28 лютого 2025 року справа № 320/30179/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний Суд» звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач та/або ОСОБА_1 ) із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн. № 358895 від 07.05.2023, винесену Відділом державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті у відношенні Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Мотивуючи позовні вимоги представник позивача стверджує, що ОСОБА_1 жодних перевезень автомобільним транспортом не здійснював, відтак не є автомобільним перевізником у розумінні закону. При цьому наголошує, що водії мають надавати інспектору заповнені тахокарти лише у разі обладнання транспортного засобу цифровим картографом, а у акті № 308896 від 22.11.2021 відомості щодо наявності або відсутності у водія транспортного засобу тахокарти чи карти водія взагалі відсутні. Також відсутні і відомості щодо обладнання/не обладнання транспортного засобу тахографом. Також, представник позивача вважає, що відповідачем було порушено процедуру розгляду притягнення позивача до відповідальності, а саме, факт направлення повідомлення на адресу, що не має жодного відношення до останнього. Разом з цим представник позивача наголошує, що в оскаржуваній постанові не зазначено, яке конкретно порушення статті 48 Закону «Про автомобільний транспорт» вчинив позивач, є посилання тільки на дату вчинення порушення та реквізити акту, на підставі якого прийнята постанова. Закон України «Про автомобільний транспорт» має 60 різних норм і прикінцеві положення. За таких обставин визначення порушення є неконкретизованим, тобто, відсутні час, місце, спосіб, вина, дії особи. Відсутність в оспорюваній постанові конкретно визначеного правопорушення і доказів, на яких ґрунтується прийняте рішення про застосування до позивача штрафів, говорить про відсутність будь-якої аргументації прийняття постанови. У зв'язку із цим представник позивача просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.09.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви.
02.12.2023 на адресу суду від позивача надійшли документи по справі, дослідивши які суд дійшов висновку про виконання позивачем вимог ухвали суду від 06.09.2023 та усунення недоліків позовної заяви у повному обсязі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 ухвалено відкрити провадження в адміністративній справі та здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
25.03.2024 у Київському окружному адміністративному суді зареєстровано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог, стверджуючи, що позивачем будь-яких зауважень та заперечень щодо рейдової перевірки висловлено не було. Також під час розгляду справи позивач не висловлював жодних заперечень в частині того, що він не є автомобільним перевізником у розумінні закону, відтак не спростував наявність порушення, стосовно якого здійснювався відповідачем розгляд справи. Отже, представник відповідача вважає, що спірне рішення є правомірним, а позовні вимоги є необґрунтовані, тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.
За правилами, визначеними в частині 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , є власником транспортного засобу: тягача-МАН НОМЕР_1 , причіпу НОМЕР_2 .
02.05.2023 вказаний транспортний засіб був зупинений співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Чернігівській області Державної служби України з безпеки на транспорті для проведення рейдової перевірки на дорозі транспортних засобів.
За наслідками перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 032617 від 02.05.2023 (далі - акт).
В акті перевірки зафіксовано наступне: «… при наданні послуг з перевезення вантажу згідно ТТН № б/н від 02.05.2023 на момент перевірки у водія відсутні документи, визначені статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та пункту 3.3. Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010, а саме: тахокартки у кількості, що передує ЄУТР за поточний день та за попередні 28 днів.».
У подальшому, на підставі вказаного акту, керуючись абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідачем було винесено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу №3558895 від 07.06.2023 року у сумі 17 000 грн (далі - оскаржуване та/або спірне рішення/постанова).
Позивач категорично не погоджується зі спірним рішенням, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Постановою Кабінету України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення), відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Відповідно до пункту 8 Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
З огляду на викладене, Укртрансбезпека та її територіальні органи під час здійснення своїх повноважень діють як суб'єкти владних повноважень, яким надано повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт з правом прийняття відповідних рішень, обов'язкових до виконання.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України від 05.04.2001 №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-ІІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
З матеріалів справи судом встановлено, що позивач не заперечує той факт, що він є автомобільним перевізником у розумінні статті 1 Закону № 2344-ІІІ.
Згідно зі статті 6 Закону №2344-III державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Планові перевірки проводяться не частіше одного разу на рік. Орган державного контролю не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку проведення планової перевірки письмово повідомляє про це автомобільного перевізника, якого буде перевіряти.
Позапланові перевірки проводяться лише на підставі заяви (повідомлення в письмовій формі) про порушення автомобільним перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт уповноваженими особами органів, яким надано право здійснення державного контролю, з метою перевірки наведених фактів та виконання припису про порушення зазначеного законодавства.
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
На виконання вимог статті 6 Закону №2344-III, постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок № 1567), який визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Згідно із пунктами 12 - 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.
Графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Умовами пункту 15 Порядку №1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3, що встановлено пунктом 21 Порядку № 1567.
Відповідно до статті 48 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Згідно статті 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Також, у відповідності до частини 2 статті 49 Закону №2344-III, яка визначає основні права та обов'язки водія транспортного засобу при перевезенні вантажу у внутрішньому сполученні, водій транспортного засобу зобов'язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень; перевіряти надійність пломбування, закріплення, накриття та ув'язування вантажу для його безпечного перевезення; забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, та своєчасно його доставити вантажовласнику (уповноваженій ним особі); дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
Аналіз наведених вище норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 48 Закону №2344-III документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. При цьому, водій зобов'язаний дотримуватись визначеного режиму праці та відпочинку та підтверджувати це відповідними документами.
Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 24.06.2010 №385 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20.10.2010 за №946/18241 (далі - Інструкція №385), визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №385 остання поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
За визначеннями, наведеним у пункті 1.4 Інструкції №385, картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №385 транспортні засоби, призначені для перевезення небезпечних вантажів, обладнують тахографами з урахуванням положень пунктів 2.1 - 2.3 цього розділу та відповідно до законодавства щодо встановлення вимог до конструкцій таких транспортних засобів.
Відповідно до пункту 2.5 Інструкції №385 тахографи підлягають повірці, яку здійснюють повірочні лабораторії відповідно до вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №385 тахографи перевіряються та адаптуються до транспортного засобу пунктами сервісу тахографів періодично кожні два роки, а також в разі установлення або заміни тахографа, ремонту тахографа, зміни типу розмірів пневматичних шин автомобільного транспортного засобу, якщо під час технічного обслуговування або ремонту автомобільного транспортного засобу відбулося пошкодження таблички тахографа або пломб, що може вплинути на роботу тахографа.
За результатами перевірки та адаптування тахографа до транспортного засобу пункт сервісу тахографів оформлює у двох примірниках протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Бланк протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу роздруковується відповідальною особою ПСТ на папері формату А4 (210 х 297 мм) щільністю 100 г/м2 або більше. Не допускається робити закреслення чи виправлення відомостей, які заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписано та поставлено печатку відповідальної особи ПСТ. У графах, які не заповнюються під час складання протоколу, проставляються прочерки.
ПСТ надає один примірник зазначеного протоколу автомобільному перевізнику, а другий залишає собі і зберігає разом з тахокартою або у разі цифрового тахографа - з роздруківкою та електронними файлами, що підтверджують достовірність наведених у протоколі даних.
Протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу зберігають протягом трьох років з дати проведення робіт (п. 2.7 Інструкції №385).
За умови позитивних результатів перевірки та адаптації тахографа ПСТ відповідно до вимог ЄУТР маркує транспортний засіб та опломбовує тахограф і його складові чітким відбитком тавра згідно з вимогами додатка 2 (п. 2.8 Інструкції №385).
Приписами пункту 3.1 Інструкції №385 передбачено, що виробники транспортних засобів, автомобільні перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог ЄУТР.
За приписами пункту 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу автомобільного перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Згідно з пунктом 3.5 Інструкції №385 перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Автомобільні перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа (пункт 3.6 Інструкції №385).
З 20.12.2010 набула чинності Поправка № 6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, підписаної в Женеві 01.07.1970 в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних дні, а в разі відсутності тахокарт надання Бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Отже, водії зобов'язані надавати інспектору для контролю реєстраційні листки за поточний тиждень та попередні 28 календарних днів, тобто 29 тахограм.
Заповнена тахокарта є документом, що належить до «інших» документів», обов'язок наявності яких повинен забезпечити перевізник відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Між тим положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 07.06.2010 №340 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106 (далі - Положення №340) встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Відповідно до пункту 1.5 Положення №340 автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - Перевізник); тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
За приписами пункту 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Пунктом 6.3 Положення встановлено, що водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Отже, усі вантажні колісні транспортні засоби повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, і дія Положення №340 поширюється на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Статтею 18 Закону №2344-ІІІ встановлено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
У розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.
Згідно із визначенням Положення тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на транспортний засіб для показу та реєстрації інформації про рух транспортного засобу.
Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.
Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17.
Відповідно до частини 8 статті 53 Закону №2344-ІІІ водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов'язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
З огляду на наведене суд вважає, що автомобільні перевізники зобов'язані забезпечити, а водії пред'явити особам, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства про автомобільний транспорт, документи, на підставі яких здійснюються перевезення.
Окрім того, на водіїв покладається обов'язок допускати до перевірки тахографів посадових осіб Укртрансбезпеки, надавати їм тахокарти, а також у разі, якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздрукувати інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
Вимоги про необхідність обладнання автомобілів пристроями для обліку часу водіїв, виникли у зв'язку з приєднанням України у 2008 році до Конвенція Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 1 Конвенції, ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів.
Відповідно до пунктів 21, 22 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3. Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Приписами пункту 25 Порядку №1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян..
З аналізу наведених норм слідує, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, передбачених статтею 48 Закону № 2344 зокрема, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Як було зазначено вище, статтею 48 Закону № 2344 передбачено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
Так, до переліку інших документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, передбачених законодавством віднесено, зокрема, в даному випадку, заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (п. 3.3 Інструкції №385).
Непред'явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону №2344-ІІІ документів, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону №2344-ІІІ.
Суд звертає увагу, що представник позивача у позовній заяві стверджує про те, що водії мають надавати інспектору заповнені тахокарти лише у разі обладнання транспортного засобу цифровим картографом, а у акті № 308896 від 22.11.2021 відомості щодо наявності або відсутності у водія транспортного засобу тахокарти чи карти водія взагалі відсутні. Також відсутні і відомості щодо обладнання/не обладнання транспортного засобу тахографом.
Надаючи оцінку таким твердженням, як підставам для задоволення позовних вимог, суд зауважує, що в матеріалах справи міститься копія незаповненої тахокартки, що, на переконання суду, спростовує доводи представника позивача про не обладнання транспортного засобу тахографом.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що представником позивача не надано суду, зокрема, індивідуальної контрольної книжки, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування, та є іншим способом контролю водіїв, у разі відсутності обладнання транспортного засобу тахографом.
Беручи до уваги викладене, суд вважає такі посилання представника позивача необґрунтованими та не підтвердженими належними та допустимими доказами.
Щодо порушення порядку повідомлення про розгляд справи, слід звернути увагу на таке.
Суд нагадує, що приписами пункту 25 Порядку №1567 визначено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Отже, положеннями Порядку №1567 регламентовано, що справа про порушення може бути розглянута:
а) за місцезнаходженням автомобільного перевізника;
б) за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника).
В акті зафіксовано прохання водія здійснювати розгляд справи за місцем складання акту. Відтак, суд вважає відсутніми підстави для формування висновку про порушення відповідачем порядку повідомлення автомобільного перевізника про розгляд справи і, як наслідок, безпідставність доводів представника позивача у цій частині.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що за відсутності документів, зокрема у даному випадку, тахокарти, позивачем дійсно було допущено порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а, отже, оскаржувана постанова є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом.
Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Положеннями частини 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов не підлягає до задоволення, відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 242-246, 249, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.