Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
03.03.2025м. ХарківСправа № 922/4491/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
при секретарі судового засідання Базака А.А.
за участю представників учасників процесу:
позивача: Бублик В.М., самопредставництво, довіреність № 7-12/7-Д/149 від 27.12.2024 року
відповідача: Батіг В.В., адвокат, ордер серії АХ № 1230041 від 06.01.2025 року,
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу,
за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕНЕРА СУМИ", місто Суми,
до КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН", місто Харків,
про стягнення коштів, -
Позивач, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕНЕРА СУМИ", звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН", про стягнення коштів у загальному розмірі 1 294 929,50 грн, з них: 1 074 165,69 грн - інфляційні втрати, 220 763,81 грн - 3% річних (з урахуванням заяви про усунення недоліків). Підставою позову визначено договір про закупівлю (постачання) електричної енергії № 41200043/34-02/НЕА від 29.02.2024 року. Позов обґрунтовано несвоєчасним виконанням зобов'язання з оплати електроенергії.
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
17 грудня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕНЕРА СУМИ" без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - три дні, з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: належним чином оформлену (уточнену) позову заяву із правильною ціною позову, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України, разом із доказами її (позову/уточнень) скерування на адресу відповідача. 19 грудня 2024 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕНЕРА СУМИ" до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4491/24. Справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/4491/24 підготовче провадження і призначено підготовче засідання. 17 січня 2025 року до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення 3% та інфляційних втрат (вх. № 1346). 29 січня 2025 року до суду від позивача надійшли заперечення на подане відповідачем клопотання (вх. № 2512). 03 лютого 2025 року, протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з довідки про доставку електронного листа, ухвала суду від 19 грудня 2024 року є доставленою 19.12.24 19:51. Водночас, відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 19 грудня 2024 року, а саме до 06.01.2025 року не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, суд зазначає, що строки розгляду справи в порядку загального позовного провадження врегульовані розділом ІІІ ГПК України. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В свою чергу, відповідно до ч. 1, 2 ст. 195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Суд констатує про те, що судом дотримані строки розгляду справи.
У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов'язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).
Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН
Як зазначено у позовній заяві, 15.02.2024 в електронній системі публічних закупівель "ProZorro", за посиланням https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-02-15-011731-a, Комунальним підприємством "ЦЕНТРАЛІЗОВАНА ЗАКУПІВЕЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ" (вул. Конторська, буд. 35, м. Харків, 61052, код ЄДРПОУ: 40848524) в інтересах Комунального підприємства "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН" (далі - КП "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН", Відповідач, Споживач) опубліковано оголошення про проведення публічної закупівлі "Електрична енергія", ідентифікатор закупівлі UA-2024-02-15-011731-a, з очікуваною вартістю предмета закупівлі 20 427 742,23 грн з ПДВ за 3 565 051 кВт/год. За результатами проведеної процедури закупівлі між ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" та КП "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН" укладено договір №41200043/34-02/НЕА про закупівлю (постачання) електричної енергії від 29.02.2024 (далі - «Договір»). Відповідно до пункту 2.1 Договору в порядку та на умовах цього Договору Постачальник постачає електричну енергію (далі - Товар/електрична енергія) (код за ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії згідно з умовами цього Договору. Пунктом 3.4 Договору передбачено, що обсяг електричної енергії за цим Договором становить 3 565 051 кВт/год. Споживання електричної енергії визначено в Обсягах постачання електричної енергії на 2024 рік (Додаток 4), що є невід'ємною частиною цього Договору. Відповідно до пункту 5.1 Договору ціна Договору становить 20 320 790,70 грн, у тому числі ПДВ 3 386 798,45 грн та зазначається відповідно до Комерційної пропозиції Постачальника (Договірна ціна) (Додаток №2), що є невід'ємною частиною цього Договору. Як зазначає позивач, він належним чином виконував умови Договору та здійснював постачання електричної енергії відповідачу, який, в свою чергу, здійснював споживання електричної енергії, що підтверджується: актом № 1020396-2403-1 прийняття-передавання товарної продукції - електричної енергії від 31.03.2024, підписаним між сторонами; фактичними (звітними) обсягами купівлі електричної енергії Постачальником ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" (код ЄДРПОУ 41884537, ЕIС - код 62Х1819036040776) у тому числі з розбивкою по площадках вимірювання групи "а" та групи "б", та фактичним (звітним) корисним відпуском електричної енергії по кожному споживачу, у тому числі з розбивкою окремо по площадках вимірювання групи "а" та групи "б" за березень 2024 року. Так, КП "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН" фактично спожито електричну енергію в об'ємі 3 023 040 кВт/год, яка була поставлена ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" за Договором у березні 2024. Відповідно до підпункту 2 пункту 7.2. Договору, постачальник зобов'язується нараховувати та виставляти рахунки споживачу за поставлену електричну енергію відповідно до вимог та у порядку, передбачених ПРРЕЕ та цим договором. Пунктом 5.10 Договору передбачено, що рахунок та акт прийому передачі електричної енергії оплачується протягом 10 (десяти) робочих днів, з дня отримання рахунка та акта приймання передачі. Так, за особовим рахунком № 1020396 КП "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН" за спожиту активну електричну енергію було нараховано за березень 2024 - 17 231 328,00 грн з ПДВ, що підтверджується рахунком № 1020396-2403-1. Таким чином, як зазначено у позові, на виконання умов Договору та укладених до нього додатків, ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" в березні 2024 року поставило, а КП "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН" прийняло електричну енергію в об'ємі 3 023 040 кВт/год, загальною вартістю 17 231 328,00 грн з ПДВ. Незважаючи на отримання рахунку, відповідач свої договірні зобов'язання перед ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" щодо оплати вартості спожитої електричної енергії виконав з порушенням строків, які були узгоджені сторонами під час підписання договору. У зв'язку із вищевикладеним, позивачем заявлено до стягнення 1 074 165,69 грн - інфляційні втрати та 220 763,81 грн - 3% річних (з урахуванням заяви позивача про усунення недоліків).
3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Позивачем заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати внаслідок несвоєчасної оплати заборгованості за договором про закупівлю (постачання) електричної енергії № 41200043/34-02/НЕА від 29.02.2024 року.
Як зазначено позивачем, рішенням Господарського суду Харківської області від 02 вересня 2024 року у справі № 922/2081/24 задоволено позов та стягнуто з КП "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРА СУМИ" заборгованість за спожиту електричну енергію з ПДВ в сумі 17 231 328,00 грн за договором про закупівлю (постачання) електричної енергії № 41200043/34-02/НЕА від 29.02.2024.
У відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як зазначено у рішенні, за результатами проведеної процедури закупівлі між ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" та КП "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН" укладено договір № 41200043/34-02/НЕА про закупівлю (постачання) електричної енергії від 29.02.2024 (далі - Договір). На виконання умов Договору та укладених до нього додатків, ТОВ "ЕНЕРА СУМИ" в березні 2024 року поставило, а КП "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН" прийняло електричну енергію в об'ємі 3 023 040 кВт·год, загальною вартістю 17 231 328,00 грн з ПДВ. Пунктом 5.10 Договору передбачено, що рахунок та акт прийому передачі електричної енергії оплачується протягом 10 (десяти) робочих днів, з дня отримання рахунка та акта приймання передачі.
Означена сума і була задоволена до стягнення рішенням Господарського суду Харківської області від 02 вересня 2024 року у справі № 922/2081/24.
В межах цієї справи (№ 922/4491/24) позивачем заявлено до стягнення 1 074 165,69 грн - інфляційні втрати, 220 763,81 грн - 3% річних у зв'язку із несвоєчасним виконанням зобов'язання щодо сплати заборгованості у розмірі 17 231 328,00 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Здійснивши перевірку сум нарахованих позивачем 3% річних, а також інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що вони здійснено арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме 1 074 165,69 грн - інфляційні втрати, 220 763,81 грн - 3% річних.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
4. ВІДНОСНО ЗМЕНШЕННЯ 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ
17 січня 2025 року до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення 3% та інфляційних втрат (вх. № 1346). 29 січня 2025 року до суду від позивача надійшли заперечення на подане відповідачем клопотання (вх. № 2512).
Відповідач у заяві посилається на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення 3% та інфляційних втрат на підставі частини першої статті 233 ГК України. В якості обґрунтування можливості зменшення похідних нарахувань відповідач зазначає, що Метрополітен відноситься до споруд подвійного призначення, а тому є об'єктом фонду захисних споруд цивільного захисту. З 24.02.2022 по 23.05.2022 Харківський метрополітен, як об'єкт цивільного захисту, використовувався виключно для укриття населення від уражень під час збройної агресії російської федерації та функціонував відповідно до Кодексу цивільного захисту та Закону України «Про правовий режим воєнного стану» для забезпечення умов здійснення органами державної влади, військового командування, органами місцевого самоврядування наданих їм повноважень.
При цьому, з 24.05.2022 відповідач відновив перевезення пасажирів лініями Харківського метрополітену на безоплатній основі до відповідного розпорядження міського голови, так як місто має продовжувати жити і метрополітен є найбезпечнішим способом долати відстані аби забезпечувати життєдіяльність міста при постійних обстрілах, які не зупиняються. Тобто, Відповідач з початку повномасштабної військової агресії, всупереч власних фінансових та економічних інтересів, здійснює свою діяльність не отримуючи від цього прибутку, віддаючи пріоритет наданню жителям міста Харкова можливості безпечно пересуватися містом в умовах постійної небезпеки їх життю та здоров'ю через постійні обстріли з боку російської федерації.
Розглянувши означене клопотання, з урахуванням заперечень позивача, суд прийшов до наступного висновку.
Фактичною та правовою аргументацією можливості зменшення 3% річних та інфляційних втрат, тобто підставою заяви відповідач, останній визначає висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги таке. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Враховуючи висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, суд погоджується з тим, що у господарсько-правових відносинах має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду, роблячи висновок про можливість за певних умов з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, зменшити розмір відсотків річних, виходила з матеріалів справи № 902/417/18. Так, суди попередніх інстанцій в межах справи № 902/417/18 встановили, що у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі СОРОКА ВІДСОТКІВ РІЧНИХ від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та ДЕВ'ЯНОСТО ШЕСТИ ВІДСОТКІВ РІЧНИХ від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Відтак, суд дійсно погоджується з тією позицією ВП ВС, що збільшення відсотку річних до сорока відсотків в межах справи № 902/417/18 може свідчити про засіб збагачення позивача, аніж виступати мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Однак, в межах справи № 922/4491/24 сторони не збільшували відсотки річних за ст. 625 ЦК України (тобто до стягнення заявлені 3% річних). Відносно здійснення діяльності для населення на безоплатній основі, суд зазначає про те, що дійсно послуги за проїзд Харківським метрополітеном не стягується з пасажирів, однак відповідні грошові надходження на підтримання діяльності метрополітену надходять з місцевого бюджету м. Харкова. Відносно збитковості діяльності відповідача, то суд зазначає, що відсутність грошових коштів не може бути підставою для зменшення 3% річних. При цьому, суд звертає увагу, що договір, внаслідок порушення умов якого заявлено позовні вимоги, укладений між сторонами під час дії військового стану і укладаючи який сторони розуміли його умови та зобов'язання за ним; укладаючи договір відповідач брав на себе договірні зобов'язання та повинен діяти добросовісно як при укладенні договору, та і під час його виконання.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат.
5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ
Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕНЕРА СУМИ" задовольнити повністю.
Стягнути з КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН" (61052, місто Харків, вулиця Різдвяна, будинок 29; код ЄДРПОУ: 04805918) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕНЕРА СУМИ" (40004, місто Суми, вулиця Реміснича, будинок 35; код ЄДРПОУ: 41884537, на рахунок: НОМЕР_1 в АТ «ОТП Банк») інфляційні втрати у розмірі 1 074 165,69 грн та 3% річних у розмірі 220 763,81 грн.
Стягнути з КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ХАРКІВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН" (61052, місто Харків, вулиця Різдвяна, будинок 29; код ЄДРПОУ: 04805918) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕНЕРА СУМИ" (40004, місто Суми, вулиця Реміснича, будинок 35; код ЄДРПОУ: 41884537, на рахунок: НОМЕР_2 в АБ «УКРГАЗБАНК») судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 15 539,15 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "05" березня 2025 р.
Суддя Н.В. Калініченко