65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"07" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/547/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
розглянувши зареєстровану 05.03.2025 за вх. № 2-305/25
заяву Фізичної особи-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича
про відвід судді
від розгляду справи № 916/547/25
за позовом керівника Доброславської окружної прокуратури (67500, Одеська обл., Одеський р-н, смт Доброслав, вул. Центральна, 85) в інтересах держави в особі Південнівської міської ради Одеського району (65481, Одеська обл., Одеський р-н, м. Південне, просп. Григорівського десанту, буд. 18, Код ЄДРПОУ 21018103)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Виробничо-комерційну приватну фірму «ВЯЧЕСЛАВА» (65481, АДРЕСА_2, Код ЄДРПОУ 20930528),
про припинення володіння правом власності з одночасним закриттям реєстраційного розділу та усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва,
встановив:
Керівник Доброславської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Південнівської міської ради Одеського району до Фізичної особи-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича, в якій просить:
припинити володіння правом приватної власності Плющакова Сергія Миколайовича на кафе-бар загальною площею 79,9 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , з одночасним закриттям реєстраційного розділу об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1392796851117;
зобов'язати Плющакова Сергія Миколайовича усунути перешкоди територіальній громаді м. Південне в особі Південнівської міської ради Одеського району Одеської області у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0086 га за адресою: АДРЕСА_2, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - кафе-бару загальною площею 79,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117).
Обґрунтовуючи звернення із позовом до господарського суду Прокурор посилається на те, що органом місцевого самоврядування не приймалось рішень про надання Плющакову С.М. у власність чи користування земельної ділянки під об'єктом нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_2.
Плющаков С.М. до початку будівництва подав до Інспекції державного архітектурного-контролю в Одеській області відповідну декларацію (найменування об'єкту - Будівництво кафе-бару СПД Плющакова С.М. за адресою: АДРЕСА_2) із зазначенням, що земельна ділянка, площею 0,0086 га за адресою: АДРЕСА_2, орендована останнім на підставі договору оренди землі, втім вказаний договір визнано недійсним рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2015 у справі № 916/4869/14.
Плющаковим С.М. при наданні документів для відповідної державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна не дотримано вимог законодавства України, зокрема в частині того, що у декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 02.10.2017 зазначено земельну ділянку із кадастровим номером 5111700000:02:007:0103, власником якої є територіальна громада м. Південне в особі Південнівської міської ради Одеського району, проте відсутні докази перебування вказаної земельної ділянки у користуванні Відповідача.
Відтак, Прокурор зазначає про здійснення Відповідачем самочинного будівництва кафе-бару загальною площею 79,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2. При цьому технічний паспорт та декларація про готовність до експлуатації на спірний об'єкт нерухомості подано Відповідачем у статусі ФОП/СПД (суб'єкт підприємницької діяльності), здійснення видів економічної діяльності якого узгоджується із використанням об'єктів комерційного призначення, тобто Відповідач здійснює господарську діяльність у спірному об'єкті нерухомості, що надає можливість звернення із позовом до господарського суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 17.02.2025 позовній заяві керівника Доброславської окружної прокуратури присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/547/25 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.
Одночасно із позовною заявою керівником Доброславської окружної прокуратури пред'явлено заяву про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на нерухоме майно - бар загальною площею, 79,9 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2, реєстрація права власності на який за Плющаковим С.М. проведена 24.10.2017 державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства "ЦЕНТР ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ" Іскровим О.В. (індексний номер рішення 37841587 від 30.10.2017).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.02.2025 заяву керівника Доброславської окружної прокуратури про забезпечення позову задоволено.
19 лютого 2025 року Фізичною особою-підприємцем Плющаковим С.М. представлено клопотання, в якому просить відмовити керівнику Доброславської окружної прокуратури у підтвердженні підстав для представництва інтересів держави в суді, а також відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
В підтвердження підстав для відмови у відкритті провадження у справі посилається на встановленні у справі № 519/658/18 обставини законності реєстрації Декларації № ОД141172751150 про готовність до експлуатації об'єктів від 02.10.2017, так і законності реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості; те, що право власності зареєстровано за фізичною особою і відповідна реєстрація не пов'язана із здійсненням господарської діяльності.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.02.2025 прийнято позовну заяву керівника Доброславської окружної прокуратури до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/547/25, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20 березня 2025 року.
05 березня 2025 року Фізичною особою-підприємцем Плющаковим С.М. представлено заяву про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи № 916/547/25, посилаючись на встановлені у постанові у справі № 519/658/18 преюдиційні факти, безпідставне відхилення викладених у клопотанні від 19.02.2025 обставин, використання штучних підстав, викладених у позовній заяві (в частині посилання на декларацію, яка вичерпала свою дію), що мало наслідком прийняття позовної заяви до розгляду, не дивлячись на те, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Окрім того, зазначає про звернення Виробничо-комерційної приватної фірми «ВЯЧЕСЛАВА» із аналогічним позовом до Одеського окружного адміністративного суду, однак судом відмовлено у відкритті провадження у справі № 815/3173/18, оскільки розгляд справи віднесено до юрисдикції місцевого суду.
Зазначене, за посиланням заявника, свідчить про зацікавленість судді у розгляді справи на користь прокурора, який зловживає процесуальними правами шляхом звернення із штучним позовом до суду.
Відповідно до частини 7 та 11 статті 39 ГПК України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження. За результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Плющакова С.М. про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи, господарський суд зазначає наступне.
У відповідності до частини 3 статті 38 ГПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Приписи статті 35 ГПК України встановлюють, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді (частина 1). Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 36 цього Кодексу (частина 2). До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім'ї, родичами між собою чи родичами подружжя (частина 3). Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина 4).
З цього питання Європейський суд з прав людини зазначив, що у контексті суб'єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного.
У контексті об'єктивного критерію окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (див. рішення Суду у справі Газета Україна-Центр проти України, no. 16695/04, від 15.07.2010).
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 6 Конвенції вимагає, щоб суд у межах своїх повноважень був неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб'єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ветштайн проти Швейцарії").
Варто зауважити, що жодна норма національного права не визначає змісту нормативної конструкції "неупередженість (безсторонність) судді", а тому під час з'ясування основних критеріїв неупередженості суд вважає за потрібне керуватися джерелами міжнародного права, зокрема принципами, сформульованими у практиці ЄСПЛ.
За усталеною практикою ЄСПЛ, обґрунтованість підстав для надання висновку щодо безсторонності суду в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції слід встановлювати згідно з:
а) "об'єктивним критерієм", який передбачає, що наявність упередженості суду (суддів) повинна визначатися окремо від поведінки судді, тобто має бути з'ясовано, чи є очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Своєю чергою вирішальне значення має саме наявність відповідних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які свідчать про обґрунтованість сумніву в неупередженості суду, а позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною;
б) "суб'єктивним критерієм", який вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи, і тільки після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можна поставити під сумнів його безсторонність. Тому особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів іншого.
Отже, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості заявник повинен довести наявність відповідних зазначених вище суб'єктивних та/або об'єктивних складових неупередженості (зокрема, але не винятково, йдеться про особисте переконання та поведінку конкретного судді, що вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах розв'язання справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав і свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі, тощо).
Як указано в Бангалорських принципах поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених Резолюцією Економічної та соціальної ради ООН 27.07.2006 № 2006/23, об'єктивність судді є потрібною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його ухвалення.
Практика ЄСПЛ свідчить, що при об'єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) потрібно визначити окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність. Коли це стосується органу, який засідає як суд присяжних, то визначається окремо від персональної поведінки його членів, чи існують явні факти, що ставлять під сумнів неупередженість органу в цілому. Так само й у вирішенні питання щодо існування легітимних причин сумнівів у неупередженості конкретного судді (пункти 45-50 рішення ЄСПЛ у справі "Морель проти Франції"; пункт 23 рішення ЄСПЛ у справі "Пескадор Валеро проти Іспанії") або органу, що засідає у вигляді суду присяжних (пункт 40 рішення ЄСПЛ у справі "Лука проти Румунії"), позиція зацікавленої сторони є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є наявність обґрунтованого сумніву в неупередженості суду (пункт 44 рішення ЄСПЛ у справі "Ветштайн проти Швейцарії"; пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Пабла Кю проти Фінляндії"; пункт 96 рішення ЄСПЛ у справі "Мікаллеф проти Мальти").
У рішенні ЄСПЛ від 09.11.2009 у справі "Білуха проти України" зазначено, що "у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду". Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що "особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного". Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але "вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими".
Аналогічне наведено в ухвалі Верховного Суду від 19.07.2023 по справі № 990/53/23.
Положеннями Цивільного кодексу України імперативно передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
При цьому у статті 325 ЦК України встановлено, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
Згідно ж із статтею 327 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Приписами статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).
Згідно із статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
У статті 320 ЦК України передбачено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до наявної в матеріалах справи інформаційної довідки від 18.02.2025 № 1126953 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24.10.2017 зареєстровано за Плющаковим С.М. право власності на об'єкт нерухомого майна із реєстраційним номером 1392796851117 (кафе-бар, загальною площею 79,9 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ).
Відповідно до частини 1 статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Відповідно до частини 2 статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до частини 3 статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Набуття статусу ФОП не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначено, що 10.02.1998 внесено запис про державну реєстрацію Фізичної особи-підприємця Плющакова С.М. (РНОКПП НОМЕР_1 ), видами економічної діяльності останньої визначено, обслуговування напоями, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, інші види роздрібної торгівлі поза магазинами (основний).
Положення статей 1 та 2 ГПК України передбачають, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
В свою чергу, стаття 3 ГК України визначає, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Стаття ж 4 ГК України наводить приклади того, що не є предметом регулювання цього Кодексу, серед яких майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України.
Положеннями статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 6); вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (пункт 13); інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункт 15).
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 916/1216/18 викладено позицію стосовного того, що ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.02.2020 справі № 916/385/19 зазначено, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю ФОП залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.06.2023 у справі № 125/1216/20, необхідним є встановлення правового статусу фізичної особи у спірних правовідносинах - чи діє вона у власних інтересах, чи як суб'єкт господарювання.
Великою Палатою Верховного Суду постанові від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16 зазначено наступне: "позовні вимоги стосуються невиконання відповідачем обов'язку зі сплати вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, власником якого є фізична особа ОСОБА_2 , проте вона у ньому здійснює підприємницьку діяльність як ФОП. Ці обставини, крім іншого, також підтверджуються рішенням Харківської міської ради від 15 вересня 2004 року № 869, на підставі якого квартира АДРЕСА_1 переведена у нежитлове приміщення та надано дозвіл громадянці ОСОБА_2 на її реконструкцію під перукарню з улаштуванням окремого входу, яка використовується ОСОБА_2 за призначенням.
Оскільки предметом спору у справі є стягнення з ОСОБА_2 вартості спожитої теплової енергії у приміщенні, в якому вона надає перукарські послуги, між сторонами існують правовідносини, які притаманні господарській діяльності.
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства, оскільки наявні у справі докази свідчать про використання приміщення ОСОБА_2 як ФОП у своїй господарській діяльності.".
Приписами ГПК України передбачено наступне: суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (пункт 1 частини 1 статті 175 ГПК України); господарський суд закриває провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини 1 статті 231 ГПК України).
Пред'являючи позовну заяву Прокурор зазначає про здійснення Відповідачем самочинного будівництва кафе-бару загальною площею 79,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому технічний паспорт та декларація про готовність до експлуатації на спірний об'єкт нерухомості подано Відповідачем у статусі ФОП/СПД (суб'єкт підприємницької діяльності), здійснення видів економічної діяльності якого узгоджується із використанням об'єктів комерційного призначення, тобто, за посиланням Прокурора, Відповідач здійснює господарську діяльність у спірному об'єкті нерухомості, що надає можливість звернення із позовом до господарського суду.
Одеським апеляційним судом у постанові від 07.11.2022 у справі № 519/658/18, на яку ФОП Плющаков С.М. посилається у клопотанні від 19.02.2025, встановлено наступне:
«Із змісту позовної заяви та встановлених обставин справи слідує, що спір у позивача виник саме з Плющаковим С.М. щодо правомірності набуття ним права власності на об'єкт нерухомості, побудований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , та правомірності щодо реєстрації за ним такого права, проте позовних вимог до Плющакова С.М. позивач не пред'явив.
Звертаючись до суду позивач вказував про те, що його права, як постійного користувача земельної ділянки по АДРЕСА_2 , порушуються, оскільки Плющаков С.М. не маючи відповідного права на вказану земельну ділянку збудував на ній спірний об'єкт нерухомості, та зареєстрував своє право власності на нього.
Проте, позивач обґрунтовуючи свої вимоги про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості та припинення цього права, не визначив Плющакова С.М. як співвідповідача за заявленими вимогами. При цьому, за відсутності відповідної заяви позивача про залучення до участі у справі співвідповідача Плющакова С.М. , суд не вправі був самостійно змінити його процесуальний статус з третьої особи на відповідача.
Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору відрізняється за обсягом прав та обов'язків, а тому незалучення до участі у справі Плющакова С.М. як співвідповідача, за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті, тобто вирішення спору за неналежного суб'єктного складу відповідачів є підставою для відмови у задоволенні позову.
З матеріалів справи вбачається, що позивач фактично пов'язує порушення своїх прав користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , із зведенням Плющаковим С.М. на цій земельній ділянці кафе-бару, право власності на яке зареєстровано за ним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Підставою виникнення права власності, зокрема, зазначено декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ОД141172751150, виданий 02.10.2017, видавник: відділ Державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Южненської міської ради.
Верховний Суд при розгляді 12 червня 2019 року справи № 916/1986/18 дійшов висновків про те, що після реєстрації права власності на збудований об'єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об'єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об'єкту до самочинного в силу його узаконення.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права, оскільки, скасування Декларації про готовність до експлуатації об'єкта «будівництво кафе-бар СПД Плющаков С.М.» не забезпечить поновлення порушеного права позивача, а тому відсутні підстави для задоволення зазначеної позовної вимоги».
Позивач у справі № 519/658/18 директор Виробничо-комерційної приватної фірми «Вячеслава», відповідачі: Управління архітектури та містобудування Южненської міської ради, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Одеської обласної філії комунального підприємства Центр державної реєстрації Іскрова Олега Вікторовича, предмет позову - скасування реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта, рішення про державну реєстрацію права власності та припинення права власності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Плющаков С.М.
Тобто, підставою для відмови у задоволенні позову у справі № 519/658/18 є порушенням вимог процесуального законодавства в частині визначення належного відповідача та обрання неефективного способу захисту.
Окрім того, справи № 916/547/25 та № 519/658/18 мають різний суб'єктний склад учасників справи, підстави та предмет позову.
Аналогічні відмінності у предметі та підставах позову, суб'єктному складі учасників справи у справах № 916/547/25 та 815/3173/18.
В контексті пред'явленої позовної заяви та визначених підстав звернення із позовом до господарського суду, в частині використання спірного приміщення власником у господарській діяльності, господарський суд вважає наявними правовими підстави для відкриття провадження у справі, у той же час, у разі спростування факту використання спірного об'єкту нерухомості у господарській діяльності, у Відповідача виникнуть правові підстави для звернення із клопотанням про закриття провадження у справі.
Наразі суд зауважує, що право на подачу заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді, і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Натомість, згідно з імперативною нормою частини 4 статті 35 ГПК України, незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу судді.
Розглядаючи кожну конкретну судову справу (здійснюючи правосуддя) судді самостійно визначають коло законодавства, що регулює спірні правовідносини, застосовують його, здійснюють його тлумачення, вирішують питання про розгляд заяв та клопотань учасників судового процесу та надають правову оцінку обставинам справи. Вирішення питань про застосування чинного законодавства є виключним правом судді, в провадженні якого знаходиться справа. При цьому результат вирішення вказаних питань не може свідчити про упереджене ставлення судді відповідно до позивача чи відповідача, інших учасників судового процесу, оскільки наявність чи відсутність підстав для відводу судді не може ставиться в залежність від результату застосування судом норм чинного законодавства.
Так, подана заява по суті зводиться до висловлення незгоди стосовно постановлення 24.02.2025 суддею Гутом С.Ф. ухвали про відкриття провадження у справі, у той же час, перераховані заявником зауваження відносяться суто до процесуальних моментів здійснення правосуддя суддею. Адже доказів саме упередженості та необ'єктивності судді Гута С.Ф. у даній справі заявником не надано.
Враховуючи зазначене, суд доходить висновку про необґрунтованість заяви (зареєстрована 05.03.2025 за вх. № 2-305/25) Фізичної особи-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи № 916/547/25.
Відповідно до положень частин 1-3 статті 39 ГПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Подальше вирішення питання про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи № 916/547/25, згідно із частиною 3 статті 39 ГПК України підлягає вирішенню суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною 1 статті 32 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 35,39,234,235 Господарського процесуального кодексу України,
суд -
1. Визнати заяву (зареєстрована 05.03.2025 за вх. № 2-305/25) Фізичної особи-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи № 916/547/25 необґрунтованою.
2. Вирішення питання про відвід судді Гута С.Ф. від розгляду справи № 916/547/25 передати на розгляд судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною 1 статті 32 ГПК України.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та оскарженню не підлягає.
Суддя С.Ф. Гут