27 лютого 2025 року м. Київ
Справа № 761/43687/24
Провадження: № 22-ц/824/5621/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп»
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року, постановлену під головуванням судді Кондратенко О. О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович про визнання недійсним договору відступлення права вимоги в частині відступлення вимоги за договором іпотеки,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом.
В той же час, звертаючись до суду із вказаним позовом ОСОБА_1 , подала заяву про забезпечення позову у справі, яка обґрунтована тим, що оскільки предметом розгляду даної справи є оскарження договору про відступлення прав вимоги від 06.08.2020 року №GL48N718070_Ur_3 в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 12.09.2006 року (а саме договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_1 ), є необхідним забезпечити позов шляхом заборони усім суб?єктам державної реєстрації прав, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які реєстраційні дії відносно квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Заборонено усім державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб?єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов?язані з державною реєстрацією речових прав щодо квартири АДРЕСА_1 .
Не погодившись із таким судовим рішенням, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом процесуального права ухвалу суду просило скасувати та постановити нову про відмову в застосуванні заходів забезпечення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що застосований судом вид забезпечення позову жодним чином не забезпечує охорону матеріально-правових інтересів позивачки від можливих недобросовісних дій відповідача та не забезпечує ОСОБА_1 реальне та ефективне виконання судового рішення, у разі його ухвалення на її користь.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її адвокат Трегубенко С. В. заперечували проти апеляційної скарги, вважали її необґрунтованою, просили залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Задовольняючи заяву про застосування заходів забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами у справі існує спір, предметом розгляду якого є квартира АДРЕСА_1 .
Так, відповідач здійснив перереєстрацію спірної квартири на підставі договору про відступлення прав вимоги від 06 серпня 2020 року та договору іпотеки від 12 вересня 2006 року. Тобто, метою звернення ОСОБА_1 із вказаним позовом є те, що, на її думку, її було позбавлено належної їй на праві власності квартири без достатньої на те правової підстави.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлення обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Враховуючи викладене, заходи забезпечення позову застосовуються судом у випадку наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов'язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просив заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.
Заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі №904/2142/23 від 11.01.2024 року.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Як зазначено вище, необхідність застосування заходів забезпечення позову зумовлена тим, що позивачку, за її думкою, було позбавлено без достатньої правової підстави належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 . А відтак, у зв'язку з оскарженням нею договору про відступлення прав вимоги від 06.08.2020 №GL48N718070_Ur_3 в частині відступлення прав вимоги за договором іпотеки від 12.09.2006 року, вона вважає необхідним забезпечити позов шляхом заборони усім суб?єктам державної реєстрації прав, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вчиняти будь - які реєстраційні дії щодо зазначеної квартири.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом розгляду даної справи є саме оскарження договору відступлення права вимоги, а не скасування державної реєстрації на предмет іпотеки.
Тобто, рішення у даній справі, у разі задоволення позову, жодним чином не відновить право власності на вказану квартиру за позивачкою.
Відтак, колегія суддів доходить висновку, що заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивачка, будуть мати наслідки, які є неспівмірними з вирішенням спору по суті.
Колегія суддів відмічає, що при вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.
Аналогічний висновок викладений в постанові у справі №173/730/23 від 06 березня 2024 року.
За наведених обставин колегія суддів зауважує, що застосований судом першої інстанції вид забезпечення позову не гарантує охорони матеріально-правових інтересів позивачки від можливих недобросовісних дій відповідача та не забезпечує їй реального й ефективного виконання судового рішення в разі його ухвалення на її користь.
Крім того, у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов'язального характеру.
За вищевикладених обставин, суд першої інстанції безпідставно застосував заходи забезпечення позову у визначений позивачкою спосіб.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року скасувати, та постановити нове судове рішення про відмову в забезпеченні позову.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2024 року скасувати, постановити нове судове рішення про відмову в забезпеченні позову.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 03 березня 2025 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова