Номер провадження: 11-кп/813/924/25
Справа № 502/1717/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
27.02.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Кілійського районного суду Одеської області від 11.09.2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12024162150000287 від 27.02.2024 року, відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шевченкове Ізмаїльського району Одеської області, громадянина України, з середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України,-
установив
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції
Вироком Кілійського районного суду Одеської області від 11.09.2024 року затверджено угоду про примирення від 26 серпня 2024 року між потерпілою ОСОБА_9 та обвинуваченим ОСОБА_8 .
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, та йому призначено узгоджене сторонами покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн (тридцять чотири тисячі гривень) з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави витрати, пов'язані з проведенням експертиз: № СЕ -19/116-24/12550-ІТ від 16.07.2024 в сумі - 4543 гривень 68 коп. (чотири тисячі п'ятсот сорок три грн. шістдесят вісім копійок), та № СЕ -19/116-24/12547-ІТ в сумі - 4543 гривень 68 коп. (чотири тисячі п'ятсот сорок три гривні шістдесят вісім копійок), а всього стягнути 9087 грн 36 коп. (дев'ять тисяч вісімдесят сім гривень тридцять шість копійок).
Оскарженим вироком встановлено, що 27.02.2024, приблизно о 04 годині, в с. Шевченкове Ізмаїльського району Одеської області, більш точної адреси досудовим розслідуванням не встановлено, водій ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (0, 83% проміле), достеменно знаючи, що керування транспортним засобом під впливом алкоголю заборонено, приступив до керування технічно справним автомобілем марки «Hyundai» моделі «Getz», з реєстраційним номером « НОМЕР_1 », чим порушив вимоги п/п а) 2.9 «Правил дорожнього руху», які затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі Правила) та якими передбачено, що водієві забороняється керувати транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
У подальшому, в той же день, близько 04 години, ОСОБА_8 , грубо порушуючи п. 2.3 Правил «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі» та 12.1 Правил «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», п. 12.2 Правил «У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги», перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи вищевказаним технічно справним автомобілем, у темний час доби, здійснюючи рух по сухому та чистому асфальтобетонному покриттю на автодорозі Т-16-28 «Струмок-Десантне» з боку села Струмок в напрямку села Десантне Ізмаїльського району Одеської області, на якій організований двосторонній рух по одній смузі руху в обох напрямках, не вибравши належну швидкість руху, що забезпечує безпеку дорожнього руху, в результаті чого на вищевказаній ділянці автодороги не впорався з керуванням вказаного автомобіля, та допустив виїзд автомобіля за межі проїжджої частини дороги вправо по ходу свого руху в кювет, де відбулося зіткнення автомобіля із придорожнім деревом з повною зупинкою транспортного засобу.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажиру переднього пасажирського сидіння автомобіля ОСОБА_9 спричинено тілесні ушкодження закритого лінійного перелому верхньої гілки правої лобкової кістки та закритого осколкового перелому середньої третини лівої ключиці, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я строком понад 3 тижні (більш ніж 21 день).
Допущені водієм ОСОБА_8 порушення вимог п.п. 2.3 б), 2.9 а), 12.1, 12.2 Правил знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної події та настанням суспільно- небезпечних наслідків у виді середньої тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_9 .
Вказані дії ОСОБА_8 , органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
В судовому засіданні, було надано угоду від 26.08.2024 року, укладеною за ініціативи потерпілої, між потерпілою та обвинуваченим, про примирення між потерпілим та обвинуваченим, згідно вимог ст. ст. 468, 469, 471 КПК України.
Згідно даної угоди потерпіла ОСОБА_9 , та обвинувачений ОСОБА_8 дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Вимоги наведені в апеляційних скаргах та узагальнення
доводів осіб, які її подали
Не погодившись із зазначеним вироком суду першої інстанції, заступник керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги обґрунтував тим, що суд першої інстанції не маючи підстав затвердження укладеної між сторонами угоди про примирення, допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню, що призвело до призначення обвинуваченому покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та його особі.
Питання застосування інституту угод у кримінальному провадженні регламентовано Главою 35 КПК України.
Згідно ч. 2 ст. 475 КПК України, вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених частиною третьою цієї статті.
Дії обвинуваченого кваліфіковані за ч. 1 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Затвердження судом у відповідному кримінальному провадженні угоди про примирення суперечить вимогам кримінального, кримінального процесуального законів та постанові Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» (далі - Постанова).
Так, основним безпосереднім об'єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху й експлуатацію транспортного засобу, а додатковим обов'язковим об'єктом - відносини життя та здоров'я особи.
Також, згідно п. 19 Постанови, зазначений злочин передбачений розділом XI КК України «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту», та має двооб'єктний склад.
Основним безпосереднім об'єктом даного кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту. Життя і здоров'я особи виступає лише його додатковим обов'язковим об'єктом.
Вищий спеціалізований Суд урахував вказані обставини і у своїй Постанові визнав, що затвердження угод про примирення у такій категорії кримінальних правопорушень не допускається.
Таким чином, порушуючи вимоги Постанови, затверджуючи укладену між потерпілою особою та обвинуваченим та подану ними до суду угоду про примирення, суд першої інстанції не дотримався в повній мірі вимог ст. 469, ч. 7 ст. 474 КПК України, згідно якої, суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу або закону, та має право відмовити в затвердженні угоди, якщо її умови не відповідають інтересам суспільства, та затвердив угоду про примирення у провадженні, в якому вона не могла бути затверджена.
Також, укладеною угодою про примирення між потерпілим та обвинуваченим, сторонами узгоджено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Затверджуючи угоду, суд першої інстанції у своєму вироку не навів переконливих обґрунтувань, чому прийшов до висновку про можливість її затвердження та призначення обвинуваченому покарання саме із застосуванням ст. 69 КК України: сукупність яких даних про особу обвинуваченого дали підстави вважати, що таке покарання досягне мети, передбаченої ст. 50 КК України, і буде справедливим і достатнім для його виправлення.
Перейшовши до більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України, суд визначив обвинуваченому покарання, яке за своїм видом і розміром не відповідає розміру покарання відповідно до класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої ст. 12 КК України.
Фактично суд, при затвердженні угоди про примирення, не врахувавши характер кримінального правопорушення, обставини його вчинення, його підвищену суспільну небезпечність з огляду на його вчинення у стані алкогольного сп'яніння, визначив обвинуваченому такий вид основного покарання, який є лише незначно суворішим, ніж адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП України за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння без будь-яких негативних наслідків для інших учасників руху, яка передбачає штраф у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Судом першої інстанції не врахована і практика Верховного Суду, яким неодноразово вказувалось на тому, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286-1 КК України, належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, а тому позиція потерпілого щодо покарання, яке обвинувачений повинен понести за скоєне, під час вирішення цього питання судом, не є вирішальною.
Саме дотримання балансу всіх трьох критеріїв дає можливість прийняти рішення про затвердження угоди. Натомість у даному кримінальному провадженні баланс визначених критеріїв не дотриманий.
Позиції учасників апеляційного розгляду в судовому засіданні
Прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Обвинувачений ОСОБА_8 в судове засідання Одеського апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, причин неприбуття не повідомив, з клопотаннями про відкладення судового розгляду не звертався.
Відповідно до ч.4 ст.401 КК України, обвинувачений підлягає обов'язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов'язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.
Положеннями ч.4 ст.405 КК України встановлено, що неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Приймаючи до уваги той факт, що в даному випадку участь сторін кримінального провадження є необов'язковою, а апеляційним судом вжиті всі можливі заходи для повідомлення обвинуваченого про час та місце судового засідання та з урахуванням того, що в апеляційній скарзі прокурора не порушується питання про погіршення становища обвинуваченого, апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 .
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та, перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Так, згідно з вимогами ч.3 ст.469 КПК України угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Укладення угоди про примирення у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України, є нетяжким злочином, що свідчить про можливість укладення угоди про примирення у кримінальних провадженнях такої категорії.
Водночас, зазначений злочин, передбачений розділом ХI КК України «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту», та має двооб'єктний склад, а саме: основним безпосереднім об'єктом даного кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст. 286 КК України, і лише його додатковим обов'язковим об'єктом виступає життя і здоров'я особи.
Згідно з п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2015 № 13 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» у такій категорії кримінальних проваджень угоди про примирення не допускаються.
Відповідно до постанови Верховного Суду України (справа № 5-27кс16 від 31.03.2016) на забезпечення дієвості правових механізмів інституту примирення, його цілей і мети впливають складні зв'язки між принципами публічності і диспозитивності. Як зазначено в цьому рішенні, суд надає особливого значення існуванню в інституті примирення конкуренції принципів публічності і диспозитивності, яка визначає пріоритети публічного і приватного інтересів та їх взаємозв'язок, і вважає, що для встановлення співвідношення публічних і приватних пріоритетів в інституті примирення сторін визначальною є категорія «інтерес».
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 756/11661/17.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за окремі правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху», прийнятим Верховною Радою України 16.02.2021, з метою більш жорсткого дотримання учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, Кримінальний кодекс України доповнено ст. 286-1, санкція якої передбачає більш суворе покарання, ніж санкція ст. 286 КК України.
Крім цього, цим же законом внесені зміни до ст. ст. 45-48, 75 КК України щодо прямої заборони на звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, примиренням винного з потерпілим, з передачею особи на поруки, у зв'язку із зміною обстановки, а також звільнення від відбування покарання з випробуванням при засудженні за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Таким чином, законодавцем виокремлено в окремий склад кримінального правопорушення порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з його підвищеною суспільною небезпечністю порівняно з кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 286 КК України.
Для задоволення інтересу суспільства (публічного інтересу), який полягає у суворому покаранні осіб, які керують транспортними засобами в стані алкогольного сп'яніння, Кримінальним кодексом України прямо заборонено звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного із потерпілим (ст. 46 КК України).
Ця заборона, як і інші заборони щодо звільнення особи від кримінальної відповідальності чи покарання із застосуванням ст. 75 КК України, свідчать про те, що у співвідношенні публічних і приватних інтересів у цій категорії справ переважає публічний (суспільний інтерес).
Безпосереднім об'єктом вчиненого ОСОБА_8 злочину є суспільні відносини, які забезпечують безпеку руху й експлуатацію транспортного засобу. Додатковим обов'язковим об'єктом виступають відносини життя та здоров'я особи і, хоча, протиправними діями ОСОБА_8 спричинена шкода потерпілій ОСОБА_9 , проте, ця шкода є лише проявом посягання на основний об'єкт - безпеку руху транспортного засобу.
Таким чином, суд першої інстанції, затвердивши угоду про примирення між обвинуваченим ОСОБА_8 та потерпілою ОСОБА_9 та ухваливши на її підставі обвинувальний вирок щодо ОСОБА_8 , допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме п. 2 ч. 7 ст. 474 КПК України, з якого слідує, що суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або Закону. Суд відмовляє у затвердженні угоди, якщо умови угоди не відповідають інтересам суспільства.
Відповідно до вимог п. 3,4 ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що затверджена угода не відповідає інтересам суспільства, тому апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржуваний вирок скасуванню з направленням кримінального провадження щодо ОСОБА_8 на новий судовий розгляд у суд першої інстанції для проведення судового провадження в загальному порядку, під час якого слід перевірити доводи апеляційної скарги прокурора про призначення ОСОБА_8 надто м'якого покарання.
На підставі викладеного та керуючись ст. 407, 409, 419 КПК України, апеляційний суд
ухвалив
Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 - задовольнити.
Вирок Кілійського районного суду Одеської області від 11.09.2024 року, відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України,- скасувати.
Призначити новий розгляд кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12024162150000287 від 27.02.2024 року, відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, в суді першої інстанції, зі стадії підготовчого провадження, в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4