справа № 363/6154/23 провадження № 22-ц/824/4369/2025головуючий у суді І інстанції Шубочкіна Т.В. суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
05 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури - Грабця Ігоря Несторовича на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 жовтня 2024 року у справі за позовом Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками, третя особа: Державне підприємство «Ліси України»,-
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні позову Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками, третя особа: Державне підприємство «Ліси України».
11 жовтня 2024 року Вишгородським районним судом Київської області ухвалено додаткове рішення у справі, яким стягнуто з Вишгородської окружної прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 38 000, 00 грн.
Не погодившись із вказаним додатковим рішенням, заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець Ігор Нестерович 15 листопада 2024 року засобами поштового зв'язку подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на те, що додаткове рішення суду є необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права, а висновки, зроблені в ньому, не відповідають фактичним обставинам справи та не гуртуються на нормах матеріального права, просив скасувати додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 жовтня 2024 року. Судові витрати стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури.
Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги вказав, що відповідачем подано акт №295 від 25 червня 2024 року приймання-передачі наданих послуг відповідно до договору про надання правничої допомоги №464 від 01 грудня 2021 року в якому зазначено вісім позицій наданих послуг.
Перша та друга послуги це підготовка та подання відзиву на позовну заяву у справі і підготовка та подання письмових пояснень на відповідь на відзив у справі, однак ані в самому акті ані в договорі не зазначається методика визначення вартості цих послуг та скільки часу потрачено на підготовку таких документів.
Однак, суд у даній справі визнав обґрунтованими доводи прокурора про порушення вимог Земельного та Лісового кодексів України при відведенні у приватну власність спірних земельних ділянок і лише в мотивувальній частині рішення дійшов висновку про те, що даний позов слід вважати віндикаційним і необхідно відмовити у його задоволенні із застосуванням наслідків спливу строків позовної давності. Отже фактично, судом задоволено лише одну заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
Таким чином, увесь обсяг правової роботи відповідача у спорі не враховувався судом при прийнятті рішення та не мав вирішального впливу на його прийняття, а тому заявлений обсяг правової допомоги та відповідних витрат відповідача у зв'язку з цим відповідає виключно критерію неминучості таких витрат.
Аналогічно, вартість послуг, зазначені в акті №295 під номерами: 3,4,5,6,7,8,9 (з урахуванням помилок адвокати в нумерації), а саме вартість участі в судових засіданнях також належним чином не обґрунтовано.
Судом не взято до уваги дві суттєві обставини: по-перше засідання 15 лютого 2024 року, 20 березня 2024 року взагалі не відбувались і відповідно представник відповідача адвокат Бабенко С.С. не брав у них участі; по-друге в засіданнях 22 квітня 2024 року, 20 травня 2024 року, 26 червня 2024 року адвокат Бабенко С.С. брав участь перебуваючи поза межами приміщення суду - в режимі відеоконференцзвязку, хоча вартість участі у судовому засіданні зазначена аналогічною вартості його участі 06 грудня 2023 року, 30 січня 2024 року безпосередньо в приміщенні суду.
Отже, адвокатом не доведено належним чином розумності, реальності та співмірності розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такі витрати не є співмірними зі складністю цієї справи, а наданий адвокатом обсяг послуг не відповідає критерію реальності та необхідності таких витрат, розумності їх розміру.
Помилковими також вважав покладення витрат на правову допомогу саме на Вишгородську окружну прокуратуру, а не на визначеного у справі позивача як особу, в інтересах якої прокурор звернувся із позовом.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури - Грабця Ігоря Несторовича на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 жовтня 2024 року у справі за позовом Вишгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками, третя особа: Державне підприємство «Ліси України», надано учасникам справи строки для подачі відзивів на апеляційні скарги.
Ухвалу про відкриття апеляційного провадження надіслано учасникам апеляційного провадження до електронних кабінетів Електронного суду, та, згідно Звітів про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, сторонами отримано 09 січня 2025 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
Відзивів учасників справи на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення означеним вище вимогам не відповідає у зв'язку з наступним.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц.
На підтвердження надання професійної правничої допомоги надано: копію Договору про надання правничої допомоги №464 від 01 грудня 2021 року, укладеного мж адвокатом Бабенком С.С. та ОСОБА_1 ; копію акту №295 приймання-передачі наданих послуг від 29 травня 2024 року, платіжні інструкції про сплату витрат на правничу допомогу.
За умовами розділу 4 Договору, якщо сторонами не буде досягнуто інших домовленостей, послуги за цим договором надаються за умови повної передоплати. Гонорар адвоката визначається за окремою домовленістю сторін, яка може бути виражена у будь-якій формі. На визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь тяжкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правових послуг враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару.
У Акті №295 від 25 червня 2024 року сторони підтвердили, що адвокатом надано, а клієнтом отримано правничу допомогу у справі №363/6154/23 відповідно до умов Договору у наступному обсязі та вартості:
підготовка та подання відзиву на позовну заяву - 7 500,00 грн;
підготовка та подання письмових пояснень на відповідь на відзив - 7 000,00 грн;
участь у судовому засіданні 06 грудня 2023 року - 3 000,00 грн;
участь у судовому засіданні 30 січня 2024 року - 3 000,00 грн;
участь у судовому засіданні 15 лютого 2024 року - 3 500,00 грн;
участь у судовому засіданні 20 березня 2024 року - 3 500,00 грн;
участь у судовому засіданні 22 квітня 2024 року - 3 500,00 грн;
участь у судовому засіданні 20 травня 2024 року - 3 500,00 грн;
участь у судовому засіданні 26 червня 2024 року - 3 500,00 грн.
Всього послуги надано на 38 000,00 грн.
За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
З аналізу ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
За вимогами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, за ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у cправі №910/615/14, від 26 вересня 2024 року у cправі №910/11903/23.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Надаючи оцінку доводам заяви ОСОБА_1 місцевий суд не врахував, що стороною відповідача у Договорі про надання правничої допомоги №464 від 01 грудня 2021 року не визначено форму гонорару (фіксована чи погодинна оплата).
У відзиві на позовну заяву від 20 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 повідомив, що заявник планує понести витрати на правничу допомогу у розмірі: підготовка та подання відзиву на позовну заяву - 6 000,00 грн; участь у судовому засіданні - 4 000,00 грн.
Обставин, за яких розмір витрат відповідача на відзив на позовну заяву збільшився з 6 000,00 грн до 7 500,00 грн, а за участь у судових засіданнях - зменшився відповідачем не наведено.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17).
За обставинами цієї справи, суд позбавлений можливості визначити розумність розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу з огляду на відсутність порядку їх обрахунку.
Поряд з цим, наявні в матеріалах справи платіжні інструкції, а також докази виконаної адвокатом роботи (відзив на позовну заяву, письмові пояснення на відповідь на відзив, а також журнали судових засідань) підтверджують дійсність наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З урахуванням вищевикладеного, з огляду на фактичний обсяг послуг, наданих ОСОБА_1 адвокатом Бабенком С.С., їх дійсність, необхідність, відповідність складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), колегія суддів вважає, що відшкодуванню на користь відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 10 000,00 грн, оскільки саме такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи.
При цьому, колегія суддів частково погоджується з доводами прокурора в частині відсутності правових підстав для стягнення таких витрат з Вишгородської окружної прокуратури Київської області, оскільки вона не має статусу юридичної особи, не має відкритих рахунків в органах Казначейства та фактично підпорядковується Київській обласній прокуратурі, з якої і належить стягнути понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та, у зв'язку з цим неправильне застосування норм матеріального права, частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Також апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити апелянту наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України заявником до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У пункті 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір не справляється за подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення.
У постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №756/4441/17 зроблено висновок, що тлумачення пункту 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» свідчить, що особи звільняються від сплати судового збору не лише за подання заяви про винесення додаткового судового рішення, але й за подання апеляційної скарги на додаткове рішення або ухвалу про відмову у задоволенні заяви про винесення додаткового судового рішення.
З огляду на викладене, сплачений Київською обласною прокуратурою судовий збір за подання апеляційної скарги може бути повернутий апеляційним судом у разі виконання вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури - Грабця Ігоря Несторовича - задовольнити частково.
Додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Стягнути з Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996, місцезнаходження: 01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10 000 (десять тисяч гривень) 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя-доповідач: Судді:Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова