01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.11.2010 № 23/252
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пашкіної С.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Васенко А.А. - представник за довіреністю від 04.11.2009
від відповідача - Костючок С.Ю. - представник за довіреністю від 03.08.2009
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Каскад-продакшн” ЛТД
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.08.2010
у справі № 23/252 ( .....)
за позовом Акціонерного товариства закритого типу „Донецький міський молочний завод № 2”
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Каскад-продакшн” ЛТД
про стягнення 1956540,80 грн.
Позов, з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог від 25.05.2010 № 461 та від 05.08.2010 № 680 заявлено про стягнення з відповідача 1 975 635, грн., в тому числі: 1 920 000,00 грн. передоплати, перерахованої позивачем відповідачу за договором купівлі-продажу від 18.02.2010 в рахунок оплати сухого цільного молока, яке відповідачем у встановлений договором строк поставлено не було, 12 948,48 грн. пені, 17 280,00 грн. інфляційних нарахувань, 25 407,12 грн. 3% річних.
Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний повернути йому суму передоплати як майно, збережене без достатньої правової підстави, оскільки не поставив товар у встановлений договором строк, а позивач втратив інтерес до виконання відповідачем цього договірного зобов'язання.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що договірне зобов'язання з поставки товару позивачу не було вчасно відповідачем виконане з незалежних від нього причин, оскільки поставку товару затримав, в свою чергу, контрагент відповідача, який поставив товар лише 04.03.2010; що позивач не має підстав вимагати сплати пені за порушення строків оплати, оскільки сам відмовився від його отримання; що сторони у договорі не передбачили такого виду оперативно-господарської відповідальності, як відмова сторони від виконання зобов'язання чи відмова від прийняття зобов'язання, чи застосування будь-яких інших оперативно-господарських санкцій і що згідно ст. 235 Господарського кодексу України, яка є спеціальною нормою до застосування у правовідносинах між сторонами і має перевагу над приписами Цивільного кодексу України, до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором; що інфляційні втрати і 3% річних в розумінні ст. 625 ЦК України стягуються за прострочення грошового зобов'язання, в той час як за умовами договору сторін відповідач мав зобов'язання поставити товар; що розмір процентів за користування сумою передоплати, про який йдеться в ч. 4 ст. 693 та ст. 536 ЦК України, законом або іншим актом цивільного законодавства не встановлений, тому стягнення 3% річних є неправомірним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.08.2010, повний текст якого підписаний 12.08.2010, у справі № 23/252 позов задоволено частково - з відповідача на користь позивача стягнуто 1 920 000,00 грн. основного боргу т 12 948,48 грн. пені, в іншій частині позову відмовлено.
Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача сум основного боргу та пені, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на суму здійсненої позивачем передоплати товар у встановлений договором строк не поставив і жодного доказу на підтвердження того, що порушення ним строку поставки товару позивачу обумовлене порушенням його контрагентом свого зобов'язання щодо строку поставки товару відповідачу, суду не наддав.
Відмовляючи у позові в частині стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції виходив з того, що договором не встановлені грошові зобов'язання для відповідача, за порушення яких ст. 625 ЦК України передбачено стягнення з боржника зазначених сум.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2010 у справі № 23/252 в частині стягнення 1 920 000,00 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити в позивачу в позові в цій частині.
Отже, зі змісту апеляційної скарги слідує, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього 1 920 000,00 грн. основного боргу, проте, враховуючи приписи ч. 2 ст. 101 ГПК України, згідно якій апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, оспорюване рішення підлягає перегляду в повному обсязі.
Заявник вважає оспорене рішення в частині стягнення 1 920 000,00 грн. таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не прийняв до уваги, що договірне зобов'язання з поставки товару позивачу не було відповідачем виконане з незалежних від нього причин; що сторони у договорі не передбачили такого виду оперативно-господарської відповідальності, як відмова сторони від виконання зобов'язання чи відмова від прийняття зобов'язання, чи застосування будь-яких інших оперативно-господарських санкцій; що згідно ст. 235 Господарського кодексу України, яка є спеціальною нормою до застосування у правовідносинах між сторонами і має перевагу над приписами Цивільного кодексу України, до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
Крім того, заявник вважає, що судом першої інстанції не було в повній мірі з'ясовано обставини справи, які пов'язані з частковим поверненням відповідачем позивачу попередньої оплати в сумі 300 000,00 грн. платіжним дорученням № 3409 від 31.05.2010 (а.с.58).
Ухвалою від 05.10.2010 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Пашкіна С.А., судді Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Каскад-Продакшн” ЛТД прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.
Розпорядженням Голови суду № 01-23/1/1 від 26.10.2010 року справу № 23/252 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Калатай Н.Ф., суддів Баранця О.М., Синиці О. Ф.
12.11.2010 до канцелярії суду надійшов відзив Акціонерного товариства закритого типу „Донецький міський молочний завод № 2” на апеляційну скаргу, в якому позивач просить суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оспорене рішення суду як обґрунтоване, законне та справедливе - без змін.
При цьому, позивач заперечив проти врахування, при вирішенні спору щодо суми основного боргу, 300 000,00 грн., перерахованих відповідачем платіжним дорученням № 3409 від 31.05.1020, посилаючись на те, що в якості призначення платежу в зазначеному платіжному дорученні вказано: „за сухе молоко зг. рах. б/н від 31.05.10”, тобто зазначене платіжне доручення, копію якого позивач додав до відзиву на апеляційну скаргу, не відноситься до предмету спору.
Розпорядженням Голови суду № 01-23/1/3 від 16.11.2010 року справу № 23/252 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Синиці О.Ф.
Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представник позивача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а спірне рішення - без змін.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.
18.02.2010 між позивачем як покупцем та відповідачем як продавцем укладено договір купівлі-продажу (далі Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача сухе цільне молоко (товар), а позивач - прийняти та оплатити його вартість.
Згідно п. 4.2 Договору ціна Договору становить 2 400 000,00 грн.
Згідно п. 4.3 Договору кошти мають бути перераховані позивачем відповідачу в розмірі 80% ціни Договору - передоплата та решта 20% ціни Договору по факту завантаження товару на транспорт позивача в повному обсязі відповідно до видаткової накладної.
На виконання умов Договору платіжним дорученням № 48247 від 19.02.2010 позивач перерахував відповідачу передоплату в розмірі 1 920 000,00 грн.
Згідно п. 3.3 Договору товар мав бути поставлений відповідачем 24.02.2010.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно ст.ст. 526, 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Недопустимість односторонньої відмови від зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що відповідач, маючи передоплату позивача за Договорам на суму 1 920 000,00 грн., зобов'язання поставити товар у встановлений Договором строк - 24.02.2010 не виконав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Згідно част. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Умовами Договору сторони не передбачили права покупця вимагати повернення попередньої оплати у випадку невиконання чи несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання в частині поставки товару.
На зазначені обставини посилається відповідач.
Проте, згідно ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно ст. 220 ГК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитись від прийняття виконання.
Згідно ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочки боржника виконання зобов'язань втратило інтерес для кредитора, він має можливість відмовитись від прийняття виконання зобов'язань.
Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з поставки попередньо оплаченого товару, позивач відповідно до приписів законодавства має право відмовитись від прийняття товару та вимагати повернення попередньої оплати.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як свідчать матеріали справи, листом від 10.03.2010 № 239 (а.с.14-5) позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути перераховані грошові кошти в розмірі 1 920 000,00 грн.
У відповідь, листом від 17.03.2010 № 122 (а.с.55) відповідач не відмовився від повернення передоплати, проте просив позивача надати йому час для реалізації вже виготовленого товару, після чого отримані кошти будуть повернуті позивачу.
З огляду на зазначені обставини справи, висновок суду першої інстанції про законність вимог позивача про стягнення здійсненої ним за умовами Договору передоплати є правомірним, проте колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно не враховано при вирішенні спору сторін в цій частині по суті факт часткового, в сумі 300 000,00 грн., повернення відповідачем суми попередньої оплати.
Як свідчать матеріали справи, під час розгляду судом першої інстанції цієї справи платіжним дорученням № 3409 від 31.05.2010 відповідач перерахував позивачу 300 000,00 грн. з призначенням платежу „за сухе молоко зг. рах. б/н від 31.05.10”.
З огляду на призначення платежу, з яким перераховані відповідачем ці гроші, позивач вважає платіжне доручення, яким вони були перераховані, таким, що не відноситься до предмету спору.
Відповідач, в свою чергу, наполягає на тому, що зазначені кошти він направив в повернення здійсненої позивачем за умовами Договору передоплати.
Наявність будь-яких інші договірних чи позадоговірних взаємовідносин між сторонами, на виконання яких відповідач міг перерахувати позивачу 300 000,00 грн., за твердженням представників сторін, відсутні.
В рахунок чого були зараховані одержані від відповідача 300 000,00 грн., представник позивача суду не повідомив.
Думка позивача, що платіжне доручення № 3409 від 31.05.2010 не відноситься до предмету спору жодним документальним доказом не підтверджується.
В матеріалах справи наявне листування сторін відносно призначення платежу щодо 300 000,00 грн., перерахованих відповідачем позивачу платіжним дорученням № 3409 від 31.05.2010.
Так, листом від 13.08.2010 № 283 (а.с.102) на адресу позивача відповідача повідомив, що перераховані ним 300 000,00 грн. стосуються часткового повернення оплати за договором купівлі-продажу від 18.02.2010.
У відповідь, листом від 17.09.2010 № 824 позивач запропонував відповідачу оформити у відповідності з вимогами чинного законодавства і надати позивачу документ, згідно якого може бути прийнято зміну призначення платежу по платіжному дорученню № 3409 від 31.05.2010.
Які саме вимоги чинного законодавства має на увазі позивач і який це має бути документ, в листі не зазначено.
В той же час, згідно п. 2.35 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку
Пунктом 6 Указу Президента України від 16.03.95 № 227/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України” встановлено, що підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.
Враховуючи невизнання позивачем того факту, що 300 000,00 грн. надійшли на його рахунок від відповідача в часткове повернення передоплати за Договором, за відсутності будь-яких інших господарських відносин між сторонами, окрім спірного Договору, позивач мав віднести зазначені кошти до помилково перерахованих.
Чинним законодавством не зобов'язано неналежного платника, яким в даному випадку є відповідач, направляти неналежному отримувачу (позивачу) вимогу про повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів.
Обов'язок повертати такі гроші покладений законом на їх отримувача.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що 300 000,00 грн., що їх перерахував відповідач позивачу платіжним дорученням № 3409 від 31.05.2010, слід вважати сумою, перерахованою на часткове повернення передоплати позивача за умовами договору купівлі-продажу від 18.02.2010.
Згідно ст. 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносяться справедливість, добросовісність та розумність.
Буде несправедливим стягнути з відповідача, як частину заявленої до стягнення суми основного боргу, 300 000,00 грн., які ним позивачу вже повернуті.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми переоплати за Договором підлягають частковому задоволенню - в розмірі 1 620 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні. Вимоги в частині 300 000,00 грн. задоволенню не підлягають.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 12 948,48 грн. слід зазначити наступне.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З огляду на зазначені норми закону, посилання відповідача на те, що договірне зобов'язання з поставки товару позивачу не було ним виконане з незалежних від нього причин через порушення строку поставки товару його контрагентом, до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не ґрунтуються вимогам закону.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що за порушення строків поставки товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, фактично сплаченої позивачем згідно п. 4.3 Договору.
Дії відповідача є порушенням умов Договору і вимог закону, тому є підстави для застосування до нього передбаченої Договором відповідальності.
Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, правомірно задовольнив вимоги позивача в цій частині у повному обсязі, стягнувши з відповідача на користь позивача пеню в сумі 12 948,48 грн.
Щодо вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 25 407,12 грн. слід зазначити наступне.
Судом першої інстанції у задоволенні вказаних вимог позивачу відмовлено з посиланням на те, що Договором грошові зобов'язання для відповідача не встановлені, в той час як ст. 625 ЦК України стягнення 3% передбачено саме за порушення грошових зобов'язань.
З зазначеною правовою позицією колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.
Як досліджено судом, відповідач мав зобов'язання поставити попередньо оплачений позивачем товар 24.02.2010, проте товар в обумовлені Договором строки не поставив, тому починаючи з наступного дня, користування відповідачем сумою попередньої оплати є порушенням умов Договору та вимог закону.
У такому випадку, згідно ч. 3 ст. 693 ЦК України, на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.
Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто фактично за користування чужими грошовими коштами, на випадок, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, статтею 625 ЦК України встановлена плата в розмірі 3% річних від такої суми, які боржник зобов'язаний сплатити на вимогу кредитора.
Отже, розмір процентів, які нараховуються на суму попередньої оплати у випадку невчасної поставки забезпеченого нею товару визначений статтею 625 ЦК України.
Зазначені правові норми не розрізняють природу простроченого зобов'язання, чи воно виникло з умов договору чи з вимог закону, тому відповідач помилково посилається на невизначеність розміру відсотків за користування грошима передоплати.
З огляду на викладене, позивач законно і обґрунтовано, виходячи з умов Договору та вимог закону, звернувся до суду з вимогами стягнути з відповідача 3% річних, нарахованих на суму передоплати за період з 25.02.2010 по 05.08.2010.
Проте, з урахуванням того, що відповідач частково, в сумі 300 000,00 грн., повернув позивачу передоплату, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню з урахуванням зазначених обставин за уточненим розрахунком суду в розмірі 23 912,88 грн.:
за період з 25.02.2010 по 30.05.2010 1 920 000,00 * 3% /365 * 95 = 14 991,78 грн.,
за період з 31.05.2010 по 05.08.2010 1 620 000,00 *3% / 365 * 67 = 8 921,10 грн.
Рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення 3% річних підлягає зміні.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 17 280,00 грн. слід зазначити наступне.
За правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Суд першої інстанції правомірно послався на те, що інфляційні втрати нараховуються лише на грошові зобов'язання, проте дійшов помилкового висновку, що відповідач такого зобов'язання перед позивачем не має, оскільки, як встановлено судом, після одержання від позивача вимоги повернути суму попередньої оплати, у відповідача згідно вимог закону щодо 1 920 000,00 грн. таке зобов'язання виникле.
Так, відповідаючи на лист позивача від 10.03.2010 № 239, відповідач у листі від 17.03.2010 № 122 підтвердив, що відмову позивача від виконання зобов'язання щодо прийому товару і вимогу повернути кошти в сумі 1 920 000,00 грн. він отримав від позивача 16.03.2010.
Отже, грошове зобов'язання у відповідача виникле, але строк його виконання не встановлений.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Тобто, починаючи з 24.03.2010 (сім днів після 16.03.2010), позивач має законне право вимагати від відповідача виконання зобов'язання з повернення 1 920 000,00 грн. попередньої оплати, тобто у відповідача на зазначену суму виникле перед позивачем грошове зобов'язання, однак, вимоги позивача стягнути з відповідача нараховані на суму попередньої оплати інфляційні втрати в сумі 17 280,00 грн., задоволенню не підлягають, оскільки позивач нараховує їх за березень 2010 року, в той час як грошове зобов'язання (зобов'язання повернути передоплату за Договором) виникло в відповідача лише 24.03.2010, і стягнути такі втрати він може лише за сім днів березня 2010.
При цьому, обмеження позивачем заявленого у позові періоду нарахування березнем 2010 року унеможливлює нарахування інфляційних втрат відповідно до методики, викладеної в листі Верховного Суду України від 03.04.97 г. № 62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають як недоведені.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2010 року у справі № 23/252 підлягає зміні, з відповідача на користь позивача стягується 1 620 000,00 грн. попередньої оплати, 12 948,48 грн. пені, 23 912,88 грн. процентів за користування сумою попередньої оплати, в решті позовних вимог відмовляється.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач, заявивши до стягнення 1 975 635,60 грн. (1 920 000,00 + 12 948,48 + 25 407,12 + 17 280,00), мав сплатити 19 756,35 грн. державного мита, проте як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням № 49453 від 06.04.2010 сплатив 19 756,35 грн., тобто менше на 126,27 грн. Суд першої інстанції правомірно достягнув з позивача зазначену суму до Державного бюджету України.
Витрати позивача за подачу позовної заяви, з урахуванням змін, внесених до рішення суду першої інстанцій судом касаційної інстанції, розподіляються наступним чином.
Рішенням суду першої інстанції з відповідача на користь позивача стягнуто 1 932 948,48 грн. (1 920 000,00 + 12 948,48).
Загальна сума позовних вимог, що їх задоволено судом апеляційної інстанції, дорівнює 1 656 861,36 грн. (1 620 000,00 + 12 948,48 + 23 912,88), і саме з цієї суми судові витрати мають бути покладені на відповідача.
Проте, на думку колегії суддів, буде справедливим, якщо судові витрати щодо позовних вимог в сумі 300 000,00 грн., у задоволенні яких позивачу відмовлено, також буде нести відповідач, враховуючи, що сплачено цю суму відповідачем після звернення позивача до суду.
Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають державне мито в сумі 19 568,61 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 233,76 грн.
Щодо витрат відповідач на подачу апеляційної скарги слід зазначити наступне.
Відповідач оспорив рішення суду першої інстанції в сумі 1 920 000,00 грн. і сплатив державне мито в сумі 9 600,00 грн.
Судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми попередньої оплати змінено - позов в цій частині задоволено частково, в сумі 1 620 000,00 грн., у вимогах щодо 300 000,00 грн. позивачу відмовлено.
Проте, враховуючи, що 300 000,00 грн. відповідач сплатив позивачу вже після звернення останнього з позовом до суду, з огляду на досліджені обставини справи, колегія суддів вважає, що судові витрати відповідача на подачу апеляційної скарги в повному обсязі слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Каскад-продакшн” ЛТД на рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2010 у справі № 23/252 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2010 у справі № 23/252 змінити.
3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 10.08.2010 у справі № 23/252 в наступній редакції:
„ 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Каскад-продакшн” ЛТД (адреса реєстрації: 03127, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 93, адреса: 43023, м. Луцьк, вул. Єршова, 3, ідентифікаційний код 13345568) на користь Акціонерного товариства закритого типу „Донецький міський молочний завод № 2” (адреса реєстрації: 83062, м. Донецьк, вул. Клінічна, 8, адреса: 83112, м. Донецьк, Ленінський проспект, 69, ідентифікаційний код 00445162) 1 620 000 (один мільйон шістсот двадцять тисяч) грн. 00 коп. попередньої оплати, 12 948 (дванадцять тисяч дев'ятсот сорок вісім) грн. 48 коп. пені, 23 912 (двадцять три тисячі дев'ятсот дванадцять) грн. 88 коп. процентів за користування сумою попередньої оплати, 19 568 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот шістдесят вісім) грн. 61 коп. витрат на державне мито та 233 (двісті тридцять три) грн. 76 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В решті позову відмовити.
4. Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу „Донецький міський молочний завод № 2” (адреса реєстрації: 83062, м. Донецьк, вул. Клінічна, 8, адреса: 83112, м. Донецьк, Ленінський проспект, 69, ідентифікаційний код 00445162) в доход Державного бюджету України 126 (сто двадцять шість) грн. 27 коп. державного мита.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.”
4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 23/252.
Головуючий суддя
Судді