03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/3563/2024
16 жовтня 2024 року м. Київ
Справа № 759/12258/23
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,
за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Бабич Н.Д.,
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП,
встановив:
У червні 2023 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 26.07.2017 року у м. Києві сталася ДТП за участю автомобіля «Renault», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , та автомобіля марки «Fiat», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 18.08.2017 року у справі № 759/12013/17 ОСОБА_1 визнано виним у вчиненні ДТП. Внаслідок даної ДТП транспортному засобу марки «Renault», державний номер НОМЕР_1 , спричинені механічні пошкодження, а його власнику завданий матеріальний збиток.
Станом на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Fiat», державний номер НОМЕР_2 , застрахована полісом обов'язкового страхування у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія Провідна» .
31.07.2017 року вона подала до ПрАТ «СК Провідна» заяву про виплату страхового відшкодування. 27.10.2017 року вона отримала страхову виплату в розмірі 17 292,89 грн за вирахуванням франшизи 500 грн.
Не погоджуючись із сумою страхової виплати, вона замовила автотоварознавче дослідження. 16.11.2017 року проведено огляд та ідентифікацію автомобіля «Renault» суб'єктом оціночної діяльності, та в той же день складено акт огляду колісного транспортного засобу, в якому зафіксовані пошкодження автомобіля, що передують відновленню стану автомобіля після ДТП.
У подальшому ТОВ «Кий Авто холдинг» видало рахунок-фактуру від 23.11.2017 року № 17112318 для здійснення передоплати за запасні частини в сумі 25 000 грн. 24.11.2017 року вона оплатила вказаний рахунок.
Роботи з відновлення автомобіля завершені 21.02.2018 року із складанням акту виконаних робіт на суму 120 160 грн з урахуванням ПДВ. Враховуючи попередню оплату в розмірі 25 000 грн 22.02.2018 року вона сплатила 95 160 грн.
Згідно зі звітом про визначення вартості матеріального збитку автомобіля «Renault», державний номер НОМЕР_1 , від 21.02.2018 року № 1154 вартість відновлювального ремонту автомобіля становить з врахуванням ПДВ 120 160 грн, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу складає 68 596,07 грн.
За її заявою від 18.06.2018 року ПрАТ «СК Провідна» надано дублікат звіту та копії документів для сплати вартості відновлювального ремонту на суму 120 160 грн. Страховиком було враховано вартість запасних частин та вартість нормогодин ТОВ «Кий Авто холдинг» за актом виконаних робіт від 21.02.2018 року № 18012950, про що зазначено у листі від 10.09.2019 року № 17-12/6490.
04.07.2018 року ПрАТ «СК Провідна» здійснило виплату в розмірі 6687,33 грн.
Оскільки позивач не отримала відшкодування в повному розмірі з врахуванням фізичного зносу, то вона звернулася до страховика із заявою від 29.08.2019 року, в якій вимагала здійснити виплату відшкодування у зазначеному розмірі. Листом від 10.09.2019 року ПрАТ «СК Провідна» повідомило, що виплату страхового відшкодування здійснено 27.10.2017 року у розмірі 17 292,89 грн та 04.07.2018 року у розмірі 6 687,33 грн. Загальна сума виплати становить 23 980,22 грн, сума франшизи 500 грн. Також повідомлено, що здійснено виплату відповідно до чинного законодавства та немає правових підстав для перегляду прийнятого рішення і здійснення доплати.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просила стягнути з відповідача різницю між дійсним розміром шкоди та страховою виплатою, що становить суму в розмірі 96 179,78 грн, а також судові витрати.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 96 179,78 грн на відшкодування майнової шкоди, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1073,60грн, витрати за проведення автотоварознавчого дослідження в розмірі 1700 грн та витрати пов'язані з розглядом справи в розмірі 105 грн, а всього разом 99 058,38 грн.
Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач дізналася про порушення свого права та про особу, яка його порушила (водія, що спричинив ДТП - ОСОБА_1 ), 16.07.2017 року, тобто в день скоєння ДТП, унаслідок якої пошкоджено автомобіль, право користування яким мала позивач, і їй завдано шкоди, і саме з цього часу у позивача виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди.
Отже, позивач мав звернутися до суду за захистом свого порушеного права до 26.07.2020 року і звернувшись до суду 03.07.2023 року пропустив строки звернення до суду майже на 3 роки.
Суд першої інстанції зазначає, що Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин, посилаючись на ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати».
Проте, суд першої інстанції посилається на форс-мажорний характер обставин, який охопив правовідносини цієї справи, однак судом не взято до уваги той факт, що правовідносини виникли у липні 2017 року, а до суду з позовом позивач звернулася лише у 2023 році, тобто майже через 6 років з моменту виникнення права на звернення до суду з позовом.
Звернувшись до суду з позовною заявою через 6 років з моменту виникнення у позивача права на звернення до суду, позивач не надала жодного підтвердження наявності форс-мажорної ситуації у її конкретному випадку, а саме: доказів на підтвердження того, що саме пандемія, спричинена коронавірусом унеможливила звернення до суду з позовною заявою.
Позивач не надав суду належні та допустимі докази того, що існували об'єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення з позовом до суду у строк, передбачений ЦК України, тим самим підтвердив, що вжив заходів для затягування моменту подачі позову до суду та жодних поважних причин для поновлення строку не вказав та доказів на підтвердження їх існування не надав.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва - без змін.
Звертає увагу на те, що відповідно до матеріалів справи позовну заяву та додані до неї документи було подано до суду через оператора поштового зв'язку АТ «Укрпошта» 30.06.2023 року, що підтверджується описом вкладення з календарним штампом оператора поштового зв'язку, фіскальним чеком та накладною оператора поштового зв'язку від 30.06.2023 року.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19) строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року № 383 запроваджений карантин тривав до 30.06.2023 року. Таким чином, позов подано в межах строку позовної давності.
Вважає, що доводи сторони відповідача про покладення на позивача у цій справі обов'язку доведення форс-мажорних обставин є хибними та спростовуються змістом п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в тексті якого відсутня норма, тлумачення якої може допускати сформульоване стороною відповідача припущення.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, представник відповідача ОСОБА_2 подала клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що сума страхового відшкодування, яка виплачена ПрАТ «СК «Провідна» на користь позивача, не покриває у повному обсязі завдану позивачу шкоду, тому потерпіла особа не позбавлена права на реальне відшкодування заподіяних внаслідок ДТП збитків за рахунок винної особи. Стороною відповідача не спростовано розмір майнової шкоди, заявлений стороною позивача. Невиплаченою залишається частина коштів у розмірі 96 179,78 грн. із розрахунку: 120 160,00 грн (майнова шкода) - 23 980,22 грн (страхова виплата).
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.07.2017 року на просп. Перемоги у м. Київ сталася ДТП за участю автомобіля «Renault», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , та автомобіля марки «Fiat», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 18.08.2017 року у справі № 759/12013/17 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а. с. 22-23).
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Fiat», державний номер НОМЕР_2 , була застрахована за полісом обов'язкового страхування в ПрАТ «СК Провідна».
31.07.2017 року ОСОБА_3 подала до ПрАТ «СК Провідна» заяву про виплату страхового відшкодування (а. с. 17, 18).
27.10.2017 року ПрАТ «СК Провідна» перерахувало на рахунок ОСОБА_3 страхову виплату в розмірі 17 292,89 грн за вирахуванням франшизи 500 грн (а. с. 24).
16.11.2017 року на станції технічного обслуговування було проведено огляд та ідентифікацію колісного транспортного засобу автомобіля «Renault», державний номер НОМЕР_1 , та в той же день складено акт огляду колісного транспортного засобу, в якому зафіксовано пошкодження автомобіля, що передують відновленню стану після ДТП (а. с. 28-31).
ТОВ «Кий Авто Холдинг» на ім'я ОСОБА_3 видало рахунок фактуру від 23.11.2017 року № 17112318 для здійснення передоплати на запасні частини в сумі 25 000 грн, а 24.11.2017 року вказаний рахунок ОСОБА_3 було сплачено (а. с. 32, 33).
Згідно з актом виконаних робіт від 21.02.2018 року № 18012950, виданим ТОВ «Кий Авто Холдинг», вартість виконаних робіт та використаних запасних частини (матеріалів, товарів) щодо ремонту пошкодженого автомобіля «Renault», державний номер НОМЕР_1 , становить суму 120 160 грн з урахуванням ПДВ (а. с. 34-36).
22.02.2018 року ОСОБА_3 провела оплату в розмірі 95 160 грн на рахунок ТОВ «Кий Авто Холдинг» (а. с. 37).
Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку автомобіля «Renault», державний номер НОМЕР_1 , від 21.02.2018 року № 1154 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Renault Megane», державний номер НОМЕР_1 , внаслідок пошкодження при ДТП з урахуванням технології ремонту, вартості нормогодини та запчастин ТОВ «Кий Авто Холдинг», становить 120 160 грн, а вартість матеріального збитку складає 68 596,07 грн (а. с. 38-48).
18.06.2018 року ОСОБА_3 подала до ПрАТ «СК «Провідна» заяву разом із дублікатом звіту від 21.02.2018 року та копій документів для сплати вартості відновлювального ремонту на суму 120 160 грн, в якій вимагала виплатити відшкодування за встановленою сумою вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу 68 596,07 грн (а. с. 66).
04.07.2018 року ПрАТ «СК «Провідна» здійснила доплату страхового відшкодування на рахунок ОСОБА_3 у розмірі 6687,33 грн.
29.08.2019 року ОСОБА_3 подала до ПрАТ «СК «Провідна» заяву, в якій вимагала здійснення виплати відшкодування з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством, у розмірі 68 596,07 грн (а. с. 67).
Листом від 10.09.2019 року ПрАТ «СК «Провідна» повідомлено ОСОБА_3 , що виплату страхового відшкодування страховик здійснив 27.10.2017 року у розмірі 17 292,89 грн та 04.07.2018 року у розмірі 6 687,33 грн. Загальна сума виплати становить 23 980,22 грн, за виключенням суми франшизи в розмірі 500 грн. Будь-яких правових підстав для перегляду прийнятого рішення і здійснення доплати немає (а. с. 68).
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
В абз. 3 п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вищевказані правові висновки також було викладено Верховним Судом у постановах від 23.10.2019 року у справі №337/1673/16-ц та від 20.06.2019 року у справі № 362/5422/15.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).
Системний аналіз ст. ст. 22, 1166, 1192, 1194 ЦК України та ст. ст.22, 28, 29, 36 Закону № 1961 - IV дає можливість дійти висновків, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди.
При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то в такому разі обов'язок відшкодувати ту частину витрат, які необхідні для проведення ремонту автомобіля, які не увійшли до страхової виплати, покладається на особу, яка завдала шкоду, у загальному порядку.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 14.04.2022 року у справі № 205/7747/18, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
У постанові № 645/3746/16 від 07.02.2019 року Верховний Суд зазначив, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові ( без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці. …. Доводи касаційної скарги про необхідність визначення розміру збитку з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу є необґрунтованими, оскільки за правилами статей 1188, 1192 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у розмірі реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу враховується у випадку стягнення на користь потерпілого вартості такого майна. В даному випадку судами вирішено спір не про стягнення повної вартості автомобіля, а щодо стягнення сплаченої позивачем реальної вартості виконаних робіт по відновлювальному ремонту, пошкодженого з вини відповідача, транспортного засобу.»
Відповідальність відповідача застрахована за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, відшкодування за яким має особливості, встановлені Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема, правила ст. 29 Закону №1961-IV покладають на страховика обов'язок у разі пошкодження транспортного засобу відшкодувати потерпілому не всі витрати, а лише витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у встановленому законом порядку.
Тобто, даний Закон встановлює законодавчі обмеження щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме, розмір страхової виплати визначається з урахуванням зносу автомобіля, що, у свою чергу, згідно ст.1194 ЦК України, покладає на винуватця обов'язок сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у разі її недостатності.
У цій справі розмір вартості відновлювального ремонту транспортного засобу «Renault», державний номер НОМЕР_1 , внаслідок його пошкодження у ДТП, у сумі 120 160 грн підтверджено належними доказами - актом виконаних робіт від 21.02.2018 року № 18012950, виданим ТОВ «Кий Авто Холдинг», та звітом про визначення вартості матеріального збитку автомобіля «Renault», державний номер НОМЕР_1 , від 21.02.2018 року № 1154, виконаним ПП ОСОБА_6 .
Відповідач не надав доказів іншого розміру завданої шкоди, а також не скористався своїм правом заявляти клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи у справі.
Судом встановлено, що 27.10.2017 року ПрАТ «СК Провідна» перерахувало на рахунок ОСОБА_3 страхову виплату в розмірі 17 292,89 грн та 04.07.2018 року - 6687,33 грн, а загалом 23 980,22 грн (сума франшизи 500 грн).
Враховуючи те, що сума страхового відшкодування, яка виплачена ПрАТ «СК «Провідна» на користь позивача, не покриває у повному обсязі завдану позивачу шкоду, тому потерпіла особа не позбавлена права на реальне відшкодування заподіяних внаслідок ДТП збитків за рахунок винної особи, обсяг відповідальності якої обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення із ОСОБА_1 як винної в ДТП особи на користь позивача ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 96 179,78 грн, що становить різницю між вартістю заподіяної позивачу майнової шкоди (120 160 грн) та розміром виплаченого страхового відшкодування (23 980,22 грн).
Доводів з приводу правильності розрахунку різниці між вартістю заподіяної позивачу майнової шкоди та розміром страхового відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача, виходячи із норми ст. 1194 ЦК України, апеляційна скарга відповідача не містить, підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги немає.
Сторона відповідача подану апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач дізналася про порушення свого права 26.07.2017 року, тобто в день скоєння ДТП, тоді як з позовом до суду звернулася 03.07.2023 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги з огляду на наступне.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач подав відзив, у якому просив застосувати позовну давність до спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно із приписами ст. ст. 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким було доповнено Цивільний кодекс України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та скасовано з 30.06.2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651.
В постановах Верховного Суду від 7 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 зазначено, що «у пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
У справі, яка переглядається, позивач дізналася про порушення свого права 26 липня 2017 року, тобто в день скоєння ДТП, з цієї дати почався перебіг трирічного строку на звернення позивача з позовною заявою до відповідача
Враховуючи, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах трирічного строку позовної давності було 26 липня 2020 року, проте до завершення вказаного строку - 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження позовної давності на час дії карантину, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, який продовжувався до 30.06.2023 року, тому звернення ОСОБА_3 з даним позовом відбулось у межах позовної давності.
Отже, доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем позовної давності є безпідставними.
Також помилковими є посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 листопада 2022 року у справі № 552/4200/21 щодо правильного застосування Закону України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19» (далі - Закон № 731-ІХ).
Так, вказаним Законом № 731-ІХ пункт 3 Розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України викладено у такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином».
Разом з тим, у справі, яка переглядається, на спірні правовідносини вказаний закон не розповсюджується, оскільки ним внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України, а не до Цивільного кодексу України, тобто до зовсім іншого нормативно-правового акту, який не регулює питання позовної давності, отже зазначені висновки Верховного Суду є нерелевантними до справи, яка переглядається (висновки у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2024 року у справі № 753/10348/23).
У постановах від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.»
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач звернулася з позовом до суду в межах строку позовної давності, оскільки станом на день набрання законної чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX - 02 квітня 2020 року, строк позовної давності для ОСОБА_3 не сплив, оскільки в силу зазначеного закону був продовжений на строк дії карантину.
ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП, 30 червня 2023 року, що підтверджується описом вкладення з штампом оператора поштового зв'язку «30.06.2023», фіскальним чеком та накладною оператора поштового зв'язку від 30.06.2023 року за відправленням № 0213000671340 (а. с. 100-106), тобто в межах строку, визначеного ст. 257 ЦК України, з урахуванням дії Закону № 540-ІХ про продовження строку позовної давності на строк дії карантину.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються висновками суду, викладеними в його рішенні.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав, визначених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 06 березня 2025 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Кирилюк Г.М.
Рейнарт І.М.