Справа № 753/3890/21
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/3832/2024
3 липня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Ящуку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 6 липня 2022 року (суддя Котвицький В.Л.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів,
встановив:
у лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на неповнолітніх доньок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 15 000грн щомісячно на кожну дитину.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що перебувала у зареєстровану шлюбі з відповідачем з листопада 2010 року, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2020 року, мають двох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачка посилалася на те, що діти проживають з нею та перебувають на її утриманні, а відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає.
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом про визначення місця проживання дітей з ним та стягнення з ОСОБА_1 аліментів у розмірі 10 000грн, тобто по 5 000грн на кожну дитину до досягнення ними повноліття.
Мотивуючи вимоги зустрічного позову, ОСОБА_2 посилався на те, що вони з ОСОБА_1 проживали як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу з 2007 року. За час перебування у фактичних шлюбних відносинах у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дочка ОСОБА_7 . 12 листопада 2010 року вони зареєстрували шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народилася дочка ОСОБА_8 .
Відповідач зазначав, що після розірвання шлюбу вони домовились про те, що діти будуть проживати з матір'ю, а він як батько братиме участь у їх вихованні.
Відповідач стверджував, що під час проживання з дітьми ОСОБА_1 20 травня 2020 року вчинила фізичне насильство по відношенню до старшої дочки ОСОБА_3 , у зв'язку з чим було складено протокол про адміністративне правопорушення,
передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП. Після вчинення фізичного насильства, внаслідок сильного психоемоційного потрясіння, дочка ОСОБА_7 почала проживати з ним та категорично відмовляється від того, щоб повернутись жити до матері, побоюючись останньої. У той же час молодша дочка ОСОБА_8 залишилась проживати з матір'ю. У результаті такого розриву діти страждають, оскільки діти проживали разом з самого народження та ніколи не розлучались.
Відповідач вважав, так як діти є рідними сестрами, вони повинні зростати разом, оскільки для роз'єднання сестер немає жодних обґрунтованих підстав, більше того навіть періодичні зустрічі та спілкування засобами зв'язку, не заповнять того розриву, який може утворитись між дітьми.
Також відповідач зазначав, що після того, як старша дочка ОСОБА_7 з травня 2020 року почала проживати разом з ним, він здійснив повне забезпечення потреб дитини, перевів у нову школу за місцем проживання, організував відвідування гуртків, приділяє увагу навчанню, повністю придбав новий гардероб. Стосовно молодшої дочки, ОСОБА_4 , він як батько все одно намагається в силу настрою дитини спілкуватись з дочкою будь-якими засоби зв'язку, бачитись з нею, проте дочка негативно налаштована проти нього та висловлює зовсім не дитяче невдоволення по відношенню до батька, тим самим, ймовірніше, повторюючи вислови матері.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 на утримання ОСОБА_4 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 5000грн, з їх індексацією відповідно до закону, щомісячно, починаючи з 22 лютого 2021 року та до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, визначено місце проживання ОСОБА_3 разом з батьком - ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000грн, з їх індексацією відповідно до закону, щомісячно, починаючи з 9 квітня 2021 року та до досягнення дитиною повноліття. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити первісний позов в повному обсязі та відмовити в задоволенні зустрічного позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та наданим доказам.
Позивачка стверджує, що висновок про вчинення нею насильства щодо старшої дочки спростовується постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2021 року.
Також позивачка зазначає, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував висновок служби у справах дітей, щодо недоцільності визначати місце проживання дітей з батьком і не навів у рішенні мотивів, в чому полягала необґрунтованість такого висновку.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 зазначає, що доводи ОСОБА_1 про невинуватість у вчиненні домашнього насильства є помилковими, оскільки справа про притягнення її до адміністративної відповідальності була закрита у зв'язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП, а не з підстав відсутності вини.
Також представник відповідача вважає, що висновок органу опіки та піклування, в силу приписів ч. 6 ст. 19 СК України, є необов'язковим для суду, а тому його не прийняття до уваги судом не є протиправним.
Представник відповідача стверджує, що ОСОБА_1 , не повідомляючи ОСОБА_2 , забрала їх старшу доньку ОСОБА_5 та вивезла у невідомому йому напрямку,
у зв'язку з чим йому наразі невідомо де вона перебуває, а їх спілкування обмежене з боку ОСОБА_1 . При цьому ОСОБА_1 не цікавилась життя старшої доньки протягом двох років, поки та жила у батька, який, в свою чергу, сумлінно виконував свої батьківські обов'язки.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його зустрічний позов в повному обсязі, визначити місце проживання дітей з ним та стягнути з ОСОБА_1 на їх утримання аліменти, а в задоволенні первісного позову відмовити повністю.
Відповідач вважає, що факт вчинення насильства матір'ю над дитиною доведено, висновок служби у справах дітей носить дорадчий характер та не є обов'язковим, а тому в найкращих інтересах обох дітей буде визначення місця проживання з ним.
Також відповідач просить врахувати, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди в спілкуванні з молодшою дочкою.
Постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 6 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову відмовлено в повному обсязі, а первісний позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000грн щомісячно на кожну дитину, починаючи з 22 лютого 2022 року і до досягнення ними повноліття.
Постановою Верховного Суду від 24 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про день, час та місце апеляційного розгляду (с.с.161, 198-199 т.2), двічі у судове засідання не з'явилася, судова повістка-повідомлення про апеляційний розгляд 3 липня 2024 року повернулося до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а у разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною або іншим учасником справи.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Матеріали справи не містять іншої адреси місцезнаходження ОСОБА_1 , тому виходячи з вищезазначених норм процесуального права, вона вважається належним чином повідомленою про день та час апеляційного розгляду, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у її відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення відповідача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Бордунової Н.О., які свою апеляційну скаргу підтримали, проти апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечували, представника служби у справах дітей та сім'ї Дарницького районної в місті Києві державної адміністрації - Синявської Н.Ю., пояснення малолітньої ОСОБА_10 , вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не
підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони з 12 листопада 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 31 березня 2020 року (с.с.4-5 т.1).
Сторони є батьками двох дочок: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (с.с.2, 3 т.1), які після розірвання шлюбу сторін залишилися проживати разом з матір'ю.
Постановою судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2021 року встановлено, що 20 травня 2020 року о 16год. 30хв. ОСОБА_1 , перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 , вчинила домашнє насильство психологічного та економічного характеру відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а саме висловлювався в бік останньої нецензурними словами, після чого прогнала з будинку, чим вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП. Разом з цим, провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 було закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Після вчинення по відношенню до неї домашнього насильства з боку матері, ОСОБА_7 почала проживати разом з батьком, категорично відмовляючись повернутись до матері.
Згідно висновку про визначення місця проживання дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 23 грудня 2021 року № 101-9790/02, беручи до уваги думку дітей, рекомендації комісії (протокол від 9 грудня 2021 року № 23), з метою забезпечення виключно прав та інтересів дітей, райдержадміністрація як орган опіки та піклування, вважає, що визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 є недоцільним (с.с.114-115 т.1).
Також, у висновку Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації зазначено, що батьком для проживання, розвитку та навчання дітей створено належні умови. Працівниками служби у справах дітей та сім'ї райдержадміністрації обстежено житлово-побутові умови проживання, про що складено відповідний акт від 21 липня 2021 року (с.с.116-117 т.1). Встановлено, що зазначене житло з усіма комунальними зручностями, чисте та охайне, повноцінно оснащене меблями та побутовою технікою. У трикімнатній квартирі для дітей створено необхідні умови для проживання, навчання, розвитку та виховання. Батьком має самостійний дохід для утримання та забезпечення дітей.
Крім того, на засіданні комісії була заслухана думка дітей. ОСОБА_7 зазначила, що дуже ображена на матір, хоче проживати з батьком без сестри та матері. ОСОБА_8 зазначила, що під час проживання повною родиною батьки постійно сварились, батько ображав матір, перевагу віддає проживанню з матір'ю, але хоче спілкуватися зі старшою сестрою ОСОБА_11 .
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що старша дочка сторін ОСОБА_7 не хоче проживати разом з матір'ю та хоче проживати з батьком, тоді як молодша донька ОСОБА_8 віддає перевагу проживанню з матір'ю, хоча і бажає продовжити спілкування із сестрою.
Також, суд першої інстанції зробив висновок про те, що оскільки ОСОБА_2 є працездатним, отримує стабільний дохід, то ОСОБА_1 вправі вимагати стягнення з нього аліментів на дочку ОСОБА_6 , однак ОСОБА_1 було завищено розмір аліментів та залишено поза увагою те, що обов'язок по утриманню дитини лежить на обох батьках рівною мірою. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність
підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів, починаючи з 1 квітня 2019 року, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів звернення до відповідача ОСОБА_2 з відповідною вимогою, а також доказів ігнорування відповідачем такої вимоги.
Крім цього, суд першої інстанції зробив висновок, що вимоги ОСОБА_2 про стягнення аліментів також знайшли своє підтвердження та підлягають частковому задоволенню, оскільки місце проживання ОСОБА_3 визначено разом з ОСОБА_2 .
Переглядаючи рішення суду в частині визначення місця проживання дітей в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Частина перша статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, зазначає, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Верховний Суд у постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 визначив базові елементи, які підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини, а саме: (а) погляди дитини, (б) індивідуальність дитини, (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин, (г) піклування, захист і безпека дитини, (ґ) вразливе положення, (д) право дитини на здоров'я, (е) право дитини на освіту. При вирішенні цієї категорії спорів також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 Верховний Суд зазначив, що при вирішення питання про визначення місце проживання дитини суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема щодо обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх
обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини. Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).
Аналіз наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (Постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
Частина 4 статті 22 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньою насильству» визначає, що під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності.
Під час судового розгляду було встановлено, що у результаті вчиненого
ОСОБА_1 домашнього насильства стосовно дочки ОСОБА_11 , остання почала проживати з батьком, який створив для неї всі необхідні умови для проживання та навчання.
Доводи ОСОБА_1 , що вчинення нею домашнього насильства стосовно старшої дочки спростовується постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 січня 2021 року, який закрив провадження у справі про притягнення її до відповідальності за статтею 173-2 КУпАП, є необґрунтованими.
За змістом постанови від 27 січня 2021 року, суд визнав доведеним, що ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство по відношенню до дочки ОСОБА_11 , однак закрив провадження у справі на підставі ч. 7 ст. 247 КУпАП.
Закриття провадження на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, є нереабілітуючою підставою для закриття провадження.
Зі змісту ч. 1 ст. 38 КУпАП вбачається, що закриття провадження на зазначеній підставі можливе за одночасної наявності таких умов: вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення; сплив встановленого законом строку.
Тобто для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстав закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, можливо лише за умови встановлення факту вчинення особою протиправної дії чи бездіяльності, що підпадають під визначені законом ознаки адміністративного правопорушення.
У разі недоведеності наявності складу адміністративного правопорушення та не підтвердження його належними та допустимими доказами, виключається можливість закрити провадження у адміністративній справі саме за п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 квітня 2020 року (справа № 686/4557/18) підтверджує цю правову позицію, згідно з якою «закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні адміністративного правопорушення».
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність визначити місце проживання ОСОБА_3 з батьком і підстав для зміни вказаного рішення під час апеляційного розгляду не встановлено.
Крім того, на час повторного апеляційного розгляду ОСОБА_12 виповнилося 14 років.
Відповідно до частини другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 в частині скасування рішення суду першої інстанції про визначення місця проживання ОСОБА_3 та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 у цій частині, під час апеляційного розгляду не встановлено.
Під час повторного апеляційного розгляду даної справи суттєво змінилися обставини даної справи та згідно наданих апеляційному суду документів встановлено, що 7 листопада 2023 року Великодимерською селищною радою Броварського району Київської області ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вилучено у матері та передано батькові ОСОБА_2 .
Згідно акту проведення оцінки рівня безпеки дитини ОСОБА_4 , складеного працівниками служби у справах дітей та сім'ї та фахівцем із соціальної роботи
управління соціального захисту населення Великодимерської селищної ради Броварського району Київської області від 7 листопада 2023 року, дитина повідомила, що мати зловживає алкогольними напоями та психологічно тисне, застосовує фізичне насильство, періодично залишає її без догляду та не годує, навчання з понеділка не відвідує (с.с.172-180 т.2).
Під час судового засідання малолітня ОСОБА_8 апеляційному суду пояснила, що раніше вона дійсно висловлювала бажання проживати разом з матір'ю, однак з осені 2023 року мати почала зловживати спиртними напоями, залишила її із сестрою на 3 дні самих, тому вона більше не довіряє матері, перейшла проживати до батька і бажає проживати разом з ним та старшою сестрою.
Також апеляційному суду надана копія виписки з медичної картки стаціонарного хворого, згідно якої ОСОБА_1 з 18 листопада 2023 року по 21 листопада 2023 року проходила лікування з діагнозом психічні та поведінкові розлади, викликані вживанням алкоголю.
У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції (постанови Верховного Суду від 5 жовтня 2020 року у справі № 607/2905/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 608/687/19).
Виходячи з того, що надані нові докази підтверджують суттєві обставини справи, які суд зобов'язаний врахувати при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, колегія суддів визнала за можливе прийняти нові докази та врахувати їх при вирішенні даного спору.
Враховуючи, що вирішуючи даний спір, суд повинен виходити тільки з найважливіших інтересів малолітньої дитини, колегія суддів вважає, що у зв'язку із зміною обставин справи та поведінки ОСОБА_1 , у найкращих інтересах малолітньої ОСОБА_4 та для забезпечення її безпечного, спокійного та стійкого середовища, правильним буде визначити місце її проживання з батьком ОСОБА_2 .
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Дослідивши висновок Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 23 грудня 2021 року № 101-9790/02, колегія суддів зазначає, що він є недостатньо обґрунтованим, оскільки не враховує всіх обставин справи, які були встановлені під час
судового розгляду.
Крім того, з моменту складання вказаного висновку минуло більше двох років і обставини сімейного життя сторін та їх дітей суттєво змінились, тому колегія суддів, вважає за можливе не приймати до уваги вказаний висновок органу опіки та піклування, як такий, що не відповідає існуючим на даний час обставинам справи, суперечить побажанням та інтересам дитини.
Переглядаючи рішення суду в частині вирішення спору про стягнення аліментів, колегія суддів зазначає про наступне.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За положеннями частин 1, 3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною першою статті 184 СК України визначено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Оскільки місце проживання дітей сторін визначається з батьком, позивачка зобов'язана надавати матеріальну допомогу на їх утримання, тобто сплачувати аліменти.
Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення, наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів, ОСОБА_2 просив стягнути їх у твердій грошовій сумі, по 5 000грн щомісячно на кожну дитину.
Під час судового розгляду ОСОБА_1 не було спростовано, що за своїм матеріальним станом вона не може сплачувати визначений ОСОБА_2 розмір аліментів, тому колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Разом з цим, під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_7 почала проживати разом з батьком, як і ОСОБА_8 , з 7 листопада 2023 року, тому аліменти повинні стягуватись з ОСОБА_1 саме з цієї дати, а не з моменту звернення ОСОБА_2 до суду із зустрічним позовом, як вирішив суд першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з вищевикладеного та встановлення нових обставин під час повторного апеляційного розгляду, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 6 липня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 аліментів на ОСОБА_5 змінити в частині дати, з якої підлягають стягненню аліменти, зазначивши, що аліменти підлягають стягненню з 7 листопада 2023 року.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 6 липня 2022 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначених позовних вимог.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 6 липня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення.
Визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_2 .
Стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 5 000грн щомісячно на ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 7 листопада 2023 року та до досягнення дитиною повноліття.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 3 березня 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук