Україна
19 листопада 2010 р. справа № 2а-23466/10/0570
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11:00
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Наумової К.Г.
при секретарі Горб О.Ю.
Розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 (м. Маріуполь)
до Маріупольській митниці (м. Маріуполь)
про зобов'язання вчинити певні дії
представники сторін: позивач - особисто
від відповідача - Гринюк О.М.,
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Маріупольської митниці (надалі відповідач) про зобов'язання відповідача видати належним чином оформлену трудову книжку, здійснити розрахунок належних позивачеві при звільнені грошових сум лікарняних, компенсації за невикористану відпустку, інших виплат, повідомити позивача про нараховані суми перед їх виплатою письмово та виплатити середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки та фактичного розрахунку.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги наступним. Позивача було звільнено наказом від 21.07.2010 року, з яким він був ознайомлений 02.08.2010 року. Він здав перепустка, особисту печатку, особистий номерний бейджик, отримав копію наказу та обхідний лист. Трудову книжку при звільнені йому не видали. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням про видачу трудової книжки, але отримав відповідь, що він винен якісь гроші.
Заявою від 18.11.2010 року позивач просить суд розглянути справу за його відсутності.
Відповідач проти позову заперечує посилаючись на наступне. Позивач був звільнений з роботи за результатами службового розслідування за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України. Відповідач повідомив позивача про необхідність прибуття до нього для ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки. Позивач прибув до митниці, ознайомився із наказом, отримав обхідний лист, але не повернув його, не отримав трудову книжку та залишив адмінбудинок митниці. Відповідач зазначає, що всі лікарняні листи позивачеві сплачені, компенсація за невикористану відпустку позивачеві не повинна виплачуватися, оскільки у нього не має невикористаної відпустки. Крім цього, позивач винен відповідачеві 690,30 грн. за зайво використану щорічну відпустку у кількості 9 календарних днів за період з 09.06.2009 року по 08.06.2010 року.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників сторін, суд -
Наказом від 11.05.2010 року № 214 «Про проведення службового розслідування» відповідачем було призначено службове розслідування по факту відсутності позивача на роботі з 25.03.2010 року.
У ході проведення службового розслідування відповідачем з Управління охорони здоров'я Маріупольської міської ради була отримана відповідь від 02.06.2010 року № 01/372-08-0 про те, що позивач знаходився на лікарняному листі № 642223 з 15.05.2010 року по 26.05.2010 року у КЗ «Міська поліклініка № 1» з приводу катаральної ангіни, до інших лікувальних закладів позивач у період з 25.03.2010 року по 02.06.2010 року не звертався.
За результатами службового розслідування відповідачем складений акт службового розслідування № 003/2010 року, з якого вбачається, що відсутність на роботі позивача без поважних причин у період з 25.03.2010 року по 15.05.2010 року та з 27.05.2010 року по час проведення службового розслідування свідчить про вчинення прогулу у розумінні ст. 40 Кодексу законів про працю України (надалі КЗпПУ). В акті також зазначено, що лікарняний лист з 15.05.2010 року по 26.05.2010 року позивач надати не може.
Актом від 15.06.2010 року зафіксований факт того, що позивач був повідомлений про проведення службового розслідування та запрошений для ознайомлення з актом, але 14 та 15 червня 2010 року позивач не з'явився до адмінбудинку митниці для ознайомлення з актом службового розслідування.
25.06.2010 року на засіданні профспілкового комітету Маріупольській митниці було прийнято рішення про застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з митних органів згідно п. 4 ст. 40 КЗпПУ, що підтверджується витягом з протоколу № 6 від 25.06.2010 року.
На підставі вказаного акту службового розслідування та рішення профспілкового комітету відповідачем 21.07.2010 року прийнятий наказ № 1414-к «Про звільнення ОСОБА_1.», яким позивача звільнено за прогул без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України.
Наказом від 26.07.2010 року № 292-к було наказано провести із позивачем остаточний розрахунок, утримати з нього кошти за зайво використану щорічну відпустку у кількості 9 календарних днів за період з 09.06.2009 року по 08.06.2010 року, забезпечити повернення позивачем матеріальних цінностей та видати трудову книжку.
Листом від 26.07.2010 року № 11-16/12/3530 позивача повідомили про необхідність ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки.
02.08.2010 року позивач ознайомився з наказом про звільнення, отримав його копію, ознайомився з наказом від 26.07.2010 року, отримав обхідний лист для підписання відповідними посадовими особами митниці, не повернув його, не отримав трудову книжку та залишив адмінбудинок митниці, що підтверджується актом від 02.08.2010 року.
03.08.2010 року позивач звернувся до відповідача з проханням щодо вжиття заходів для видачі йому трудової книжки, проведення розрахунку по сплаті грошових коштів за невикористану відпустку, лікарняних листів та заробітної плати до моменту звільнення, що підтверджується відповідним листом.
25.08.2010 року позивачеві відповідачем була надана відповідь № 11-25/12/4152-К-23, якою його повідомляли, що всі його лікарняні листи сплачені, заробітна плата за фактично відпрацьований час сплачена у повному обсязі згідно табелів використання робочого часу. Крім цього, позивача повідомили про необхідність повернення ним коштів у суму 690,30 грн. за зайво використану щорічну відпустку у кількості 9 календарних днів за період з 09.06.2009 року по 08.06.2010 року.
Порядок звільнення правників з митних органів визначений Кодексом законів про працю України.
Згідно п. 4 ст. 40 КЗпПУ трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Ч. 3 цієї статті передбачає, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Ст. 43 КЗпПУ визначено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
У відповідності до вимог ст. 47 КЗпПУ власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Ст. 116 КЗпПУ визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно ст.. 117 КЗпПУ у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З наведених норм вбачається, що при звільненні працівника у разі прогулу, необхідна згода профспілкового комітету. При цьому, в день звільнення роботодавець повинен видати працівникові копію наказу про звільнення, трудову книжку і провести розрахунок у встановлені строки. У разі невиплати з вини роботодавця належних працівникові сум у встановлені строки, він повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Щодо зобов'язання відповідача видати позивачеві належним чином оформлену трудову книжку.
З матеріалів справи вбачається наступне. 02.08.2010 року позивач з'явився до відповідача з ціллю отримання трудової книжки. Перед отриманням трудової книжки позивачем був отриманий обхідний лист для підписання посадовими особами, який він не заповнив та не повернув відповідачеві. При цьому згідно наказу від 26.07.2010 року № 292-к позивач повинен був повернути відповідачеві кошти за зайво використану щорічну відпустку у кількості 9 календарних днів за період з 09.06.2009 року по 08.06.2010 року.
Таким чином, на день звернення до суду відповідач дійсно не видав позивачеві трудову книжку.
У судовому засіданні 17.11.2010 року відповідач повернув позивачеві його трудову книжку із відповідним записом про звільнення, що підтверджується заявою позивача від 18.11.2010 року.
За таких обставин, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача видати позивачеві належним чином оформлену трудову книжку не підлягають задоволенню у зв'язку з добровільним наданням відповідачем трудової книжки.
Щодо зобов'язання відповідача здійснити розрахунок належних позивачеві при звільнені грошових сум лікарняних.
З матеріалів справи вбачається наступне. Як вже зазначалося, з матеріалів справи вбачається, що у період з 25.03.2010 року по 21.07.2010 року (день звільнення) позивач знаходився на лікарняному листі № 642223 з 15.05.2010 року по 26.05.2010 року у КЗ «Міська поліклініка № 1» з приводу катаральної ангіни.
У своєї заяві від 18.11.2010 року позивач наполягає на оплаті йому лікарняного листа № 161112 у період з 15.05.2010 року по 24.05.2010 року.
Під час судового розгляду справи відповідач пояснив, що позивач не здавав йому ані лікарняний лист № 642223 з 15.05.2010 року по 26.05.2010 року, ані лікарняний лист № 161112 у період з 15.05.2010 року по 24.05.2010 року, тому він не має можливості оплатити позивачеві його лікарняні.
Відповідачем до матеріалів справи також надані особові рахунки позивача за період з січня по серпень 2010 року, з яких вбачається, що усі лікарняні листи позивача були сплачені належним чином та у повному обсязі.
Позивач під час розгляду справи пояснив, що здав лікарняний лист, але не навів відомостей щодо того, кому, коли та за яких обставин це було ним зроблено, також не надав суду інших доказів, які б підтвердили цей факт.
За даними відповідача зазначений лікарняний лист до них не надходив.
Позивач у судове засідання не з'явився та надав заяву від 18.11.2010 року про розгляд справи за його відсутністю.
За таких обставин, у митниці не було підстав для оплати лікарняного листа позивача, відповідно позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити розрахунок належних позивачеві при звільнені грошових сум лікарняних листів не підлягають задоволенню.
Щодо зобов'язання відповідача здійснити розрахунок належних позивачеві при звільнені грошових сум компенсації за невикористану відпустку та інших виплат.
Ст. 6 закону України «Про відпустки» (надалі Закон) передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
Згідно ст.. 9 Закону до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються: час фактичної роботи протягом робочого року, за який надається відпустка; час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу); час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку; час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів; час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників; інші періоди роботи, передбачені законодавством.
З матеріалів справи вбачається наступне.
Наказом від 20.01.2010 року № 29-кв «Про надання відпустки» позивачеві за період роботи з 09.06.2010 року по 08.06.2010 року надана відпустка тривалістю 45 календарних днів з 25.01.2010 року по 11.03.2010 року.
Наказом від 21.01.2010 року № 30-кв «Про перенесення щорічної відпустки» позивачеві перенесли щорічну відпустку за період роботи 09.06.2007 року по 08.06.2008 року строком на 5 календарних днів та надали її з 15.03.2010 року по 19.03.2010 року включно.
Згідно особових рахунків позивача вказані відпустки йому сплачені у повному обсязі.
Крім цього, згідно табелів обліку використання робочого часу позивач не з'являвся на роботі у період з 25.03.2010 року.
У зв'язку з цим позивачем зайво було використано 9 календарних днів відпустки за період з 09.06.2010 року по 08.06.2010 року.
Ст. 24 Закону та ст. 83 КЗпПУ визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією.
Як вже зазначалося, відпустка нараховується за фактично відпрацьований час. Згідно табелів обліку використання робочого часу позивач з 25.05.2010 року не працював. Таким чином, відсутні підстави для нарахування компенсації за невикористану відпустку.
З матеріалів справи також вбачається, що позивачеві відповідачем сплачена заробітна плата за фактично відпрацьований час згідно табелів використання робочого часу.
За таких обставин, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача виплатити позивачеві грошові суми компенсації за невикористану відпустку та інших виплат також не підлягають задоволенню.
Щодо зобов'язання відповідача повідомити позивача про нараховані суми перед їх виплатою письмово.
У зв'язку із відсутністю належних позивачеві сум, які він мав би отримати при звільненні, вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки та фактичного розрахунку.
Ст. 117 КЗпПУ передбачена виплата працівникові середнього заробітку тільки за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум.
Як встановлено, під час звільнення позивача відповідачем правомірно не нараховані суми до виплати, тобто розрахунок з позивачем при звільненні не повинен був проводитися.
За таких обставин, вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене та керуючись Конституцією України, Кодекс законів про працю України, Законом України «Про відпустки», ст. ст. 2, 7-12, 69-72, 87-98, 122-163, 254, Кодексу адміністративного судочинства, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Маріупольської митниці про зобов'язання Маріупольську митницю видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку, здійснити розрахунок належних йому при звільнені грошових сум лікарняних, компенсації за невикористану відпустку, інших виплат, повідомити ОСОБА_1 про нараховані суми перед виплатою письмово та виплатити середній заробіток за весь час затримки у видачі трудової книжки та фактичного розрахунку відмовити.
Зазначена постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Дана постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Скарга подається на ім'я Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Постанову підписано 19 листопада 2010 року.
Суддя Наумова К.Г.