Справа № 761/40761/20
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3723/2024
3 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Віталія Володимировича та Національної поліції України на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 7 березня 2023 року (суддя Саадулаєв А.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Національної поліції України, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТБ СТУДІО», ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про захист особистих немайнових прав, стягнення моральної шкоди,
встановив:
у грудні 2020 року позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просили:
- визнати недостовірною та такою, що порушує принцип презумпції невинуватості, порочить честь і гідність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 інформацію про причетність їх до вбивства ОСОБА_6 , замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області ІНФОРМАЦІЯ_6 та виготовлення вибухових пристроїв, у фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2», який був оприлюднений ІНФОРМАЦІЯ_3 на телевізійному каналі «1+1», в тому числі, що містилась в наступних висловлюваннях:
1) «Було встановлено, що ОСОБА_15 «ОСОБА_29» та ОСОБА_7 », ОСОБА_8 , прибули в Івано-Франківську область з міста Києва на орендованому автомобілі і заклали вибухівку. Але вони не подумали про те, що орендований автомобіль обладнаний насправді GPS-трекером, який контролює маршрут його руху, що й надало можливість встановити насправді осіб, які скоїли цей злочин», яке належить начальнику департаменту карного розшуку Національної поліції України ОСОБА_5 ;
2) «Співучасником злочину відносно ОСОБА_9 в Івано-Франківську у ОСОБА_10 був хлопець на прізвисько « ОСОБА_29 », яке належить першому заступнику голови Національної поліції України ОСОБА_4 ;
3) «Зловмисники прибули до ОСОБА_12 з Києва на орендованому автомобілі вдвох. Сам ОСОБА_13 « ОСОБА_1 » та водій на прізвисько ОСОБА_15 «ОСОБА_29», що є частиною закадрового коментаря авторів фільму;
4) «Їх участь (подружжя ОСОБА_10 ) у вбивстві ОСОБА_6 розслідується окремо, зокрема мова йде про виготовлення або передачу вибухового пристрою для підриву автомобіля», що є частиною закадрового коментаря авторів фільму;
- визнати таким, що порушує немайнове право ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на використання імені, оприлюднення ІНФОРМАЦІЯ_3 їхніх прізвищ, імені, по-батькові, як підозрюваних у кримінальних провадженнях, на телевізійному каналі «1+1» у фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» авторами фільму та начальником департаменту карного розшуку Національної поліції України ОСОБА_5 та першим заступником голови Національної поліції України ОСОБА_4 ;
- визнати такою, що порушує інтереси ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як осіб, що зображені на фотографіях, демонстрацію (розповсюдження) без дозволу позивачів їх фотозображень, здійснену ІНФОРМАЦІЯ_3 на телевізійному каналі «1+1» у фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2».
- зобов'язати відповідачів протягом 10-ти днів з моменту набрання чинності судового рішення спростувати інформацію про причетність ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до вбивства ОСОБА_6 , замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області ІНФОРМАЦІЯ_6 та виготовлення вибухових пристроїв, яка була розповсюджена у фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2»;
- заборонити ТОВ «ТТБ Студіо», ОСОБА_3 та ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» розповсюдження фільму «ІНФОРМАЦІЯ_2» до усунення порушень прав позивачів, встановлених судом;
- стягнути з Національної поліції України, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої моральної шкоди - 500 000грн;
- стягнути з ТОВ «ТТБ Студіо», ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої моральної шкоди - 250 000,00 грн;
- стягнути з ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданої моральної шкоди - 250 000,00 грн;
- стягнути з Національної поліції України, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди - 500 000,00 грн;
- стягнути з ТОВ «ТТБ Студіо», ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди - 250 000грн;
- стягнути з ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди - 250 000грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивачі зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на телеканалі «1+1» здійснило показ фільму під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» авторства ТОВ «ТТБ Студіо», який містив фактичні твердження, що становлять недостовірну інформацію про їх причетність до вбивства журналіста ОСОБА_6 та замаху на вбивство ОСОБА_16 , крім цього фільм розміщено в мережі інтернет і він є публічно доступним за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4.
Позивачі вважали, що в порушення вимог закону та їх прав, у вказаному фільмі розголошено їх прізвища, імена та по батькові, та без дозволу продемонстровано їх фото та відеозображення (21:00 хв. - 31:00 хв. фільму), а сам фільм містить твердження, що порушують принцип презумпції їх невинуватості.
Позивачі стверджували, що розповсюджуючи інформацію про причетність затриманих осіб: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до вчинення злочинів із зазначенням їх повних анкетних даних та за умови відсутності обвинувального вироку суду та без дозволу позивачів, відповідачі грубо порушили їх особисті немайнові права.
Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, позивачі зазначали, що принцип презумпції невинуватості є одним із елементів справедливого судового розгляду та забороняє формування передчасної позиції суду та не дозволяє посадовим особам оголошувати особу винною до засудження цієї особи судом.
Позивачі стверджували, що поширення відповідачами недостовірної інформації
про них викликало у них обурення та призвело до сильних душевних хвилювань,
створивши непереборний страх перед незаконним засудженням, внаслідок можливого впливу цієї інформації на суддів, присяжних, що розглядатимуть справу, а також прокурорів, які будуть підтримувати державне обвинувачення в суді, та зазначали, що розповсюдження недостовірної інформації порушило звичайний для них уклад життя, через необхідність вжиття додаткових заходів для захисту своєї репутації.
При визначені розміру компенсації за моральну шкоду позивачі виходили з того, що поширення недостовірної інформації відбулось в ефірі телеканалу, що має значне коло глядачів, крім того справа про вбивство ОСОБА_6 має значний суспільний резонанс і широке висвітлення у засобах масової інформації, а тому розповсюджена недостовірна інформація негативно впливає на громадянську думку по відношенню до них, а відтак заявлений розмір компенсації вважали справедливим та співмірним понесеній моральній шкоді.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києві від 7 березня 2023 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано таким, що порушує немайнове право ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на використання імені, оприлюднення ІНФОРМАЦІЯ_3 їхніх прізвищ та імен як підозрюваних у кримінальних провадженнях на телевізійному каналі «1+1» у фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» авторами фільму, ОСОБА_5 та ОСОБА_17 . Визнано такою, що порушує інтереси ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , як осіб, що зображені на фотографіях, демонстрацію (розповсюдження) без дозволу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 їх фотозображень, здійснену ІНФОРМАЦІЯ_3 на телевізійному каналі «1+1» у фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук В.В. просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що в оспорюваній позивачами інформації не йдеться та не стверджується про їх винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, а тому з боку відповідачів не було порушено принцип невинуватості.
Представник позивачки не погоджується із таким висновком суду, оскільки, на його думку, в оспорюваній інформації прямо стверджується про вчинення позивачами кримінальних правопорушень, зокрема стверджується, що ОСОБА_8 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » «закладав вибухівку», його «співучасником злочину» був хлопець на прізвисько « ОСОБА_29 », а також те, що позивачі «приймали участь» у вбивстві ОСОБА_6 .
Представник позивачки вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність факту завдання відповідачами моральної шкоди шляхом публікації фільму «ІНФОРМАЦІЯ_2» через те, що даний фільм висвітлює версію сторони обвинувачення, висловлену на брифінгу МВС України ІНФОРМАЦІЯ_5.
Представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції, не дослідивши інформацію, оприлюднену на вказаному брифінгу МВС України, не мав змоги зробити обґрунтований висновок про її зв'язок з сюжетом фільму «ІНФОРМАЦІЯ_2», саме яким спричинено порушення прав позивачів та завдано їм моральної шкоди, відшкодування якої не залежить від факту порушення їх прав до цього.
Представник позивачки вказує, що судом першої інстанції було задоволено дві позовні вимоги та визнано опубліковану відповідачами інформацію такою, що порушує немайнове право позивачів на використання імені та порушує їх інтереси, як осіб, що зображені на фотографіях, шляхом демонстрації їх фотозображень, однак вимоги про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції відхилив, не навівши жодних аргументів.
Представник позивачки вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
Представник позивачки стверджує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги того факту, що оприлюднена відповідачами інформація стосувалась двох різних кримінальних проваджень: № 12016100000001206 стосовно вбивства відомого журналіста ОСОБА_6 та № 12018090190000285 стосовно замаху на вбивство мешканця Івано-Франківської області, які не були розмежовані, а жодних доводів, яким би обґрунтовувався суспільний інтерес, згідно критеріїв статті 29 Закону України «Про інформацію», щодо замаху на вбивство мешканця Івано-Франківської області в оскаржуваному рішенні не наведено.
Крім того, представник позивачки посилається на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не навів обґрунтувань того, в чому саме полягала «важливість інформування суспільства» про особи позивачів з повним розголошенням їх імен, прізвищ, біографічних даних, оприлюдненням їх фото та відео зображень, оскільки відповідачі мали змогу проінформувати суспільство про перебіг розслідування у вказаних кримінальних провадженнях, не розголошуючи особисті дані позивачів та не публікуючи їх фотознімки.
Представник позивачки вважає необґрунтованим посилання суду першої інстанції на можливість позивачів здійснити захист честі та гідності в інший спосіб, наприклад шляхом реалізації права на відповідь, що є неможливим, так як це означає, що позивачі мають ініціювати зйомки нового фільму.
Також представник позивачки стверджує, що посилання суду першої інстанції на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 6 липня 2022 року у справі № 761/1004/20 є безпідставними, оскільки відмова позивачам у задоволенні позовних вимог у зазначеній справі, не може бути підставою для відмови у даній справі, зважаючи на різний предмет позовних вимог.
Крім цього, представник позивачки вважає, що судом першої інстанції було необґрунтовано визнано закадрові коментарі авторів фільму їх оціночними судженнями, оскільки Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2021 року в справі № 761/32924/19-ц зазначив, що для розрізнення фактичних тверджень та оціночних суджень, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, а тому враховуючи категоричність розповсюджених відповідачами тверджень, вони не можуть бути визнані оціночними судженнями.
Представник позивачки вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період надання оспорюваної інформації були працівниками Національної поліції, то вони не можуть бути самостійними відповідачами по справі.
Представник позивачки, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 761/29315/16-ц, зазначає, що посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона. Однак, суд першої інстанції не встановив чи виступали відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , розповсюджуючи оспорювану інформацію, від імені Національної поліції та чи перебували при виконанні посадових (службових) обов'язків, а тому його висновок про визнання цих відповідачів неналежними є необґрунтованим.
Крім цього представник позивачки не погоджується із висновком суду першої
інстанції про те, що ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» є неналежним відповідачем, оскільки набуло право на публічне сповіщення (телевізійний показ) фільму відповідно до ліцензійної угоди із ТОВ «ТТБ Студіо», відповідно до якої останнє, як ліцензіар, несе відповідальність перед третіми особами та державними органами.
Представник позивачки вважає, що зміст цієї угоди суперечить нормам чинного законодавства, оскільки згідно з положеннями статті 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка її розповсюджує, тобто ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1».
Також представник позивачки вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції, який хоч і частково задовольнив позовні вимоги, визнавши порушеними особисті немайнові права позивачів, відмовив у забороні розповсюдження фільму, посилаючись на порушення позивачами способу захисту та неспівмірність такої позовної вимоги, жодним чином це не аргументувавши, що позбавляє позивачів можливості зрозуміти, що саме суд першої інстанції мав на увазі та аргументовано заперечувати проти таких доводів.
У поданій апеляційній скарзі представник Національної поліції України просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник відповідача зазначає, що висвітлена у фільмі інформація про хід розслідування подій, які призвели до загибелі ОСОБА_6 , вперше повідомлялась громадськості в ході прес-конференції МВС України ІНФОРМАЦІЯ_5 та була предметом спору у цивільній справі № 761/1004/20, в якій постановою Київського апеляційного суду від 6 липня 2022 року встановлено, що розслідування, про хід якого повідомляла громадськість службова особа МВС України в ході прес-конференції, здійснюється щодо подій, які призвели до загибелі ОСОБА_6 , має винятковий характер і загальнонаціональний інтерес, а метою поширення такої інформації було інформування суспільства про проміжні результати розслідування та осіб, причетність яких до вказаних подій перевіряється правоохоронними органами.
Представник відповідача стверджує, що оспорювана інформація була поширена на законних підставах, у порядку статті 29 Закону України «Про інформацію», як інформація, що становить суспільний інтерес.
Також представник відповідача зазначає про відсутність порушення закріпленого у статті 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, оскільки кримінально-правова оцінка дій особи, в даному випадку позивачів, надається в порядку кримінального судочинства, а тому поширена у фільмі інформація не може вплинути на право позивачів вважатись невинуватими, поки їх вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука В.В., представник Національної поліції України просить відмовити у її задоволенні, залишивши рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Національної поліції України без змін, посилаючись на те, що порушення прав та завдання моральної шкоди останній мало місце в результаті вислову із фільму: «їх участь (подружжя ОСОБА_10 ) у вбивстві ОСОБА_6 розслідується окремо, зокрема мова йде про виготовлення або передачу вибухового пристрою для підриву автомобіля» (31 хвилина 1 секунда запису). Однак, даний вислів є частиною закадрового коментаря авторів фільму, і не має жодного стосунку до оприлюдненої Національною поліцією України інформації.
Крім цього із посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 12 березня 2019 року по справі № 910/715/17, представник відповідача зазначає, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірність
дій цього органу; наявність шкоди; причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, а довести наявність цих умов має саме позивач.
Представник відповідача вважає, що позивачкою не було доведено обґрунтованість її позовних вимог, не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між такою шкодою і діями відповідача - Національної поліції України.
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ«ТТБ СТУДІО», ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1», будучи належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.53-62 т.3), у судове засідання не з'явилися, клопотання про його перенесення не подали, тому відповідно до положень статті 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність зазначених учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука В.В., який підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги Національної поліції України заперечував, представника відповідача Національної поліції України - Золотухіної Г.О., яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги та просила її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука В.В. заперечувала, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - Ковальчука В.В. підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга Національної поліції України задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 23.08.2020 року ТОВ «ТРК «СТУДІЯ 1+1» на телевізійному каналі «1+1» здійснило показ фільму під назвою «Справа Шеремета. Звинуватити неможна виправдати» авторства ТОВ «ТТБ Студіо».
В оприлюдненому фільмі розголошено прізвища, ім'я, по-батькові позивачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Фільм містив наступні твердження щодо позивачів:
«Було встановлено, що ОСОБА_15 «ОСОБА_29» та ОСОБА_7 », ОСОБА_8 , прибули в Івано-Франківську область з міста Києва на орендованому автомобілі і заклали вибухівку. Але вони не подумали про те, що орендований автомобіль обладнаний насправді GPS-трекером, який контролює маршрут його руху, що й надало можливість встановити насправді осіб, які скоїли цей злочин». Твердження належить начальнику департаменту карного розшуку Національної поліції України ОСОБА_5 , про що зазначено в самому фільмі (23 хвилина 20 секунда запису).
«Співучасником злочину відносно ОСОБА_9 в Івано-Франківську у ОСОБА_10 був хлопець на прізвисько « ОСОБА_29 ». Твердження належить першому заступнику голови Національної поліції України ОСОБА_19 , про що також зазначено у фільмі (26 хвилина 03 секунда запису).
Фільм містив наступні закадрові коментарі диктора, якими супроводжувалась демонстрація фото та відео матеріалів за участі позивачів:
«Зловмисники прибули до ОСОБА_12 з Києва на орендованому автомобілі вдвох. Сам ОСОБА_13 « ОСОБА_1 » та водій на прізвисько ОСОБА_15 «ОСОБА_29» (23 хвилина 10 секунда запису).
«Їх участь (подружжя ОСОБА_10 ) у вбивстві ОСОБА_6 розслідується окремо, зокрема мова йде про виготовлення або передачу вибухового пристрою для підриву автомобіля» (31 хвилина 01 секунда запису).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розслідування, висвітлене у фільмі, та про хід якого вперше повідомляла громадськість службова особа МВС в ході прес-конференції 12.12.2019 року,
здійснюється щодо подій, які призвели до загибелі ОСОБА_6 , мають винятковий характер і загальнонаціональний інтерес, а метою поширення такої інформації, було інформування суспільства про проміжні результати розслідування та осіб, причетність яких до вказаних подій перевіряється правоохоронними органами.
При цьому із поширеної інформації було зрозуміло, що розслідування подій, які цікавлять суспільство, ще не закінчено, а отже і остаточні висновки, в тому числі щодо причетних осіб, будуть зроблені в подальшому.
Також суд зазначив, що позивачами не доведено, що випустивши оспорюваний сюжет у фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» в світ, з інформацією, яка була до цього опублікована ІНФОРМАЦІЯ_5 на брифінгу, відповідачі завдали моральної шкоди позивачам.
Спірна інформація поширена вперше службовою особою МВС, в силу наведеної конституційної норми (стаття 62 Конституції України), а в подальшому поширена у фільмі, не може вплинути на право позивачів вважатися невинуватими, поки їх вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
Закадрові коментарі авторів фільму, є їх оціночними судженнями та позивачі мають право на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку, та такі оціночні судження не можуть бути предметом судового захисту.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не давали згоди на використання, публікацію, відтворені, розповсюджені фотографій та відеозаписів з використанням їх імен та їх зображення, а також, що відповідачами не доведено надання згоди на використання імен та прізвищ.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених ОСОБА_2 , останнім не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду в цій частині відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів зазначає про наступне.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зі статтею 29 Закону України «Про інформацію» інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Відповідно до статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про
захист її гідності та честі (статті 297 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Згідно з статтями 12, 81 ЦПК України позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено її особисті немайнові права.
При розгляді справ вказаної категорії юридичним складом правопорушення, який може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загальноправова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінально-процесуальний, однак його дія виходить за межі лише кримінального процесу.
Важливою гарантією дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному процесі та обов'язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України) (рішення Великої палати Конституційного Суду України у справі за
конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019).
Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Справа Лінгенса, рішення від 08 липня 1986 року).
У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» зазначено, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду.
Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких
оспорювану заяву було зроблено (рішення ЄСПЛ від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02) пункт 42; рішення ЄСПЛ від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03) пункт 48).
Посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв'язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19-ц).
Вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (рішення ЄСПЛ від 03 жовтня 2002 року у справах «Бемер проти Німеччини»,
пункти 54, 56; від 27 лютого 2007 року «Нештяк проти Словаччини» пункти 88-89).
Вирішуючи питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 2000 року у справі «Дактарас проти Литви»).
У рішенні від 21 вересня 2006 року у справі«Грабчук проти України» ЄСПЛ зазначив, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону. Цього достатньо, навіть за відсутності жодного формального висновку, що існує деяка підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною (див. Daktaras v. Lithuania, заява N 42095/98, пункт 41, A.L. v. Germany, заява N 72758/01, пункт 31). Питання, чи порушує твердження посадової особи принцип презумпції невинуватості, має бути з'ясоване у контексті тих фактичних обставин, у яких це твердження було зроблене.
Суд повторює усталений принцип своєї практики, що пункт 2 статті 6 Конвенції забороняє посадовим особам оголошувати особу винною до винесення їй вироку судом. Посадові особи можуть інформувати громадськість про розслідування у кримінальних справах, наприклад, розкриваючи інформацію про вручення повідомлень про підозру, затримання та зізнання, якщо вони роблять це розсудливо та обачно. Вибір слів є важливим (див. рішення ЄСПЛ від 11 жовтня 2016 року у справі «Турьєв проти Росії» (Turyev v. Russia), заява № 20758/04, пункт 19, рішення від 02 жовтня 2018 року у справі «Криволапов проти України»).
У пунктах 230-232 рішення ЄСПЛ від 04 липня 2019 року у справі «Корбан проти України» суд наголосив, що посадові особи повинні повідомляти громадськість про кримінальні розслідування шляхом, наприклад, інформування про підозри, затримання та зізнання, якщо вони роблять це обережно. Має значення обране ними формулювання.
У пункті 83 рішення ЄСПЛ від 10 грудня 2009 року у справі «Шагін проти України» наголошено на тому, що пункт 2 статті 6 Конвенції не може завадити відповідним органам інформувати громадськість про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції. Однак він зобов'язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості.
У рішенні ЄСПЛ від 11 жовтня 2016 року у справі «Турьєв проти Росії» суд установив порушення пункту 2 статті 6 Конвенції у зв'язку з порушенням принципу презумпції невинуватості, яка виразилася у заявах прокурора в ЗМІ про винуватість ОСОБА_20 до винесення вироку у його кримінальній справі. Також ЄСПЛ дійшов висновку про те, що слова прокурора, які виходять від влади, особливо переконливі в очах громадськості. Відверті коментарі прокурора були чіткою заявою про винуватість заявника, яке, по-перше закликало громадськість повірити у його винуватість, і по-друге, передувало оцінці фактів компетентним судовим органам. Таким чином, мало місце порушення пункту 2 статті 6 Конвенції.
У позовній заяві, як на підставу позову позивачі, зокрема і ОСОБА_1 , посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ТОВ «Телерадіокомпанія «Студія 1+1» на телеканалі «1+1» здійснило показ фільму під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» авторства ТОВ «ТТБ Студіо», який містив фактичні твердження, що становлять недостовірну інформацію про її причетність до вбивства журналіста ОСОБА_6 та замаху на вбивство ОСОБА_16 , що за відсутності обвинувального вироку суду порушило її особисті немайнові права.
Належним чином оцінивши зміст спірної інформації, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що розслідування, висвітлене у фільмі, та про хід якого вперше повідомляла громадськість службова особа МВС в ході прес-конференції ІНФОРМАЦІЯ_5, здійснюється щодо подій, які призвели до загибелі ОСОБА_6 ,
мають винятковий характер і загальнонаціональний інтерес, а метою поширення такої інформації, було інформування суспільства про проміжні результати розслідування та осіб, причетність яких до вказаних подій перевіряється правоохоронними органами. При цьому із поширеної інформації було зрозуміло, що розслідування подій, які цікавлять суспільство, ще не закінчено, а отже і остаточні висновки, в тому числі щодо причетних осіб, будуть зроблені в подальшому.
Судом встановлено, що оспорювана інформація була предметом спору за позовом позивачів до МВС України, ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» у цивільній справі № 761/1004/20.
У справі № 761/1004/20 судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 МВС України у прямій трансляції на загальнонаціональних телеканалах (в тому числі і на телеканалі «112 Україна»), за присутності Президента України та Генерального прокурора України, провело терміновий брифінг для журналістів, під час якого службові особи МВС України оприлюднили інформацію про причетність до вбивства журналіста ОСОБА_6 таких громадян: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , а також про причетність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області ІНФОРМАЦІЯ_6.
Службовими особами МВС України, серед іншого, повідомлено таку інформацію про позивачів: «Як підозрюваних у вчинені цього замаху було встановлено сімейне подружжя ОСОБА_24 та ОСОБА_25 », «Таким чином, проведеними слідчо-розшуковими заходами і подальшим документуванням членів групи вдається чітко відокремити тих осіб, які об'єктивно підозрюються нами у виконанні вбивства ОСОБА_6 . Це: ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 і подружжя ОСОБА_10 ».
Шевченківський районний суд м. Києва у рішенні від 25 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, дійшов висновку, що в оспорюваній інформації не йдеться та не стверджується винуватість позивачів у вчиненні кримінальних правопорушень, тому відповідач і не порушив принцип презумпції невинуватості. Спірна інформація, поширена службовою особою МВС України, згідно зі статтею 62 Конституції України, не може вплинути на право ОСОБА_1 вважатися невинуватою, доки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
Постановою Верховного Суду від 20 грудня 2023 року рішення судів в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Київський апеляційний суд за результатами нового розгляду справи у постанові від 16 квітня 2024 року зазначив, що у доведеній службовими особами МВС України інформації йшлося лише про проміжні результати розслідування, з наведенням про конкретні факти з демонстрацією доказів, проте, не стверджувалося про винуватість позивачів, в тому числі і ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, тобто, по суті мало місце інформування службовими особами МВС України про хід досудового розслідування.
У контексті спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду у цій цивільній справі, наведені вище рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій заслуговують на увагу суду, оскільки ними встановлені обставини, що мають істотне значення для прийняття судом законного, справедливого та обґрунтованого рішення за результатом розгляду даної цивільної справи та не підлягають доказуванню на підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України, відповідно до положень якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, зміст спірної інформації вперше було висвітлено ІНФОРМАЦІЯ_5 на брифінгу МВС України, під час якого посадові особи МВС України повідомили про проміжні результати досудового розслідування.
У цій справі судом встановлено, що основна лінія сюжету фільму під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» зводиться лише до висвітлення версії обвинувачення у резонансному злочині, яка базується на інформації, повідомленій службовими особами Національної поліції України за результатами досудового розслідування.
У спірній інформації не стверджується про винуватість позивачів, в тому числі і ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, а здійснюється інформування громадськості про хід досудового розслідування у резонансному злочині.
Отже, спірна інформація є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію, переважає потенційну шкоду від її поширення.
В обґрунтування своїх вимог, позивачі, зокрема ОСОБА_1 , посилалася на те, що спірна інформація порушує принцип презумпції невинуватості.
Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Конституційна норма про презумпцію невинуватості визначає статус (положення) особи у кримінальному судочинстві, тобто презумпція невинуватості - це кримінально-процесуальний термін і ця презумпція може бути спростованою.
Кримінальна-правова оцінка дій осіб, в даному випадку позивачів, у тому числі ОСОБА_1 , наявність, чи відсутність в її діях складу злочину, встановлюється в порядку кримінального судочинства.
Обставини стосовно причетності позивачів, у тому числі ОСОБА_1 , до вбивства ОСОБА_6 , які перевіряються органами досудового розслідування та впливають на наявність, чи відсутність складу кримінального правопорушення досліджуються під час досудового розслідування у кримінальному провадженні.
Спірна інформація поширена вперше службовою особою МВС, в силу наведеної конституційної норми статті 62 Конституції України, а в подальшому поширена у фільмі, не може вплинути на право ОСОБА_1 вважатися невинуватими, поки її вину не буде доведено у встановленому законом порядку.
Захист честі і гідності в такому випадку може бути реалізовано шляхом надання іншої точки зору, наприклад у спосіб реалізації права на відповідь.
Таким чином, у спірній інформації не стверджується про винуватість у вчиненні кримінальних правопорушень ОСОБА_1 , тому відсутні підстави вважати, що спірною інформацією порушено принцип презумпції невинуватості ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недостовірною та такою, що порушує принцип презумпції невинуватості, порочить честь і гідність ОСОБА_1 , інформацію про причетність останньої до вбивства ОСОБА_6 , замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області ІНФОРМАЦІЯ_6 та виготовлення вибухових пристроїв, у фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2», який був оприлюднений ІНФОРМАЦІЯ_3 на телевізійному каналі «1+1».
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідачів протягом 10-ти днів з моменту набрання чинності судового рішення спростувати інформацію про причетність ОСОБА_1 до вбивства ОСОБА_6 , замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області ІНФОРМАЦІЯ_6 та виготовлення вибухових пристроїв, яка була розповсюджена у фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2», суд першої інстанції правильно зазначив, що дана позовна вимога є похідною від позовної
вимоги про визнання недостовірною та такою, що порушує принцип презумпції невинуватості, порочить честь і гідність ОСОБА_1 , інформацію про причетність останньої до вбивства ОСОБА_6 , замаху на вбивство бізнесмена в Івано-Франківській області ІНФОРМАЦІЯ_6 та виготовлення вибухових пристроїв, у фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2», який був оприлюднений ІНФОРМАЦІЯ_3 на телевізійному каналі «1+1», а тому також не підлягає задоволенню.
Частиною четвертою статті 277 ЦК України перебачено, що поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Враховуючи те, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які поширили спірну інформацію у фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2», були працівниками МВС України та поширили спірну інформацію при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначені особи не є належними відповідачами у цій справі.
Крім того, суд першої інстанції, встановивши, що ТОВ «Студія 1+1» набуло право на публічне сповіщення (телевізійний показ) фільму відповідно до ліцензійної угоди з ТОВ «ТТБ Студіо», відповідно до пункту 3.2 якого «будь-які претензії або позовні вимоги третіх осіб, державних органів щодо використання творів ліцензіатом на умовах і відповідно до даної Угоди, можуть бути пред?явлені Ліцензіарові, що буде нести відповідальність перед такими третіми особами або державними органами. Ліцензіат звільняється від відповідальності за вказаними у цьому пункті Угоди претензіями або позовними вимогами», обґрунтовано виходив із того, що ТОВ «Студія 1+1» також не є належним відповідачем за заявленими позовними вимогами.
Також, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна вимога про заборону відповідачам № 2, 3, 4 розповсюджувати фільм «ІНФОРМАЦІЯ_2» до усунення порушень прав позивачів, встановлених судом, не підлягає до задоволення, оскільки допущені порушення та спосіб захисту, який обрали позивачі, є не співмірними з позовними вимогами.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Ковальчуком В.В., про те, що суд не досліджував зміст інформації, донесеної на брифінгу МВС України від ІНФОРМАЦІЯ_5, такий доказ у справі відсутній, є необґрунтованими, оскільки зазначені обставини встановлені судами під час розгляду справи № 761/1004/20 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до МВС України, ТОВ «Телерадіокомпанія «112-ТВ», ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна»та є преюдиційними для цієї справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Ковальчуком В.В., про те, що суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про інформацію» (поширення суспільно необхідної інформації) та не навів мотивів у чому полягала важливість інформації для суспільства є безпідставними.
За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства. Тому так важливо щоб інформація, яка розповсюджується будь ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними
службовцями, відповідала дійсності з одного боку а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб (висновок Верховного Суду у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17).
Враховуючи те, що спірна інформація, розповсюджена у фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2», стосувалася злочину стосовно відомого журналіста, вбивство якого набуло широкого резонансу в суспільстві та інформація про що постійно висвітлювалася у ЗМІ, тому суспільство має право на отримання інформації про хід досудового розслідування такого злочину, та в такому випадку обсяг критики до позивачів, у тому числі ОСОБА_1 , із урахуванням суспільного інтересу є вищим.
Як на одну із підстав позову, ОСОБА_1 посилалася на те, що в порушення вимог статей 296, 308 ЦК України в оприлюдненому фільмі розголошено її прізвище, ім'я та по-батькові, без дозволу продемонстровано її фото та відеозображення.
Частиною четвертою статті 296 ЦК України встановлено, що ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із статтею 308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її смерті - за згодою осіб, визначених частиною четвертою статті 303 цього Кодексу.
ЄСПЛ у рішенні від 07 лютого 2012 року у справі «Von Hannover v. Germany», заяви № 40660/08, 60641/08, зазначив, що зображення особи є одним із головних атрибутів її особистості, оскільки воно розкриває унікальні характеристики особи і відрізняє особу з-поміж інших. Право на захист свого зображення є одним із головних складових особистого розвитку, яке передбачає, передусім, право особи контролювати використання цього зображення, зокрема і не дозволяти його опублікувати. При встановленні балансу між захистом приватного життя та свободою вираження поглядів ЄСПЛ наголошує на необхідності враховувати, по-перше, внесок, зроблений фотографією або статтею до обговорення, що має загальний інтерес. Визначення того, що є предметом загального інтересу, залежатиме від обставин справи. Зокрема суд визнавав існування такого інтересу не лише в публікаціях стосовно політичних питань чи злочинності, але також коли воно стосувалося спорту або відомих митців.
У контексті презумпції невинуватості особи, у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 760/20787/18, Верховний Суд зазначив, що наявність суспільного інтересу не виключає необхідності дотримання положення частини четвертої статті 296 ЦК України, адже цивільним законодавством встановлено заборону на не поширення інформації про кримінальні провадження, яка може бути предметом суспільного інтересу, а саме на використання імені обвинуваченої особи до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї при поширенні цієї інформації. Більше того, частиною сьомою статті 296 ЦК України передбачено можливість використання початкової літери прізвища фізичної особи у засобах масової інформації, літературних творах, і це не є порушенням її права.
У постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі 757/30830/18-ц зазначено, що частиною четвертою статті 296 ЦК України встановлено пряму заборону на використання (обнародування) імені фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення до набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення
та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини другої статті 272 ЦК України фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав, а згідно із частиною третьою статті 273 цього Кодексу діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права. Наведені положення законодавства виконують функцію утримання балансу між необхідністю здійснення розслідування кримінальних проваджень з метою забезпечення захисту суспільних інтересів та недопущенням нанесення шкоди репутації підозрюваної чи обвинуваченої особи, яку буде важко відновити у разі закриття кримінального провадження або ухвалення виправдувального вироку суду з підстав, передбачених КПК України.
Встановивши, що ОСОБА_1 не давала згоди на використання, публікацію, відтворення, розповсюдження фотографій та відеозаписів з використанням її імені та її зображення в оприлюдненому фільмі, а також, що відповідачами не доведено надання згоди на використання імен та прізвищ, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з цим, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню.
Таким чином, зазначеною нормою передбачено право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням прав, передбачених частиною четвертою статті 296, статті 308 ЦК України.
Встановивши, що ОСОБА_1 не давала згоди на використання, публікацію, відтворені, розповсюджені фотографій та відеозаписів з використанням її імені та її зображення в оприлюдненому фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2», суд першої інстанції безпідставно відмовив ОСОБА_1 у відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок протиправних дій відповідачів.
Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
У позовній заяві позивачі, зокрема ОСОБА_1 , зазначили, що поширенням відповідачами інформації про них викликало негативні емоції у останніх, обурення несправедливістю та відвертістю беззаконня з боку органу державної влади, його службових осіб, призвело до втрати душевного спокою позивачів, посилило їх знервованість та створило психологічний дискомфорт, поглибило відчуття страху за своє майбутнє та майбутнє свого подружжя, яке зазнало кримінального переслідування з боку органів національної поліції, створило непереборний страх перед можливим незаконним засудженням внаслідок впливу недостовірної інформації на суддів, присяжних, що розглядатимуть кримінальну справу позивачів, а також прокурів, що підтримуватимуть державне обвинувачення.
Також, розповсюдження спірної інформації порушило звичайний для позивачів уклад життя, через необхідність вжиття додаткових заходів для захисту своїх імені та репутації, а також честі і гідності, порушило нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження громадського життя, спричинило необхідність виправдовуватися перед іншими через безпідставні звинувачення у причетності до вчинення злочинів, спровокувало почуття безпорадності.
Із урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що використання, публікація, відтворення, розповсюдження фотографій та відеозаписів з використанням імені позивача ОСОБА_1 та її зображення в оприлюдненому фільмі «ІНФОРМАЦІЯ_2» призвело до моральних страждань останньої, а тому наявні підстави для стягнення на її користь грошової суми на відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції, виходячи із обставин цієї справи і зібраних по справі доказів, вважає за необхідне стягнути із Національної поліції України на користь позивачки ОСОБА_1 50 000грн та із ТОВ «ТТБ «Студіо», ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_1 по 20 000грн.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки апеляційний суд установив доведеність обставин щодо заподіяння позивачці ОСОБА_1 моральних страждань, які суд першої інстанції вважав недоведеними, то рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення цієї вимоги.
В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, як ухвалене з дотриманням норм матеріального й процесуального права.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з Національної поліції України, ТОВ «ТТБ Студіо», ОСОБА_3
підлягає стягненню у прибуток держави судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі по 2 102,00 грн, так як позивачка була звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Віталія Володимировича задовольнити частково, апеляційну скаргу Національної поліції України залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 7 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Національної поліції України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 50 000грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТБ Студіо» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 20 000грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 20 000грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Національної поліції України судовий збір у сумі 2 102грн у прибуток держави.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТТБ Студіо» судовий збір у сумі 2 102грн у прибуток держави.
Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір у сумі 2 102грн у прибуток держави.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 6 березня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук