справа № 760/1885/24 головуючий у суді І інстанції Фінагеєва І.О.
провадження № 22-ц/824/2957/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
05 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Кравинською Юлією Вікторівною на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
У січні 2024 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Кравинська Ю.В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд:
стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 88 866,00 грн. та понесені судові витрати.
В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_1 , внаслідок вчинення відносно неї дій, які на її думку мають ознаки кримінального правопорушення, про що було подано відповідні заяви до правоохоронних органів, виконала на користь ОСОБА_2 сім платежів на загальну суму - 88 866,00 грн.
Представник позивача вказує, що між сторонами не було укладено жодних правочинів, та не існує жодних правових підстав для перерахування коштів. У зв'язку із чим, позивач вважає, що отримані відповідачем грошові кошти в загальній сумі 88 866,00 грн. являються безпідставно набутими коштами.
Таким чином, зважаючи на те, що станом на день складення позову відповідач не повернув позивачу кошти в сумі 88 866,00 грн., остання звернулася до суду.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням суду, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Кравинська Юлія Вікторівна 01 жовтня 2024 року через систему Електронний суд подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2024 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт вказала на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.
Зазначає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив в позові керуючись припущенням про відсутність у позивачки помилки при перерахуванні коштів, а також допускаючи суперечливість її поведінки. При цьому поза увагою суду залишився факт звернення позивачки до правоохоронних органів з причин шахрайського заволодіння її коштами.
Також суд першої інстанції жодним чином не вирішив клопотання позивачки про витребування доказів, яке було заявлено з огляду на відсутність в повній мірі у платіжних документах інформації про отримувача коштів.
Стверджує, що сам факт перерахування грошових коштів позивачкою відповідачу кількома платежами не свідчить ні про відсутність помилки, ні про наявність правової підстави набуття чи залишення відповідачем в його розпорядженні грошових коштів позивачки.
Кошти позивачка перераховувала у зв'язку з обіцянками іншої особи, достатні для надання суду дані якої позивачці невідомі, що така особа надаватиме певні послуги (гадання тощо) позивачці.
Ймовірно, позивач могла помилитись при здійсненні першого платежу та помилка слідувала наступні два дні при здійсненні позивачкою подальших платежів (технічно ця функція у додатку банку «повторити платіж»). Або ж спонукання позивачки виконати платіж саме на користь відповідача є результатом дій групи осіб з ознаками шахрайства в таких діях.
В будь-якому разі, напевне відсутні правові підстави набуття та подальшого збереження відповідачем грошових коштів позивачки.
Хоч обставини виконання платежів допускають наявність ознак злочину і позивачкою було подано відповідні заяви до правоохоронних органів, однак цивільна вимога, заявлена в межах цього позову, є самостійним способом захисту порушеного права та не залежить від вирішення вказаного кримінального провадження.
Між сторонами не було укладено в розумінні норм законодавства України жодного правочину, що визначався б як підстава перерахування коштів; відсутнє фіксування в одному чи кількох підписаних сторонами документах змісту такого правочину, чого вимагає ст. 207 ЦК; не дотримано п. 3 ч.1 ст. 208 ЦК (в письмовій формі вчиняються правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян....); перерахування коштів та фактичне отримання їх відповідачем не можуть в розумінні ч. 1 ст. 641 та ч. 1 ст. 642 ЦК України вважатись офертою і акцептом з боку відповідача відповідно, оскільки документ, що підтверджує банківський переказ не містить суттєвих умов майбутнього договору, а отримання коштів не є повною згодою з «такими» зазначеними в оферті умовами, без будь-яких нових (додаткових) умов і застережень.
Немає підстав, з яких би у платника грошових коштів виникли зобов'язання перерахування коштів вказаному отримувачу, адже за положеннями пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Тобто, з правової точки зору отримані відповідачем грошові кошти в сумі 88 866,00 грн. являються безпідставно набутим майном.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Кравинською Юлією Вікторівною на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалу про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги з додатками направлено до електронного кабінету ОСОБА_2 та за даними Звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду доставлено 14 січня 2025 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача на адресу апеляційного суду не надходив.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 виконала на користь ОСОБА_2 на рахунок НОМЕР_1 , відкритий у АТ «КБ «Приватбанк» наступні платежі:
- в розмірі 19 500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №P24AP24A1633928745С8062 від 21 жовтня 2021 року;
- в розмірі 17 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №Р24АР24A1635160143С9260 від 21 жовтня 2021 року;
- в розмірі 15 500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №Р24АР24A913107064A22608 від 22 жовтня 2021 року;
- в розмірі 15 400,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №Р24AP24A913110193A19155 від 22 жовтня 2021 року;
- в розмірі 8 800,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №Р24АР24A913197022A92433 від 23 жовтня 2021 року;
- в розмірі 7 666,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №Р24AP24A913191414A01673 від 23 жовтня 2021 року;
- в розмірі 5 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №Р24AP24A913306092А82615 від 25 жовтня 2021 року.
Відповідно до копії опису вкладення у поштове відправлення, на адресу відповідача ОСОБА_2 було направлено досудову вимогу позивача ОСОБА_1 про повернення у семиденний термін з дня отримання Досудової вимоги грошових коштів в розмірі 88 866,00 грн.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, місцевий суд вважав, що позивач знаючи про відсутність між сторонами будь-яких зобов'язань, сплачувала на рахунок відповідача грошові кошти, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків). При цьому позивач перераховувала відповідачу кошти не одним платежем, а регулярно впродовж чотирьох днів, різними сумами, тому її поведінка щодо вимоги повернення цих коштів є вочевидь суперечливою та недобросовісною. За таких обставин, суд встановив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з підстав ст. 1212 ЦК України.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Так, частина друга статті 11 ЦК України визначає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Вирішуючи спір у справі, місцевий суд слушно зауважив, що позивачкою підтверджено факт відсутності між сторонами будь-яких зобов'язань. Тобто, ОСОБА_1 достеменно знаючи, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для сплати коштів на користь ОСОБА_2 , здійснювала неодноразові платежі на його розрахункові рахунки 21, 22, 23 та 25 жовтня 2021 року.
При цьому, протягом тривалого часу (з жовтня 2021 року) позивачка не вчиняла жодних дій для повернення, як зазначено у позові помилково сплачених грошових коштів, очевидно, вважаючи, платежі правомірними. І лише в липні 2023 року подала заяву до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, у серпні 2023 року - направила досудову вимогу, а у січні 2024 року - звернулася до суду з позовом у цій справі.
Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2024 року у справі №127/12240/22 звернув увагу, що тлумачення статей 1212, 1215 ЦК України свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі, слід враховувати, що акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад, зокрема добросовісності.
В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Якщо особа здійснила сплату грошових коштів, знаючи, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для їх сплати, а згодом вимагає повернення сплачених грошових коштів, то така особа поводиться суперечливо й безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04 серпня 2021 року у справі №185/446/18 та від 11 січня 2023 року у справі №548/741/21.
Оскільки позивач достеменно знаючи, що не зобов'язана перераховувати кошти з огляду на відсутність договірних відносин із відповідачем, а також будь-яких інших зобов'язань, проте здійснювала ці платежі та протягом тривалого часу не вважала їх неправомірними, її поведінка щодо вимоги повернення цих коштів, дійсно, є вочевидь суперечливою та недобросовісною.
Отже, вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Згідно ч.ч.4-7 ст. 81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. ч. 2, 4 ст.83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 3 ст.367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Встановлено, що до позовної заяви позивачем долучено клопотання про витребування з АТ КБ «ПриватБанк» відомостей/ інформації чи дійсно ОСОБА_1 з її р/р НОМЕР_2 у АТ КБ «ПриватБанк» було виконано платежі ОСОБА_2 на р/р НОМЕР_1 у АТ КБ «ПриватБанк»: у розмірі 19 500,00 грн 21 жовтня 2021 року; 17 000,00 грн 21 жовтня 2021 року; 15 500,00 грн 22 жовтня 2021 року; 15 400,00 грн 22 жовтня 2021 року; 8 800,00 грн 23 жовтня 2021 року; 7 666,00 грн 23 жовтня 2021 року; 5 000,00 грн 25 жовтня 2021 року.
Суд першої інстанції ні окремим процесуальним документом, ні в оскаржуваному рішенні вказане клопотання не вирішив.
Відповідно до абз. 2 частини другої статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи, що невирішення клопотання позивача про витребування доказів не призвело до неправильного вирішення справи, вказане порушення не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Вирішуючи долучене до апеляційної скарги аналогічне клопотання позивачки апеляційний суд виходить з наступного.
Виходячи із предмету та змісту позовних вимог, апеляційний суд вважає, що вказані у клопотанні докази не можуть підтвердити обставини, на які позивачка посилається як на підставу позовних вимог. Зокрема, адреса та ідентифікаційний код відповідача наявні в матеріалах справи та не стосуються предмету доказування. Інших обставин, які може підтвердити доказ, або аргументи, які він може спростувати, позивачем не наведено.
Таким чином, апеляційний суд відмовляє у задоволенні клопотання позивачки про витребування доказів.
Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, судові витрати позивачки понесені у зв'язку з розглядом справи розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 поданого представницею - адвокаткою Кравинською Юлією Вікторівною про витребування доказів.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Кравинською Юлією Вікторівною - залишити без задоволення.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова