04 березня 2025 року
м. Київ
cправа №916/837/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Сініцина В.А.,
представників учасників справи:
прокурора: Готка Ю.О.,
від позивача-1: не з'явився,
від позивача-2: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"
на рішення Господарського суду Одеської області (Пінтеліна Т.Г.)
від 09.07.2024
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду (Поліщук Л.В., Богатир К.В., Таран С.В.)
від 17.12.2024 (повний текст складений 19.12.2024)
у справі за позовом Біляївської окружної прокуратури
в інтересах держави в особі: 1. Південного офісу Держаудитслужби,
2. Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"
про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 246 176,19 грн,
1. Біляївська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (далі - Позивач-1) та Великодальницької сільської ради Одеського району Одеської області (далі - Позивач-2) (разом - Позивачі) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (далі - Відповідач, Скаржник) про визнання недійсними додаткових угод від 08.09.2021 №1, від 14.09.2021 №2, від 20.09.2021 №3, від 01.12.2021 №4, від 08.12.2021 №5, від 04.02.2022 №8 (далі - Додаткові угоди) до договору про закупівлю електричної енергії від 03.03.2021 №3 (далі - Договір) та стягнення безпідставно одержаних коштів у розмірі 246 176,19 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовані укладенням Додаткових угод з порушенням вимог статті 5, пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", статті 180 Господарського кодексу України, статті 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання їх недійсними згідно зі статтями 203, 215 ЦК України; грошові кошти, отримані у зв'язку з їх виконанням, підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.
3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 у справі №916/837/24, позов задоволено повністю:
- визнано недійсними Додаткові угоди;
- стягнуто з Відповідача на користь Позивача-2 безпідставно одержані кошти в сумі 246 176,19 грн;
- стягнуто з Відповідача 21 860, 65 грн витрат зі сплати судового збору на користь Одеської обласної прокуратури;
- задоволено клопотання Відповідача про розстрочення виконання рішення строком на один рік;
- надано Відповідачу розстрочку на виконання рішення суду в частині стягнення безпідставно одержаних коштів у сумі 246 176, 19 грн строком на один рік рівними щомісячними платежами.
4. Судові рішення, зокрема, мотивовані таким:
- щодо представництва прокурором інтересів держави в суді:
1) Позивач-1 є належним суб'єктом, уповноваженим здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, у зв'язку з чим є належним позивачем у справі. Саме до повноважень Позивача-1 належить вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах;
2) Позивач-2 як розпорядник бюджетних коштів є органом, уповноваженим на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів державного бюджету, а також є стороною Договору та укладених до нього Додаткових угод. Відтак Позивач-2 є належним позивачем у справі;
3) невжиття Позивачами протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення самостійно до господарського суду з позовом, свідчить про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з таким позовом. Наявні у матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором порядку, передбаченого Законом України "Про прокуратуру", зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону;
- щодо вирішення спору по суті:
1) під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України (з посиланням на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22);
2) унаслідок укладення Додаткових угод загальне збільшення ціни за одиницю електричної енергії (1 кВт-год) становить 61,7% від початкової ціни товару, визначеної сторонами при укладенні Договору;
3) зважаючи на імперативно встановлену чинним законодавством заборону на зміну ціни товару після виконання продавцем зобов'язання з його передачі, а також визначену пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" неможливість збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, наявні правові підстави для визнання Додаткових угод недійсними; останні суперечать нормам ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі";
4) виходячи з вартості одиниці товару (1 кВт-год), узгодженої у комерційній пропозиції (додаток №2 до Договору), за фактично отримані та спожиті 538 723 кВт-год електричної енергії Позивач-2 мав сплатити 1 319 871,35 грн. Отже, грошові кошти у розмірі 246 176,19 грн є такими, що були безпідставно одержані Відповідачем. Підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов'язаний повернути кошти платнику, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.
5. 08 січня 2025 року Відповідач (Скаржник) із використанням підсистеми "Електронний суд" подав касаційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду 17.12.2024 у справі №916/837/24, у якій просить:
- скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю;
- у випадку, якщо Верховний Суд дійде висновку щодо відсутності підстав для ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, направити справу №916/837/24 на новий розгляд до Господарського суду Одеської області;
- стягнути з Позивачів на користь Скаржника 26 232,78 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 34 977,04 грн - за подання касаційної скарги.
6. Скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та пунктом 4 частини другої статті 287 з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України:
щодо пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України:
- ухвалюючи рішення в справі, суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування статей 15, 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених у:
1) постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №670/23/18, від 18.11.2020 у справі №318/1345/17 та постановах Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №917/2041/20, від 26.09.2023 у справі №910/2392/22, від 30.01.2024 у справі №924/564/22, від 04.07.2024 у справі №924/334/22, від 04.09.2024 у справі №922/42/24, від 30.10.2024 у справі №910/9383/23 (під час розгляду позовної вимоги про визнання правочину недійсним відповідачами у справі мають бути всі сторони цього правочину);
2) постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах №570/3439/16-ц і №372/51/16-ц (визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження);
3) постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №910/7122/17 (за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача);
4) постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 09.02.2021 у справі №635/4741/17 (поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача);
5) постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 (належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача);
6) пунктах 57, 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №125/2157/19 (щодо необхідності визначення усіх сторін оспорюваного правочину як належних відповідачів при вирішенні спору за позовом заінтересованої особи, яка не є стороною такого правочину; відмови в задоволенні позову із зазначеної підстави);
7) постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №670/23/18, від 18.11.2020 у справі №318/1345/17, від 14.04.2021 у справі №552/3469/18 (у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатися всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них);
8) постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №917/2041/20 (повноважень самостійно залучити осіб у якості співвідповідачів суд не має, позаяк такі процесуальні дії належить вчиняти у підготовчому провадженні господарському суду першої інстанції і лише за клопотанням позивача);
- суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування статті 1212 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду від 13.04.2024 у справі №910/9880/23 (договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України);
щодо пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах:
1) пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"; у разі правильного застосування положень цієї норми суди попередніх інстанцій мали надати оцінку розрахунку ціни позову та задовольнити позовні вимоги лише в частині, зробивши перерахунок позовних вимог за ціною, встановленою в додатковій угоді №1; підстави для визнання цієї додаткової угоди недійсною відсутні;
2) статті 217, пункту 1 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"; прокурор не довів, а суди попередніх інстанцій не встановили підстав для визнання недійсними інших умов оспорюваних Додаткових угод, які не стосуються збільшення ціни за одиницю товару, і якими сторони дійшли згоди змінити інші умови Договору;
3) пункту 7 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"; суди попередніх інстанцій не застосували положення цієї норми при дослідженні наявності / відсутності підстав для визнання недійсною додаткової угоди №8, натомість застосували пункт 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", який не підлягав застосуванню при вирішенні питання щодо недійсності додаткової угоди №8;
щодо пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України - суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібраних у справі доказів (зміст Додаткових угод, підстави зменшення обсягу закупівлі тощо).
7. 07 лютого 2025 року, у межах встановленого Верховним Судом строку, Біляївська окружна прокуратура з використанням підсистеми "Електронний суд" подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у її задоволенні в повному обсязі, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
8. У ході підготовки справи №916/837/24 до касаційного розгляду з'ясовано, що ухвалою від 29.01.2025 Верховний Суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №920/19/24 для відступу (шляхом уточнення) від висновку щодо застосування пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, згідно з яким у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.
9. Спір у справі №920/19/24, як і у справі, що переглядається (№916/837/24), виник у зв'язку з тим, що внаслідок укладення додаткових угод до договору про постачання електричної енергії вартість 1кВт-год електроенергії сукупно зросла, і це призвело до підвищення ціни на понад 10% від тієї, яка визначена основним договором, з одночасним зменшенням обсягів постачання.
10. В ухвалі Верховного Суду від 29.01.2025 у справі №920/19/24, зокрема, зазначено:
- колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що в законодавстві про публічні закупівлі повинні бути передбачені відповідні запобіжники вчиненню недобросовісних дій учасниками процедури закупівлі ("ціновий демпінг"), і саме Законом України "Про публічні закупівлі" від 19.09.2019 №114-ІХ (далі - Закон №114-ІХ) такі запобіжники були імплементовані. Законом №114-ІХ, на який посилається Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, передбачалася регламентація та введення нового інструменту в електронній системі закупівель - "аномально низька ціна тендерної пропозиції учасника процедури закупівлі". Відповідно, стаття 28 Закону (Розгляд та оцінка тендерних пропозицій) була змінена на статтю 29, згідно з частиною чотирнадцятою якої законодавець надав дієві інструменти та механізми протидії недобросовісній поведінці учасниками процедури закупівлі (покупцями) пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову ціну, з метою перемоги у аукціоні (так званий "ціновий демпінг");
- колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи свою позицію щодо тлумачення норми пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону №114-ІХ, фактично використала термін "ціновий демпінг", на який законодавець не посилався у проєкті Закону №114-ІХ як на необхідність внесення змін до Закону №922-VIII у статтю, що регулює основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього, а на використання учасником процедури закупівлі "цінового демпінгу" законодавець послався на необхідність регламентації нового інструменту в електронній системі закупівель, який широко застосовується в європейській закупівельній практиці - аномально низька ціна тендерної пропозиції учасника процедури закупівлі (пункт 3 частини першої статті 1 Закону №922-VIII). Таке поняття вперше вводилося у сфері публічних закупівель для автоматичного виявлення електронною системою закупівель аномально низької ціни тендерної пропозиції та впроваджувався механізм запобіганню випадків заниження ціни тендерної пропозиції, наслідком якої, у разі перемоги після підписання договору про закупівлю, були заключення додаткових угод, якими збільшувалася ціна за одиницю товару та, відповідно, зменшувався обсяг закупівлі (частина чотирнадцята статті 29 Закону №922-VIII);
- з положень пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону №114-ІХ зі змінами, внесеними згідно із Законом від 03.06.2021 №1530-IX, вбачається, що законодавець застосував умову, яка обмежує строки зміни ціни за одиницю товару, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Проте, як правильно вказує скаржник, навіть таке обмеження щодо строків зміни ціни не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Використання законодавцем конструкції "або" фактично свідчить про можливість зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10% порівняно не лише із умовами договору про публічні закупівлі, а й з умовами додаткових угод до такого договору, якими вже було збільшено ціну за одиницю товару;
- законодавець не обмежив будь-якими строками (періодичністю) можливість внесення сторонами договору про закупівлю бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії, змін до такого договору в частині збільшення ціни за одиницю товару. При цьому законодавець не дозволяє сторонам (незалежно від предмета закупівлі) збільшувати загальну суму договору про закупівлю;
- Верховний Суд вважає, що за умов коливання цін на товари (зокрема, електричну енергію) постачальник може ініціювати внесення змін щодо ціни за одиницю товару, втім таке збільшення не має перевищувати 10% ціни за одиницю товару, встановленої у договорі або додаткових угодах до нього щодо збільшення ціни за одиницю товару. Втім, така зміна ціни за одиницю товару не має призвести до збільшення загальної суми, визначеної в договорі про закупівлю, а факт коливання ціни товару на ринку має бути належним чином доведений;
- у випадку, якщо постачальники ініціюватимуть розірвання договорів про публічні закупівлі, покупці (зокрема, суб'єкти владних повноважень) будуть вимушені звертатися до постачальників останньої надії, в яких ціна на певні ресурси (електричну енергію) є вищою за ту, що встановлена на ринку. Це може призвести до закупівлі товарів за значно дорожчими цінами, що, у свою чергу, призведе до збільшення витрат держави на поставку електричної енергії та буде суперечити інтересам держави і суспільства. Отже, неможливість підняття ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від тієї, що встановлена у договорі, створює ризики як для постачальників, які нестимуть матеріальні втрати від реалізації товарів за нижчими цінами, ніж встановлені на ринку, так і для покупців (зокрема, суб'єктів владних повноважень), які у випадку розірвання таких договорів не зможуть забезпечити належну та безперебійну роботу державних та комунальних підприємств.
11. Виходячи з цих мотивів, у справі №920/19/24 колегія суддів висловила позицію, що з урахуванням відсутності стабільної ситуації на енергетичному ринку сторони договору можуть неодноразово збільшувати ціну за одиницю товару не більше ніж на 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку. При цьому не має змінюватися саме загальна ціна договору, а факт коливання цін має бути належним чином доведений.
12. Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
13. Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу, до закінчення перегляду в касаційному порядку.
14. З урахуванням викладеного вище, зважаючи на предмет та підстави касаційного оскарження, доводи Скаржника, якими він обґрунтовує касаційну скаргу, обставини та підстави передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №920/19/24, Суд вважає за необхідне зупинити провадження у справі №916/837/24 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.
Керуючись статтями 228, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Зупинити касаційне провадження у справі №916/837/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.07.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 у справі №916/837/24 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуюча Г. Вронська
Судді С. Бакуліна
Н. Губенко