справа № 761/7556/23 головуючий у суді І інстанції Фролова І.В.
провадження № 22-ц/824/868/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
26 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Надточий К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 та Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету імені О.О. Богомольця про скасування наказів про оголошення доган та звільнення,-
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила суд:
- скасувати наказ ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за №12 від 09 січня 2023 року «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 »;
- скасувати наказ ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за №82 від 31 січня 2023 року «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 »;
- скасувати наказ ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за №282/л від 31 січня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача (лікаря-акушера-гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ імені О.О. Богомольця з 01 лютого 2023 року.
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивач вважає, що її звільнення відбулося з порушеними чинного законодавства України. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення не відповідає вимогам трудового законодавства оскільки в ньому не зазначено, коли мало місце і в чому саме полягало порушення позивачем трудових обов'язків, нею не допущено порушень обов'язків, що визначені відповідною посадовою інструкцією, факт дисциплінарного правопорушення не фіксувався. Накази про застосування до неї дисциплінарних стягнень є неправомірними оскільки відсутній елемент системності невиконання працівником без поважних причин покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку обов'язків оскільки в наказі від 31 січня 2023 року №82 відповідач вже зазначив про звільнення позивача.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за №82 від 31 січня 2023 року «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 ». Скасовано наказ ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за № 282/л від 31 січня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача (лікаря-акушера-гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ імені О.О. Богомольця з 01 лютого 2023 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування наказу ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за №12 від 09 січня 2023 року «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 » через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким зазначену позовну вимогу задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою обставини невизначеності в наказі №12 від 09 січня 2023 року, а також в документах, на які є посилання в цьому наказі щодо дат, місць та конкретних фактів нібито порушення трудової дисципліни з боку позивача, а відтак залишено поза увагою і невідповідність цього наказу нормам трудового законодавства.
В апеляційній скарзі Національний медичний університет імені О.О. Богомольця просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Національний медичний університет імені О.О. Богомольця вказує, що за змістом Наказу №12 від 09 січня 2023 року 09 грудня 2023 року ОСОБА_1 було допущено порушення положень Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої) третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги при аномальних маткових кровотечах. Порушено посадові обов'язки, передбачені Посадовою інструкцією, а саме пунктів 1.6. 2.10, 2.15, 2:21, 2.23, що виразилося у не належній організації на сучасному рівні надання спеціалізованої медичної допомоги пацієнтці терапевтичного відділення, не здійснення проведення, контролю якості лікувально-діагностичного процесу у відповідності з існуючими стандартами обсягів та якості, не перевірено і не вжито заходи до своєчасного і правильного заповнення підлеглими лікарями медичної документації та жодним чином не застосовано світовий досвід і передову практику організації роботи. В наведеному вище Наказі №12 від 09 січня 2023 року зазначено коли мало місце і в чому саме полягало порушення позивачем трудових обов'язків, що визначені відповідною посадовою інструкцією. Водночас, за змістом Наказу № 82 від 31 січня 2023 року службовим розслідуванням, яке було розпочате 11 січня 2023 року та завершено 30 січня 2023 року встановлено, що ОСОБА_3 раніше надані їй зауваження не врахувала, позитивних результатів в роботі гінекологічного кабінету хірургічного відділення Консультативно-Діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ ім. О.О. Богомольця не продемонструвала адже лікарями ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не продемонстрована абсолютна некомпетентність в організації роботи та наданні методичної допомоги пацієнтці ОСОБА_10 Службовим розслідуванням, що розпочато 11 січня 2023 року встановлено, що завідуючою гінекологічним кабінетом хірургічного відділення Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ ім. О.О. Богомольця в порушення п. 2.10 Посадової інструкції не застосовано світовий досвід і передову вітчизняну практику організації роботи, адже лікарі не обізнані з чинними уніфікованими протоколами лікування, що виразилося у відсутності чіткого алгоритму дій, під час ненадання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_10 із скаргами на маткову кровотечу. Підлегла ОСОБА_5 лікар акушер-гінеколог ОСОБА_4 вчасно не заповнила амбулаторну картку, а тому ОСОБА_1 не вжито заходів для своєчасного правильного заповнення підлеглими лікарями медичної документації (порушення п. 2.15 Інструкції). Також в порушення п. 2.14 Посадової інструкції 06 грудня 2022 року про відсутність підлеглої ОСОБА_4 та заміну і іншим лікарем ОСОБА_6 , ОСОБА_1 не було повідомлено свого безпосереднього керівника завідуючого хірургічним відділенням Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ ім. О. О. Богомольця. Згідно своїх посадових обов'язків ОСОБА_1 повинна впроваджувати в практику роботи гінекологічного кабінету передові форми та методи діагностики, профілактики захворювань та організації праці, однак в противагу цьому, підлеглі, лікар акушер-гінеколог гінекологічного кабінету ОСОБА_4 здійснювала ультра звукове дослідження без дійсного сертифікату зі спеціальності «Ультрозвукова діагностика». Таким чином Наказ № 82 від 31 січня 2023 року містить посилання на конкретне порушення трудової дисципліни позивачем, дати, місце та конкретні факти порушення трудової дисципліни з боку позивача. Більш того, Наказ № 82 від 31 січня 2023 року прийнято на підстави висновку службового розслідування від 30 січня 2023 року який містить детальний опис порушення трудової дисципліни позивачем, дати, місць та конкретні факти порушення трудової дисципліни з боку позивача. Таким чином у випадку, якщо ОСОБА_1 було порушено посадових обов'язків, передбачені Посадовою інструкцією і до неї були застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, то вже наступне порушення нею обов'язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку стало підставою для розірвання трудового договору згідно пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 займала посаду завідувача гінекологічного кабінету Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
На підставі наказу від 09 грудня 2022 року № 767 ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця створено комісію для проведення службового розслідування за фактами, викладеними у службовій записці № 4073 від 09 грудня 2022 року генерального директора Університетської клініки ОСОБА_11 та в.о. заступника генерального директора з консультативно-поліклінічної роботи ОСОБА_7 щодо виявлених недоліків роботи гінекологічного кабінету консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки.
За результатами проведеного службового розслідування, Відповідачем виданий оскаржуваний наказ № 12 від 09 січня 2023 року про дисциплінарне стягнення, яким позивачу оголошено догану за порушення трудової дисципліни.
В оскаржуваному наказі № 12 від 09 січня 2023 року про застосування дисциплінарного стягнення зазначено: «службовим розслідуванням установлено, що під час надання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_8 , 09 грудня 2022 року, завідуючою (лікарем акушером-гінекологом) гінекологічного кабінету Консультативно-діагностичної поліклініки ОСОБА_1 були допущені порушення норм чинного законодавства України, зокрема положення Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги при аномальних маткових кровотечах, що затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.04.2016 № 353.
Крім того, завідуючою (лікарем-акушером-гінекологом) гінекологічного кабінету Консультативно-діагностичної поліклініки ОСОБА_1 , порушені посадові обов'язки, передбачені Посадовою інструкцією, а саме пунктів 1.6, 2.10, 2.15, 2.21, 2.23, що виразилося у неналежній організації на сучасному рівні надання спеціалізованої медичної допомоги пацієнтці терапевтичного відділення, не здійсненні проведення, контролю якості лікувально-діагностичного процесу у відповідності з існуючим стандартам обсягів та якості, не перевірено і не вжито заходів до своєчасного і правильного заповнення підлеглими лікарями медичної документації та жодним чином не застосовано світовий досвід і передову вітчизняну практику організації роботи».
Відповідно до п. 1.6 Посадової інструкції завідувача гінекологічним кабінетом (далі Інструкція), «У своїй роботі завідувач гінекологічного кабінету керується чинним законодавством України про охорону здоров'я та іншими нормативно-правовими актами, що визначають діяльність закладів охорони здоров'я, офіційними документами по організації медичної допомоги населенню (накази, розпорядження, рекомендації вищих органів охорони здоров'я), наказами та розпорядженнями ректора, заступника генерального директора з консультативно-поліклінічної роботи університетської клініки Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, чинною посадовою інструкцією, а також іншими нормативно-правовими документами з питань (у сфері) захисту персональних даних».
Згідно Інструкції, для виконання своїх функцій, завідувач гінекологічного кабінету консультативно-діагностичної поліклініки зобов'язаний:
п. 2.10 - «застосовувати світовий досвід і передову вітчизняну практику організації роботи»;
п. 2.15 - «перевіряти і вживати заходів до своєчасного і правильного заповнення підлеглими лікарями медичної документації»;
п. 2.21 - «організовувати на сучасному рівні надання спеціалізованої медичної допомоги пацієнтам терапевтичного відділення, в тому числі швидку і невідкладну»;
п. 2.23 - здійснювати проведення, контроль якості лікувально-діагностичного процесу у відповідності з існуючим стандартам обсягів та якості.
При цьому, розділом 4 Посадової інструкції передбачена відповідальність завідувача гінекологічного кабінету консультативно-діагностичної поліклініки за:
п. 4.1 - неякісне ведення медичної документації у жіночій консультації гінекологічного кабінету;
п. 4.2 - неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, помилкові дії чи бездіяльність, неприйняття рішень, що входять у сферу його компетенції;
п. 4.3 - правопорушення, скоєні в процесі своєї діяльності - в межах, визначених чинним адміністративними, кримінальними та цивільним законодавством України;
п. 4.4 - завдання матеріальної шкоди - в межах, визначених чинним цивільним законодавством та законодавством про працю України.
п. 4.5 - завідувач гінекологічного кабінету не звільняється від відповідальності, якщо його дії, що тягнуть відповідальність, були здійснені особами, яким він делегував свої права.
п. 4.6 - невиконання вимог інструкцій по охороні та безпечній праці, а також пожежної безпеки гінекологічного кабінету.
п. 4.7 - завідувач несе відповідальність за нечітку, несвоєчасну та неякісну організацією діяльності підлеглого йому медичного персоналу,
п. 4.8 - стан роботи та рівень медичного обслуговування в жіночій консультації гінекологічного кабінету.
31 січня 2023 року наказом № 82 «Про дисциплінарне стягнення» до позивача, у зв'язку із систематичним невиконанням останнім без поважних причин посадових обов'язків, що виразилося у порушенні п.п.2.10, 2.14, 2.15, 2.16 Посадової інструкції, враховуючи, що до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення - звільнено з посади завідуючого (лікаря акушера-гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ імені О.О. Богомольця згідно п. 3 ч. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України.
При цьому, в оскаржуваному наказі від 31 січня 2023 року № 82 зазначено, «службовим розслідуванням, що розпочато 11 січня 2023 року, та завершено 31 січня 2023 року встановлено, що « ОСОБА_1 раніше надані їй зауваження не врахувала, позитивних результатів в роботі гінекологічного кабінету хірургічного відділення Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ ім. О.О. Богомольця не продемонструвала, адже лікарями ОСОБА_4 та ОСОБА_6 продемонстрована абсолютна некомпетентність організації роботи та в наданні медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_10 Так, службовим розслідуванням, що розпочато 11 січня 2023 року встановлено, що завідуючою гінекологічного кабінету Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки Національного медичного університету імені О.О. Богомольця в порушення п. 2.10 своєї Посадової інструкції, не застосовано світовий досвід і передову вітчизняну практику організації роботи, адже лікарі не обізнані із чинними уніфікованими протоколами лікування, що виразилося у відсутності чіткого алгоритму дій під час ненадання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_10 із скаргами на маткову кровотечу. Підлегла ОСОБА_1 , лікар акушер-гінеколог ОСОБА_4 , вчасно не заповнила амбулаторну картку, а тому ОСОБА_1 не вжито заходів для своєчасного і правильного заповнення підлеглими лікарями медичної документації (порушений п. 2.15 Посадової інструкції).
Також, що в порушення п. 2.14 Посадової інструкції, 06 грудня 2022 року про відсутність її підлеглої ОСОБА_4 та заміну її іншим лікарем ОСОБА_6 , ОСОБА_9 не було повідомлено свого безпосереднього керівника - завідуючого хірургічним відділенням Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. До цього ж, ОСОБА_1 повинна впроваджувати в практику роботи гінекологічного кабінету передові форми і методи діагностики, профілактики захворювань та організації праці, однак в противагу цьому, її підлегла, лікар акушер-гінеколог гінекологічного кабінету ОСОБА_4 здійснювала ультразвукове дослідження без дійсного сертифікату зі спеціальності «Ультразвукова діагностика».»
Наказом № 282/л від 31 січня 2023 року позивача звільнено з посади завідуючого (лікаря акушера-гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ імені О.О. Богомольця 31 січня 2023 року за систематичне невиконання працівником без поважних причин посадових обов'язків згідно п.3 ч.1 ст.40 Кодексу Законів про працю України.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині позову щодо скасування наказу ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за № 82 від 31 січня 2023 року «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 » та наказу ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за № 282/л від 31 січня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 », що призвело до порушення трудового права позивача, а також відновлення становища, яке існувало до такого порушення, шляхом поновлення позивача на раніше займаній посаді - завідувача (лікаря-акушера-гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ імені О.О. Богомольця з 01 лютого 2023 року. Щодо позовних вимог в частині скасування наказу ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за №12 від 09 січня 2023 року «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 », суд прийшов до висновку щодо відмови в цій частині, оскільки належних та допустимих доказів, що вказували б на відсутність у відповідача правової підстави для винесення наказу №12 від 09 січня 2023 року, позивачем не надано.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).
Крім цього, положення ЦК України застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (ч. 1 ст. 9).
Згідно із частиною 2 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ст.ст. 2-1, 5-1 КЗпП України держава забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин, крім цього, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 займала посаду завідувача гінекологічного кабінету Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.
Наказом № 12 від 09 січня 2023 року про дисциплінарне стягнення позивачу оголошено догану за порушення трудової дисципліни. (а.с. 10).
У подальшому, наказом № 82 від 31 січня 2023 року «Про дисциплінарне стягнення» до позивача, у зв'язку із систематичним невиконанням останнім без поважних причин посадових обов'язків, що виразилося у порушенні п.п.2.10, 2.14, 2.15, 2.16 Посадової інструкції, враховуючи, що до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення - звільнено з посади завідуючого (лікаря акушера-гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ імені О.О. Богомольця згідно п.3 ч. 1 ст.40 Кодексу Законів про працю України. (а.с. 11).
31 січня 2023 року згідно із наказом №282/л позивача звільнено з посади завідуючого (лікаря акушера-гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ імені О.О. Богомольця 31 січня 2023 року за систематичне невиконання працівником без поважних причин посадових обов'язків згідно п.3 ч.1 ст.40 Кодексу Законів про працю України.
Звертаючись з позовними вимогами позивач свої доводи фактично зводить до того, що звільнення є незаконним, просить поновити позивача на роботі, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно із статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.
Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (статі 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
Згідно ст. 139 КЗпП України працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.
Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.
Стаття 147-1 КЗпП України визначає, що дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника; на працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.
Порядок застосування дисциплінарних стягнення врегульовано ст. 149 КЗпП України.
Зокрема, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
Колегія суддів звертає увагу, що у трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості, згідно з яким не можна працівника притягнути до дисциплінарної відповідальності, доки не доведена роботодавцем його вина, і працівник не зобов'язаний сам доводити свою невинуватість (постанова Верховного Суду від 27.04.2021, справа № 461/8132/17).
Таким чином, у разі пред'явлення позову про поновлення на роботі працівника, звільненого роботодавцем, саме на останнього покладається тягар доведення законності такого звільнення. Будь-які сумніви в законності такого звільнення повинні тлумачитися на користь працівника.
Відповідно до ст.ст. 12, 76, 77 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Фактичним моментом виявлення проступку є його фіксація у відповідному документі про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку уповноваженими на те особами, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Статтею 150 КЗпП України передбачено право працівника оскаржити дисциплінарне стягнення у передбаченому законом порядку.
При цьому, саме на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця визначені статтями 40, 41 КЗпП України (п. 4 ст. 36 кодексу).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний розірвані роботодавцем у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
Враховуючи наведені законодавчі положення, колегія суддів виходить з того, що підставою для звільнення працівника за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є попередньо встановлені факти систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також застосування заходів дисциплінарного стягнення.
Отже, для оцінки законності та правомірності звільнення позивача з посади, суд, у першу чергу має надати правову оцінку наказу відповідача від 09 січня 2023 року про оголошення догани ОСОБА_1 , який власне і був підставою для оскаржуваного наказу про її звільнення.
Як роз'яснено у п.п. 22, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов'язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов'язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року в справі № 554/9493/17.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що за змістом наказу №12 від 09 січня 2023 року, 09 грудня 2023 року ОСОБА_1 було допущено порушення положень Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги при аномальних маткових кровотечах, порушено осадові обов'язки, передбачені Посадовою інструкцією, а саме пунктів 1.6, 2.10, 2.15, 2.21, 2.23, що виразилося у неналежній організації на сучасному рівні надання спеціалізованої медичної допомоги пацієнтці терапевтичного відділення, не здійснення проведення, контролю якості лікувально-діагностичного процесу у відповідності з існуючими стандартами обсягів та якості, не перевірено і не вжито заходи до своєчасного і правильного заповнення підлеглими лікарями медичної документації та жодним чином не застосовано світовий досвід і передову практику організації роботи.
Так, в оскаржуваному наказі № 12 від 09 січня 2023 року про застосування дисциплінарного стягнення зазначено: «службовим розслідуванням установлено, що під час надання медичної допомоги пацієнтці ОСОБА_8 , 09.12.2022 року, завідуючою (лікарем акушером-гінекологом) гінекологічного кабінету Консультативно-діагностичної поліклініки ОСОБА_1 були допущені порушення норм чинного законодавства України, зокрема положення Уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги при аномальних маткових кровотечах, що затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.04.2016 № 353. Крім того, завідуючою (лікарем-акушером-гінекологом) гінекологічного кабінету Консультативно-діагностичної поліклініки ОСОБА_1 , порушені посадові обов'язки, передбачені Посадовою інструкцією, а саме пунктів 1.6, 2.10, 2.15, 2.21, 2.23, що виразилося у неналежній організації на сучасному рівні надання спеціалізованої медичної допомоги пацієнтці терапевтичного відділення, не здійсненні проведення, контролю якості лікувально-діагностичного процесу у відповідності з існуючим стандартам обсягів та якості, не перевірено і не вжито заходів до своєчасного і правильного заповнення підлеглими лікарями медичної документації та жодним чином не застосовано світовий досвід і передову вітчизняну практику організації роботи».
Відповідно до п.1.6 Посадової інструкції завідувача гінекологічним кабінетом (далі Інструкція), «У своїй роботі завідувач гінекологічного кабінету керується чинним законодавством України про охорону здоров'я та іншими нормативно-правовими актами, що визначають діяльність закладів охорони здоров'я, офіційними документами по організації медичної допомоги населенню (накази, розпорядження, рекомендації вищих органів охорони здоров'я), наказами та розпорядженнями ректора, заступника генерального директора з консультативно-поліклінічної роботи університетської клініки Національного медичного університету імені О.0. Богомольця, чинною посадовою інструкцією, а також іншими нормативно-правовими документами з питань (у сфері) захисту персональних даних».
Згідно Інструкції, для виконання своїх функцій, завідувач гінекологічного кабінету консультативно-діагностичної поліклініки зобов'язаний:
п.2.10 - «застосовувати світовий досвід і передову вітчизняну практику організації роботи»;
п.2.15 - «перевіряти і вживати заходів до своєчасного і правильного заповнення підлеглими лікарями медичної документації»;
п.2.21 - «організовувати на сучасному рівні надання спеціалізованої медичної допомоги пацієнтам терапевтичного відділення, в тому числі швидку і невідкладну»;
п.2.23 - здійснювати проведення, контроль якості лікувально-діагностичного процесу у відповідності з існуючим стандартам обсягів та якості.
При цьому, розділом 4 Посадової інструкції передбачена відповідальність завідувача гінекологічного кабінету консультативно-діагностичної поліклініки за:
п.4.1 - неякісне ведення медичної документації у жіночій консультації гінекологічного кабінету;
п.4.2 - неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов?язків, помилкові дії чи бездіяльність, неприйняття рішень, що входять у сферу його компетенції;
п.4.3 - правопорушення, скоєні в процесі своєї діяльності - в межах, визначених чинним адміністративними, кримінальними та цивільним законодавством України;
п.4.4 - завдання матеріальної шкоди - в межах, визначених чинним цивільним законодавством та законодавством про працю України.
п.4.5 - завідувач гінекологічного кабінету не звільняється від відповідальності, якщо його дії, що тягнуть відповідальність, були здійснені особами, яким він делегував свої права.
п.4.6 - невиконання вимог інструкцій по охороні та безпечній праці, а також пожежної безпеки гінекологічного кабінету.
п.4.7 - завідувач несе відповідальність за нечітку, несвоєчасну та неякісну організацією діяльності підлеглого йому медичного персоналу,
п.4.8 - стан роботи та рівень медичного обслуговування в жіночій консультації гінекологічного кабінету.
Таким чином в наведеному вище наказі №12 від 09 січня 2023 року зазначено коли мало місце і в чому саме полягало порушення позивачем трудових обов'язків, обов'язків, що визначені відповідною посадовою інструкцією.
Отже суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не надано доказів, що вказували б на відсутність у відповідача правової підстави для винесення наказу № 12 від 09 січня 2023 року, а тому вказаний наказ є обґрунтований та скасуванню не підлягає.
Щодо наказу № 82 від 31 січня 2023 року про звільнення позивача з роботи.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що наказ про дисциплінарне стягнення позивача та його звільнення не можна вважати правомірним, оскільки відповідачем не доведено системність невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, що є обов'язковою умовою застосування пункту 3 статті 40 К3пП України.
При цьому, для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) допущення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов'язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше.
На момент винесення відповідачем оскаржуваного наказу № 82 від 31 січня 2023 року стосовно позивача існував лише один оскаржуваний наказ про притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, тобто обставини системності невиконання позивачем без поважних причин своїх обов'язків на момент винесення зазначеного оскаржуваного наказу № 82 від 31 січня 2023 року були відсутні.
Застосовуючи до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення на підставі п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідач, на момент видання наказу № 82 від 31 січня 2023 року повинен був мати в своєму розпорядженні докази порушення позивачем трудової дисципліни чи своїх посадових обов'язків, які були допущені після видання наказу № 12 від 09 січня 2023 року.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем не доведено допущення позивачем порушення трудової дисципліни чи не виконання або не належне виконання своїх трудових обов'язків, які б мали наслідком притягнення її до дисциплінарної відповідальності на підставі наказу № 82 від 31 січня 2023 року.
Під час розгляду справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, суду необхідно з'ясувати в чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення; чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України; чи додержано власником або уповноваженим ним органом передбачених статтями147-1, 148, 149 К3пП України правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень.
В свою чергу, оскаржуваний наказ про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності № 82 від 31 січня 2023 року не містить посилання на конкретне порушення трудової дисципліни позивачем, в ньому зазначені лише загальні фрази та абстрактні формулювання, що вказує на невідповідність наказу про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності трудовому законодавству.
Також, як вірно зазначив суд першої інстанції, в оскаржуваному наказі від 31 січня 2023 року № 82 (який зазначений, як підстава для звільнення позивача) містяться посилання на обставини неналежного виконання своїх посадових обов'язків позивачем, які мали місце 06 грудня 2022 року, а саме - не повідомлення позивачем свого безпосереднього керівника про факт відсутності підлеглого лікаря на роботі та його заміну.
Разом з тим, вказані обставини не можуть бути підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за систематичні порушення трудової дисципліни (викладені у наказі 31.01.2023 №82), оскільки вони не були зазначені в попередньому оскаржуваному наказі № 12 від 09 січня 2023 року про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, тобто позивач вже поніс відповідальність за зазначене.
Отже, невизначеність в наказі № 82 від 31 січня 2023 року, а також в документах, на які є посилання в цих наказах щодо дат, місць та конкретних фактів порушення трудової дисципліни з боку позивача свідчать про не відповідність такого наказу нормам трудового законодавства, порушення прав працівника на можливість дати пояснення та свої заперечення щодо своїх дій або бездіяльності і як наслідок - є підставою для його скасування.
Притягаючи позивача до дисциплінарної відповідальності, роботодавець жодного разу не зажадав від позивача письмових пояснень.
За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 наказом № 82 від 31 січня 2023 року, яке було наслідком її звільнення, є незаконним.
З врахуванням зазначеного колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав до скасування наказу ректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за №282/л від 31 січня 2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 », який фактично є повторенням наказу № 82 від 31 січня 2023 року, відповідно до якого позивача вже було звільнено, що чинним трудовим законодавством взагалі не передбачено.
Задоволення позовних вимог в частині скасування наказу про звільнення, свідчить про необхідність поновлення позивача на відповідній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Отже, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
В даному випадку, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 та Національного медичного університету імені О.О. Богомольця залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 28 лютого 2025 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.