справа № 761/17877/24 головуючий у суді І інстанції Романишена І.П.
провадження № 22-ц/824/3355/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
18 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління пенсійного фонду України поданою керівницею - Бойко Оленою Володимирівною на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати,-
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, у якому просив суд:
стягнути з відповідача на користь позивача 117 523,97 грн. компенсації втрати частини доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період грудень 2019 року - березень 2024 року включно.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є пенсіонером органів внутрішніх справ та перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України за місцем проживання. Пенсія позивачу призначена на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до якого розмір пенсії за вислугу в 25 років становить 65% грошового забезпечення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі №320/10981/23 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку гр. ОСОБА_2 пенсії на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 02 листопада 2021 року №3929, виданої ДУ «ТМО МВС України по м. Києву». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01 грудня 2019 року перерахунок та виплату пенсії гр. ОСОБА_2 згідно з довідкою від 02 листопада 2021 року №3929, виданою ДУ «ТМО МВС України по м. Києву», з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.
У березні 2024 року на виконання вказаного рішення відповідачем проведено перерахунок пенсії та здійснено нарахування коштів за період з 01 грудня 2019 року по березень 2024 року в загальній сумі 430 841,50 грн.
Вказана заборгованість на даний час не виплачена.
Так як пенсійне забезпечення в повному обсязі несвоєчасно було виплачено позивачу, він вважає, що на підставі положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» має бути нараховано та сплачено компенсацію втрати частини доходів за період грудень 2019 року - березень 2024 року включно в сумі 117 523,97 грн.
07 червня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просила відмовити в задоволенні заявлених вимог, оскільки сума буде виплачена одноразово тому вимоги Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не можуть бути застосовані.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві користь ОСОБА_2 117 523,97 грн. компенсації втрати частини доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період грудень 2019 року - березень 2024 року включно. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, начальниця Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві - Бойко Олена Володимирівна 16 жовтня 2024 року засобами поштового зв'язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Вважає безпідставними посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» оскільки його положення підлягають застосуванню виключно за умови порушення строків виплати вже нарахованих та належних до виплати періодичних платежів, у тому числі пенсійних виплат. Позивачу грошові кошти нараховані до виплати у зв'язку з набранням судовим рішенням законної сили та є разовою виплатою.
Враховуючи, що нараховані на виконання рішення суду кошти будуть виплачені в порядку черговості в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету, підстави для нарахування компенсації відсутні.
Крім того, оскільки пенсія обраховується та виплачується органами Пенсійного фонду України, обрахування суми компенсації має бути здійснено відповідачем.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління пенсійного фонду України поданою керівницею - Бойко Оленою Володимирівною на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
19 грудня 2024 року ОСОБА_2 подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
У судовому засіданні ОСОБА_2 заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві.
Судову повістку-повідомлення за даними Звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду доставлено до електронного кабінету апелянта 13 січня 2025 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням.
У судове засідання представник апелянта не з'явився, належним чином повідомлений про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак його неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасника справи, який прибув у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі №320/10981/23 задоволено частково позов ОСОБА_2 . Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку гр. ОСОБА_2 пенсії на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 02 листопада 2021 року №3929, виданої ДУ «ТМО МВС України по м. Києву». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01 грудня 2019 року перерахунок та виплату пенсії гр. ОСОБА_2 згідно з довідкою від 02 листопада 2021 року №3929, виданою ДУ «ТМО МВС України по м. Києву», з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві проведено перерахунок пенсії в межах резолютивної частини та здійснено нарахування коштів за період з 01 грудня 2019 року по 31 березня 2024 року в розмірі 430 841,50 грн.
Позивачу була нарахована пенсія та різниця між виплаченою та нарахованою за рішенням суду пенсією за минулі періоди з 01 грудня 2019 року по 31 березня 2024 року, однак компенсація втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати нарахована відповідачем не була.
При зверненні до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів (пенсії) у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період грудень 2019 року - березень 2024 року включно, яка згідно з розрахунком позивача становить 117 523,97 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вважав, так як відповідач не здійснював належним чином нарахування та своєчасну виплату пенсійного забезпечення позивача у розмірі, на який має право позивач, є обґрунтованими вимоги останнього про стягнення з відповідача нарахованої компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з грудня 2019 року по березень 2024 року включно в загальному розмірі 117 523,97 грн. у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з нижченаведених підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка регламентує виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, неотримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року.
Стаття перша Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Статтею третьою Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року (далі - Порядок №159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Пунктом три Порядку № 159 унормовано, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Аналогічного правового висновку дійшла колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 07 листопада 2012 року у справі №6-131цс12.
Аналогічна правова позиція підтримана у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №522/9778/16-а, від 17 вересня 2020 року у справі №300/544/19, від 15 жовтня 2020 року у справі №40/11882/19 та від 29 жовтня 2020 року у справі №840/3175/18.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені, що вбачається з положень ст. ст. 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», та положень Порядку №159, які дають підстави вважати, що нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2018 року по справі №521/940/17.
Відповідно до статей три, чотири Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, на підставі положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» та Порядку №159, відповідно до яких основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, беручи до уваги доведеність факту невиплати позивачу пенсії у належному розмірі протягом майже п'яти років, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову та стягнення на користь позивача з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Така пенсія є щомісячною грошовою виплатою та не має разового характеру.
Доводи апеляційної скарги про те, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею другою Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та що компенсації підлягають лише нараховані, але не виплачені грошові доходи, які не мають разового характеру, а у даному випадку нараховані згідно рішення суду 430 841,50 грн. будуть виплачені позивачу одноразово тому не підлягають компенсації, не заслуговують на увагу адже заборгованість по виплаті пенсії позивачу виникла у зв'язку з неправильним нарахуванням пенсійного забезпечення (що встановлено рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року у справі №320/10981/23), яке має виплачуватись щомісячно та не має разового характеру.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4).
Районний суд при ухваленні рішення обґрунтовано взяв до уваги розмір суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії у розмірі 117 523,97 грн за період з грудня 2019 року по березень 2024 року включно, оскільки цей розмір визначений позивачем з дотриманням вимог Порядку №159, і відповідачем спростований не був.
Щодо предметної юрисдикції спору апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
За змістом статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить.
Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2024 року у справі №344/21177/23 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18, від 04 травня 2022 року у справі №761/28949/17 та від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21 вважав, що спір за вимогами про компенсацію втрати частини пенсійних виплат, що заявлені з підстав Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, перехованої за рішенням адміністративного суду, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Верховний Суд у постанові від 04 жовтня 2024 року у справі №344/24518/23 посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 03 липня 2019 року в справі № 676/1557/16-ц, від 04 березня 2020 року справі №757/63985/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 вважав, що слід розрізняти вимоги щодо стягнення недоотриманої суми пенсії (борг за пенсійними виплатами) та застосування компенсації, зумовленої простроченням виплати пенсії належного розміру, а тому спір саме щодо компенсації, зумовленої простроченням виплати пенсії належного розміру слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Норма пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява №4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява №36760/06, § 230).
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинено особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», (заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07), у якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду її позову за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
Ураховуючи зазначене, з метою недопущення порушення гарантованого Конвенцією права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів з врахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, яка зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають розгляду саме в порядку цивільного судочинства.
Інші доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до тлумачення норм права на розсуд апелянта.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України подану керівницею - Бойко Оленою Володимирівною - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 20 лютого 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова