справа №361/1102/21 Головуючий у І інстанції - Дутчак І.М.
апеляційне провадження №22-ц/824/4232/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
18 лютого 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2024 року та на додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання майна особистою приватною власністю і зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, -
установив:
У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання майна особистою приватною власністю.
Свої вимоги мотивувала тим, що 07 серпня 2002 року вона і ОСОБА_1 уклали шлюб.
Від шлюбу вони мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Із 2014 року у неї із ОСОБА_1 з'явився роздільний бюджет, вона із дітьми жили на її заробітну плату, а ОСОБА_1 - на свою, із часом сторони повністю втратили взаєморозуміння.
У січні 2017 року шлюбні відносини між ними як подружжям остаточно припинилися.
12 жовтня 2020 року за її позовом рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області шлюб між ними розірвано.
12 листопада 2020 року дане рішення суду набрало законної сили.
У період перебування у шлюбі вона та ОСОБА_1 придбали житловий будинок, загальною площею 67,1 кв.м., із господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,1544 га, кадастровий номер 3221281601:01:041:0012, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на це нерухоме майно зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 .
Посилалася на те, що оскільки вказане нерухоме майно набуто сторонами за час шлюбу, тому це майно є спільним сумісним майном подружжя та належить кожній із сторін у рівних частках, тобто по частки кожному.
Також вказувала на те, що 20 липня 2017 року ще у період перебування сторін у шлюбі, за належні їй особисто грошові кошти, отримані нею від продажу житлового будинку та земельної ділянки, отриманих нею у спадок після смерті матері, вона придбала автомобіль марки «Volkswagen», модель «Polo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за нею.
Оскільки, починаючи із січня 2017 року вона та ОСОБА_1 припинили шлюбні відносини, що встановлено рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2020 року у справі №361/4236/20 про розірвання шлюбу між сторонами та даний автомобіль придбаний нею у шлюбі, який фактично припинився та існував лише формально, позивач вважає, що цей автомобіль є її особистою власністю.
Просила суд, визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житловий будинок, загальною площею 67,1 кв.м., із господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,1544 га, кадастровий номер 3221281601:01:041:0012, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; у порядку поділу майна подружжя визнати за нею і ОСОБА_1 право власності за кожним на частку житлового будинку та земельної ділянки; визнати її (позивача) особистою власністю автомобіль марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .
У травні 2021 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Зустрічний позов обґрунтовував тим, що 07 серпня 2002 року сторони уклали шлюб, за час перебування у шлюбі із ОСОБА_2 ними спільно придбано майно, у тому числі й автомобіль марки «Volkswagen», модель «Polo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 .
Посилався на те, що ОСОБА_2 одноосібно користується цим спірним автомобілем, ключі та свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу перебувають у позивача.
Вважаючи цей автомобіль особистою власністю, ОСОБА_2 перешкоджає йому у користуванні цим майном.
Враховуючи наведене, він (відповідач) вважає за доцільне провести поділ цього майна, а оскільки даний автомобіль є цінною та неподільною річчю, просив суд стягнути на його користь грошову компенсацію вартості належної йому частки цього автомобіля в розмірі 142456 грн. 50 коп.
На підтвердження вартості автомобіля марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідач ОСОБА_1 подав до суду звіт про оцінку майна, який здійснений суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5 , відповідно до якого вартість вказаного спірного автомобіля становить 284913 грн.
Просив суд, у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнати за ним право власності на частку автомобіля марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , припинити його право власності на частку цього автомобіля та стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову компенсацію вартості належної йому частки вказаного автомобіля в розмірі 142456 грн.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2024 року, первісний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано житловий будинок, загальною площею 67,1 кв.м., із господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,1544 га, кадастровий номер 3221281601:01:041:0012, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 , право власності на частку житлового будинку, загальною площею 67,1 кв.м., із господарськими будівлями і спорудами та частку земельної ділянки площею 0,1544 га, кадастровий номер 3221281601:01:041:0012, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 , право власності на частку житлового будинку, загальною площею 67,1 кв.м., із господарськими будівлями і спорудами та частку земельної ділянки площею 0,1544 га, кадастровий номер 3221281601:01:041:0012, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано особистою власністю ОСОБА_2 , транспортний засіб - автомобіль марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , судовий збір у розмірі 10899,62 грн.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя відмовлено.
Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 45000 грн.
Не погодившись з основним та додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив їх в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги на основне рішення суду першої інстанції зазначив, що задовольняючи позов в оскаржуваному рішенні суд послався на однин єдиний доказ, який начебто встановлює факт припинення шлюбних відносин між сторонами із 2017 року, а саме на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2020 року.
Апелянт вважає, що вказане рішення про розірвання шлюбу не є преюдиційним для даної справи.
Так, предметом позову у справі №361/4236/20 було розірвання шлюбу.
Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що обставини дати припинення шлюбних відносин зазначено лише в описовій частині рішення суду як перепис тексту позовної заяви ОСОБА_2 .
У подальшому даний факт судом не досліджувався.
У мотивувальній чи резолютивній частинах рішення суду про розірвання шлюбу цій обставині не надано жодного правового висновку.
Крім цього, зазначив, що судом не було прийнято до уваги покази свідків.
Так, допитаний в судовому засіданні син сторін повідомив наступне:
- до 2018 року сторони ночували в одній кімнаті;
- в квітні 2017 року сторони з дітьми святкували день народження хрещеного відповідача;
- в 2018 році сторони разом з дітьми відпочивали в Кирилівці;
- в лютому 2018 року сторони разом з дітьми їздили в ресторан «Мафія»;
- в червні 2018 року сторони разом з дітьми їздили на базу відпочинку « Рожни »;
- в грудні 2018 року сторони разом з дітьми відвідали аквапарк в Броварах;
- позивач з дітьми переїхала від відповідача в 2021 році.
Свідок ОСОБА_6 повідомила наступне:
- до 2020 року сторони проживали разом;
- коли свідок приїжджала в гості до сторін у 2017 році автомобіль вже стояв на подвір'ї. Перебуваючи в гостях - свідок ночувала в кімнаті з дітьми, а сторони по справі в одній кімнаті;
- автомобіль купувався за спільні кошти подружжя;
- до кінця 2018 року відносини між сторонами були нормальні;
- відпочинок сторони проводили разом.
Свідок ОСОБА_7 повідомив наступне:
- в 2018 році сторони приїжджали в гості автомобілем;
- відпочивав разом зі сторонами в 2017 році на базі відпочинку в Рожнах;
- в 2018 році сторони проводили спільний відпочинок з дітьми в селі Грибовка Одеського району;
- до 2020 року сторони проживали разом;
- автомобіль купувався за спільні кошти сторін;
- сім'я сторін не викликала підозри нещасної сім'ї.
Отже, вважає, що відносини між позивачем та відповідачем не носили формального характеру.
Навіть якщо врахувати позицію суду, що шлюбні відносини були припинені в 2017 році, то на майно, набуте дружиною, чоловіком у період шлюбу, але за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя.
Тому, у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.
Звертає увагу на те, що позивачем не було спростовано належними та допустимими доказами презумпцію права спільної сумісної власності на автомобіль.
Крім цього, в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що автомобіль придбано на особисті кошти позивача.
Зазначає, що судом першої інстанції були проігноровані його доводи, що у позивача не було можливості придбати автомобіль за особисті кошти.
Як вбачається із договору купівлі-продажу автомобіля від 20 липня 2017 року, вартість автомобіля становила 324068 грн. Крім цього, на автомобіль було встановлено додаткове обладнання вартістю 39740,14 грн.
Як вбачається із договору купівлі-продажу спадкового майна позивача від 18 серпня 2016 року, продаж житлового будинку позивачем було здійснено за 35000 грн., продаж земельної ділянки, отриманої позивачем у спадок було здійснено за 46000 грн. Отже, загальна сума договору купівлі-продажу становить 81000 грн., яка не є навіть половиною вартості спірного автомобіля.
Звертає увагу і на те, що автомобіль був придбаний майже через рік після продажу будинку та земельної ділянки.
Просив скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2024 року, та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції зазначив, що суд першої інстанції розглянув справу без належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, причин неявки відповідача в судове засідання не з'ясував, а розглянув справу за його відсутності.
Щодо розміру стягнутих коштів на правову допомогу, зазначив, що справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.
Предмет спору у цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність процесуальних документів не є значними.
Обсяг поданих документів до суду не є об'ємним, а більшість документів підписана самим позивачем, і в більшості судових засідань приймала участь виключно позивач без супроводу адвоката.
Просив скасувати додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
На вказані апеляційні скарги ОСОБА_2 подала відзив, обґрунтовуючи його тим, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області у справі №361/4246/20 від 12 жовтня 2020 року розірвано шлюб між сторонами у справі.
Вказане рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 12 листопада 2020 року.
В тексті рішення зазначено про припинення шлюбних стосунків з 2017 року, з чим в повному об'ємі погодився апелянт.
Зазначає, що її мати ОСОБА_8 мала власну квартиру в м. Нікополь, Дніпропетровської області і оформила заповіт на цю квартиру на свою доньку, позивача по справі, і згодом продала за 3500 доларів США.
Зазначає, що через смерть матері було важко довести джерело походження коштів на покупку будинку у с. Гоголів Броварського району Київської області і тому позивач при подачі позовної заяви попросила суд поділити будинок та земельну ділянку під нього порівну.
Відповідач при цьому не надав жодного прийнятного доказу джерела походження коштів купівлі будинку та земельної ділянки, не надав доказів продовження ведення спільного господарства та шлюбних відносин після 2017 року, тому саме її права, як позивача порушено, а саме, вона отримала лише половину від будинку та земельної ділянки, хоча купила самостійно за власні кошти своєї матері та не має можливості спокійно користуватися та господарювати навіть на своїй законній половині через агресивну поведінку апелянта.
Також не може спокійно користуватися автомобілем, через погрози з боку апелянта пошкодити її власне рухоме майно.
Просила залишити без задоволення апеляційну скаргу на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2024 року і додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року, а вказані судові рішення залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 07 серпня 2002 року відповідач ОСОБА_1 та позивач ОСОБА_9 уклали шлюб, який зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №936.
Від шлюбу сторони мають двох дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
12 жовтня 2020 року рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області цей шлюб між сторонами розірваний.
Дане рішення суду набрало законної сили.
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом, вказуючи, що за період її перебування у шлюбі з ОСОБА_1 із 07 серпня 2002 року по січень 2017 року ними набуто у власність нерухоме майно: житловий будинок, загальною площею 67,1 кв.м., із господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,1544 га, кадастровий номер 3221281601:01:041:0012, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи в частині цих вимог, вказував на те, що він ніколи не порушував права ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно, позивач звернулася із цими вимогами за відсутності порушення її прав на це майно, тому вважає, що з цих підстав позов у цій частині вимог задоволенню не підлягає.
Будь-яких інших заперечень не заявляв.
Із матеріалів справи суд установив, що у період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 01 вересня 2003 року, посвідченого нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Попович Л.С., зареєстрованого в реєстрі за №2091, та державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №782955 за відповідачем ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на житловий будинок, загальною площею 67,1 кв.м., із господарськими будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,1544 га, кадастровий номер 3221281601:01:041:0012, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи факт набуття сторонами спірного нерухомого майна у період шлюбу, право позивача ОСОБА_2 на поділ спільного сумісного майна подружжя, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 у частині визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку із господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,1544 га, кадастровий номер 3221281601:01:041:0012, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання за позивачем права власності на частку цього майна подружжя (житлового будинку і земельної ділянки) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
З такими висновками погоджується і колегія суддів, з огляду на наступне.
За змістом ч. 2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
У ч. ч. 1, 6, 9, 10 ст. 7 СК України встановлено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Згідно із ч. 1 ст. 51 Конституції України, ч. 1 ст. 21, ч. 1 ст. 24 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.
Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
За змістом ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У ст. 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 69, ч. 1 ст. 70 СК України, ч. 2 ст. 372 ЦК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
У разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Пленум Верховного Суду України у п. п. 23, 24 постанови №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснив, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Отже, висновок суду першої інстанції про визнання житлового будинку, загальною площею 67,1 кв.м., із господарськими будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,1544 га, кадастровий номер 3221281601:01:041:0012, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та поділ вказаного майна, шляхом визнання за кожним по його частині є вірним.
Вирішуючи вимоги ОСОБА_2 у первісному позові про визнання автомобіля марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , її особистою власністю і вимоги ОСОБА_1 у зустрічному позові про визнання за ним права власності на частку цього автомобіля, припинення його права власності на цю частку автомобіля та стягнення із ОСОБА_2 грошової компенсації вартості частки вказаного спірного автомобіля в розмірі 142456 грн., суд керувався тим, що хоча спірний автомобіль марки «Volkswagen», модель «Polo», й придбаний позивачем ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі із відповідачем ОСОБА_1 , однак він придбаний нею у період коли шлюбні відносини між сторонами фактично уже були припиненні.
А враховуючи, що спірний автомобіль був придбаний позивачем ОСОБА_2 у період коли фактично шлюбні відносини між сторонами були припиненні, що саме по собі виключає придбання його за спільні кошти подружжя, суд дійшов висновку, що спірний автомобіль марки «Volkswagen», модель «Polo», є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_2 .
До зазначеного висновку, суд першої інстанції дійшов встановивши те, що 20 липня 2017 року між ТОВ «Автосоюз» і ОСОБА_2 укладено договір №924069, з приміткою попередній, купівлі-продажу автомобіля «Volkswagen», модель «Polo», вартістю 330125 грн. (п. 2.1 договору).
23 серпня 2017 року між ТОВ «Автосоюз» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до вказаного договору №924069, за умовами якої сторони дійшли взаємної згоди та прийняли рішення про припинення дії договору купівлі-продажу автомобіля №924069 від 20 липня 2017 року та передоплати в розмірі 33000 грн., яку покупець ОСОБА_2 сплатила відповідно до умов вказаного вище договору №924069, підлягає зарахуванню в рахунок передоплати відповідно до умов договору купівлі-продажу №924403 від 23 серпня 2017 року.
23 серпня 2017 року між ТОВ «Автосоюз» та ОСОБА_2 укладено договір №924403, за умовами якого позивач ОСОБА_2 зобов'язувалась прийняти та оплатити відповідно до умов цього договору вартість автомобіля «Volkswagen», модель «Polo», за ціною 324068 грн.
Із квитанцій від 20 липня, 25, 30, 31 серпня 2017 року, а також акта прийому-передачі від 31 серпня 2017 року вбачається, що ОСОБА_2 прийняла та оплатила вартість автомобіля марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 у розмірі 330125 грн. та збір у розмірі 10802 грн. 27 коп. за набуття нею права власності на даний автомобіль.
Із акта виконаних робіт технічного обслуговування №W11483/122069284 вбачається, що за замовленням ОСОБА_2 на автомобіль марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, було встановлено додаткове обладнання, вартість якого становить 39470 грн. 14 коп.
30 серпня 2017 року право власності на автомобіль марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , було зареєстровано за позивачем ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Із рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2020 року, ухваленого у справі №361/4236/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, видно, що ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом, у якому вона просила суд розірвати шлюб між нею та ОСОБА_1 , в обґрунтування позовних вимог, зокрема, зазначала, що сторони із 2017 року проживають окремо, подружніх стосунків не підтримують, спільного господарства вони не ведуть, тому вона вирішила розірвати цей шлюб, оскільки шлюб носить лише формальний характер.
У рішенні Броварського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2020 року у справі №361/4236/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу суд зазначив, що відповідач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, у якій просив суд розглянути справу за його відсутності, позов визнає в повному обсязі, проти задоволення позову він не заперечує.
Будь-яких відомостей про те, що відповідач ОСОБА_1 заперечував проти викладених позивачем ОСОБА_2 у позові про розірвання шлюбу тих обставин, що сторони із 2017 року проживають окремо, з цього часу не підтримують подружніх відносин та не ведуть спільного господарства, вказане рішення суду не містить.
Суд першої інстанції, у справі, яка переглядається вважав, що хоча обставину про припинення між сторонами у 2017 році шлюбних відносин, зазначену у рішенні суду від 12 жовтня 2020 року у справі №361/4236/20, неможливо віднести до обставин встановлених рішенням суду в іншій справі, які не підлягають доказуються при розгляді іншої справи в розумінні ч. 4 ст. 82 ЦПК України, однак відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи цю обставину при розгляді даної справи, не надав суду доказів того, що при розгляді справи №361/4236/20 про розірвання шлюбу проти даної обставини він заперечував, на підтвердження обставин щодо припинення між сторонами шлюбних відносин із 2019 чи 2020 року будь-яких доказів він не надав.
Суд вважав, що, подаючи до суду заяву про визнання позову про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 не міг не розуміти наслідків такого визнання ним позову, без зазначення у заяві про визнання позову будь-яких заперечень щодо часу фактичного припинення сторонами шлюбних відносин та їхнього окремого проживання.
Крім цього, у суді першої інстанції були допитані свідки.
Так, свідок ОСОБА_3 , син сторін, зазначив, що сторони є його батьками, із 2018 року мати і батько почали проживати в різних кімнатах житлового будинку АДРЕСА_1 , у 2021 році мати разом із ним та його сестрою ОСОБА_10 виїхали із вказаного будинку та проживають окремо від батька.
Обставини щодо придбання автомобіля йому невідомі.
Свідок ОСОБА_6 зазначила, що є матір'ю відповідача ОСОБА_1 , проживає вона у місті Сміла, останній раз приїздила в гості до сторін на день народження онуки ОСОБА_10 у грудні 2017 року .
До 2018 року у сторін були добрі сімейні відносини, а починаючи уже із 2018 року між сторонами почалися сварки, із серпня 2021 року сторони стали проживати окремо.
Спірний автомобіль придбаний за кошти відповідача та деякі кошти позивача.
Свідок ОСОБА_7 зазначив, що зі сторонами він знайомий із 1998 року, вони разом навчалися, відповідач ОСОБА_1 є хрещеним батьком його сина, повідомив, що він та його сім'я спілкувалися із сім'єю ОСОБА_11 , ходили в гості, влітку 2017 році разом сім'ями відпочивали, у 2017 році сім'я ОСОБА_11 була присутня на дні народження сина, приїжджали на власному автомобілі, при купівлі автомобіля ОСОБА_1 попросив його перегнати автомобіль, оскільки ОСОБА_12 не мав на той час водійських прав, зі слів відповідача автомобіль був придбаний за спільні кошти подружжя.
Обставини щодо припинення сторонами взаємовідносин як подружжя йому невідомо.
Надаючи оцінку показанням вказаних свідків, суд першої інстанції дійшов висновку, що хоча син сторін і пояснив, що батьки з 2018 року проживали в різних кімнатах, однак з огляду на обставини зазначені у позовній заяві позивачем ОСОБА_2 та безумовне визнання позову відповідачем ОСОБА_1 , без будь-яких його заперечень щодо обґрунтування позовної заяви позивачем про розірвання шлюбу, враховуючи вік сина сторін, його пояснення в суді, коли деякі події він не пам'ятав, тому достовірно встановити, що саме із 2018 року, із показань сина сторін, сторони як подружжя фактично припинили шлюбні відносини неможливо.
Щодо наданих показів свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , то вони дали суду підстави для висновку, про те, що вони не в повній мірі були обізнані про характер взаємовідносин між сторонами як подружжям, їхні показання носять характер припущень, оскільки про обставини та відносини між сторонами їм відомо зі слів відповідача ОСОБА_1 , однак намагались дати свідчення, які б сприяли вирішенню справи на користь відповідача.
Суд дійшов висновку, що ці показання свідків не можуть підтверджувати як факт існування між сторонами шлюбних відносин, наявність між сторонами взаємних прав та обов'язків подружжя, спільного побуту і бюджету та обсяг прав і обов'язків сторін як подружжя.
Отже, виходячи з наведеного, суд вважав, що спірний автомобіль марки «Volkswagen», модель «Polo», хоча й був придбаний позивачем ОСОБА_2 у період перебування у шлюбі із відповідачем ОСОБА_1 , однак він придбаний нею у період коли шлюбні відносини між сторонами фактично уже були припинені.
Проте, з такими висновками колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене у статті 69 СК України.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин першої, другої статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або в позасудовому порядку.
Згідно з частинами першою, другою статті 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, що належали їй (йому) особисто.
Стаття 60 СК України містить норму про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.
Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові, а в разі, якщо на тому наполягає відповідач, - для відхилення його заперечень проти позову.
Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Суть поділу майна полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків.
При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.
При ухваленні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, в зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо.
Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням переліку об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення вартості.
Згідно з частинами другою і третьою статті 372 ЦК України, в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18 викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.
Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти.
У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти.
Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі №914/2350/18).
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.
Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц).
Як на підставу задоволення своїх вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що спірний автомобіль придбаний за її особисті кошти хоч і у період шлюбу, проте фактичні шлюбні відносини між сторонами припинилися із 2017 року.
Однак, наявні у матеріалах справи докази не підтверджують факт припинення між сторонами шлюбних відносин із 2017 року, натомість докази зводяться до того, що шлюбні відносини між сторонами припинилися у 2020 році.
З огляду на наведене колегія дійшла висновку про те, що сторони придбали спірний автомобіль за час шлюбу і це майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Належними та допустимими доказами ОСОБА_2 презумпцію спільності майна не спростувала, тому спірне майно підлягає поділу.
Відтак, автомобіль марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 слід визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та одночасно слід визнати за ОСОБА_1 право власності на частину зазначеного автомобіля.
Оскільки даним автомобілем користується ОСОБА_2 то слід припинити право власності ОСОБА_1 на частки автомобіля марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 з виплатою йому грошової компенсації половини вартості автомобіля, який згідно висновку про вартість майна від 07 травня 2021 року становить 284913 грн., тобто 142456,50 грн.
Одночасно, підлягає скасуванню і рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, а також додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року.
Згідно з вимогами ч. 1, п. 3 ч. 2, ч. 10, ч. 13 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 понесла витрати, які складаються з судового збору у розмірі 10809,62 грн., а також витрат на правничу допомогу у розмірі 45000 грн., а тому при частковому задоволенні позову з ОСОБА_1 підлягає стягненню на її користь 5404,81 грн судового збору та 22500 грн витрат на правничу допомогу.
В свою чергу, ОСОБА_1 поніс витрат, які складаються з судового збору у розмірі 20107,43 грн., а тому з ОСОБА_2 підлягає стягненню на його користь 10053,72 грн.
Тобто, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню різниця сплаченого сторонами по справі судового збору у розмірі 4648,91 грн (10053,72 - 5404,81), а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 22500 грн витрат на правничу допомогу.
Шляхом зустрічного зарахування присуджених до стягнення сум, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 124605,41 грн. (142456,50 + 4648,91 - 22500).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384, ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про поділ автомобіля та розподілу судових витрат, а також додаткове рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 25 жовтня 2024 року скасувати.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Визнати автомобіль марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину автомобіля марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .
Припинити право власності ОСОБА_1 на частки автомобіля марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки автомобіля марки «Volkswagen», модель «Polo», 2017 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 в розмірі 142 456 (сто сорок дві тисячі чотириста п'ятдесят шість) грн. 50 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю сплаченого сторонами по справі судового збору у розмірі 4648 (чотири тисячі шістсот сорок вісім) грн. 91 коп.
Стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частину понесених витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволених та відхилених позовних вимог у розмірі 22500 (двадцять дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
Шляхом зустрічного зарахування присуджених до стягнення сум стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 124605 (сто двадцять чотири тисячі шістсот п'ять) грн. 41 коп.
В решті рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 14 серпня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складений 03 березня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба