28 лютого 2025 року справа № 640/24494/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: у грудні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві щодо неправомірного зменшення розміру доплати до пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві відновити доплати та виплатити заборгованість до пенсії ОСОБА_1 з 01 травня 2019 року по теперішній час без обмеження граничного розміру одним платежем з урахуванням проведених доплат;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2019 (суддя Літвінова А.В.) прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/24494/19 без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
30.01.2020 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2021 (суддя Літвінова А.В.) зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати суду протягом 5-ти днів з дня отримання даної ухвали, належним чином засвідчену копію матеріалів пенсійної справи позивача.
18.06.2021 на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва від відповідача на виконання вимог ухвали суду від 19.05.2021 надійшли матеріали пенсійної справи позивача.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
12.06.2023 на адресу Київського окружного адміністративного суду супровідним листом від 28.12.2022 №03-19/6921/22 «Про скерування за належністю справи» надійшли матеріали адміністративної справи №640/24494/19.
12.06.2023 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Кушновій А.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2023 прийнято адміністративну справу №640/24494/19 до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. Продовжено розгляд адміністративної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами зі стадії розгляду справи по суті.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що у 2019 році відповідачем було нараховано та виплачено позивачу 5000,00 грн щомісяця доплати як заборгованість за 2016 рік з січня по квітень 2019 року на виконання судових рішень, після чого розмір пенсії склав 22221,11 грн. Проте з 01.05.2019 ГУПФУ в м. Києві зменшило розмір доплати з 5176,36 грн до 2023,99 грн, в результаті чого позивач почав отримувати зменшений розмір пенсії, до 19068,74 грн.
Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний відновити доплати до пенсії з 01.05.2019 як заборгованість за 2016-2017 року відповідно до судових рішень, без обмеження граничного розміру відповідно до графіку погашення заборгованості, визначеного ГУ ПФУ в м. Києві та виплатити заборгованість одним платежем, оскільки це відповідає вимогам чинного законодавства.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, надавши до суду відзив на позов, у якому зазначив, що виплата заборгованості позивачу підлягає до виплати в порядку, передбаченому постановою № 649.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 витребувано докази у справі від Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві: довідку про розмір нарахованої та виплаченої пенсії позивача за період з січня 2016 року по сьогоднішній день помісячно; письмові пояснення з інформацією про підстави та перерахунок пенсії позивача з 01.01.2016 та про виплату перерахованої пенсії позивача згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категорія осіб".
28.02.2025 від відповідача на адресу суду надійшли витребувані судом докази.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992 (далі - Закон №2262-ХІІ).
На виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20.02.2018 року у справі № 752/26268/17 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача в порядку, визначеному зазначеним рішенням: відповідно до ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та на підставі довідки МВС України № 2603024686 від 06.12.2017 року про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії (з урахуванням грошового забезпечення у розмірі 18931,60 грн.) з 01 січня 2016 року без обмеження граничного розміру.
Розмір пенсійної виплати з 01.01.2016 встановлено у розмірі 17044,75 грн.
Позивач вказує, що у 2019 році відповідачем було нараховано та виплачено позивачу 5000,00 грн щомісяця доплати як заборгованість за 2016 рік з січня по квітень 2019 року на виконання судових рішень, після чого розмір пенсії склав 22221,11 грн. Проте з 01.05.2019 ГУПФУ в м. Києві зменшило розмір доплати з 5176,36 грн до 2023,99 грн, в результаті чого позивач почав отримувати зменшений розмір пенсії, до 19068,74 грн.
На думку позивача, вказані обставини порушують його права, що стало підставою для звернення до суду з позовом. Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний відновити доплати до пенсії з 01.05.2019 як заборгованість за 2016-2017 року відповідно до судових рішень, без обмеження граничного розміру відповідно до графіку погашення заборгованості, визначеного ГУ ПФУ в м. Києві та виплатити заборгованість одним платежем, оскільки це відповідає вимогам чинного законодавства.
Судом встановлено, що заборгованість, яка утворилась внаслідок виконання судового рішення за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 становить 151314,00грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 117 Конституції України, передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
22.08.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету (далі - Постанова №649).
Відповідно до пункту 2 Постанови №649, рішення - це рішення суду, що набрали законної сили та видані або ухвалені після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на виконання яких стягувачу нараховано пенсію або щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці (надбавки, підвищення, компенсацію втрати частини доходу, грошову допомогу), що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету та залишаються невиплаченими, або рішення суду про стягнення коштів.
Нормами пунктів 4, 5 Постанови №649 визначено, що черговість виконання рішень визначається датою їх надходження до боржника. Для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
Відповідач не заперечує свого обов'язку виплатити суму заборгованості по пенсії позивачу, а лише вказує на те, що вказана виплата буде здійснена відповідно до встановленої процедури, а саме, згідно з Постановою №649 в порядку черговості, та після наявності на це відповідних бюджетних асигнувань.
Суд зазначає, що відповідач є територіальним органам виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він повинен враховувати приписи статті 116 Бюджетного кодексу України, які забороняють взяття бюджетних зобов'язань за відсутності відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків за відсутності бюджетних призначень, та Постанови №649, якою узгоджено механізм забезпечення виконання взятих на себе державою зобов'язань з приписами бюджетного законодавства.
Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019 у справі №640/5248/19 визнано протиправним та скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.11.2019 змінено шляхом викладення пункту 2 його резолютивної частини у наступній редакції: «Визнати протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».
Постановою Верховного Суду від 26.05.2021 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019, з урахуванням внесених апеляційним судом змін, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі №640/5248/19 залишено без змін.
Виходячи з наведеного, пункти 1 та 2 Постанови №649 втратили свою чинність починаючи з 22.07.2020.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Отже, примусове виконання рішень, зокрема, судів, є виключно повноваженнями державної виконавчої служби, або, у випадках, приватних виконавців.
При цьому вирішення позовних вимог лежить в площині виконання судового рішення і має виконуватися відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», що не позбавляє права позивача оскаржувати дії державного виконавця.
Викладене свідчить про те, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.
При цьому у відповідь на ухвалу суду про витребування доказів відповідач надав суду лист від 30.10.2024 №2600-0312-7/209501, в якому зазначив, що заборгованість у сумі 151314,00 грн. була перерахована позивачу на його рахунок у серпні 2020 року.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно з частиною 1статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Таким чином, процесуальним кодексом передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: 1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу; 2)визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду та, за наслідками розгляду вказаної заяви і встановлення протиправних рішень, дій чи бездіяльності - постановлення судом окремої ухвали в порядку статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів позивача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення чи констатації його невиконання.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21 грудня 2020 року у справі №440/1810/19.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними дій чи бездіяльності (рішення) суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статями 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.