Апеляційне провадження № 22-ц/824/1210/2025
Справа № 369/14698/23
Іменем України
26 лютого 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Верланова С.М., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Паньковою Світланою Михайлівною , на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області в складі судді Фінагеєвої І.О., постановлену в м. Київ 02 травня 2024 року про закриття провадження за позовом ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування заходів примусового виконання рішень,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
У вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив зняти арешт з нерухомого майна, а саме належної йому квартири за адресою АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови про арешт майна боржника, 1112/3, від 14 грудня 2009 року, Відділ державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції, зареєстрований 14 грудня 2009 року 11:43:03 за № 9343152 реєстратором Київська обласна філія ДП «Інформаційний центр».
Позов мотивував тим, що йому стало відомо, що на квартиру, співвласником якої він є, за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт. Підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника, 1112/3, 14 грудня 2009 року, ВДВС Києво-Святошинського РУЮ. Реєстраційний номер обтяження 9343152. Зареєстровано 14 грудня 2009 року, 11:43:03 за № 9343152 реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр».
05 липня 2023 року він звернувся до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області з метою з'ясування обставин накладення арешту, на що йому було повідомлено, що з відомостей запису № 9343152 Єдиного реєстру заборон неможливо встановити номер виконавчого провадження, при здійсненні якого державним виконавцем було накладено арешт.
Оскільки ОСОБА_1 не має заборгованостей перед третіми особами та відкритих виконавчих проваджень щодо стягнення боргу, адвокат Панькова С.М. звернулася з заявою про скасування арешту нерухомого майна.
У результаті розгляду вище вказаної заяви надано відповідь від 25 серпня 2023 року за вих. НОМЕР_4, повідомлено, що згідно даних АСВП на виконанні у Відділі перебували виконавчі провадження НОМЕР_1 (виконавчий лист №2-3259 від 11 грудня 2008 року, виданий Києво-Святошинським районним судом), НОМЕР_2 (виконавчий лист 2-3259 від 11 грудня 2007 року, виданий Києво-Святошинським районний судом), НОМЕР_3 (виконавчий лист №2-3259 від 11 грудня 2007 року, виданий Києво-Святошинським районним судом). Згідно даних ВП - спецрозділу вказані виконавчі провадження стосувалися заборгованості ОСОБА_1 за комунальні послуги перед КП «УМГ»
На підтвердження погашення заборгованостей та відсутності боргу позивачем надано довідку від 21 липня 2023 року.
Станом на 23 серпня 2023 року матеріали виконавчих проваджень знищені за закінченням строку зберігання завершених виконавчих проваджень. Таким чином, він не може реалізувати своє право на вільне здійснення користування та розпорядження своїм майном, оскільки на майно накладений арешт, який не можливо зняти в позасудовому порядку, так як на даний час виконавче провадження, в межах якого накладено арешти, вже завершено та знищено, що порушує його законні права та інтереси як власника майна, в тому числі і стосовно права вільного розпорядження належним йому майном.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 травня 2024 року закрито провадження в справі.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника Панькової С.М. , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених в ухвалі, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 травня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно наводив обставини справи, викладені в позовній заяві.
Зазначав, що згідно відповіді на подане ним звернення до Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області, неможливо встановити номер виконавчого провадження, при здійсненні якого державним виконавцем було накладено арешт, а тому позивач не може звернутися зі скаргою щодо оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Звертав увагу, що згідно відомостей запису № 9343152, в якому вказано про обтяження нерухомого майна, неможливо встановити номер виконавчого провадження, при здійсненні якого державним виконавцем було накладено арешт, та відповідно з цих підстав державний виконавець не має можливості зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 .
Вказував, що для звернення зі скаргою щодо протиправних дій державного виконавця необхідно вказати номер виконавчого провадження та підстави протиправності дій при здійсненні конкретного виконавчого провадження, але як повідомили позивачу, вказана інформація відсутня.
Наводив зміст ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожної особи мирно володіти своїм майном; ст. 182, 316, 319, 321, 391 ЦК України, які визначають непорушність права власності та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Посилаючись на ч. 2 ст. ЦПК України, зазначав, що в даному випадку підлягають захисту права та інтереси позивача як власника майна, на яке накладено арешт, шляхом зняття арешту з нерухомого майна.
Наводив зміст ст. 3, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Положення про Єдиний державний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 09 червня 1999 року № 31/5, п. 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, ст. 37, 39, 59 Закону України «Про виконавче провадження», зазначав, що оскільки на час звернення з заявою до суду за наявності арешту (обтяження), накладеного на майно позивача, порушується його право власності, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, підстав для продовження обтяження на майно не вбачається, тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття заборони відчуження об'єктів нерухомого майна.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_1 про скасування заходів примусового виконання рішень, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчих провадженнях, в рамках яких було накладено арешт на його майно, а тому, він не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 15 лютого 2006 року, виданого від 15 лютого 2006 року згідно з розпорядженням (наказом) №2, Виконкомом Вишневої міської ради посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 дійсно належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 в рівних долях (запис у реєстровій книзі №150/56) (а. с. 10).
Вказане підтверджується також витягом №10131272 від 18 березня 2006 року про реєстрацію права власності на нерухоме майно, власники - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_4 , форма власності - приватна спільна часткова, частка - (а. с. 11).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 342252559 від 10 серпня 2023 року, на квартиру, співвласником якої є ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт. Підстава обтяження - постанова про арешт майна боржника, 1112/3, 14 грудня 2009 року, ВДВС Києво-Святошинського РУЮ. Реєстраційний номер обтяження 9343152. Зареєстровано 14 грудня 2009 року, 11:43:03 за № 9343152 реєстратором: Київська обласна філія державного підприємства «Інформаційний центр» (а. с. 12 - 13).
В автоматизованій системі виконавчого провадження «ВП - спецрозділ» містяться відомості про виконавчі провадження:
виконавче провадження НОМЕР_4 щодо виконання виконавчого листа від 11 грудня 2007 року №2-3259, виданого Києво-Святошинським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Управління міським господарством» боргу в сумі 1204,03 грн. перебувало на виконанні Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області. Виконавче провадження завершено, а виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника);
виконавче провадження НОМЕР_3 щодо виконання виконавчого листа від 11 грудня 2007 року №2-3259, виданого Києво-Святошинським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «УМГ» боргу в сумі 1204,03 грн. перебувало на виконанні Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області. Виконавче провадження завершено, а виконавчий лист повернуто стягувачу;
виконавче провадження НОМЕР_2 щодо виконання виконавчого листа від 11 грудня 2007 року №2-3259, виданого Києво-Святошинським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави витрат в сумі 30 грн. перебувало на виконанні Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області. Виконавче провадження завершено, а виконавчий лист повернуто до суду;
виконавче провадження НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа від 11 грудня 2008 року №2-3259, виданого Києво-Святошинським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу в сумі 30 грн. перебувало на виконанні Києво-Святошинського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області. Виконавче провадження завершено, а виконавчий лист повернуто до суду (а. с. 14 - 17).
Згідно відповіді Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 25497 на заяву ОСОБА_1 від 05 липня 2023 року, заявнику роз'яснено положення ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» та повідомлено, що з відомостей запису № 9343152 Єдиного реєстру заборон неможливо встановити номер виконавчого провадження, при здійсненні якого державним виконавцем було накладено арешт (а. с. 19).
Згідно відповіді Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25 серпня 2023 року за вих. НОМЕР_4 на заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Панькової С.М. від 10 серпня 2023 року №10/08, встановлено, що згідно даних АСВП на виконанні у Відділі перебували виконавчі провадження НОМЕР_1 (виконавчий лист №2-3259 від 11 грудня 2008 року виданий Києво-Святошинським районним судом), НОМЕР_2 (виконавчий лист 2-3259 від 11 грудня 2007 року виданий Києво-Святошинським районним судом), НОМЕР_3 (виконавчий лист №2-3259 від 11 грудня 2007 року виданий Києво-Святошинським районним судом). Станом на 23 серпня 2023 року матеріали виконавчих проваджень знищені за закінченням строку зберігання завершених виконавчих проваджень згідно Наказу Міністерства юстиції України №1829/5 від 07 червня 2017 року про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями. Звернуто увагу, що з відомостей запису № 9343152 Єдиного реєстру заборон неможливо встановити номер виконавчого провадження, при здійсненні якого державним виконавцем було накладено арешт. Запропоновано для зняття арешту з нерухомого майна звернутися до суду (а. с. 21).
Згідно довідки № 58, виданої 21 липня 2023 року КП «Управління міського господарства», станом на 01 липня 2023 року у ОСОБА_1 заборгованості за управління багатоквартирним будинком, опалення, послуг з поводження з твердих побутових відходів, ХВП та ГВП немає (а. с. 18).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
У статті 447 розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) зроблено висновок, що «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України».
У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21) зазначено, що «у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивачка має бути відповідачем у справі. При цьому суд першої інстанції вірно послався на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, проте не звернув уваги на те, що у наведеній справі суди саме відмовили у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядали спір по суті».
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19 (провадження № 61-10369св20) та від 20 жовтня 2021 року у справі № 236/789/21 (провадження № 61-11689св21) вказано, що «в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно ОСОБА_1, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21) та у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), підстави відступити від зазначених висновків судом не встановлено».
Аналогічної правової позиції Верховний Суд дотримується і на даний час, зокрема, в постанові від 14 травня 2024 року в справі № 711/8256/21 (провадження № 61-7900св23), що вказує на сталість правової позиції касаційного суду з цього питання.
В постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року в справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20) касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, оскільки законом передбачений інший спосіб судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, а не в позовному провадженні.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчих провадженнях, в рамках яких було накладено арешт на його майно, а тому не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
За таких обставин висновки суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є обґрунтованими, оскільки позивачем не спростовано належними доказами, що арешт накладено на майно заявника, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі і така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні.
Такі висновки узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, оскільки позовна заява на предмет судового контролю за діями/бездіяльністю державного виконавця при виконанні судового рішення в іншій цивільній справі не підлягає розгляду в порядку позовного провадження, і чинне законодавство передбачає іншу форму звернення та порядок вирішення.
Доводи апеляційної скарги щодо неможливості звернення до суду за правилами розділу VІІ ЦПК України за відсутності інформації про те, в якому саме виконавчому провадженні було накладено арешт, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом, оскільки сама по собі відсутність у позивача зазначеної інформації не є підставою для зміни способу судового захисту, передбаченого для боржника у виконавчому провадженні.
Апеляційний суд звертає увагу, що положеннями ст. 447 ЦПК України не вимагається у скарзі на рішення, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби посилання на номер виконавчого провадження або будь-які інші його реквізити.
Крім того, з системного аналізу наявних в матеріалах справи ВП-спецрозділів Автоматизованої системи судового провадження щодо виконавчих проваджень № НОМЕР_4, № НОМЕР_3, НОМЕР_2, НОМЕР_1 та з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 342252559 від 10 серпня 2023 року можна дійти логічного висновку, що оскільки арешт на майно позивача накладено на підставі постанови державного виконавця від 14 грудня 2009 року, такий арешт об'єктивно неможливо було накласти у виконавчих провадженнях № НОМЕР_2, НОМЕР_1, оскільки вони завершені 20 червня 2008 року та 14 травня 2009 року, тобто до накладення арешту; такий арешт неможливо було накласти у виконавчому провадженні № НОМЕР_4, оскільки виконавчий лист надійшов до державного виконавця 26 серпня 2011 року, тобто після накладення арешту.
Таким чином, методом виключення можна встановити, що арешт було накладено саме у виконавчому провадженні № НОМЕР_3.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на норми матеріального права, без зазначення, яким чином, на думку ОСОБА_1 , судом першої інстанції було їх неправильно застосовано, не становить підставу для скасування правильної ухвали суду першої інстанції та відхиляється апеляційним судом як необґрунтоване.
Аргументи ОСОБА_1 , що в даному випадку підлягають захисту права та інтереси позивача як власника майна, на яке накладено арешт, шляхом зняття арешту з нерухомого майна, і що наявністю арешту (обтяження), накладеного на майно позивача, порушується його право власності, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про закриття провадження в справі, позаяк він не позбавлений можливості скористатися належним способом судового захисту - оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Відтак, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків, викладених в ухвалі, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування правильної ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Паньковою Світланою Михайлівною залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 28 лютого 2025 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Верланов С.М.
Яворський М.А.