Іменем України
22 листопада 2010 року Справа № 5002-5/3506-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Голика В.С.,
Черткової І.В.,
за участю представників сторін:
позивача: Козак Олена Дмитрівна, довіреність №2763 від 31.08.10, товариство з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг";
відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Будінвестр";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвестр" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаврилюк М.П.) від 28 вересня 2010 року у справі № 5002-5/3506-2010
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВіЕйБі Лізинг" (вул. Дегтярівська, 21г, місто Київ, 04119)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвестр" (вул. Київська, 41, оф.712, місто Сімферополь, 95017)
про стягнення 5044642,48 грн.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Будінвестр” про стягнення суми основного боргу у розмірі 397 271,80 грн., пені у сумі 42 203,33 грн., 3% річних у сумі 11 003,88 грн., збитки понесені у зв'язку із знеціненням грошових коштів у сумі 31 384,47 грн., штраф у розмірі 22 779,00 грн., всього -504 642,48 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не були виконані взяті на себе зобов'язання за договором фінансового лізингу від 14 лютого 2008 року №080214-72/ФЛ-Ю-А, у зв'язку з чим за ним виникла заборгованість.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 вересня 2010 року у справі №5002-5/3506-2010 задоволено частково позов товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” до товариства з обмеженою відповідальністю „Будінвестр” про стягнення 504 4642,48 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю „Будінвестр” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду першої інстанції та прийняти нове, котрим відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення справи.
Так, заявник апеляційної скарги зазначає про те, що оскільки договір було розірвано позивачем в односторонньому порядку та об'єкт лізингу повернуто, то у відповідача припинилось зобов'язання щодо сплати лізингових платежів.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Сотула В.В. від 18 листопада 2010 року у зв'язку з відпусткою судді Лисенко у складі колегії її було замінено на суддю Волкова К.В. та призначено його головуючим по справі.
Також, розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду Латиніна О.А. від 22 листопада 2010 року у зв'язку з відпусткою суддів Борисової Ю.В. та Плута В.М. у складі колегії їх було замінено на суддів Голика В.М, та Черткову І.В.
У судове засідання, призначене на 22 листопада 2010 року, представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Враховуючи, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез'явившихся представника відповідача.
Представник позивача з доводами апеляційної скарги не погодився та заперечував проти її задоволення.
Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
14 лютого 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Будінвестр” (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №080214-72/ФЛ-Ю-А (а.с.27-34).
Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору предметом даного договору є надання позивачем у платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу відповідачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору, якого наведена у Специфікації для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності відповідача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.
Згідно з пунктом 3.1 договору відповідач виплачує лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та пунктів 3.4.1-3.4.5 договору. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна та винагороду (комісію) відповідачу а отримане у лізинг майно з урахуванням корегування, вказаного у пунктах 3.4.1 -3.4.5 договору.
У відповідності до пунктів 3.2, 3.3 договору загальна вартість товару за цим договором складає разом із ПДВ 569 475, 00 грн., загальна сума винагороди (комісії) позивачу за отримане у лізинг майно складає суму без ПДВ - 117 144,71 грн., при умові дотримання відповідачем встановленого договором графіку сплати лізингових платежів. Вказана сума може бути збільшена з урахуванням умов пунктів 3.4.1-3.4.5 договору.
29 лютого 2008 року у виконання умов договору предмет лізингу - напівпричіп-платформа ВСЮЕХ, рік випуску 2008 року, вартістю 569 475,00 грн. переданий позивачем у користування відповідачу, що підтверджується актом приймання-передачі, складеним та підписаним сторонами за договором (а.с.42).
27 червня 2008 року сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору фінансового лізингу №080214-72/ФЛ-Ю-А від 14 лютого 2008 року (а.с. 38).
Згідно умов вказаної угоди сторони домовилися внести зміни до пункт 3.3 договору та визначили суму винагороди (комісії) позивача становить без ПДВ - 117 438, 85 грн.
Також, сторонами було внесено зміни в частині суми винагороди позивача до додатку №1 до договору фінансового лізингу - Графіку сплати лізингових платежів.
31 жовтня 2008 року між сторонами знов було укладено додаткову угоду до договору, згідно якій внесено зміни до пунктів 3.3, 3.4.1, 3.4.2, 7.10, 17.2, 17.3.5 договору, а також до графіку сплати лізингових платежів.
Позивачем впродовж січень-травень 2009 року виставлено відповідачу рахунки згідно умов договору фінансового лізингу №СФ-9000645 від 27 січня 2009 року на суму 46 146,80 грн., №СФ-902069 від 27 лютого 2009 року на суму 47 972,17 грн., №СФ-904202 від 27 березня 2009 року на суму 45 186,94 грн., №СФ-905828 від 27 квітня 2009 року на суму 43 019,36 грн., №СФ-907472 від 27 квітня 2009 року на суму 39 986,55 грн. та №СФ-926893 від 29 квітня 2009 року на суму 174 959,98 грн., а всього - на суму 397 271,80 грн.
Відповідачем сума відшкодування вартості майна за договором та комісія за його користування, згідно виставлених рахунків була не сплачена, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача суму основного боргу у розмірі 397 271,80 грн., пені у сумі 42 203,33 грн., 3% річних у сумі 11 003,88 грн., збитки понесені у зв'язку із знеціненням грошових коштів у сумі 31 384,47 грн., штраф у розмірі 22 779,00 грн., всього -504 642,48 грн.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
14 лютого 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Будінвестр” (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №080214-72/ФЛ-Ю-А (а.с.27-34).
З умов укладеного між сторонами вищевказаного договору фінансового лізингу вбачається, що відповідачем сплачувались лізингові платежі, що включають платежі частини вартості майна та винагороду позивача за отримане у лізинг майно згідно графіку сплати лізингових платежів та з наступним корегуванням на зміну курсу гривні до долару США згідно довідок про нарахування лізингових платежів.
У відповідності з графіком сплати лізингових платежів, з урахуванням внесених до нього змін, на підставі укладеної між сторонами додаткової угоди до договору від 31 жовтня 2008 року та довідок про нарахування лізингових платежів, відповідач повинен був сплатити 27 січня 2009 року суму 46 146,80 грн., 27 лютого 2009 року суму у розмірі 47 972,17 грн., 27 березня 2009 року суму 45 186,94 грн., 27 квітня 2009 року суму 43 019,36 грн., 27 квітня 2009 року сума у розмірі 39 986,55 грн., всього -222 311,82 грн.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, а саме не сплатив у повному обсязі лізингові платежі згідно виставлених рахунків.
Згідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін).
Як вбачається з положень вищевказаних норм, під виконанням зобов'язань розуміється здійснення кредитором і боржником дій по здійснення прав і виконання обов'язків, що випливають з зобов'язання. Обумовленість дії ( або утримання від здійснення певної дії) і складають предмет зобов'язання. Такого роду дії повинні точно відповідати всім умовам договору або вимогам законодавства, а при їх відсутності вимогам, які повинні пред'являтися.
Судом першої не була прийнята до уваги сума у розмірі 174 959,98 грн., яка виставлена відповідачу за розрахунком №СФ-926893 від 29 травня 2009 року, з огляду на наступне.
Згідно частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що рахунок №СФ-926893 від 29 травня 2009 року виставлений позивачем на оплату відповідачу у сумі 174 959,98 грн. не відповідає умовам договору фінансового лізингу у тому числі графіку сплати лізингових платежів з урахуванням внесених змін згідно додаткової угоди до договору від 31 жовтня 2008 року, у зв'язку з чим є необґрунтованим, не підлягає сплаті відповідачем, та як слід не тягне за собою наслідки її несплати у вигляді штрафних санкцій.
Судом було встановлено, що зі змісту заявлених позовних вимог, позивач, у якості правових наслідків порушення відповідачем зобов'язань, наполягав на поверненні майна, наданого у користування відповідачу.
Статтею 9 Закону України „Про фінансовий лізинг” визначено, що лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника. Лізингоодержувач (сублізингоодержувач) має право вимагати, у тому числі й від лізингодавця, усунення будь-яких порушень його прав на предмет лізингу.
Відповідно до статті 4 Закону України „Про фінансовий лізинг” №723/97-ВР від 16 грудня 1997 року, з наступними змінами і доповненнями, лізингоодержувачем є фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
31 травня 2009 року позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами, в односторонньому порядку з вимогою повернути отримане від позивача у користування майно.
19 червня 2009 року відповідачем отримане у користування за договором фінансового лізингу майно повернуто позивачеві, що підтверджується актом приймання передачі майна за договором фінансового лізингу від 14 лютого 2008 року, складеним, підписаним та скріпленим печатками обох сторін.
Тобто, фактично, позивач в односторонньому порядку відмовився від договору фінансового лізингу шляхом припинення зобов'язання, у зв'язку з відсутністю бажання подальшого продовження правовідносин з відповідачем на умовах договору - тобто, щодо обов'язку відповідача сплачувати лізингові платежі з оплати частини вартості майна та комісії за користування майном, отриманим у користування за договором.
Отже, відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України передбачені підстави припинення зобов'язання - зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Стаття 651 Цивільного кодексу України визначає підстави для зміни або розірвання договору - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Аналогічно, статтею 653 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки зміни або розірвання договору - у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
За таких обставин, головною умовою для правильного розгляду спору є вирішення питання про те, чи має позивач право відповідно до закону чи умов договору на односторонню відмову від зобов'язань, та, чи дотримані позивачем підстави для реалізації такого права на односторонню відмову від договору.
Так, згідно пункту 16.3.2 договору на вимогу позивача договір фінансового лізингу може бути достроково розірваний ним у односторонньому порядку, у випадках коли відповідач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого в графіку сплати лізингових платежів.
У відповідності з пунктом 10.1.1 вищевказаного договору у випадку якщо несплати лізингового платежу (частково або повністю) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого в графіку сплати лізингових платежів, позивач має право вилучити майно, передане відповідачу у користування, про що направляє відповідне повідомлення у порядку, передбаченому пунктом 10.2 договору.
З матеріалів справи вбачається, що за наявності передбачених умовами договору обставин, позивач, з посиланням на пункти 10.1.1, 10.2, 16.3.2 договору фінансового лізингу, спрямував 31 квітня 2009 року на адресу відповідача вимогу за вих. №2916 про дострокове розірвання договору фінансового лізингу з вимогою повернути майно, передане за умовами даного договору відповідачу.
В свою чергу, відповідач після отримання вказаної вимоги, приймаючи до уваги заяву позивача про одностороннє розірвання договору фінансового лізингу, повернув отримане у користування майно, що підтверджується актом приймання-передачі від 19 червня 2009 року.
Згідно з частиною 2 статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
У відповідності до частини 2 статті 782 Цивільного кодексу України у разі відмови наймодавця від договору найму, договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Враховуючи відсутність доказів у підтвердження дати отримання відповідачем листа позивача про розірвання в односторонньому порядку договору фінансового лізингу, але приймаючи до уваги не заперечення цього факту відповідачем, а також підтвердження цього, зокрема, актом приймання-передачі майна у зв'язку з розірванням договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що договір фінансового лізингу вважається припиненим з 19 червня 2009 (дата складання сторонами акту приймання-передачі майна).
Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що з огляду на реалізацію позивачем свого права на односторонню відмову від договору (розірвання на вимогу лізингодавця, як обраний правовий наслідок порушення лізингоодержувачем зобов'язань), саме з 19 червня 2009 року, на підставі положень статей 598, 610, 611, 651, 653 Цивільного кодексу України припинились зобов'язання сторін (лізингодавця та лізингоодержувача) за договором фінансового лізингу №080214-72/ФЛ-Ю-А від 14 лютого 2008 року.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що підстав для нарахування лізингових платежів та штрафних санкцій після розірвання договору фінансового лізингу, у зв'язку їх несплатою, у відповідача не мається.
Оскільки відповідачем не було представлено належних доказів, у порядку статей 33, 34 Господарсько процесуального кодексу України, оплати заборгованості згідно виставленим рахункам (виписок з банку, платіжних документів) у сумі 222 311,82 грн. (згідно виставленим рахункам станом до травня 2009 року у відповідності з графіком сплати лізингових платежів за винятком суми 174 959,98 грн.), при цьому акт звірки, доданий позивачем до матеріалів справи судом першої інстанції не був прийнятий до уваги, оскільки не підписаний відповідачем та не є належним доказом оплати заборгованості.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню в частині суми у розмірі 222 311,82 грн.
Також, господарський судом було встановлено, що з матеріалів справи вбачається та не спростовується відповідачем той факт, що останнім порушуються строки виконання грошових зобов'язань, визначених умовами договору фінансового лізингу.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Між тим, через вимоги статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Оскільки відповідачем не виконано зобов'язання щодо своєчасної оплати лізингових платежів, позивачем була нарахована сума пені у розмірі 42 203,33 грн., а також 3% річних у сумі 11003,88 грн. та індекс інфляції у сумі 31384,47 грн.
Згідно з пунктом 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов' язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно з пунктом 11.2.1 договору за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1 договору та Графіком сплати лізингових платежів, та інших платежів, передбачених договором, відповідач зобов'язався сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочення від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочення та відшкодувати всі збитки, завдані цим позивачу, понад вказану пеню. Якщо у разі несвоєчасної сплати відповідачем лізингових платежів позивач буде змушений нести збитки (в тому числі пов'язані з збільшення процентної ставки за використання кредитних коштів, або інші), відповідач протягом 5 (п'яти) банківських днів відшкодовує збитки після отримання відповідної вимоги від позивача.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом було встановлено, що несплаченою та простроченою сумою лізингових платежів за договором є сума у розмірі 222 311,82 грн., у зв'язку з чим штрафні санкції, а також проценти за користування чужими грошовими коштами повинні нараховуватися саме на цю суму.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що пеня за прострочення сплати лізингових платежів підлягає стягненню у розмірі 23 616,90 грн., 3% річних - у сумі 6 157,80 грн. та інфляція - у розмірі 17 562,70 грн.
Крім того відповідно до пункту 8.2.1 договору відповідач зобов'язався щоквартально письмово інформувати позивача про стан та місцезнаходження предмету лізингу шляхом направлення позивачу звіту у формі, встановленій договором.
Відповідно до пункту 11.2.3 договору за неподання інформації про стан та місцезнаходження предмету лізингу відповідач зобов'язався сплатити позивачу штраф у розмірі одного відсотку загальної вартості предмету лізингу на момент укладення договору за кожний випадок такого порушення.
Згідно наданого позивачем розрахунку, сума штрафу за неподання звітності за чотири квартали склала 22 779,00 грн.
Доказів надання звіту за період з 1 кварталу 2009 року по 4 квартал 2009 року відповідачем суду надано не було, у зв'язку з чим вимога щодо стягнення штрафу у розмірі 22 779, 00 грн. також є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Стосовно доводів заявника апеляційної скарги про те, що оскільки договір було розірвано позивачем в односторонньому порядку та об'єкт лізингу повернуто, то у відповідача припинилось зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, колегія суддів вважає за можливим зазначити наступне.
Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно пункту 18.1 договору його дія продовжується до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Більше того, пунктом 5.1.6 договору встановлено, що у разі дострокового припинення дії договору та прийняття при цьому лізингодавцем рішення про повернення майна, лізингоодержувач зобов'язаний повернути майно з усіма його складовими. Вилучення майна не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх несплачених платежів до дати вилучення майна, передбачених договором, в тому числі несплаченої суми штрафних санкцій.
Крім того в цивільно-правовому плані повернення об'єкту з лізингу не погашає заборгованість по лізинговим платежам та не створює будь-яких грошових зобов'язань у лізингодавця, оскільки лізингові платежі в силу приписів частини 2 статті 806 Цивільного кодексу України є платою за користування.
Таким чином, зобов'язання по сплаті лізингових платежів, що складають предмет позовних вимог, припиняються лише виконанням, проведеним належним чином, а саме: шляхом сплати в повному обсязі грошових коштів.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Так, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Будінвестр” залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 28 вересня 2010 року у справі №5002-5/3506-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді В.С. Голик
І.В. Черткова