27 лютого 2025 року м. Київ
Справа № 366/3397/3
Провадження: № 22-ц/824/4004/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Нежури В. А., Соколової В. В.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури Грабця Ігоря
на рішення Іванківського міськрайонного суду Київської області від 16 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Корчкова А. А.,
у справі за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Вишгородської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 третя особа: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, визнання недійсним розпорядження Іванківської районної державної адміністрації, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та повернення на користь держави земельних ділянок,
У листопаді 2023 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 06.07.2010 № 1420 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано безоплатно у власність громадянам, у тому числі ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,7709 га, ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,5451 га, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,3160 га, ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1,3228 га на території Страхоліської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯК № 202784 на право власності на земельну ділянку площею 1,7709 газ кадастровим номером 3222081400:01:006:0087, ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯК № 202786 на право власності на земельну ділянку площею 1,5451 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0089, ОСОБА_3 отримав державний акт серії ЯК № 202781 на право власності на земельну ділянку площею 1,3160 га з кадастровим номером 3222081400:01:004:0380, ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯК № 202787 на право власності на земельну ділянку площею 1,3228 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0090. В подальшому, ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу № 1086, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною JI. Д. відчужив належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3222081400:01:006:0087 на користь ОСОБА_6 . Однак, за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0087, 3222081400:01:006:0089, 3222081400:01:006:0090, 3222081400:01:004:0380 є земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані у 22 кварталі Оранського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України». Відповідно до інформації філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірні земельні ділянки є земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані в 6, 7 та 8 виділах 24 кварталу та 20 виділі 22 кварталу, і мають наступні таксаційні характеристики: склад - 10 сосна звичайна віком 37 років, середня висота - 13 м., середній діаметр - 16 см., запас на 1 га - 150 м. куб., 10 сосна звичайна віком 37 років, середня висота - 13 м., середній діаметр - 16 см., запас на 1 га - 1980 м. куб. та біополяна. Факт розташування спірних земельних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується інформацією ВО «Укрдержліспроект» від 18.02.2022 за № 167 та доданими до неї фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Оранського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство», відповідно до якої, за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірні земельні ділянки розташовані в межах земель кварталів 22 та 24 Оранського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство». Крім того, факт розташування спірних земельних ділянок в межах земель лісогосподарського призначення державної власності підтверджується висновком судової земельно-технічної експертизи від 12.10.2018 № 20886/18-41. Вказує, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства не надавало погоджень на передачу, припинення, вилучення чи зміну цільового призначення спірних земельних ділянок. Наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 14.12.2022 № 18 створено філії спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», зокрема, створено філію «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України». Проте, ДП «Іванківське лісове господарство» погодження чи згоди на вилучення або припинення права постійного користування не надавало. Ураховуючи викладене, прокурор просив усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом визнання недійсним розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 06.07.2010 № 1420; державних актів на право власності на спірні земельні ділянки; стягнути з відповідачів на користь Київської обласної прокуратури судовий збір.
Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року у задоволенні позову керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, заступник керівника Київської обласної прокуратури Грабець Ігор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що належним способом захисту порушеного права є пред'явлення до суду саме негаторного позову в порядку, визначеному статтею 391 ЦК України, статтею 152 ЗК України, з метою усунення перешкод державі в особі Київської обласної державної адміністрації у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення.
Також, судом не застосовано до даних правовідносин релевантні правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 16 лютого 2022 року у справі №363/669/17, від 07 липня 2018 року у справі №653/1096/6-ц, від 23 грудня 2023 року у справі №916/1517/22.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 16 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кондратенко М. О. в інтересах ОСОБА_4 доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважав необґрунтованими, зазначив, що суд правильно виходив з того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, крім того, вважає, що висновки суду відповідають висновкам, які викладені у постанові ВП ВС у справі №359/3373/16.
Крім того, відповідач вважає, що прокурором достовірних та належних доказів того, що всі спірні земельні ділянки накладаються на лісогосподарські землі не надано, а лист ВО «Укрдержліспроект» від 18.02.2022 року № 167 не можна вважати належним та допустимим доказом, який підтверджує факт накладання спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення. Вважає, що обов'язковим для підтвердження належності спірних земельних ділянок лісогосподарським підприємствам є факт надання таких земельних ділянок уповноваженими органами державної влади або місцевого самоврядування, натомість в матеріалах справи відсутні такі докази.
Поряд з цим, зазначає, що судовим рішенням помилково викладені певні обставини справи, а саме, зазначена інформація щодо фактичних власників земельних ділянок, яка не відповідає фактичним обставинам справи.
В судовому засіданні прокурор - Філіпенко О. І., представник третьої особи ДСГП «Ліси України» - Яременко З. І. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Адвокат Кондратенко М. О. в інтересах ОСОБА_4 апеляційну скаргу вважав необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.
Інші учасники у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, розпорядженням Іванківської районної державної адміністрації від 06.07.2010 № 1420 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передано у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 земельні ділянки на території Страхоліської сільської ради за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а. с.153-155).
На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯК № 202784 на право власності на земельну ділянку площею 1,7709 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0087, ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯК № 202786 на право власності на земельну ділянку площею 1,5451 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0089, ОСОБА_3 отримав державний акт серії ЯК № 202781 на право власності на земельну ділянку площею 1,3160 га з кадастровим номером 3222081400:01:004:0380, ОСОБА_5 отримав державний акт серії ЯК № 202787 на право власності на земельну ділянку площею 1,3228 га з кадастровим номером 3222081400:01:006:0090(а. с.156-169).
В подальшому,вказані громадяни (крім ОСОБА_2 ) 03.08.2012 за оплатними договорами купівлі-продажу відчужили вказані спірні земельні ділянки ОСОБА_4 .
Після чого, право власності ОСОБА_4 на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:004:0380, 3222081400:01:006:0087 та 3222081400:01:006:0090 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
За матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років спірні земельні ділянки є земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані у 22 кварталі Оранського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Право постійного користування ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») землями лісогосподарського призначення 22 кварталу Оранського лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, погодженими Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
Відповідно до інформації Філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірні земельні ділянки є земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані в 6, 7 та 8 виділах 24 кварталу та 20 виділі 22 кварталу, і мають наступні таксаційні характеристики: склад - 10 сосна звичайна віком 37 років, середня висота - 13 м., середній діаметр - 16 см., запас на 1 га - 150 м. куб., 10 сосна звичайна віком 37 років, середня висота - 13 м., середній діаметр - 16 см., запас на 1 га - 1980 м. куб. та біополяна.
Відповідно до даних ВО «Укрдержліспроект» від 18.02.2022 за № 167 та доданими фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Оранського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство», відповідно до якої за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірні земельні ділянки розташовані в земель кварталів 22 та 24 Оранського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство».
Крім того, відповідно до висновку експерта від 12.10.2018 № 20886/18-41 за результатами проведення земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0087, 3222081400:01:006:0089, 3222081400:01:006:0090, 3222081400:01:004:0380, 3222081400:01:006:0097 частково (відповідно площею 0,6785 га, 0,8740 га, 0,4346 га, 0,9624 га, 0,4432 га) розташовані у межах земель, Оранського лісництва, що перебувають у постійному користуванні ДП «Іванківський лісгосп».
Судом також встановлено, що на момент прийняття оспорюваного розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 06.07.2010 № 1420 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність» спірні земельні ділянки перебували у постійному користуванні ДП «Іванківське лісове господарство» (правонаступник ДСГП «Ліси України»), зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:01:006:0087 частково площею 0,6785, земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:01:006:0089, частково площею 0,8740 га, земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:01:006:0090 частково площею 0,4346 га, земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:01:004:0380 частково площею 0,9624 га, земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 частково площею 0,4432 га та, відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, частково знаходились в межах Оранського лісництва філії «Іванківське лісове господарство», вказані земельні ділянки передано без вилучення із Держлісфонду України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор у даній справі обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Суд указав, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду, а тому пред'явлення вимог про усунення власнику перешкод у здійсненні права власності шляхом повернення земельної ділянки є неефективним способом захисту порушеного права.
Перевіряючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів ураховує наступне.
Поняття земель лісогосподарського призначення наведене в статті 5 Лісового кодексу України, згідно з якою до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Частиною 2 статті 5 Лісового кодексу України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Тобто в порядку статті 20 Земельного кодексу України, частини 1 та 4 якої передбачають, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органі місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Згідно із пункту 5 Розділу VII «Прикінцевих положень» Лісового кодексу України передбачено, що до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів відмічає, що в матеріалах справи містяться належні докази на підтвердження того, що спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0087,3222081400:01:006:0089,3222081400:01:004:0380,3222081400:01:006:0090 відносяться до земель лісогосподарського призначення.
У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону (стаття 8 ЛК України).
До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).
Місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (пункт 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).
Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території: передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території; передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними (пункти 4, 5 частини першої статті 31 ЛК України).
Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (частини перша та друга статті 149 ЗК України).
Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті (частина шоста статті 149 ЗК України).
Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті (частина п'ята статті 149 ЗК України).
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частина дев'ята статті 149 ЗК України).
За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.
Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.
У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об'єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.
Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.
Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Як зазначено вище,спірні земельні ділянки є земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані у 22 кварталі Оранського лісництва філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України».
Право постійного користування ДСГП «Ліси України (як правонаступника ДП «Іванківське лісове господарство») землями лісогосподарського призначення 22 кварталу Оранського лісництва, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, погодженими Державним управлінням екології та природних ресурсів Київської області та затвердженими Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
Відповідно до інформації Філії «Іванківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» за матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірні земельні ділянки є земельними ділянками лісогосподарського призначення, які розташовані в 6, 7 та 8 виділах 24 кварталу та 20 виділі 22 кварталу, і мають наступні таксаційні характеристики: склад - 10 сосна звичайна віком 37 років, середня висота - 13 м., середній діаметр - 16 см., запас на 1 га - 150 м. куб., 10 сосна звичайна віком 37 років, середня висота - 13 м., середній діаметр - 16 см., запас на 1 га - 1980 м. куб. та біополяна.
Відповідно до даних ВО «Укрдержліспроект» від 18.02.2022 за № 167 та доданими фрагментами з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами частини кварталів і межами їх таксаційних виділів Оранського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство», відповідно до якої за даними лісовпорядкування 2003 та 2014 років, спірні земельні ділянки розташовані в земель кварталів 22 та 24 Оранського лісництва ДП «Іванківське лісове господарство».
Крім цього, відповідно до висновку експерта від 12.10.2018 № 20886/18-41 за результатами проведення земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0087, 3222081400:01:006:0089, 3222081400:01:006:0090, 3222081400:01:004:0380, 3222081400:01:006:0097 частково (відповідно площею 0,6785 га, 0,8740 га, 0,4346 га, 0,9624 га, 0,4432 га) розташовані у межах земель, Оранського лісництва, що перебувають у постійному користуванні ДП «Іванківський лісгосп».
Як було встановлено судом, на момент прийняття оспорюваного розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 06.07.2010 № 1420 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність» спірні земельні ділянки перебували у постійному користуванні ДП «Іванківське лісове господарство» (правонаступник ДСГП «Ліси України»), зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:01:006:0087 частково площею 0,6785, земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:01:006:0089, частково площею 0,8740 га, земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:01:006:0090 частково площею 0,4346 га, земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:01:004:0380 частково площею 0,9624 га, земельна ділянка з кадастровим номером 3222081400:01:006:0097 частково площею 0,4432 га та, відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, частково знаходились в межах Оранського лісництва філії «Іванківське лісове господарство», вказані земельні ділянки передано без вилучення із Держлісфонду України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. Визнання недійсним наказ (розпорядження) не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 94)).
Ураховуючи наведені вище правові висновки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені вимоги щодо визнання недійсним розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 06.07.2010 № 1420 та визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідачів повернути на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації спірні земельні ділянки, колегія суддів зазначає про таке.
Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.
Тобто, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування у цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є саме забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Згідно правового висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, у разі якщо перехід права володіння на земельну ділянку є неможливим в силу закону, в такому випадку зайняття спірних земельних ділянок слід розглядати як не пов'язане з позбавлення володіння порушення права власності держави, у зв'язку з цим таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.
Водночас, згідно частини першої та другої статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.
Статтею 56 Земельного кодексу України встановлено, що землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.
Володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. В силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено,що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
Спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0087, 3222081400:01:006:0089, 3222081400:01:006:0090, 3222081400:01:004:0380, 3222081400:01:006:0097, вибули з володіння держави на підставі розпорядження Іванківської районної державної адміністрації від 06.07.2010 № 1420 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельних ділянок у власність»без вилучення із Держлісфонду України. Тому є підстави вважати, що такі ділянки вибули з володіння власника поза його волею.
Проте, вданому випадку, належним способом захисту порушеного права власності є віндикаційний позов до кінцевого набувача.
У разі задоволення вимог про витребування земельної ділянки (а не усунення власнику перешкод у здійснення права власності, як помилково визначив прокурор) на користь власника, спірні земельні ділянки лісового фонду підлягають поверненню у володіння особі, яка стверджує про порушення своїх прав.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у подібних справах (постанови від 10 січня 2024 року у справі № 707/2475/22, від 24 січня 2024 року у справі № 707/2465/22, від 26 січня 2024 року у справі № 707/2452/22).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).
Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі прокурором позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження Іванківської районної державної адміністрації, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, зобов'язання відповідачів повернути спірні земельні ділянки у відання держави в особі Київської обласної державної адміністрації - є неефективним способом захисту у спірних правовідносинах, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з цих підстав.
Посилання прокурора на постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 та від 23 грудня 2023 року у справі № 916/1517/22 є помилковим з огляду на таке.
Так, прокурор вказує, що у вказаних постановах міститься висновок, що зайняття земельних ділянок, зокрема, шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Разом із тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16 надано тлумачення такого висновку та зазначено, що у зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).
Водночас, у справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що спірні земельні ділянки належить на праві власності відповідачам.
Отже, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені обставини справи, які полягають у фактичному заволодінні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме віндикаційний позов.
Колегія суддів приймає до уваги обставини, викладені у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , а саме те, що за відповідачем ОСОБА_4 зареєстровано право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222081400:01:006:0087, 3222081400:01:004:0380, 3222081400:01:006:0090, а також те, що ОСОБА_4 є фактичним володільцем зазначених спірних земельних ділянок, що сторонами не заперечувалася, при цьому, судом помилково було зазначено про те, що ОСОБА_4 на праві власності належить лише одна земельна ділянка 3222081400:01:006:0087, водночас, колегія суддів відмічає, що допущена судом першої інстанції помилка в частині визначення кількості земельних ділянок не є підставою для скасування рішення, оскільки відмова в задоволенні позову була обґрунтована саме вибором позивачем неефективного способу захисту порушеного права, що відрізняється від відмови в позові по суті позовних вимог.
Крім того, колегія суддів вважає недоцільним розгляд питання щодо обґрунтованості позову, на яке посилається ОСОБА_4 у відзиві на апеляційну скаргу, з огляду на те, що, як зазначено вище та відповідає усталеній практиці Верховного Суду, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Відтак, відсутня необхідність аналізувати обґрунтованість позовних вимог по суті.
Колегія суддів не приймає інші доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , адже вони фактично зводяться до змісту його апеляційної скарги на рішення суду, за якою ухвалою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2025 року відмовлено у відкритті провадження.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року підлягає залишенню без змін, а відтак апеляційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.
Оскільки колегія суддів залишає без задоволення апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури, перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу заступника керівника Київької обласної прокуратури Грабця Ігоря залишити без задоволення.
Рішення Іванківського районного суду Київської області від 16 вересня 2024 року року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 03 березня 2025 року.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
В. В. Соколова