10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
"23" листопада 2010 р. Справа № 11/42-10
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Щепанської Г.А.
суддів: Гулової А.Г.
Пасічник С.С.
при секретарі Феськовій М.Ю. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Дмитрука М.М. - представника за довіреністю від 19.11.2010р.,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Некст",
м. Вінниця
на рішення господарського суду Вінницької області
від "16" березня 2010 р. у справі № 11/42-10 (суддя Матвійчук В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія
"Європродукт", м. Одеса
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Некст", м. Вінниця
про стягнення 211 128,90 грн.,
У лютому 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дистриб'юторська компанія "Європродукт" звернулась в господарський суд Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Некст" про стягнення заборгованості за договором № К 01210 від 01.04.2008р. в розмірі 211 128,90 грн., з яких основний борг за поставлений товар - 123 818, 23 грн., пеня - 34 420, 87 грн., штраф - 8 388, 36 грн., 16 % річних - 24 420, 63 грн., індекс інфляції в розмірі - 20 080, 78 грн. (а.с.3-6,т.1).
Рішенням господарського суду Вінницької області від 16.09.2010р. у справі № 11/42-10 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 123 818,26 грн. боргу, 34 420,87 грн. пені, 8 388,36 грн. штрафу, 24 420,63 грн. 16% річних, 20 080,78 грн. індексу інфляції (а.с.114-118,т.1).
Вважаючи, що вищевказане рішення прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального й процесуального права, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти новий судовий акт, яким в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.3,т.2).
Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що господарський суд першої інстанції:
- безпідставно прийняв рішення про стягнення заборгованості за договором № К 01210 від 01.211, оскільки договору із такою датою укладання не існує;
- не встановив, що відповідач не отримував жодних розрахунків щодо стягнення штрафних санкцій за поставлений товар;
- позбавив відповідача конституційного права на судовий захист, оскільки розглянув справу за відсутності його представника.
Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу № 131 - 021010 від 18.10.2010р. зазначив, що посилання скаржника на технічну помилку в рішенні суду щодо дати договору № К 01210 від 01.211, як на доказ неправильності рішення суду, є безпідставним. Вказує, що на виконання положень статей 56, 57 ГПК України відповідачу було направлено копію позовної заяви, розрахунку штрафних санкцій, про що свідчать копії фіскального чеку та опису вкладення до цінного листа, які знаходяться в матеріалах справи (а.с.9-10,т.2).
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд апеляційної інстанції не повідомив.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, надавши пояснення в обґрунтування своїх заперечень. Вважає оскаржене рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Враховуючи приписи статті 101 ГПК України про межі перегляду справ у апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та своєчасно повідомленого про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить реєстр відправки рекомендованої кореспонденції Житомирського апеляційного господарського суду від 26.10.2010р. (а.с.17-18,т.2), не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 квітня 2008 року між ТОВ "Дистриб'юторська компанія "Європродукт" (постачальник) та ТОВ "НЕКСТ" (покупець) укладено договір поставки за № К 01210/8 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується за заявками покупця передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується приймати його та своєчасно здійснювати оплату товару (а.с.14-117,т.1).
Пунктом 3.1 Договору визначено, що покупець оплачує постачальнику кожну партію товару з відстрочкою платежу 45 календарних днів.
На виконання умов договору позивач згідно з накладними № КВ71107048 від 10.06.2008р., № КВ 80619106 від 13.06.2008р., № КВ 80718032 від 18.07.2008р., № КВ 80718033 від 18.07.2008р., № КВ 80819156 від 19.08.2008р., № КВ 80924056 від 24.09.2008р., № КВ 80924058 від 24.09.2008р., № КВ 80924059 від 24.09.2008р., № КВ 80924061 від 24.09.2008р., № КВ 81113029 від 14.11.2008р., № КВ 81114004 від 14.11.2008р., № КВ 81114006 від 14.11.2008р. поставив відповідачу товар, визначений договором, на загальну суму 421 287,86 грн. (а.с.18-39,т.1).
Як свідчать матеріали справи, зокрема виписки банку, відповідач в рахунок проведення розрахунків за договором перерахував на рахунок позивача 160 348,93 грн. (а.с.43-44,61-62,т.2).
Окрім того, відповідач накладними № КВПР24280 від 26.11.2008р., № КВПР24324 від 26.11.2008р., № КВПР24325 від 26.11.2008р. повернув позивачу товар на загальну суму 47 753,99 грн. (а.с.40-42,т.1).
Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 213 184,94 грн. Однак, як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з вимогою про стягнення 123 818,26 грн.
Господарський суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що оскільки відповідач свого обов'язку щодо повного розрахунку з позивачем за отриманий товар у встановлені договором строки не виконав, вимога про стягнення боргу в розмірі 123 818,26 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає за необхідне зазначити таке.
Предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача 123 818,26 грн. заборгованості за поставлений товар відповідно до договору № К 01210/8 від 01.04.2008р.
Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 3 статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (ЦК України), статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як свідчать матеріали справи, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору поставки № К 01210/8 від 01.04.2008р., а саме: несвоєчасне внесення оплати за отриманий товар, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в розмірі 123 818,26 грн.
Докази, які б свідчили про погашення заборгованості перед позивачем в сумі 123 818,26 грн., в матеріалах справи відсутні.
Частиною 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, стягнення місцевим господарським судом з відповідача на користь позивача 123 818,26 грн. основного боргу є правомірним.
Судова колегія вважає, що обґрунтованим є також і стягнення з відповідача на користь позивача 34 420, 87 грн. пені, 8 388, 36 грн. штрафу, 24 420, 63 грн. 16 % річних та 20 080, 78 грн. інфляційних втрат з урахуванням такого.
Пунктом 6.2 Договору сторони визначили, що при порушенні термінів оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у відповідний період, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. При простроченні оплати товару тривалістю 20 календарних днів покупець зобов'язаний сплатити постачальнику разовий штраф в сумі 5 відсотків від неоплаченої у встановлений строк вартості товару.
Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України ''Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з пунктом 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахунок пені, штрафу, індексу інфляції, 16 % річних здійснений позивачем відповідно до приписів чинного законодавства з урахуванням дійсних обставин справи.
Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, умови договору поставки № К 01210/8 від 01.04.2008р. та беручи до уваги неналежне виконання відповідачем умов Договору, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення 34 420,87 грн. пені, 8388, 36 грн. штрафу, 24 420,63 грн. 16 % річних та 20 080,78 грн. інфляційних втрат.
Відтак, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов вичерпних висновків щодо обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Посилання скаржника на те, що місцевий господарський суд позбавив відповідача конституційного права на судовий захист у зв'язку з тим, що розглянув справу за відсутності його представника не заслуговує на увагу, оскільки справа розглядалась протягом тривалого часу і відповідач не скористався правом, наданим статтею 22 ГПК України, яка передбачає, що сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Крім того, стаття 77 ГПК України не є імперативною для суду, а лише передбачає його право на відкладення розгляду справи у зв'язку з нез'явленням в судове засідання представників сторін.
Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються вищенаведеним та не є підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції.
Тому рішення господарського суду Вінницької області від 16.09.2010р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Вінницької області від 16 вересня 2010 року у справі №11/42-10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Некст", м. Вінниця - без задоволення.
2. Справу № 11/42-10 повернути до господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Щепанська Г.А.
судді:
Гулова А.Г.
Пасічник С.С.
віддрук. 4 прим.:
1 - до справи,
2,3 - сторонам,
4 - в наряд.