справа №757/22502/21 Головуючий у І інстанції - Підпалий В.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/2371/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
18 лютого 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рогач В.В., ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, застосування до правочинів наслідків нікчемності, скасування рішення про державну реєстрацію, -
установив:
ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ПН КМНО Рогач В.В., ОСОБА_3 , ПН КМНО Бригіда В.О. про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, застосування до правочинів наслідків нікчемності, скасування рішення про державну реєстрацію, мотивуючи свої вимоги тим, що він на праві власності володів квартирою за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2017 року, посвідчений ПН КМНО Шупеня О.М.
10 жовтня 2019 року рішенням Київського апеляційного суду за клопотанням прокурора м. Києва було накладено обтяження у вигляді арешту на квартиру ОСОБА_2
06 серпня 2020 року вказане обтяження було незаконно припинено державним реєстратором Бахмутської РДА Донецької обл. Чинник Ю.І., рішення №53496392 від 06 серпня 2020 року, підстава - ухвала Києво-Святошинського суду по справі №759/9061/16.
При цьому, вказана справа не мала відношення ні до нього, ні до квартири.
Цього ж дня, 06 серпня 2020 року ПН КМНО Бригіда В.О. посвідчив договір купівлі-продажу №236 квартири ОСОБА_2 та вчинив реєстраційну дію та зареєстрував речові права на квартиру на нового власника ОСОБА_3 .
При цьому, позивач, як власник квартири жодним чином не приймав участі в укладенні цього договору та не підписував жодних доручень іншій особі на вчинення правочину з продажу його квартири, гроші не отримував.
Тобто договір купівлі-продажу був вчинений поза волею позивача.
18 серпня 2020 року ПН КМНО Рогач В.В. посвідчив договір купівлі - продажу квартири та зареєстрував квартиру на нового власника ОСОБА_1 .
Реєстраційні дії були оскаржені до Міністерства юстиції України, за результатами якої 17 грудня 2020 року колегією МЮ України рішення №534963292 від 06 серпня 2020 року державного реєстратора Бахмутської РДА Донецької області Чинник Ю.І. було скасовано.
Таким чином, як зазначає позивач, його квартира вибула з його власності у незаконний спосіб.
Відповідач не являється добросовісним набувачем в розумінні ст. 330 ЦК України.
За таких обставин, позивач був змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Просив суд, застосувати до правочинів договору купівлі-продажу квартири №236 від 06 серпня 2020 року, посвідченого ПН КМНО Бригіда В.О. (№ запису про право власності 37659278), набувач ОСОБА_3 , договору купівлі-продажу квартири №1913 від 18 серпня 2020 року, посвідчений ПН КМНО Рогач В.В. (№ запису про право власності 37811907), набувач ОСОБА_1 , наслідки нікчемності правочинів; витребувати з чужого незаконного володіння (з володіння ОСОБА_1 майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення про державні реєстраційні дії від 06 серпня 2020 року, індексний номер рішення: 53662893 прийняте реєстратором - ПН КМНО Бригіда В.О.; 18 серпня 2020 року, індексний номер рішення: 53662893 прийняте державним реєстратором - ПН КМНО Рогач В.В.; визнати за собою право власності на спірну квартиру (в подальшому позивач просив суд залишити дану вимогу без розгляду).
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2024 року, вказаний позов задоволено.
Визнано нікчемним договір купівлі-продажу квартири №236 від 06 серпня 2020 року посвідченого ПН КМНО Бригідою В.О. (№ запису про право власності 37659278). Набувач - ОСОБА_3 .
Визнано нікчемним договір купівлі-продажу квартири №1913 від 18 серпня 2020 року посвідченого ПН КМНО Рогач В.В. (№ запису про право власності 37811907). Набувач - ОСОБА_1 .
Витребувано з чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 .
Скасовано рішення про державну реєстрацію від 06 серпня 2020 року, індексний номер рішення: 53497591, прийняте державним реєстратором - ПН КМНО Бригідою В.О.
Скасовано рішення про державну реєстрацію від 18 серпня 2020 року, індексний номер рішення: 53662893, прийняте державним реєстратором - ПН КМНО Рогачем В.В.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що 18 серпня 2020 року вона на підставі договору купівлі-продажу квартири з ОСОБА_3 , нотаріально посвідченого ПН КМНО Рогачем В.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1913, придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Мета придбання офісу в Печерському районі м. Києва - розміщення офісу адвокатського бюро відповідача.
Наприкінці липня 2021 року їй стало відомо про те, що ОСОБА_2 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на дії, проведені державним реєстратором.
На підставі рішення Міністерства юстиції України встановлено відсутність незаконності прийнятих рішень приватними нотаріусами Київського міського нотаріального округу.
Ухвалою Київського апеляційного суду у справі №11сс/824/4640/2019 від 10 вересня 2019 року було накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1273810580000), яка згідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта належить ОСОБА_2
23 травня 2017 року слідчим відділом Печерського УП ГУНП у м. Києві було відкрито кримінальне провадження №12017100060002326 від 23 травня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 190 КК України.
Згідно з ухвалою Київського апеляційного суду, на підставі якого накладено арешт на майно, після шахрайського заволодіння з використанням вказаного підробного документу квартирою АДРЕСА_2 , квартира була відчужена на користь ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за №346 ПН КМНО Шупеня О.М.
Згідно інформації Комунального підприємства Київської міської ради Київського міського бюро технічної інвентаризації від 22 вересня 2017 року згідно реєстрових книг КМ БТІ кв. АДРЕСА_2 належить на праві власності та зареєстрована за померлою ОСОБА_4 .
Отже, ОСОБА_2 є неналежним позивачем у справі, та взагалі не мав право звертатися до Печерського районного суду м. Києва.
Зазначає, що спірна квартира належить їй на праві власності як добросовісному набувачу.
На момент укладення нею договору купівлі-продажу квартири, жодних заборон щодо розпорядженням продавцем - ОСОБА_3 об'єктом нерухомості не було, арешти на нерухоме майно також були відсутні.
Натомість, Міністерством юстиції України була розглянута скарга ОСОБА_2 на рішення, прийняте ПН КМНО Бригідою В.О. від 06 серпня 2020 року №53497591 та рішення, прийняте ПН КМНО Рогачем В.В. від 18 серпня 2020 року №53662893.
За наслідками розгляду скарги відмовлено у скасуванні рішень, прийнятих нотаріусами, що підтверджується висновком колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації від 06 жовтня 2020 року та наказом Мінюсту №4349/5 від 17 грудня 2020 року.
15 червня 2022 року Київським апеляційним судом була винесена постанова у справі №374/160/20, на підставі якого апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ржищівського міського суду Київської області від 27 серпня 2020 року задоволено, рішення Ржищівського міського суду Київської області, на підставі якого визнано дійсним договір застави нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано.
Отже, суд, задовольняючи позов ОСОБА_2 фактично вчинив дії, спрямовані на протиправне заволодіння об'єктом нерухомості, що належить ОСОБА_1 .
Жодних правових підстав, визначених ЦК України в частині витребування майна з володіння відповідача, не визначено ані позовом, ані додатками до нього.
Просила скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2024 року та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 є неналежним позивачем у справі і він не мав права звертатися до суду із даним позовом.
Крім цього, ОСОБА_5 вважає, що розгляд справи по суті є неможливим у зв'язку з наявністю кримінального провадження відносно позивача.
З даного приводу позивач зазначив, що 20 червня 2017 року було проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №346, посвідченого 20 червня 2017 року ПН КМНО Шупенею О.М. (запис про право власності №21002639 від 20 червня 2017 року).
Станом на дату подання даного відзиву на апеляційну скаргу вищевказаний запис про право власності не скасований, не виключений та все що знаходиться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тоді як вищевказаний договір купівлі-продажу - не визнаний недійсним судом, а відтак, в силу презумпції правомірності правочину, він створює передбачені ним правові наслідки, і сам лише факт його оспорювання відповідачем не змінює цих обставин.
При цьому, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.
06 серпня 2020 року право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру припинено у зв'язку із внесенням запису про перехід права власності на спірну квартиру до ОСОБА_3 (запис про право власності №37659278 від 06 серпня 2020 року), який в подальшому через 12 днів відчужив її на користь ОСОБА_1 , у власності якої спірна квартира перебуває на даний час.
Отже, ОСОБА_2 , як неволодіючий власник спірної квартири, яка вибула з його власності не з його волі, є належним позивачем за позовом про її витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , яка є її останнім набувачем, а доводи останньої про протилежне, які засновані на незаконному звинуваченні позивача у шахрайських діях, не спростовують гарантованого Конституцією України та ЦК України права позивача на захист його порушеного права власності.
З наданої ОСОБА_1 копії ухвали Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року у справі №11сс/824/4640/2019 вбачається, що досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12017100060002326 встановлено, що окремі особи шахрайським шляхом з використанням відробленого документу заволоділи квартирою АДРЕСА_2 . Жодного згадування ОСОБА_2 вказана ухвала не містить.
За доводами самої ОСОБА_1 , таким підробленим документом є не договір, за яким спірну квартиру набув ОСОБА_2 , а договір, за яким її набув попередній власник, відповідно до такого договору позивач взагалі не має відношення.
При цьому, у Єдиному державному реєстрі судових рішень на дату складання відзиву відсутній вирок за кримінальним провадженням №12017100060002326, зокрема, відносно ОСОБА_2 .
Більше того, згідно відомостей веб-сайту Судова влада України ОСОБА_2 не лише не є обвинуваченим у жодному кримінальному провадженні, він взагалі не є стороною жодної справи, яка розглядається в порядку кримінального судочинства.
Звертає увагу й на те, що як первісна позовна заява, так і позовна заява з урахуванням заяви про зміну підстав позову містить передбачені ЦК України правові підстави позову, а доводи відповідача про протилежне є абсурдними.
Просив, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2024 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 червня 2017 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений ПН КМНО Шупенею О.М., зареєстровано в реєстрі за №346.
10 жовтня 2019 року на підставі ухвали Київського апеляційного суду у справі №11сс/824/4640/2019 було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , обтяжувачем є Прокуратура м. Києва.
06 серпня 2020 року державним реєстратором Чинник Ю.І. проведено державну реєстрацію припинення обтяження (арешту) на квартиру, власником якої був ОСОБА_2 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 06 серпня 2020 року, посвідченого ПН КМНО, зареєстрованого в реєстрі за №236, ОСОБА_2 продає квартиру АДРЕСА_2 , ОСОБА_3
18 серпня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, посвідчений ПН КМНО Рогач В.В.
В подальшому позивач звернувся до Міністерства юстиції України із скаргою від 27 вересня 2020 року на рішення від 06 серпня 2020 року №53496392, прийняте державним реєстратором Бахмутської РДА Донецької області Чинник Ю.І., яким проведено державну реєстрацію припинення обтяження (арешту) на квартиру, власником якої був скаржник, від 06 серпня 2020 року №53497591, прийняте ПН КМНО Бригідою В.О. від 18 серпня 2020 року №53662893, прийняте ПН КМНО Рогачем В.В. щодо квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 06 жовтня 2020 року, рекомендовано скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Скасувати рішення від 06 серпня 2020 року №53496392, прийняте державним реєстратором Чинник Ю.І., анулювати доступ державному реєстратору Чинник Ю.І. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
17 грудня 2020 року Міністерством юстиції України видано наказ №4349/5 про задоволення скарги.
За таких обставин, позивач звернувся до суду із позовом, в якому зазначав, що ним не було підписано договору на відчуження квартири на користь ОСОБА_3 , відчуження відбулося поза його волею, а відтак вважав всі подальші правочини нікчемними, просив скасувати рішення про державні реєстрації, витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Для підтвердження обставини, що у позивача було відсутнє волевиявлення на відчуження майна, зокрема, у зв'язку не підписанням договору купівлі-продажу щодо його відчуження, представник позивача, адвокат Таран О.В. 03 травня 2023 року звернувся до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України щодо призначення судово-почеркознавчої експертизи у цивільній справі №757/22502/21-ц.
На вирішення даної експертизи були поставлені питання:
1. «Чи виконано рукописний запис « ОСОБА_2 » в договорі купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року, який посвідчений ПН КМНО Бригідою В.О. та зареєстрований в реєстрі за №236 (НОІ 328633-328634), розміщений в графі «Продавець», ОСОБА_2 , чи іншою особою?
2. Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 в договорі купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року, який посвідчений ПН КМНО Бригідою В.О. та зареєстрований в реєстрі за №236 (НОІ 328633-328634), розміщений в графі «Продавець», ліворуч від рукописного запису « ОСОБА_2 », самим ОСОБА_2 чи іншою особою?».
Відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №23-2290 про проведення судово-почеркознавчої експертизи від 03 липня 2023 року, рукописний запис « ОСОБА_2 » у наданому на експертизу документі - договорі купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року, який посвідчений ПН КМНО Бригідою В.О. та зареєстрований в реєстрі за №236 (НОІ 328633-328634), розміщений в графі «Продавець», виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_2 у наданому на експертизу документі - договорі купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2020 року, який посвідчений ПН КМНО Бригідою В.О. та зареєстрований в реєстрі за №236 (НОІ 328633-328634), розміщений в графі «Продавець», ліворуч від рукописного запису « ОСОБА_2 », виконаний не самим ОСОБА_2 , а іншою особою.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову та визнаючи нікчемними договір купівлі-продажу квартири №236 від 06 серпня 2020 року та договір купівлі-продажу квартири №1913 від 18 серпня 2020 року, суд першої інстанції виходив з того, що під час укладання договору купівлі-продажу квартири №236 від 06 серпня 2020 року, посвідчений ПН КМНО Бригідою В.О., де набувачем є ОСОБА_3 , було відсутнє волевиявлення ОСОБА_2 на відчуження квартири АДРЕСА_2 , всупереч вимогам законодавства, тоді як договір купівлі-продажу квартири №1913 від 18 серпня 2020 року, посвідчений ПН КМНО Рогач В.В., де набувачем є ОСОБА_1 , є похідним від вищезгаданого договору.
З такими висновками погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ст.ст. 219, 220, 224 ЦК України, тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ст.ст. 222, 223, 225 ЦК України, тощо).
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частина 2 ст. 215 ЦК України передбачає, що визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Проте це не означає, що особа не вправі подати позов про визнання недійсним правочину щодо якого встановлена нікчемність законом, наприклад, якщо інша сторона такого правочину заперечує наявність підстави нікчемності правочину.
Дане твердження кореспондується з положеннями п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06 листопада 2009 року, відповідно до якого вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.
Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що як на підставу заявленого позову, позивач посилався на те, що договір купівлі-продажу квартири №236 від 06 серпня 2020 року, посвідчений ПН КМНО Бригідою В.О., де набувачем є ОСОБА_3 , договір купівлі-продажу квартири №1913 від 18 серпня 2020 року, посвідчений ПН КМНО Рогач В.В., де набувачем є ОСОБА_1 , є нікчемними через їх невідповідність вимогам закону, оскільки при укладенні даного правочину було відсутнє волевиявлення сторін (ч.3 ст.203 ЦК України), а саме позивача як власника об'єкту (предмета) купівлі-продажу, що підтверджується висновком експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Сакалюк Р.В. від 03 липня 2023 року, яким було проведено судово-почеркознавчу експертизу, та встановлено факт підписання договору відчуження квартири не ОСОБА_2 , а іншою особою.
Згідно ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 110 ЦПК України).
Наявний у матеріалах справи висновок експерта №23-2290 від 03 липня 2023 року Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, підготовлений на замовлення представника позивача, адвоката Таран О.В., містить інформацію щодо предмета доказування у цій цивільній справі - вчинення підпису ОСОБА_2 на спірному договорі купівлі-продажу земельної ділянки від 06 серпня 2020 року.
Вказаний висновок підготовлений особою, яка є атестованим судовим експертом, отримала кваліфікацію експерта з правом проведення експертиз за експертною спеціальністю 1.1. «Дослідження почерку і підписів», з правом проведення судових експертиз.
Судовий експерт ОСОБА_7 була попереджена про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків за статтями 384, 385 КК України.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання висновку експерта №23-2290 від 03 липня 2023 року як належного та допустимого доказу у цій справі, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Задовольняючи позовні вимоги щодо витребування спірного майна із чужого володіння ОСОБА_1 суд першої інстанції керувався тим, що власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_2 і воно вибуло з його володіння не з його волі, що обмежує і порушує права позивача, як власника нерухомого майна.
З такими висновками колегія суддів апеляційного суду також погоджується, з огляду на таке.
У Главі 29 ЦК України передбачені цивільно-правові способи захисту права власності.
Зокрема, норми статей 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.
Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частиною 1 ст. 388 ЦК України встановлено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з незаконного володіння.
Аналогічне роз'яснення міститься у п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Зокрема, норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.
Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) зазначено, що: «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.
У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Скасовуючи рішення про державну реєстрацію від 06 серпня 2020 року, індексний номер рішення: 53497591, прийняте державним реєстратором - ПН КМНО Бригідою В.О. та рішення про державну реєстрацію від 18 серпня 2020 року, індексний номер рішення: 53662893, прийняте державним реєстратором - ПН КМНО Рогачем В.В., суд першої інстанції виходив з того, що припинення права власності відповідача та перехід такого права до позивача на нерухоме майно у зв'язку із визнанням договорів купівлі-продажу квартири нікчемними, проводиться шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нотаріусом.
З даним висновком колегія суддів також погоджується.
Правовідносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952 від 01 липня 2004 року.
Як вбачається із ч. 2 ст. 2, п. 7 ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і проводиться така реєстрація, у тому числі, на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 26 названого Закону, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
У відповідності до приписів п.п. 1 та 9 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації та рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано стороною відповідача до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
З урахуванням вищевикладеного, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд, апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 03 березня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба