03 березня 2025 року справа №320/27237/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення,
до Київського окружного адміністративного суду у червні 2024 року звернулась ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора (Офіс ГП).
Просила стягнути з відповідача за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 у справі № 640/25286/19 за період з 21.05.2021 до 15.05.2024 суму у розмірі 1 076 901, 96 грн.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 16.08.2024, після усунення недоліків, провадження у справі відкрито, її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказала, що була незаконно звільнена з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України із подальшим скасуванням у судовому порядку відповідного звільнення і поновленням на роботі. Наголошувала, що період з 21.05.2021 по 15.05.2024 є періодом затримки виконання рішення суду, що обумовлює її право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Зазначила, що з дати прийняття рішення суду про поновлення її на роботі у відповідача як роботодавця виник обов'язок добровільно і негайно виконати таке рішення. Наголосила, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов'язком, який не є похідним від дій особи, яку поновлено на роботі.
Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто, за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідна або заява від особи, яка бажає поновитись на посаді та працювати, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі; а право на поновлення на роботі не може бути реалізоване без волевиявлення працівника. Вказали, що Офісом Генерального прокурора 13.09.2023 було скеровано лист позивачу щодо вирішення питання про виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі № 640/25286/19, реакції на який не було. Також звертали увагу, що поновлення звільнених за неподання заяви або неуспішне проходження атестації прокурорів Генеральної прокуратури України в Офіс Генерального прокурора без проходження ними атестації суперечитиме вимогам чинного законодавства України, створюватиме дискримінаційні умови щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію та нівелюватиме результати реформи органів прокуратури. Звернули увагу і на ту обставину, що у спірний період ОСОБА_1 була працевлаштованою.
У відповіді на відзив позивач підкреслювала, що незаконність її звільнення встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили. Наголошувала, що добровільне виконання рішення суду боржником - це законодавчо встановлений обов'язок, а затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі тягне за собою безумовний обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки. Вказала, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його виконання. Також звертала увагу, що у відзиві відповідач зазначав про направлення їй листа-запрошення від 13.09.2023 щодо вирішення питання виконання судового рішення, однак вона не отримувала такого листа, підкреслила, що доказів зворотного Офіс Генерального прокурора не надав.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 у справі №640/25286/19 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Так, визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії №1 з атестації прокурорів Генеральної прокуратури України «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора» №137 від 29.10.2019.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 14.11.2019 № 1490ц.
Поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на рівнозначній посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 19.11.2019.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 19.11.2019 до дати фактичного поновлення на роботі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року змінено в мотивувальній та резолютивній частині, викладено абзаци 4 та 5 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 у наступній редакції:
«Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України з 19.11.2019.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року залишити без змін».
Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.11.2019 по 20.05.2021 в сумі 523 785,00 (п'ятсот двадцять три тисячі сімсот вісімдесят п'ять) гривень 00 копійок, з відрахуванням податків та зборів.
Наказом Генерального прокурора від 10.05.2024 №824ц ОСОБА_1 поновлено на посаді прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури України. Позивача ознайомлено із таким наказом 15.05.2024, що вбачається з відмітки про ознайомлення (а.с.20).
Наказом Генерального прокурора від 16.05.2024 №867ц позивача звільнено з посади прокурора відділу представництва інтересів держави управління організації участі прокурорів в суді Департаменту представництва інтересів держави в суді Генеральної прокуратури з 17.05.2024 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням згідно пункту 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (а.с.21).
У матеріалах справи наявна засвідчена копія листа Офісу Генерального прокурора від 13.09.2023 на адресу ОСОБА_1 із проханням про прибуття до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора з метою вирішення питання щодо виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2021 у справі №640/2528619 (а.с.103).
При цьому, докази направлення позивачу такого листа - до суду не подані.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із такого.
За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У статті 129 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства.
За приписами статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання.
За нормами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
За змістом статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 370 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. У відповідності до частини другої цієї ж статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до частини восьмої статті 235 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно із статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У силу частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
У пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Таким чином, чинне законодавство України передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. Така правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду від 05.02.2022 у справі №280/4402/21.
Усталеною є і позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 Кодексу законів про працю України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).
Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду у справі №460/15639/21 від 08.11.2022, у відповідності до якого для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Тут же зазначено, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин; також наголошено, що існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов'язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення.
Окрім того, суд звертає увагу і на висновки Верховного Суду у постанові від 09.11.2022 у справі №460/600/22 про те, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
У постанові від 18.12.2023 у справі №640/27278/21 Верховний Суд резюмував, що право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі. Твердження ж про те, що позивач не вживав заходів для своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді не заперечують того, що відповідач, зволікаючи і очікуючи ініціативи з боку працівника, допустив таким чином затримку у його виконанні.
Таким чином, доводи відповідача щодо відсутності виконавчого провадження стосовно позивача щодо поновлення на роботі, як і обов'язку працівника звертатися із виконавчим документом до виконавця не узгоджуються із нормами законодавства та практикою Верховного Суду.
Тобто, законодавством України не передбачено обов'язку звернення працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив'язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача.
Стосовно працевлаштування ОСОБА_1 у спірний період у Державному бюро розслідувань, то суд враховує наступну правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 09.01.2024 у справі №460/15639/21 та від 05.05.2022 у справі N 280/4402/21: «Аналізуючи наведені норми права у контексті ст. 235 КЗпП України та ст. 370-372 КАС України, Верховний Суд зазначає, що негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або заняття нею адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісності має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді».
Суд зважає і на рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де резюмовано, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
За наведеного, суд приходить до висновку про наявність обов'язку у відповідача по поновленню на роботі позивача, який не залежить від дій останньої, і невиконання якого тягне за собою для відповідача негативні наслідки у вигляді виплати середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на роботі.
Отже, у випадку, який розглядається, позивач правомірно розраховує на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Стосовно обрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, суд враховує наступне.
Середній заробіток працівника визначається у відповідності до статті 27 Закону «Про оплату праці» №108/95-ВР за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (Порядок №100).
За приписами пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислена виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передували звільненню, складає 1396,76 грн., що встановлено у додатковій постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 у справі №640/25286/19, яка набрала законної сили (а.с.46-51).
Позивач вказала, що період, за який підлягає стягненню середній заробіток, - з 21.05.2021 по 15.05.2024.
Разом із тим, наказ про поновлення на посаді позивача датований 10.05.2024, у зв'язку із чим суд приходить до висновку про необхідність стягнення відповідного середнього заробітку за період з 21.05.2021 по 09.05.2024.
У такий період, з урахуванням листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу», як з'ясовано судом, кількість робочих днів складала - 767.
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у сумі 1 071 314, 92 грн. (1396,76 грн. * 767 = 1 071 314, 92 грн.).
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 10 769, 02 грн., що підтверджується квитанцією від 02.07.2024 (а.с.58).
Суд, керуючись статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог і розмір задоволених вимог, присуджує позивачу 10 769, 02 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 21.05.2021 по 09.05.2024 у розмірі 1 071 314, 92 (один мільйон сімдесят одна тисяча триста чотирнадцять гривень 92 копійки) грн.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 10 769, 02 грн. (десять тисяч сімсот шістдесят дев'ять гривень 02 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.