користуванні об'єктом суборенди відповідачу, в той час як останній доказів на підтвердження цього не надає. Стверджує, що не отримував долучений до відзиву лист відповідача № 01/08/24 від 26.08.2024 та що цей лист містить недостовірну інформацію, що відповідає викладеним у відзиві доводам відповідача, але не відповідає дійсності. Наголошує, що зазначений лист створений «заднім числом» виключно для спроби відповідача побудувати кволу правову позицію без будь-яких допустимих доказів. Вказує, що із наданих відповідачем додатків неможливо встановити на яку саме електрону пошту було начебто відправлено лист, а також відсутні будь-які докази направлення листа засобами поштового зв'язку. При цьому звертає увагу, що, керуючись п. 6.2.4. Договору, яким передбачено право позивача обмежити доступ відповідача до об'єкта суборенди у випадку порушення строків розрахунків, попереджав відповідача про можливе застосування п. 6.2.4. Договору з 25.08.2024 року, але фактично не скористався цим правом. Зазначає, що відповідно до умов п. 9.1.7. Договору він може бути розірваний лише з 09.12.2024 та що одностороннє надіслання відповідачем акта прийому-передачі жодним чином не підтверджує звільнення відповідачем об'єкта суборенди та припинення користування ним. Також зауважує, що договором встановлено як розмір суборендної плати (п. 5.1.1. Договору), так і строк, за який вона повинна бути сплачена (п. 5.1.2. Договору).

Стислий виклад позицій та доводів сторін (щодо зустрічного позову).

Зустрічний позов мотивовано тим, що ТОВ «АСКЕТ ШИППІНГ» фактично припинено користування об'єктом суборенди, який повернуто орендарю, в той час як ТОВ «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» продовжується безпідставне надіслання рахунків ТОВ «АСКЕТ ШИППІНГ» про сплату орендних платежів, звернення до судових установ із заявами про видачу судових наказів та подання позовів про стягнення орендної плати згідно Договору суборенди за № 0148 від 01.07.2024 за об'єкт суборенди, який повернуто на підставі Акта прийому-передачі (повернення) майна від 09.09.2024. Вказаний Акт надісланий на електронну адресу ТОВ «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ», проте не підписується та не повертається останнім. Такі дії ТОВ «АСКЕТ ШИППІНГ» розцінює як зловживання правом, оскільки орендарем не визнаються припиненими правовідносини згідно Договору суборенди за № 0148 від 01.07.2024, що порушує законні права та інтереси ТОВ «АСКЕТ ШИППІНГ».

У відзиві на зустрічний позов позивач виклав аналогічні аргументи, що і у відповіді на відзив на первісний позов.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» як орендарем та Товариством з обмеженою відповідальністю «АСКЕТ ШИППІНГ» як суборендарем укладено Договір суборенди № 0148 (далі - Договір; Т. 1, а.с. 19-23), згідно з п. 1.1. якого орендар передає, а суборендар приймає в тимчасове платне користування майданчик з бетонним покриттям загальною площею 1500,0 кв.м, що розташовані за адресом: м. Одеса, вул. Локомотивна, 38, та нежитлові приміщення (офіси) загальною площею 82,0 кв.м, що розташовані за адресом: м. Одеса, вул. Локомотивна 38/1, - згідно плану, що є Додатком № 1 до цього Договору (далі - «Об'єкт суборенди»).

Суборендар вступає в тимчасове платне користування об'єктом суборенди в термін, зазначений в Договорі, але не раніше дати підписання сторонами Договору та Акта прийому-передачі, який є невід'ємною частиною Договору (п. 3.1. Договору).

Пунктами 3.3.-3.6. Договору передбачено, що прийом-передача об'єкта суборенди суборендареві здійснюється двосторонньою комісією, яка складається з представників сторін. При передачі орендарем об'єкта суборенди суборендареві складається Акт прийому-передачі об'єкта суборенди, який підписується сторонами. Об'єкт суборенди повертається суборендарем орендарю в порядку, аналогічному встановленому Договором при передачі орендарем об'єкта суборенди суборендареві. Об'єкт вважається переданим однією стороною та прийнятий іншою стороною з моменту підписання Акта прийому-передачі.

Строк суборенди встановлюється до 30.06.2025 (включно) та обчислюється з моменту передачі суборендареві об'єкта суборенди за Актом прийому-передачі (п. 4.1. Договору).

Згідно з п. 5.1. Договору плата за користування об'єктом є платежем, який суборендар сплачує орендарю за користування об'єктом суборенди незалежно від результату господарської діяльності. Орендна плата нараховується з моменту передачі об'єкту суборендареві.

Підпунктами 5.1.1. та 5.1.2. п. 5.1. Договору деталізовано порядок внесення плати за користування об'єктом суборенди:

5.1.1. плата за користування Об'єктом суборенди за кожний календарний місяць суборенди складає у гривнях, що в грошовому еквіваленті зобов'язання становить: 1550,00 дол. США, у т.ч. ПДВ, та сплачується на розрахунковий рахунок Орендаря в національній валюті України по офіційному середньому курсу продажу долару США/ гривня в банках, що зазначений за посиланням https://minfin.com.ua/ua/currency/usd/ що діє на дату платежу та додатково включає компенсацію вартості комунальних послуг, що спожиті Суборендарем протягом місяця;

5.1.2. Суборендар зобов'язується щомісяця, не пізніше кожного 5-го числа місяця, за який здійснюється платіж, за умови своєчасного отримання від Орендаря рахунку, сплачувати Орендарю суборендну плату у розмірі, визначеному згідно з п.5.1.1. цього договору на розрахунковий рахунок Орендаря.

Згідно з п. 5.2. Договору розмір плати за користування об'єктом суборенди може бути змінений за письмовою згодою сторін. За згодою сторін індексація розміру орендної плати відповідно до зміни індексу інфляції не проводиться.

Відповідно до п. 5.6. Договору Суборендар протягом 5 календарних днів після підписання договору перераховує на поточний рахунок Орендаря гарантійний платіж у розмірі 1550,00 дол. США, у т.ч. ПДВ, та сплачується на розрахунковий рахунок Орендаря в національній валюті України по офіційному середньому курсу продажу долару США/ гривня в банках, що зазначений за посиланням https://minfin.com.ua/ua/currency/usd/, що діє на дату платежу. Зазначена сума гарантійного платежу зараховується Орендарем в якості суборендної плати за один (останній) місяць суборенди за даним Договором.

Пунктом 5.7. Договору передбачено, що у разі прострочення плати за користування об'єктом суборенди відповідно до п. 5.1.2. Договору, гарантійний платіж, зазначений у п.5.6. Договору, зараховуються у якості плати за користування об'єктом суборенди за календарний місяць, у якому було допущено таке прострочення.

Згідно з п. 5.8. Договору у разі зарахування гарантійного платежу у якості плати за користування об'єктом суборенди за календарний місяць, відповідно до умов п.5.7. Договору, Суборендар протягом 1-го календарного дня після виставлення рахунку повинен перерахувати на поточний рахунок Орендаря гарантійний платіж у розмірі, встановленому Договором.

Підпунктом 7.1.3. п. 7.1. Договору визначено обов'язок суборендаря своєчасно здійснювати оплату орендних платежів, комунальних послуг та інших платежів, пов'язаних з обслуговуванням та експлуатацією об'єкта суборенди.

Відповідно до пп. 8.1.3. п. 8.1. Договору у разі прострочення перерахування орендної плати та / або інших платежів за договором Суборендар сплачує Орендарю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня, нарахованої на суму боргу, за кожен день прострочення оплати, а також штраф у сумі 10% (десять відсотків) від суми суборендної плати, зазначеної в п.5.1.1. Договору за кожні 10 (десять) днів прострочення перерахування орендної плати та / або інших платежів за Договором.

Згідно з п. 9.1. Договору дія останнього припиняється у випадках:

9.1.1. закінчення терміну дії Договору;

9.1.2. письмової угоди сторін;

9.1.3. за рішенням суду;

9.1.4. розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативою орендаря у наступних випадках: суборендар використовує Об'єкт суборенди не відповідно до його цільового призначення, передбаченим пунктом 2.1. Договору; суборендар без попередньої письмової згоди Орендаря передав Об'єкт суборенди (його частину) в наступну суборенду; суборендар проводить ремонт Об'єкта суборенди без попередньої письмової згоди Орендаря; суборендар створює загрозу пошкодження Об'єкта суборенди (ст. 783 ЦК України); суборендар прострочив оплату орендної плати, комунальних послуг, інших платежів за договором більш ніж на 20 (двадцять) календарних днів;

9.1.5. загибелі (знищення) Об'єкта суборенди;

9.1.6. орендар має право в односторонньому порядку відмовитися від даного Договору суборенди і вимагати повернення Об'єкту суборенди без уточнення причин розірвання (припинення) за умов завчасного інформування Суборендаря не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів до дати припинення даного Договору. У разі відмови Орендаря від договору Суборенди договір є розірваним з моменту одержання Суборендарем повідомлення від Орендаря про відмову від договору;

9.1.7. у разі відсутності заборгованості Суборендар має право достроково розірвати даний Договір в односторонньому поряду, надіславши повідомлення про розірвання за 90 (дев'яносто) календарних днів до дати такого розірвання.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до закінчення строку, встановленого п. 4.1. Договору, або до дати його дострокового припинення (п. 10.2. Договору).

У п. 10.13. Договору сторони погодили, що офіційне листування за даним Договором між сторонами здійснюється за наступними електронними адресами:

Електронна адреса Орендаря - office.monblan.od@gmail.com

Електронна адреса Суборендаря - contact@ascetship.com, YanaSh@ascetship.com, AllaK@dunaylogistic.com

Сторони згодні з тим, що достатнім доказом вручення контрагенту листів, рахунків на оплати суборендної плати, компенсації спожитих комунальних та інших послуг та інших платежів, повідомлень та іншої кореспонденції, є відправка стороною електронного повідомлення на адресу контрагента, зазначений в цьому пункті. Документи, які відправлені електронною поштою, вказаною у даному пункті Договору мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки для сторін, можуть бути подані в судові інстанції в якості належних доказів і не можуть заперечуватись стороною, від імені якої вони були відправлені. Сторони також погодили, що даний пункт договору розповсюджується на обмін сторонами Додатковими угодами, додатками до даного Договору тільки до моменту обміну сторонами у місячний термін оригіналами таких документів.

Об'єкт суборенди позивач передав відповідачу за Актом прийому-передачі від 01.07.2024 (Т. 1, а.с. 25).

24.07.2024 відповідач перерахував на користь позивача гарантійний платіж та вартість суборенди за липень 2024 р., що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті № 1822 від 24.07.2024 та сторонами не заперечується (Т. 1, а.с. 26).

Позивач виставив відповідачу рахунки-фактури № СФ-0000072 від 02.08.2024 за серпень 2024 р. на суму 64 325,00 грн та № СФ-0000074 від 09.09.2024 за вересень 2024 р. на суму 128 340,00 грн (із включенням гарантійного платежу в порядку п. п. 5.6, 5.7., 5.8. Договору), які 02.08.2024 та 09.09.2024 відповідно надіслав на електронні поштові адреси відповідача, зазначені в п. 10.13. Договору (Т. 1, а.с. 27-30).

Листом від 09.09.2024 № 132 відповідач, покликаючись на складну фінансово-економічну ситуацію, повідомив позивача про розірвання Договору суборенди № 0148 від 01.07.2024 (Т. 1, а.с. 31-32).

До вказаного листа відповідач долучив підписаний зі свого боку Акт прийому-передачі (повернення) майна (Т. 1, а.с. 36).

Листом від 10.09.2024 № 02/09 позивач повідомив відповідача про відсутність своєї згоди щодо розірвання Договору в односторонньому порядку з боку відповідача. При цьому позивач врахував волевиявлення відповідача щодо розірвання Договору та в цьому ж листі зазначив, що лист від 09.09.2024 № 132 буде врахований як повідомлення відповідача про дострокове розірвання договору, проте відповідно до положень п.9.1.7 Договору, тобто з 09.12.2024 (Т. 1, а.с. 33-35, 38).

В подальшому позивач неодноразово надсилав на електронну пошту відповідача листи щодо сплати заборгованості та штрафних санкцій № 05/09 від 20.09.2024, № 09/09 від 30.09.2024, № 02/10 від 10.10.2024, № 05/10 від 22.10.2024, № 09/10 від 31.10.2024, № 03-11 від 11.11.2024, № 05-11 від 21.11.2024 (Т. 1, а.с. 39-40, 41-42, 43-45, 195-197, 198-200, 201-203, 204-206).

03.10.2024 позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000076 від 03.10.2024 за суборенду у жовтні 2024 р. на суму 64 309,50 грн (Т. 1, а.с. 46-47).

11.11.2024 позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000087 від 11.11.2024 за суборенду у листопаді 2024 р. на суму 64 480,00 грн (Т. 1, а.с. 192, 194).

02.12.2024 позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000090 від 02.12.2024 за суборенду у грудні 2024 р. на суму 18 855,00 грн (Т. 1, а.с. 190).

Предметом первісного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 211 807,50 грн заборгованості за користування об'єктом суборенди; 1 929,75 грн інфляційних втрат; 3 747,02 грн пені; 432,35 грн 3% річних; 168 330,00 грн штрафу.

Предметом зустрічного позову є вимога відповідача про припинення з 09.09.2024 правовідносин за Договором суборенди за № 0148 від 01.07.2024, укладеним між ТОВ «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» та ТОВ «АСКЕТ ШИППІНГ».

Норми права, застосовані судом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пункт 1 ст. 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1,4 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 3 ст. 626 ЦК України договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. ч. 1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У ч. 4 ст. 284 ГК України вказано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

За приписами ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (ч. 1 ст. 765 ЦК України).

Передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ст. 774 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 651 ЦК України унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно ст. 781 ЦК України договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

За ст. 782 ЦК України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Статтею 784 ЦК України визначено, що наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймодавець передав річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; 2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

Висновки суду.

Суд встановив, що між сторонами у даній справі на підставі укладеного між ними Договору суборенди № 0148 від 01.07.2024 виникли правовідносини піднайму.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд враховує, що у Договорі суборенди № 0148 від 01.07.2024 сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання. Підписавши договір суборенди, відповідач надав свою згоду на оплату усіх зазначених у Договорі платежів, зокрема орендної плати.

Позивач передав об'єкт суборенди відповідачу за Актом прийому-передачі від 01.07.2024, а отже належним чином виконав свої зобов'язання за Договором.

Відтак, з моменту підписання Акта приймання передачі від 01.07.2024 відповідач вступив у тимчасове платне користування об'єктом суборенди в строк до 30.06.2025 включно, що передбачено в п. 4.1. Договору.

Пунктом 10.2. Договору сторони узгодили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до закінчення строку, встановленого п. 4.1. Договору, або до дати його дострокового припинення.

Відповідач зазначає, що листом № 01/08/2024 від 26.08.2024 повідомив позивача про неможливість користування об'єктом суборенди.

Між тим, матеріали справи не містять доказів надсилання вказаного листа на адресу електронної пошти позивача, визначену як адреса для листування в п. 10.13. Договору.

З наданого відповідачем скріншоту зі сторінки електронної пошти, яким відповідач доводить факт надсилання листа № 01/08/2024 від 26.08.2024 позивачу, вбачається, що pdf-файл «IMG_0001» було надіслано з електронної пошти bershedaoksana@gmail.com на електронну пошту maksymira@ukr.net. Втім, жодна з цих адрес електронної пошти не вказана в п. 10.13. Договору, де сторони погодили алгоритм офіційного електронного листування.

Таким чином, відповідачем не доведено факту надсилання листа № 01/08/2024 від 26.08.2024 з повідомленням про неможливість користування об'єктом суборенди в порядку, визначеному Договором.

Не містять матеріали справи і доказів вчинення позивачем перешкод у доступі відповідачу до об'єкта суборенди.

Таким чином, доводи відповідача щодо вчинення позивачем перешкод у користуванні об'єктом суборенди не знайшли свого підтвердження.

Відповідач 09.09.2024 надіслав позивачу повідомлення про розірвання договору разом з підписаним зі свого боку актом прийому-передачі (повернення) майна від 09.09.2024, що, на переконання відповідача, підтверджує звільнення об'єкта суборенди від належного йому майна та фактичне припинення користування цим об'єктом.

Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими, оскільки в п. п. 3.3.-3.6. сторони чітко визначили порядок передачі та повернення об'єкта суборенди.

Так, згідно з п. п. 3.3.-3.6. Договору передбачено, що прийом-передача об'єкта суборенди суборендареві здійснюється двосторонньою комісією, яка складається з представників сторін. При передачі орендарем об'єкта суборенди суборендареві складається Акт прийому-передачі об'єкта суборенди, який підписується сторонами. Об'єкт суборенди повертається суборендарем орендарю в порядку, аналогічному встановленому Договором при передачі орендарем об'єкта суборенди суборендареві. Об'єкт вважається переданим однією стороною та прийнятий іншою стороною з моменту підписання Акта прийому-передачі.

Як свідчать матеріали справи, Акт прийому-передачі (повернення) об'єкта суборенди з боку позивача не підписано. Водночас позивач пояснив, що умови договору в частині визначення способу приймання-передачі (повернення) об'єкта уповноваженою обома сторонами двосторонньою комісією дотримано не було, що відповідач не заперечував.

Крім того, суд не погоджується з позицією відповідача щодо його можливості розірвати Договір в односторонньому порядку.

Як вже було зазначено, згідно з п. 9.1. Договору дія останнього припиняється у випадках:

9.1.1. закінчення терміну дії Договору;

9.1.2. письмової угоди сторін;

9.1.3. за рішенням суду;

9.1.5. загибелі (знищення) Об'єкта суборенди;

З аналізу положень Договору суд виснує, що правом на розірвання Договору в односторонньому порядку наділений орендар (позивач), що передбачено підпунктами 9.1.4., 9.1.6. п. 9.1. Договору.

Суборендар (відповідач), у свою чергу, також наділений правом на дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку, проте, таке право може бути реалізовано, по-перше, при відсутності заборгованості, а по-друге, відповідач має надіслати повідомлення про розірвання Договору за 90 календарних днів до дати такого розірвання (пп. 9.1.7. п. 9.1. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, умови Договору, які б свідчили про припинення його дії за ініціативою відповідача з 09.09.2024, дотримано не було, що виключає можливість вважати Договір припиненим саме з цієї дати.

Інших обставин, передбачених п. 9.1. Договору, за яких можливо констатувати про дострокове припинення дії Договору, судом не встановлено.

Разом з тим, судом взято до уваги, що після отримання позивачем листа відповідача від 09.09.2024 № 132 з повідомленням про розірвання договору, позивач листом від 10.09.2024 № 02/09 проінформував відповідача про врахування наміру останнього розірвати Договір та про припинення дії Договору шляхом розірвання, проте з 09.12.2024, - згідно пп. 9.1.7. п. 9.1. Договору.

Аналогічну позицію щодо розірвання Договору з 09.12.2024 позивач відобразив у заявах по суті справи.

Така позиція позивача узгоджується з пп. 9.1.7. п. 9.1. Договору, відповідно до якого відповідач має право розірвати Договір в односторонньому порядку, надіславши повідомлення про розірвання за 90 календарних днів до дати такого розірвання.

Заперечень з боку відповідача на лист позивача від 10.09.2024 № 02/09 матеріали справи не містять, з урахуванням чого суд вважає Договір розірваним з 09.12.2024.

Отже, зустрічні позовні вимоги відповідача про припинення з 09.09.2024 правовідносин за Договором суборенди № 0148 від 01.07.2024 є необґрунтованими, суперечать діючому законодавству, що регулює правовідносини оренди (ст.ст. 525, 629, 651 781, 784 ЦК України, ст.ст. 188, 284, 291 ГК України), та не відповідають умовам Договору (п. п. 9.1., 10.2. Договору), у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Доводи відповідача, що умовами Договору суборенди № 0148 від 01.07.2024 не передбачена відповідальність за дострокове, в односторонньому порядку, розірвання договору суборендарем, жодним чином не спростовують висновків суду щодо неправомірності односторонньої відмови від виконання зобов'язань за Договором з боку відповідача.

Суд не розцінює відмову позивача від підписання Акта приймання-передачі (повернення) майна від 09.09.2024 як зловживання правом, про що наполягає відповідач у зустрічному позові, оскільки, як вже було зазначено, сторонами у Договорі узгоджено порядок передачі та повернення об'єкта суборенди, строк дії Договору та підстави його припинення. Водночас, намагання позивача дотримуватися узгодженої сторонами процедури припинення Договору не можна вважати зловживанням правом.

При цьому, суд критично відноситься до посилань відповідача у повідомленні № 132 від 09.09.2024 на складну фінансово-економічну ситуацію, оскільки згідно з п. 5.1. Договору плата за користування об'єктом є платежем, який суборендар сплачує орендарю за користування об'єктом суборенди незалежно від результату господарської діяльності.

Відповідач є самостійним господарюючим суб'єктом, який вільний у виборі контрагентів та самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Ризики підприємницької діяльності несе суб'єкт господарювання, виконання зобов'язань за укладеними договорами стосується діяльності самого відповідача, у зв'язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Приймаючи до уваги недотримання відповідачем процедури припинення договірних відносин, самі лише посилання відповідача щодо невикористання об'єкта суборенди з 09.09.2024 не звільняють його від обов'язку сплачувати плату за оренду такого майна відповідно до умов Договору.

Порядок розрахунків сторони визначили у розд. 5 Договору (підпункти 5.1.1. та 5.1.2. п. 5.1. Договору), а саме:

5.1.2. суборендар зобов'язується щомісяця, не пізніше кожного 5-го числа місяця, за який здійснюється платіж, за умови своєчасного отримання від Орендаря рахунку, сплачувати Орендарю суборендну плату у розмірі, визначеному згідно з п.5.1.1. цього договору на розрахунковий рахунок Орендаря.

Водночас, пунктом 5.6. Договору сторони узгодили, що Суборендар протягом 5 календарних днів після підписання договору перераховує на поточний рахунок Орендаря гарантійний платіж у розмірі 1550,00 дол. США, у т.ч. ПДВ, та сплачується на розрахунковий рахунок Орендаря в національній валюті України по офіційному середньому курсу продажу долару США/ гривня в банках, що зазначений за посиланням https://minfin.com.ua/ua/currency/usd/, що діє на дату платежу. Зазначена сума гарантійного платежу зараховується Орендарем в якості суборендної плати за один (останній) місяць суборенди за даним Договором.

Разом з тим, пунктом 5.7. Договору передбачено, що у разі прострочення плати за користування об'єктом суборенди відповідно до п. 5.1.2. Договору, гарантійний платіж, зазначений у п.5.6. Договору, зараховуються у якості плати за користування об'єктом суборенди за календарний місяць, у якому було допущено таке прострочення.

В процесі дослідження доказів суд з'ясував, що 24.07.2024 відповідач перерахував на користь позивача гарантійний платіж та вартість суборенди за липень 2024 р., що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті № 1822 від 24.07.2024 та сторонами не заперечується.

У зв'язку з простроченням відповідачем сплати заборгованості за серпень 2024 р., позивач в порядку п. 5.7. Договору зарахував сплачений гарантійний платіж у якості оплати за серпень 2024 р.

Будь-яких інших платежів за Договором відповідач не здійснював.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідач, в порушення договірних зобов'язань, не вносив орендну плату за серпень, вересень, жовтень, листопад та 9 днів грудня 2024 р., в той час як позивач виставляв відповідні рахунки, копії яких наявні у матеріалах справи.

При цьому, вимогу про сплату гарантійного платежу згідно п. 5.8. Договору позивачем враховано як вимогу про сплату заборгованості за листопад 2024 р., що не суперечить умовам Договору, оскільки останній місяць суборенди (грудень 2024 р.) є неповним, а умовами Договору не передбачено іншого розміру гарантійного платежу, окрім як за повний місяць суборенди (1550,00 дол. США).

Таким чином, заборгованість відповідача за користування об'єктом суборенди становить 5 100,00 дол. США (вересень, жовтень, листопад та 9 днів грудня 2024 р.), з яких:

- 4 650,00 дол. США - в еквіваленті 192 975,00 грн

- 450 дол. США - в еквіваленті 18 832,50 грн.

Наявність заборгованості з орендної плати у загальному розмірі 211 807,50 грн відповідач не спростував, контррозрахунків не надав, у зв'язку з чим суд, перевіривши запропонований позивачем розрахунок основного боргу на відповідність пп. 5.1.1. п. 5.1. Договору, вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на відсутність доказів надсилання рахунку-фактури № СФ-0000090 від 02.12.2024 судом відхиляються, оскільки відповідний рахунок позивачем було надіслано відповідачу щонайменше разом із заявою про збільшення позовних вимог.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17 було зазначено, що: "Стосовно невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку-фактуру судова колегія вважає, що невиставлення/ненаправлення позивачем рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги, надані позивачем. Так, за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України".

У свою чергу, відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 915/641/19, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18).

З урахуванням наведених правових позицій суд виснує, що відсутні підстави стверджувати про наявність відкладальної умови (у розумінні приписів статті 212 ЦК України) щодо виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати орендної плати за користування об'єктом суборенди.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 904/6023/19 (904/4903/22).

Щодо інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат та 3 відсотки річних, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат та 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Перевіривши запропонований позивачем розрахунок 432,35 грн 3% річних, суд встановив його правильність та обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

У свою чергу, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.

Отже, у даному випадку стягнення інфляційних втрат з урахуванням їх правової природи є неправомірним, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені шляхом застосування еквівалента іноземної валюти та перерахунку суми з урахуванням зміни курсу гривні до зазначеного в еквіваленті долара США.

Крім того, нарахування позивачем інфляційних втрат суперечить п. 5.2. Договору, згідно якого індексація розміру орендної плати відповідно до зміни індексу інфляції за згодою сторін не проводиться.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 1 929,75 грн інфляційних втрат.

Щодо пені та штрафу суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами частини 2 статті 343 ГК України встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

В статті 549 ЦК України надано визначення неустойки (штрафу, пені), під якою слід розуміти грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши запропонований позивачем розрахунок пені, суд вважає його правильним, обґрунтованим, здійсненим відповідно до умов Договору та вимог закону, а тому вимоги позивача про стягнення 3 747,02 грн пені підлягають задоволенню.

Водночас, на підставі пп. 8.1.3. п. 8.1. Договору позивач нараховує відповідачу штраф у розмірі 10% від суми суборендної плати, зазначеної в п.5.1.1. Договору, за кожні 10 днів прострочення перерахування орендної плати та гарантійного платежу.

За розрахунком позивача (Т. 1, а.с. 11, 184-185) розмір штрафу, який позивач нараховує згідно пп. 8.1.3. п. 8.1. Договору, становить 168 330,00 грн.

Згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто, з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує:

- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов Договору;

- очевидну неспівмірність заявленого до стягнення штрафу (сума основного боргу за 3 місяці та 9 днів - 211 807,50 грн, розмір штрафу - 168 330,00 грн), коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання;

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- передбачена Договором методика розрахунку штрафу (10% від суми суборендної плати, зазначеної в п.5.1.1. Договору за кожні 10 днів прострочення перерахування орендної плати та / або інших платежів за Договором) не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та носить здебільшого каральний, а не компенсаційний характер.

Так, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов Договору, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, господарський суд вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, зменшити розмір штрафу до 25 730,00 грн.

За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі № 915/646/18.

Слід також зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 211 807,50 грн заборгованості, 3 747,02 грн пені, 432,35 грн 3% річних, 25 730,00 грн штрафу. У задоволенні решти позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ», а також у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКЕТ ШИППІНГ» суд відмовляє з мотивів, наведених вище по тексту рішення.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст. 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, на підставі ч. 1 ст. 129 ГПК України суд покладає на відповідача 2 900,60 грн витрат зі сплати судового збору.

Витрати зі сплати судового збору за подання зустрічного позову також покладаються на відповідача у зв'язку з відмовою у задоволенні зустрічних вимог.

За ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч. ч. 3 - 6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За приписами ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У заяві за вх. № 3746/25 від 03.02.2025 позивач зазначив про понесення витрат на правничу допомогу у розмірі 32 000,00 грн.

В якості доказів понесення витрат на правничу допомогу позивач надав до матеріалів справи копії наступних документів: Ордер серії ВН № 1420298 від 14.10.2024 (Т. 1, а.с. 18); Договір про надання правової допомоги № б/н від 01.12.2023 (Т. 1, а.с. 57-58); Додаткова угода № 1 від 10.10.2024 до договору № б/н від 01.12.2023 (Т. 1, а.с. 59); Акт-рахунок виконаних робіт від 03.02.2025 (Т. 2, а.с. 21).

Як встановлено судом, 01.12.2023 між адвокатом Єгоровим О.С. та клієнтом - ТОВ «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» було укладено договір про надання правової допомоги, згідно з яким клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати клієнту необхідну правову (юридичну) допомогу та представництво його інтересів за всіма необхідними питаннями у всіх державних органах України… в тому числі у всіх судових установах…, а клієнт зобов'язується виплатити адвокату гонорар за надання юридичних послуг.

Пунктом «Е» договору визначено, що оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом за взаємною згодою відповідно до додаткової угоди № 1, яка є частиною цього договору.

Згідно з п. «G» договору рахунки адвоката, виставлені відповідно до цього договору, є обов'язковими і підлягають оплаті з моменту їх отримання клієнтом.

Додатковою угодою № 1 до Договору адвокат та позивач узгодили вартість послуг, а саме за консультування - 1 год./600,00 грн, складання позовної заяви - 1 год./1 000,00 грн.

Пунктом 3 додаткової угоди передбачено, що по виконанню робіт сторони підписують акт приймання-передачі наданих послуг.

03.02.2025 адвокат та позивач підписали акт-розрахунок виконаних робіт, згідно якого позивачу надано наступні послуги: збір та аналіз доказів для підготовки позовної заяви (1 год., 2 000,00 грн); підготовка позовної заяви (5 год., 10 000,00 грн); надання правової інформації та роз'яснень клієнту з приводу правової позиції (1 год., 2000,00 грн); підготовка письмових пояснень (2 год., 4 000,00 грн); підготовка заяви про збільшення позовних вимог (1 год., 2 000,00 грн); підготовка відзиву на зустрічну позовну заяву (3 год., 6 000,00 грн); участь у судових засіданнях (6000,00 грн (2000,00 грн за одне засідання)).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява № 19336/04).

Здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, суд дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у Постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у Постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 № 910/15621/19, від 07.09.2022 у справі № 912/1616/21 тощо.

За таких обставин, з урахуванням критеріїв розумності і реальності витрат позивача на правову допомогу, встановлення їхньої дійсності та необхідності, співмірності зі складністю справи, ціною позову та виконаними адвокатом позивача роботами (наданими послугами), зважаючи на конкретні обставини справи, враховуючи часткове задоволення первісних позовних вимог, суд в порядку розподілу судових витрат дійшов висновку про покладення на відповідача 20 025,91 грн витрат на правничу допомогу, що, на думку суду, цілком відповідає критеріям, визначеним ч.ч. 4, 5 ст. 129 ГПК України.

Крім того, враховуючи відмову у задоволенні зустрічних вимог, понесені ТОВ «АСКЕТ ШИППІНГ» витрати на правничу допомогу покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» (65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 39, офіс 2; код ЄДРПОУ 36611149) до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКЕТ ШИППІНГ» (03039, м. Київ, вул. Фрометівська, буд. 2, корп. 5; код ЄДРПОУ 35355771) про стягнення 386 246,62 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКЕТ ШИППІНГ» (03039, м. Київ, вул. Фрометівська, буд. 2, корп. 5; код ЄДРПОУ 35355771) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» (65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 39, офіс 2; код ЄДРПОУ 36611149) 211 807,50 грн заборгованості, 3 747,02 грн пені, 432,35 грн 3% річних, 25 730,00 грн штрафу, 2 900,60 грн витрат зі сплати судового збору, 20 025,91 грн витрат на правничу допомогу.

3. У задоволенні решти первісного позову - відмовити.

4. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АСКЕТ ШИППІНГ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ» про припинення правовідносин - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено у судовому засіданні 26 лютого 2025 р. Повне рішення складено та підписано 07 березня 2025 р.

Суддя Р.В. Волков

Попередній документ

125672972

Наступний документ

125672974

Інформація про рішення:

№ рішення:	125672973
№ справи:	916/4575/24
Дата рішення:	26.02.2025
Дата публікації:	11.03.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Одеської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (07.03.2025)
Дата надходження:	15.10.2024
Предмет позову:	про стягнення

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

27.11.2024 10:00	Господарський суд Одеської області
16.12.2024 12:00	Господарський суд Одеської області
13.01.2025 09:30	Господарський суд Одеської області
29.01.2025 14:00	Господарський суд Одеської області
26.02.2025 14:00	Господарський суд Одеської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ВОЛКОВ Р В

відповідач (боржник):

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АСКЕТ ШИППІНГ"

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ"

позивач (заявник):

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "АСКЕТ ШИППІНГ"

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "Б'ЮТІ КАПЕЛЛІ"

представник позивача:

ЄГОРОВ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ

МАКСИМИШИН ІРИНА БОГДАНІВНА