Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
03.03.2025м. ХарківСправа № 922/4681/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання Базака А.А.
за участю представників учасників процесу:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
до Фізичної особи-підприємця Лютого Миколи Миколайовича, м. Харків,
про розірвання договору оренди, зобов'язання звільнити та повернути нежитлове приміщення, стягнення коштів, -
Позивач, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця Лютого Миколи Миколайовича, про розірвання договору оренди № 4153 від 28.04.2016 року, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Лютим Миколою Миколайовичем, зобов'язання звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради нежитлове приміщення підвалу № 15 загальною площею 70,1 кв.м. в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Космічна, буд. 10, літ. «А-2», а також стягнення коштів у розмірі 50 160,63 грн, з них: 37 120,87 грн - орендна плата за період 21.04.2019 - 11.12.2024, 13 039,76 грн - пеня за період 21.02.2022 - 11.12.2024. Також, позивачем заявлено до стягнення 11 000,00 грн витрат на правову допомогу.
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
30 грудня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4681/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/4681/24 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 31 січня 2025 року до суду від позивача надійшла заява про розгляд справи № 922/4681/24 без участі позивача (вх. № 2763).
Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 0610218836022, ухвала суду від 30 грудня 2024 року є повернутою за датою 06.01.2025 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження фізичної особи-підприємця належить до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації.
Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 30 грудня 2024 року, а саме до 21.01.2025 року не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов'язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).
Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ
Як зазначено у позовній заяві, 28 квітня 2016 року між позивачем та відповідачем був укладений Договір оренди № 4153 (надалі - «Договір»). Предметом зазначеного Договору, відповідно до п. 1.1, є строкове платне користування Майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Пунктом 2.1. Договору передбачено, що набуття Орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна. Об'єкт оренди, визначений Договором, був переданий Орендодавцем Орендареві згідно акта приймання-передачі від 28 квітня 2016 року. Відповідно до п. 3.3. Договору, нарахування орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі. Пунктом 3.5. Договору визначено, що орендна плата за орендоване майно сплачується Орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Відповідно до п. 3.6. Договору, розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування Орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Згідно п. 11 Методики, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Натомість, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов Договору, зобов'язання належним чином не виконав. Відповідачем належним чином не виконано обов'язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими Договором, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за Договором в сумі 37 120,87 грн. Крім цього, п. 3.10. Договору передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь балансоутримувача та бюджету м. Харкова з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати). Згідно п. 3.4. Договору, нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акта приймання-передачі майна або з моменту розірвання Договору відповідно до п. 10.6. Враховуючи, що відповідач порушував строки сплати орендної плати, то у відповідача виникла заборгованість зі сплати пені в розмірі 13 039,76 грн. Позивач зазначає, що відповідно до пп. 4 п. 7.2. Договору орендодавець має право вимагати розірвання Договору та відшкодування збитків у разі внесення Орендарем 3-х орендних платежів не в повному обсязі. Згідно з пп. 5 п. 7.2. Договору право вимагати розірвання Договору, також, виникає у разі, якщо Орендар не виконує пп. 3.5, 3.6, 3.7, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4., 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 4.14, 4.15, 4.16, 4.18, 4.20 Договору. Відповідно до п. 10.3. Договору, договір може бути розірвано на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами цього Договору. Відповідно до п. 10.6. Договору, дія Договору оренди припиняється, зокрема, достроково за згодою сторін або за рішенням суду. У зв'язку із неналежним виконанням Відповідачем покладених на нього обов'язків щодо своєчасної, в повному обсязі сплати орендної плати та порушення вимог п.п. 3.5, 4.4 Договору, вбачаються підстави для дострокового розірвання Договору за рішенням суду. Окрім того, відповідно до п. 4.11 Договору, у разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцю орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати Орендодавцю збитки в разу погіршення стану орендованого Майна чи його втрати (повної або часткової) з вини Орендаря. Таким чином, у зв'язку із розірванням Договору, у Відповідача виникає обов'язок звільнити та повернути нежитлові приміщення за Договором, шляхом підписання Сторонами акту приймання-передачі.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОРЕНДНОЇ ПЛАТИ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
28 квітня 2016 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач, орендодавець за Договором) та Фізичною особою - підприємцем Лютим Миколою Миколайовичем (відповідач, орендар за Договором) укладено Договір оренди № 4153. Предметом зазначеного Договору, відповідно до п. 1.1, є строкове платне користування Майном - нежитловим приміщенням підвалу № 15 загальною площею 70,1 м2 в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Космічна, 10, літ «А-2», яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова. Пунктом 2.1. Договору передбачено, що набуття Орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна. Об'єкт оренди, визначений Договором, був переданий Орендодавцем Орендареві згідно акта приймання-передачі від 28 квітня 2016 року. У відповідності до п. 10.1. Договір діє з 28.03.2019 до 28.02.2022 року. Водночас, згідно з п. 5 постанови КМУ «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 від 27 травня 2022 року договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. Враховуючи, що строк дії Договору закінчувався безпосередньо під час дії воєнного стану, введеного 24.02.2022 року, у відповідності до п. 5 постанови КМУ «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 від 27 травня 2022 року, строк дії Договору продовжено на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.
Згідно з п. 3.2. Договору орендна плата складає 858,02 грн. Ставка орендної плати - 5%. Пунктом 3.2. Договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу (далі - «Методика»)//Додаток 2 до Положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженого рішення 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 755/17 від 20.09.2017/.
Пунктом 10 Методики передбачено, що: «перед розрахунком орендної плати за перший місяць оренди чи після перегляду розміру орендної плати визначається розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку за такою формулою: Опл.міс = (Опл./12)х Ід.о х Ім, де Опл.міс - розмір орендної плати за місяць, грн.; Опл - розмір річної орендної плати, визначений за цією Методикою, грн.; Ід.о - індекс інфляції за період з дати проведення незалежної або стандартизованої оцінки до базового місяця розрахунку орендної плати; Ім - індекс інфляції за базовий місяць розрахунку орендної плати. Розмір орендної плати за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди. В той же час, розмір річної орендної плати визначається відповідно до положень п.7 Методики, згідно якого: «у разі оренди нерухомого майна (крім оренди нерухомого майна фізичними та юридичними особами, зазначеними у пункті 8 цієї Методики) розмір річної орендної плати визначається за формулою: Опл = (Вп х Сор)/100, де Опл - розмір річної орендної плати, грн.; Вп - вартість орендованого майна, визначена шляхом проведення незалежної оцінки, грн.; Сор - орендна ставка, визначена згідно з додатком 2 до Методики. Незалежна оцінка вартості об'єкта оренди повинна враховувати його місцезнаходження і забезпеченість інженерними мережами. Результати незалежної оцінки є чинними протягом 6 місяців від дня її проведення, якщо інший термін не передбачено у звіті з незалежної оцінки». Відповідно до п. 3.6. Договору, розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування Орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Позивачем надані розрахунки заборгованості з орендної плати, порядок нарахування яких не спростовано відповідачем. З матеріалів справи вбачається та іншого не доведено відповідачем, що означена сума не була оплачена.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення орендної плати в розмірі 37 120,87 грн за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 3.10. Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь Орендодавця з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).
Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 13 039,76 грн.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Здійснивши перевірку суми нарахованої позивачем пені, суд прийшов до висновку, що вона здійснена арифметично вірно, а отже підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме у сумі 13 039,76 грн.
5. ВІДНОСНО РОЗІРВАННЯ ДОГОВОРУ ТА ПОВЕРНЕННЯ МАЙНА
Відповідно до пп. 4 п. 7.2. Договору Орендодавець має право вимагати розірвання Договору та відшкодування збитків у разі внесення Орендарем 3-х орендних платежів не в повному обсязі. Також, згідно з пп. 5 п. 7.2. Договору право вимагати розірвання Договору, також, виникає у разі, якщо Орендар не виконує пп. 3.5, 3.6, 3.7, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4., 4.6, 4.7, 4.8, 4.9, 4.10, 4.14, 4.15, 4.16, 4.18, 4.20 Договору. Відповідно до п. 10.3. Договору, договір може бути розірвано на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду у випадках, передбачених чинним законодавством та умовами цього Договору. Відповідно до п. 10.6. Договору, дія Договору оренди припиняється, зокрема, достроково за згодою сторін або за рішенням суду.
У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем покладених на нього обов'язків щодо своєчасної, в повному обсязі сплати орендної плати та порушення вимог п.п. 3.5, 4.4 Договору, суд вбачає підстави для розірвання Договору.
Відповідно до п. 4.14 Договору, у разі припинення або розірвання Договору Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцю орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати Орендодавцю збитки в разу погіршення стану орендованого Майна чи його втрати (повної або часткової) з вини Орендаря. Пунктом 2.3. Договору передбачено, що у разі припинення цього Договору Орендар зобов'язаний повернути Орендодавцеві майно згідно з актом приймання-передачі в термін, що вказаний в рішенні суду. До ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
Таким чином, у зв'язку з припиненням договору оренди через застосований судом механізм розірвання Договору, як наслідок у відповідача виникає обов'язок протягом трьох робочих днів з дати припинення договору (набрання рішенням законної сили) повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.
6. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ
У позові зазначено, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000,00 грн.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України). У частині 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Досліджуючи надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в цій частині, суд прийшов до наступного висновку.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього ГПК України). Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником, клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 ГПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).
Відповідач не скористався своїм правом на подання клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Судом також враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, зокрема, з огляду на положення частини 6 статті 126 ГПК України.
Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Верховний Суд звертає увагу у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).
Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об'єднана Палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається із додаткові до позову, між Позивачем та Адвокатським бюро «Антона Новакова» укладено договір на надання послуг з адвокатської діяльності № 45 від 03.12.2024 року. Відповідно до п. 1.1. Договору Виконавець зобов'язується протягом терміну дії цього Договору надати Позивачу послуги, зазначені в п.п. 1.2., 1.3. Договору, а Позивач - прийняти і оплатити ці послуги. Згідно з п. 1.3. Договору послуги, що надаються за цим Договором, включають, зокрема, забезпечення здійснення представництва у судах під час здійснення господарського судочинства (п. 1.3.1 Договору), а також, підготовка, складення та подання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру з питань, що є предметом правового супроводу (п. 1.3.2. Договору).
Пунктом 2.2. Договору передбачено, що Послуги надаються виключно після одержання письмових заявок Позивача, в яких будуть зазначені конкретні завдання, строк їх виконання та інші необхідні дані Позивачем надано Адвокатському бюро «Антона Новакова» Заявку № 9006 від 11.12.2024, згідно з якою Позивач просить Адвокатське бюро «Антона Новакова» здійснити заходи щодо розірвання договору, повернення майна та стягнення з Відповідача заборгованості по орендній платі та пені в судовому порядку.
Адвокатським бюро «Антона Новакова» було надано Позивачу правничу допомогу (послуги з адвокатської діяльності), а саме: підготовлено для подання до суду позовної заяви та відповідних матеріалів (додатків) загальною вартістю 11 000,00 грн, що підтверджується Актом здавання-приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) № 2 від 18.12.2024.
Суд вчергове звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
З огляду на нескладність справи та затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось, складання позову не вимагало вивчення та аналізу великого обсягу матеріалів), враховуючи, що розрахунки сум заборгованості та похідних вимог здійснені самим позивачем, а не адвокатом, на думку суду, у даному випадку, розумним та пропорційним є стягнення 4 000,00 грн.
Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та їх обсягом, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача і стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.
7. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВОГО ЗБОРУ
Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити повністю.
Розірвати Договір оренди № 4153 від 28.04.2016, який укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16; код ЄДРПОУ: 14095412) та Фізичною особою-підприємцем Лютим Миколою Миколайовичем ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Лютого Миколу Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звільнити та повернути Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16; код ЄДРПОУ: 14095412) нежитлове приміщення підвалу № 15 загальною площею 70,1 кв.м. в житловому будинку за адресою: м. Харків, вул. Космічна, буд. 10, літ. «А-2».
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лютого Миколи Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16; код ЄДРПОУ: 14095412) 37 120,87 грн - орендну плата за період 21.04.2019 - 11.12.2024, 13 039,76 грн - пеню за період 21.02.2022 - 11.12.2024 року, а також судові витрати (сплачений судовий збір) 7 267,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "05" березня 2025 р.
Суддя Н.В. Калініченко