03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4089/2024
09 жовтня 2024 року м. Київ
Справа № 355/881/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Яреськом Тарасом Віталійовичем , на рішення Баришівського районного суду Київської області від 22 листопада 2023 року, ухвалене у складі судді Чехова С.І.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Солонець Тамара Миколаївна, приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Коваль Віталій Олександрович - про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню,
встановив:
У червні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що у травні 2023 року вона з додатку «Дія» дізналася, що приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Ковалем В.О. відкрито два виконавчих провадження ВП № НОМЕР_2 та ВП № НОМЕР_3.
Згідно з рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 12 жовтня 2022 року у справі 750/5023/22 змінено її прізвище ОСОБА_1 на дошлюбне « ОСОБА_1 ». Виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 відкрито та здійснено примусове виконання на підставі виконавчого напису № 85890, виданого 22.12.2021 року. Виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 відкрито та здійснено примусове виконання на підставі виконавчого напису №86069, виданого 22.12.2021 року. Обидва оскаржувані виконавчі написи вчинені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М. щодо стягнення з неї на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованостей у розмірі 20 378 грн та 20 050 грн.
Позивач вважає, що оспорювані виконавчі надписи не підлягають виконанню в зв'язку з порушенням приватним нотаріусом КМНО Солонець Т.М. порядку вчинення оспорюваних виконавчих написів, що є самостійною та достатньою підставою для визнання виконавчих надписів такими, що не підлягають виконанню.
Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 вона дізналася, що виконавчий напис № 85890, виданий 22.12.2021 року, вчинений на підставі кредитного договору від 19.12.2020 року № 3956768, що був укладений між нею та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів». Стягнення за оспорюваним виконавчим надписом відбувається на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», якому було відступлено право вимоги.
Під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження вона дізналася, що виконавчий надпис № 86069, виданий 22.12.2021 року, вчинений на підставі кредитного договору від 14.01.2021 року № 08026-01/2021, що був укладений між нею та ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм». Стягнення за оспорюваним виконавчим написом відбувається на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», якому було відступлено право вимоги.
Копії зазначених кредитних договорів не мають нотаріальної форми. Нотаріус не мав права вчиняти виконавчі написи на договорах, укладених онлайн.
Також позивач зазначила, що вона не отримувала від відповідача позасудову вимогу щодо дострокового повернення кредитів чи повідомлення - застереження про те, що відповідач розпочинає процедуру стягнення боргу за кредитними договорами на підставі виконавчих написів нотаріуса. Вона не мала жодних правовідносин з ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», не підписувала з ним жодних договорів, в тому числі і нотаріально посвідчених, тому не могла знати про ймовірну заборгованість перед відповідачем.
Оспорювані виконавчі написи вчинені з порушенням порядку їх вчинення, в частині ненадсилання обов'язкового повідомлення-застереження про їх вчинення, що є підставою для їх визнання такими, що не відповідають виконанню.
Також, при вчиненні оспорюваних виконавчих написів приватний нотаріус КМНО Солонець Т.М. керувалася п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року, який визнано незаконним та нечинним постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, а отже і оспорювані виконавчі написи були вчиненні незаконно.
Крім того, кредитні договори, на яких вчинені оспорювані виконавчі написи та які були передані виконавцю на виконання як підстави для відкриття виконавчих проваджень, не посвідчені нотаріально, тоді як законодавством не передбачено можливості вчиняти виконавчі написи на боргових документах, що нотаріально не посвідчені.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просить визнати виконавчі написи від 22.12.2021 року № 85890 та від 22.12.2021 року № 86069, що вчинені приватним нотаріусом КМНО Солонець Т.М. такими, що не підлягають виконанню, стягнути судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 22 листопада 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Заходи забезпечення позову, які встановлені ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року у справі № 355/881/23, скасовано після набрання законної сили цією ухвалою.
Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - Яресько Т.В. звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що судом на стадії відкриття провадження не було виявлено недоліків позовної заяви та не повернуто позовну заяву позивачу. Більш того було встановлено, що позовна заява відповідає вимогам, визначеним ст. ст. 175, 177 ЦПК України. Позивачу не було повідомлено ні на стадії відкриття провадження, ні на стадії судового розгляду справи про виявлення судом недоліків позовної заяви.
Недоліки позовної заяви, які стали підставами для відмови в задоволенні позову, не є недоліками, оскільки треті особи, які залучались позивачем, були із визначеним судом статусом без самостійних вимог, вони належним чином повідомлялись про дату та час судових засідань. Вважає, що незастосування судом першої інстанції ч. 11 ст. 187 ЦПК України, надмірний формалізм суду та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою призвело до порушення права ОСОБА_1 на судовий захист. У випадку, якщо судом після відкриття провадження було виявлено недоліки позову, він мав надати позивачу згідно з ч. 11 ст. 187 ЦПК України можливість усунути зазначені недоліки.
Зазначає, що 19.12.2023 року адвокат Яресько Т.В. та позивач підписали акт приймання-передачі послуг від 19.12.2023 року № 1 за надання правової допомоги на стадії апеляційного оскарження рішення, чим підтвердили, що послуги адвокатом Яресько Т.В. були надані в повному обсязі. Позивач оплатила послуги достроково у розмірі 5000 грн 19.12.2023 року, про що отримала від адвоката Яреська Т.В. відповідну розрахункову квитанцію від 19.12.2023 року № 19/12/23.
Звертає увагу на позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі № 910/4881/18, від 08.04.2019 року у справі № 922/619/18, щодо розподілу та розміру витрат на правничу (правову) допомогу та просить її врахувати.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - Яресько Т.В. підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» укладений договір позики № 3956768, за умовами якого позичальнику надано позику на суму 6 000 грн, строк повернення 30 днів під 1,99% фіксованих (а. с. 25).
14.01.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 08026-01/2021, за умовами якого позичальнику надано кредит в розмірі 5000 грн строком на 30 днів до 12.02.2021 року за користування кредитом 365 % річних від суми кредиту з розрахунку 1 % на добу за умови повного повернення кредиту протягом 7 днів з моменту надання кредиту (а. с. 31-34).
22.12.2021 року приватний нотаріус КМНО Солонець Т.М. видалавиконавчий напис №85890, яким пропонує стягнути з ОСОБА_1 невиплачені в строк грошові кошти на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», якому ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» на підставі договору факторингу від 14.06.2021 року № 14/06/21 відступлено право вимоги за кредитним договором від 19.12.2020 року № 3956768, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 .
Пропонує задовольнити вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», стягнути з ОСОБА_1 за період з 28.07.2021 року по 30.11.2021 року суму 6000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 14 328 грн - заборгованість за відсотками, 50 грн - плата за вчинення виконавчого напису, що разом становить 20 378 грн (а. с. 24).
22.12.2021 року приватний нотаріус КМНО Солонець Т.М. видала виконавчий напис № 86069, яким пропонує стягнути з ОСОБА_1 невиплачені в строк грошові кошти на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», якому ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» відступлено право вимоги за кредитним договором від 14.01.2021 року № 08026-01/2021, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 .
Пропонує задовольнити вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», стягнути з ОСОБА_1 за період з 11.08.2021 року по 30.11.2021 року суму 5000 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 15 000 грн - заборгованість за відсотками, 50,00 грн - плата за вчинення виконавчого напису що разом становить 20 050 грн (а. с. 30).
09.08.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Ковалем В.О. на підставі нотаріального напису № 85890, виданого 22.12.2021 року, відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_4 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованості в розмірі 20 378 грн (а. с. 26, 27).
12.08.2022 року приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Ковалем В.О. на підставі виконавчого напису № 86069, виданого 22.12.2021 року, відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_3 про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість в розмірі 20 050 грн (а. с. 35).
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 12 жовтня 2022 року у справі № 750/5023/22 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , який зареєстрований 12.05.2015 року відділом державної реєстраційної служби Баришівського районного управління юстиції у Київської області, актовий запис №45. Змінено прізвище ОСОБА_1 на дошлюбне « ОСОБА_1 » (а. с. 22-23).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що особа яка у позовній заяві вказана під прізвищем ОСОБА_1 , не надала паспорту, який би посвідчував її під цим прізвищем. Посилання на зміну прізвища під час розірвання шлюбу не є підставою для встановлення особи, яка наділяється процесуальними правами під час подачі позовної заяви та встановлення особи у судовому засіданні та подальшому розгляду заявленого позову. Суд позбавлений права особисто змінювати прізвище позивача. Отже, під час складання позовної заяви було неправильно вказано прізвище позивача.
Крім того, сторона позивача не визначила правильно процесуальні сторони по справі, а саме: третіх осіб приватного нотаріуса КМНО Солонець Т.М. та приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Коваль В.О., визначив тільки третіми особами (не зазначено чи є треті особи такими, що заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, чи такими, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору).
Колегія суддів вважає, що такі висновки місцевого суду є необґрунтованими, зробленими без дотримання норм процесуального права, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 175 ЦПК України передбачено вимоги щодо форми та змісту позовної заяви, яка стандартизує структуру позовної заяви, а саме: містить перелік загальних для всіх позовних заяв елементів (реквізитів), які дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття провадження у справі.
Статтею 177 ЦПК України встановлено документи, що додаються до позовної заяви.
Статтею 185 ЦПК України передбачені дії, які зобов'язаний здійснити суддя після отримання позовної заяви. Зокрема, суддя з'ясовує відповідність позовної заяви вимогам, встановленим статтями 175, 177 цього Кодексу.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч. 1 ст. 185 ЦПК України).
Частиною 4 ст. 185 ЦПК України встановлено, що заява повертається у випадках, коли, зокрема, заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.
Приписами ст. 187 ЦПК України передбачено, що за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем у справі вказано ОСОБА_1 .
До позовної заяви додано копію паспорта серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 та копію рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 12.10.2022 року у справі № 750/5023/22, яким змінено прізвище ОСОБА_1 на дошлюбне « ОСОБА_1 ».
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 19 червня 2023 року відкрито провадження у цій справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус КМНО Солонець Т.М., приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Коваль В.О., про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню. В ухвалі зазначено, що позовна заява відповідає вимогам встановленим ст. ст. 175, 177 ЦПК України, та подана за підсудністю і підлягає розгляду Баришівським районним судом Київської області. Підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження відсутні.
Таким чином, вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, суд не встановив будь-яких недоліків позовної заяви.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
Отже, якщо суд після відкриття провадження у справі вважав зазначені ним обставини щодо ненадання паспорту позивача недоліком позовної заяви, суд першої інстанції мав надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліку.
Разом з тим, підставою для відмови суду першої інстанції у задоволенні позову стало те, що особа, яка у позовній заяві вказана під прізвищем ОСОБА_1 , не надала паспорту, який би посвідчував її під цим прізвищем.
Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлення судом обставин, які б свідчили про факт підписання позовної заяви іншою особою, а не позивачем, може бути підставою для повернення такої заяви. Проте таких обставин у цій справі судом не було встановлено та жодних дій щодо залишення позовної заяви без руху, її повернення з наведених підстав судом першої інстанції вчинялося.
Також не зазначення в позовній заяві статусу третіх осіб «без самостійних вимог на предмет спору» не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів зазначає, що відмова у задоволенні позову ОСОБА_1 із зазначених підстав створила їй штучні перешкоди для доступу до правосуддя.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Так, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» («Беллет проти Франції», Серії A № 333B, пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Отже, виходячи з наведених норм , відмова у задоволенні позову з формальних підстав унеможливила доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи, а тому наявні правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення місцевого суду.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 .
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підп. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підп. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.
Крім того, підп. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати, а також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Проте характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) зазначено, що для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
З урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було не вирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
У постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 619/4933/20 (провадження № 61-12141св21) зазначено, що « чинне законодавство України не зобов'язує нотаріуса викликати позичальника і з'ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з'ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.
Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об'єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об'єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не довела належними та допустимими доказами направлення позивачу та отримання ним вимоги про усунення порушень за договором позики грошових коштів, що є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано.
Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 1-1 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 1-1 такого змісту: «1-1. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.».
Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17 , судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акту чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10.12.2014 року, втратила чинність (у частині) 22.02.2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/20084/14.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, оскаржувані виконавчі написи вчинені приватним нотаріусом 22.12.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14.
Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання».
З наданих сторонами доказів та висловлених доводів і заперечень вбачається, що укладені між ОСОБА_1 та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договір позики від 19.12.2020 року № 3956768 та між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 - договір про надання фінансового кредиту від 14.01.2021 року № 08026-01/2021, які надані нотаріусу для вчинення виконавчих написів, не були посвідчені нотаріально, тому наявні підстави для визнання оспорюваних виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчих написів щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, а саме - нотаріально посвідчених договорів.
Встановивши, що в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження безспірності заборгованості боржника ОСОБА_1 перед ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», колегія суддів дійшла висновку про визнання виконавчих написів від 22.12.2021 року № 85890 та № 86069, вчинених приватним нотаріусом КМНО Солонець Т.М., такими, що не підлягають виконанню.
Також, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 стверджує, що не отримувала письмових вимог про усунення порушення за договором позики від 19.12.2020 року № 3956768 та договором про надання фінансового кредиту від 14.01.2021 року № 08026-01/2021.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не спростовано належними та допустимими доказами доводи позивача, зокрема, факт направлення позивачу та отримання ним письмової вимоги про усунення порушень за кредитними договорами.
Отже, вирішуючи спір, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем належними доказами не підтверджено факт направлення позивачу та отримання ним вимоги про усунення порушень за кредитними договорами, а тому не доведено і виконання вимог підпункту 2.3 пункту 2 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що є правовою підставою для визнання виконавчих написів таким, що не підлягають виконанню.
Помилковим є також висновок суду першої інстанції щодо невірного визначення процесуального статусу приватного нотаріуса як третьої особи.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року в справі № 474/106/18 зазначено, що «відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. При цьому неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення. Спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства.
Тобто нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. Виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача».
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалюючи нове судове рішення по суті заявлених позовних вимог, апеляційний суд враховує, що згідно з копією паспорта громадянина України, виданого 11 грудня 2023 року органом № 2122, прізвище позивача є ОСОБА_1 . При цьому дата народження та реєстраційний номер облікової картки платника податків відповідають тим, що зазначені у виконавчих написах нотаріуса від 22 грудня 2021 року щодо боржника ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 1, п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
В апеляційній скарзі представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції - 10 000 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - 5000 грн.
З матеріалів справи встановлено, що 30.05.2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Яресько Т.В укладений договір про надання правничої (правової) допомоги № 23073 (а. с. 47-49).
Згідно з актом приймання-передачі послуг від 12.06.2023 року № 1, підписаним адвокатом Яресько Т.В. та ОСОБА_1 , за договором про надання правничої (правової) допомоги від 30.05.2023 року № 23073 адвокатом надано послуг на суму 10 000 грн, а саме:
- надання правової допомоги щодо визнання виконавчого напису від 22.12.2021 року № 85890 таким, що не підлягає виконанню згідно якого було відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_5 в суді першої інстанції;
- надання правової допомоги щодо визнання виконавчого напису від 22.12.2021 року № 86069 таким, що не підлягає виконанню згідно якого було відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_3 в суді першої інстанції (а. с. 50).
Згідно з квитанцією № 12/06/23 ОСОБА_1 сплатила Яреську Т.В. 10 000 грн за надання послуг за договором про надання правничої (правової) допомоги від 30.05.2023 року № 23073 (а. с. 51).
Згідно з додатком № 1 до договору про надання правничої допомоги № 23073 від 19 грудня 2023 року, за підготовку, складення та подання апеляційної скарги на рішення Баришівського районного суду Київської області від 22.11.2023 року у справі № 355/881/23, здійснення представництва інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції сторони визначили фіксований гонорар у сумі 5000 грн.
19 грудня 2023 року адвокат Яресько Т.В. та позивач підписали акт приймання-передачі послуг від 19.12.2023 року № 1, чим підтвердили, що послуги адвокатом Яресько Т.В. були надані в повному обсязі. Позивач оплатила послуги у розмірі 5000 грн 19.12.2023 року, що підтверджується розрахунковою квитанцією від 19.12.2023 року № 19/12/23 про отримання гонорару.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечував проти розміру витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що судова практика з питань визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, є сталою, тому підготовка позовної заяви у цій категорії справ не може вважатись складною юридичною робото. Відтак, витрати позивача на правничу допомогу не відповідають критерію реальності та розумності витрат їхнього розміру.
Враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, приймаючи до уваги обсяг вчинених процесуальних дій представником ОСОБА_1 - адвокатом Яресько Т.В., обсяг виконаної адвокатом роботи, враховуючи складність справи, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення заяви про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнення із відповідача на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. в суді першої інстанції та 3000 грн. в суді апеляційної інстанції, що загалом становить 8000 грн.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).
За подання позовної заяви ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3220 грн, що підтверджується квитанціями від 13.06.2023 року (а. с. 17, 63).
Таким чином, відповідач повинен компенсувати позивачу витрати по сплаті судового збору за подання до суду першої інстанції позовної заяви у сумі 3220 грн.
Крім того, оскільки позивач не сплачувала судовий збір при поданні апеляційної скарги, посилаючись на положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4830 грн.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Яреськом Тарасом Віталійовичем , - задовольнити.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 22 листопада 2023 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 85890 від 22 грудня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суми заборгованості в загальному розмірі 20 378 грн.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 86069 від 22 грудня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Солонець Т.М., про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суми заборгованості в загальному розмірі 20 050 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 судові витрати: по сплаті судового збору - 3220 ( три тисячі двісті двадцять) гривень та витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі - 8000 ( вісім тисяч) гривень.
Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь держави судовий збір в сумі 4830 (чотири тисячі вісімсот тридцять) гривень.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 06 березня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.