Харківський апеляційний
господарський суд
"22" листопада 2010 р. Справа № 63/253-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача -ОСОБА_1
відповідача -ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3728Х/3-7) на рішення господарського суду Харківської області від 11.10.10 у справі № 63/253-10
за позовом ФОП ОСОБА_3, м. Харків
до ФОП ОСОБА_4, м. Харків
про стягнення 7417,23 грн. -
встановила:
В серпні 2010 р. позивач - ФОП ОСОБА_3, м. Харків звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача - ФОП ОСОБА_4, м. Харків 7072,23 грн. заборгованості та судових витрат, з посиланням на те, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданого позивачем товару за укладеним між сторонами договором поставки від 17.05.2009 р.
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Погорелова О.В.) від 11.10.2010 р. по справі № 63/253-10 позов задоволено.
З відповідача на користь позивача стягнуто 7072,23 грн. заборгованості, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданого позивачем товару за укладеним між сторонами договором від 17.05.2009 р., в т.ч. не виконав відповідних вимог позивача щодо його оплати, заявлених в порядку ст. 530 ЦК України.
Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно вважав встановленим факт укладання між сторонами договору від 17.05.2009 р., оскільки, як зазначає відповідач, такого договору сторони не укладали. Крім того, відповідач також вказує на безпідставність висновків суду першої інстанції стосовно визнання ним наявності заборгованості, та зазначає про те, що за усною домовленістю сторони визначили, що відповідач повинен розраховуватися за товар по мірі його реалізації третім особам та ін.
Позивач просить суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на законність та обґрунтованість висновків господарського суду щодо правомірності позовних вимог.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, позивач за видатковими накладними № 12.08.09 від 12.08.2009 року, № М-000111 від 25.12.2009 року, № РН-5/03/10 від 08.03.2010 року поставив відповідачу товар на загальну суму 7395,23 грн.
Як зазначає позивач, зазначений товар поставлявся в рамках укладеного між сторонами договору поставки електротехнічної продукції від 17.05.2009 р.
Отриманий товар відповідач оплатив лише часткового, а частина товару була відповідачем повернута, внаслідок чого неоплаченим залишився товар на суму 7082,23 грн.
30.07.2010 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості. Проте відповідач вказаних вимог не виконав, та борг не погасив, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не в повному обсязі виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданого позивачем товару за укладеним між сторонами договором від 17.05.2009 р., в т.ч. не виконав відповідних вимог позивача щодо його оплати, заявлених в порядку ст. 530 ЦК України.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення правомірно зазначив про існування між сторонами правовідносин з купівлі-продажу (поставки), які таким чином регулюються гл. 54 ЦК України «Купівля-продаж»та загальними правилами виконання зобов'язань.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України, зокрема з договорів та інших правочинів.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
П. 1-2 Ст. 692 ЦК України встановлено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Враховуючи викладене, а також те, що факт наявності заборгованості та її розмір підтверджується матеріалами справи, та жодним чином відповідачем не спростований, а останній при цьому у встановлений законом строк не виконав вимог позивача про його оплату згідно з претензією від 30.07.2010 р., судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 7072,23 грн. заборгованості.
Доводи відповідача стосовно безпідставності посилань суду першої інстанції на існування договору від 17.05.2009 р. та здійснення поставки саме в його рамках не може бути прийняте судом до уваги, оскільки вони жодним чином не спростовують факт наявності заборгованості. До того ж, факт здійснення поставки підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку, а відповідач не спростував той факт, що угода про здійснення поставок могла відбутися саме 17.05.2009 р., та більш того, визнав її наявність при частковому здійсненні оплати, про що свідчить залучена до матеріалів справи банківська виписка (а.с. 13)
Також безпідставними є посилання відповідача на те, що між сторонами існувала домовленість про оплату товару по мірі його реалізації відповідачем третім особам, оскільки зазначені обставини відповідачем, всупереч вимогам ст. ст. 32-34 ГПК України, жодним чином не доведені.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова колегія -
постановила:
Рішення господарського суду Харківської області від 11.10.2010 р. по справі № 63/253-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Повний текст постанови підписано 26.11.2010 р.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
судді Пушай В.І.
Плужник О.В.