Справа: № 2-а-861/10/0270 Головуючий у 1-й інстанції: < Текст >
Суддя-доповідач: Попович О.В.
Іменем України
"04" листопада 2010 р. м. Київ
Справа № 2-а-861/10/0270
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Попович О.В.,
Суддів: Бабенка К.А., Мельничука В.П.,
при секретарі Черненко О.В.,
розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Вінницької митниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 до Вінницької митниці, Головного управління державного зазнайства України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування актів ненормативного характеру, -
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2010 року позов було задоволено. Визнано протиправною та скасувано картки відмови Вінницької митниці №401000009/2010/000012 від 03.02.2010 року у митному оформлені товарів по ВМД №40100000/2010/000227 та рішення про визначення митної вартості товарів №401000006/2010/00017/1 від 03.02.2010 року; картку відмови Вінницької митниці №401000009/2010/000013 від 03.02.2010 року у митному оформлені товарів по ВМД №40100000/2010/000222 та рішення про визначення митної вартості товарів №401000006/2010/00016/1 від 03.02.2010 року. Стягнуто на користь Позивача з державного бюджету України зайво сплачені суми коштів за митне оформлення товару згідно ВМД №40100000/2010/000416 від 04.02.2010 року у розмірі 12048 грн. 31 коп. та згідно ВМД №40100000/2010/000415 від 04.02.2010 року у розмірі 3132 грн. 81 коп.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу та просив суд скасувати постанову суду, ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції було встановлено наступні обставини справи.
На виконання умов контрактів від 20.03.2007 року №G/01/2007 та від 12.06.2007 №G/05/2007 про поставку товарів Позивачем на митну територію України було ввезено товар -стрічка пакувальна з полімерів поліетилентерефталату у кількістю 7430,00 кг та стрічка пакувальна з полімерів пропілену у кількості 4246,00 кг.
Для митного оформлення позивачем були подані Відповідачу ВМД №40100000/2010/000227 та №40100000/2010/000222 від 25.01.2010 року, а також товаросупровідні документи. Позивачем фактурна вартість товарів визначалась за ціною договору та становила 77496 грн. 71 коп. та 57008 грн. 06 коп.
03.02.2010 року відповідачем було видано картки відмови у прийнятті митних декларацій №401000009/0/000012 та №401000009/0/000013 з підстав необхідності проведення митної оцінки, оскільки заявлена декларантом митна вартість не відповідає наявній ціновій інформації. Згідно вказаних карток відмови у разі подання ВМД із зазначенням вартості відповідно до рішень №401000006/2010/00017/1 та №401000006/2010/00016/1 від 03.02.2010 року про визначення митної вартості товарів вказані товари будуть прийняті до розмитнення.
Відповідачем була визначена митна вартість товарів за рішенням №401000006/2010/00017/1 в розмірі 10990,08 євро, що станом на 03.02.2010 року згідно курсу НБУ (1 євро=11,150157 грн.) складало 122541 грн. 12 коп. та за рішенням №401000006/2010/00016/1 в розмірі 6044,68 євро, що станом на 03.02.2010 року згідно курсу НБУ (1 євро=11,150157 грн.) складало 67399 грн.14 коп.
З метою здійснення митного оформлення товарівПозивачем було виконано вимоги митного органу та подав ВМД №401000009/2010/000416 від 04.02.2010 року із зазначенням митної вартості, вказаної відповідачем -10990,08 євро, що станом на 04.02.2010 року згідно курсу НБУ (1євро=11,188878грн.) складало 122966грн. 66 коп.. та ВМД №401000009/2010/000415 від 04.02.2010 року із зазначенням митної вартості, вказаної відповідачем -6044,68 євро, що станом на 04.02.2010 року за тим же курсом НБУ складало 67633 грн. 24 коп.
Як встановлено в судовому засіданні, позивачем за митне оформлення фактично було сплачено 31971,33 грн. по ВМД №401000009/2010/000416 та 18802,04 грн. по ВМД №401000009/2010/000415. Однак згідно попередніх ВМД №40100000/2010/000227 №40100000/2010/000222 від 25.01.2010 року мало бути сплачено 20149 грн.15 коп. та 15848 грн. 24 коп. відповідно.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Відповідачем було застосовано 6 (резервний метод) метод визначення митної вартості товару, тому у порівнянні з митною вартістю, яка була визначена Позивачем первино ним було зайво сплачено до державного бюджету 15181 грн. 12 коп.. (12048,31 + 3132,81).
У відповідності до ст. 259 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до ст. 265 МК України, Митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів згідно з положеннями цього Кодексу. Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, у тому числі відповідно до статей 60 і 69 цього Кодексу, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів. Порядок контролю правильності визначення митної вартості товарів після закінчення операції митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів та донарахування обов'язкових платежів визначається Кабінетом Міністрів України.
Митний орган має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.
Якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.
Відповідно до п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1375 «Про затвердження Порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України», що діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі -Постанов № 1375) - Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що переміщуються підприємствами через митний кордон України, декларант подає: угоду (договір, контракт), на підставі якої здійснюється поставка товарів, і додатки до неї; рахунок-фактуру (інвойс) і банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено) або рахунок-проформу для умовно-вартісних угод (договорів, контрактів), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару; угоду (договір, контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи; рахунок про сплату наданих транспортно-експедиційних послуг або офіційно завірену керівником і головним бухгалтером підприємства калькуляцію транспортних витрат у разі, коли транспортні витрати не були включені до рахунка-фактури (інвойсу); пакувальні листи; ліцензію на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню; сертифікат про походження товару, сертифікат якості, безпеки тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 265 Митного кодексу України - у разі відсутності даних, що підтверджують правильність визначення заявленої декларантом митної вартості товарів, або за наявності обгрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей митний орган може самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи визначення митної вартості, встановлені цим Кодексом, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів з коригуванням, що здійснюється згідно з цим Кодексом.
У відповідності до п. 15 Постанови № 1375 - для підтвердження заявленої декларантом митної вартості товарів у разі потреби на вимогу митного органу можуть додатково подаватися такі документи: установчі документи підприємства, що переміщує товари; угода з третіми особами, що пов'язана з угодою (контрактом) поставки товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця; рахунки про сплату комісійних, брокерських послуг, пов'язаних з виконанням умов угоди щодо товарів, митна вартість яких визначається; відповідна бухгалтерська документація; ліцензійні чи авторські угоди; замовлення на поставку товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми-виробника; калькуляція фірми-виробника на товари, митна вартість яких визначається; інші документи, що можуть бути використані для підтвердження відомостей, заявлених у декларації митної вартості.
Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача 1 обгрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Так, відповідно до ч. 1 та 2 ст. 266 Митного кодексу України - визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6). Основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються. Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування резервного методу визначення митної вартості товару.
Згідно з ч. 5 вказаної статті визначено, що основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
З приводу стягнення надмірно сплачених сум митного збору, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у цій частині виходячи з наступного.
У відповідності з п. 2.1.3 Інструкції про порядок здійснення розрахунків з Державним бюджетом України за митом, податком на додану вартість, акцизним збором та іншими платежами, доходами і зборами, затвердженої спільним Наказом Держмитслужби та Мінфіну 30.06.2000 N 368/149, що діяла в момент винесення оскаржуваної постанови (далі - Інструкція) - Державна митна служба в централізованому порядку щоденно перераховує належні кошти на відповідні рахунки Державного казначейства.
Згідно з 2.2 Інструкції - сума надмірно стягнутого мита підлягає поверненню власникові товарів та інших предметів на його вимогу протягом одного року з моменту митного оформлення. Суми надміру стягнених податку на додану вартість, акцизного збору та інших платежів і зборів підлягають поверненню власникові відповідно до чинного законодавства на його вимогу протягом трьох років з моменту митного оформлення. Суми мита, податку на додану вартість, акцизного збору та інших платежів і зборів, щодо яких винесено рішення суду про повернення, повертаються Державним казначейством за умови подання власником копії рішення судового органу, а також підтвердження митним органом перерахування цих коштів до державного бюджету.
Судом першої інстанції був зроблений вірний висновок про необхідність повернення сум надмірно сплаченого митного збору та податку на додану вартість.
Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає неправомірними дії Відповідача, а висновки суду першої інстанції -обгрунтованими
Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін.
Керуючись ст. ст. 2, 10, 11, 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,
Апеляційну скаргу відповідача Вінницької митниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2010 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.
Головуючий суддя: О.В. Попович
Судді: К.А. Бабенко
В.П. Мельничук
Повний текст виготовлено: 02.11.2010 року