Справа № 522/8068/24
Провадження № 2/522/2068/25
20 лютого 2025 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Абухіна Р.Д.,
за участю секретаря судового засідання Кріцької Д.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси із позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення суми спричинених збитків.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником об'єкта нерухомого майна, а саме нежитлових приміщень кафе, загальною площею 202 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . 14 червня 2023 року вищезазначені приміщення кафе були пошкоджені внаслідок ракетного обстрілу з боку Російської Федерації, за фактом чого було відкрите кримінальне провадження. За результатами комісійного обстеження об'єкта було встановлено, що об'єкт нерухомого майна зазнав значних дефектів і пошкоджень. Для подальшого використання (експлуатації) нежитлових приміщень кафе необхідно здійснення комплексу ремонтно-відновлювальних робіт з метою усунення завданих пошкоджень, кошторисна вартість яких, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи, складає 4 732 205,00 грн. Враховуючи викладене позивач просив стягнути з відповідача зазначену суму.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2024 року провадження у справі відкрито.
Відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.
Представник позивача звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, зазначив, що не заперечує щодо ухвалення заочного рішення.
Представник відповідача Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в судове засідання не з'явився, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності до суду не подавав.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється
Дослідивши обставини справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 на праві власності належить об'єкт нерухомого майна, а саме нежитлові приміщення кафе, загальною площею 202 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 367711192 від 28 лютого 2024 року.
14 червня 2023 року о 02:28 в Одесі було оголошено повітряну тривогу, яка тривала до 02:54, у зв'язку з загрозою повітряної атаки з боку Російської Федерації з акваторії Чорного моря ракетами «Калібр».
14 червня 2023 року близько 02:32 відбувся вибух ракети, випущеної Російською Федерацією, вибуховою хвилею від якого пошкоджено об'єкти нерухомого майна, розташовані на проспекті Шевченко, зокрема адміністративну будівлю бізнес центру за адресою 4Д та будинки і приміщення поблизу, включно з належними позивачу нежитловими приміщеннями кафе за адресою АДРЕСА_1 . За фактом пошкодження майна внаслідок ракетного обстрілу слідчим відділом Служби безпеки України було відкрите кримінальне провадження № 22023160000000223 за частиною першою статті 438 Кримінального кодексу України (порушення законів та звичаїв війни).
Вищенаведене підтверджується інформацією, оприлюдненою органами державної влади та місцевого самоврядування у мережі Інтернет на їх офіційних сторінках, зокрема Одеською міською радою https://omr.gov.ua/ua/news/233184, https://omr.gov.ua/ua/news/233146, https://omr.gov.ua/ua/news/233203, Головним управлінням Національної поліції в Одеській області https://od.npu.gov.ua/news/na-odeshchyni-unaslidok-cherhovoi-raketnoi-ataky-rosiian-zahynuly-3-myrnykh-zhyteliv-ta-13-zaznaly-poranen, Одеською обласною військовою адміністрацією https://oda.od.gov.ua/vorog-vdruge-za-tyzhden-atakuvav-odesu-vnochi-pidstupno-ta-zhorstko, а також витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 22023160000000223. Крім того, факт пошкодження майна позивача саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації підтверджується актом комісійного обстеження об'єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 27 червня 2023 року та витягом з Державного реєстру майна, пошкодженого внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації, від 10 травня 2024 року № 44394816.
Зокрема, об'єкт нерухомого майна зазнав значних дефектів і пошкоджень в огороджувальних конструкціях заповнення прорізів та покрівлі будівлі, що порушують або обмежують нормальну експлуатацію об'єкта; конструкції покрівлі, внутрішнього та зовнішнього оздоблення прийшли до непридатного до нормальної експлуатації технічного стану; конструкції віконних та дверних блоків, внутрішніх інженерних мереж електропостачання, системи пожежної безпеки, вентиляції, відеонагляду та системи слабкого струму прийшли до аварійного технічного стану.
В цілому, нерухоме майно не було зруйновано повністю, а лише зазнало часткового руйнування. Подальше використання (експлуатація) нежитлових приміщень кафе є можливою, але після здійснення комплексу ремонтно-відновлювальних робіт з метою усунення завданих пошкоджень.
Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 51/23 від 15 січня 2024 року вартість ремонтно-відновлювальних робіт, проведення яких необхідно для усунення пошкоджень, заподіяних нежитловим приміщенням кафе внаслідок збройної агресії Російської Федерації, складає 4 732 205,00 грн.
Зазначена сума є збитками завданими Російською Федерацією позивачу у зв'язку з чим останній має право на їх відшкодування.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 8 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно із частиною 1 статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною 2 статті 22 ЦК України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 3 статті 22 ЦК України визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до частини 1 статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні»» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Відповідно до частини 3 статті 82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 2 статті 83 ЦПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.
Відповідно до частин 1, 4-7 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі частинами 1-3 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини 1 статті 77 ЦПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
При цьому, одним з основних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У даному випадку пошкодження належного позивачу майна відбулось внаслідок вибуху ракети, випущеної Російською Федерацією з акваторії Чорного моря, що свідчить про наявність причинного зв'язку між вчиненими порушеннями і завданими збитками.
Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.
Cуд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.
Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
Відповідно до частини 1 статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин
Згідно зі статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
При цьому держава є специфічним суб'єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.
Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Таким чином, відповідно до наведених положень ЦК України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
За таких умов, пред'явлення позовних вимоги до Російської Федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
Щодо суми збитків, то суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з підпунктом 18 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються (зокрема):
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;
вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до пункту 5 «Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації», що є Додатком до Порядку, оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Висновок експерта складений відповідно до вимог законодавства документ, що містить докладний опис проведених судовим експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед судовим експертом, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про судову експертизу».
Позивач надав суду висновок судової будівельно-технічної експертизи № 51/23 від 15 січня 2024 року за результатами якої експертом визначена кошторисна вартість ремонтно відновлювальних робіт що відповідає вимогам Загальних засад.
Відтак позивачем належними доказами доведено суму завданих збитків.
Підсумовуючи викладене, суд встановив, що позивачем доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статті 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Враховуючи наведене, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.
На підставі вищевикладеного, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд доходить висновку про задоволення позову у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом із позовною заявою позивачем була надана копія договору про надання правничої допомоги № 01-06-03-24 від 06 березня 2024 року та додаткової угоди № 1 від 06 березня 2024 року до договору, згідно з якими гонорар за надання правничої допомоги у зв'язку зі зверненням до суду із позовом про стягнення збитків завданих позивачу внаслідок збройної агресії Російської Федерації, а саме пошкоджень нежитловій будівлі, що належить позивачу, яка розташована за адресою м. Одеса, просп. Шевченка 2/4, а також у зв'язку із супроводом розгляду справи за вищезазначеним позовом, складає 40 000,00 грн (пункти 1, 2 додаткової угоди).
Надалі позивачем були надані до суду додаткові докази понесених судових витрат, зокрема детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, у зв'язку з розглядом справи № 522/8068/24 у Приморському районному суді міста Одеси та Акт наданих послуг від 20 лютого 2025 року до Договору про надання правової допомоги № 01-06-03-24, із зазначенням переліку наданих послуг.
Згідно з частинами 1,3 статті 134 ЦПК, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
За приписами частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, позивачем у встановлений процесуальним законом строк та спосіб було заявлено про понесення ним судових витрат.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі у заявленому розмірі, судом враховано, що розмір гонорару визначено за погодженням адвоката з клієнтом і є фіксованим, послуги адвоката було реально надані позивачеві і це підтверджується матеріалами справи, також судом взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених в процесі вироблення правової позиції та поданих до суду адвокатом документів, збору доказів, їх значення для спору та те, що адвокатом здійснювалося представництво інтересів позивача в судових засіданнях, про що свідчать наявні у матеріалах справи протоколи судових засідань.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 137, частини 8 статті 139 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Таким чином, з урахуванням складності справи та наданих адвокатом послуг, часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягу наданих адвокатом послуг суд вважає докази такими, що підтверджують витрати позивача на професійну правничу допомогу.
Щодо судового збору.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» - від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до місцевого суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки 1 відсоток від суми позову перевищує суму 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день подання позовної заяви, то судовий збір за розгляд даної справи складає максимальну суму 15 140,00 грн.
Так як позов задоволено повністю, то судовий збір підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України у повному обсязі.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст.1, 2, 5, 11, 76-82, 133, 134, 137, 141, 241, 247, 258, 263-265, 273, 280-289, 354 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 22, -1166 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України задовольнити.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 суму спричинених збитків, що виникли внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України у розмірі 4 732205 гривень.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь держави судовий збір в розмірі 15 140 гривень.
Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 27.02.2025.
Суддя Р. Д. Абухін
20.02.25