Справа № 620/10624/24 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О.
26 лютого 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Сорочка Є.О.,
розглянувши у електронній формі в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просила:
- визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, викладену в листі від 27.06.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 03.06.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила про те, що вона, як дружина померлого годувальника, яка на час звернення до відповідача досягла 60-річного віку, має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Водночас, страховий стаж годувальника (померлого чоловіка ОСОБА_2 ) становить 33 роки, що є достатнім для призначення пенсії по III групі інвалідності. Відповідач відмовив в призначенні пенсії, посилаючись на відсутність у заявника страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по втраті годувальника - 29 років при наявних 16 років 02 місяці 18 днів. Однак, позивач вказує, що статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Отже, відмова відповідача в призначенні пенсії по втраті годувальника є протиправною та призвела до порушення прав позивача.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.12.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в електронній формі порядку письмового провадження на 26.02.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 28.05.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника - чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і отримував пенсію в ГУПФУ в Чернігівській області.
До заяви довільної форми позивач долучила копію паспорту та картки платника податків, копію свідоцтва про шлюб та копію свідоцтва про смерть.
Листом від 27.06.2024 відповідач повідомив про встановлену форму заяви для призначення пенсії й порядок її подання. Крім того, зазначив про відсутність у позивача страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по втраті годувальника з 01.01.2022 по 31.12.2022 - 29 років, при наявних 16 років 02 місяці 18 днів.
Не погодившись із відмовою в призначенні пенсії по втраті годувальника, позивач звернулася з даним позовом до суд.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що чинне законодавство визначає право на призначення пенсії по втраті годувальника особі з інвалідністю та особі, що досягла 65 років безвідносно до наявного страхового стажу, разом з тим досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має на меті сукупність складових віку із наявним страховим стажем.
ОСОБА_1 на момент звернення із заявою досягла 62 років, інформації про наявність статусу особи з інвалідністю до пенсійного органу не подавала та до матеріалів справи не долучала.
Водночас, частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
У разі ж відсутності необхідного страхового стажу закон передбачає інший мінімальний вік та необхідний стаж. Тобто умови досягнення встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку чітко залежать від наявного страхового стажу особи, яка звертається за призначенням пенсії. Позивач 1962 року народження, а отже 60 річного віку остання досягла у 2022 році та за нормами статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для набуття права на призначення пенсії повинна була мати 29 років страхового стажу. Досягнення 60 річного віку ОСОБА_1 за відсутності в неї 29 років страхового стажу, не є досягненням пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк, позивач, як дружина померлого годувальника, яка на час звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою 28.05.2024 про призначення пенсії у зв'язку втратою годувальника досягла 60-річного віку, тобто передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» віку, у розумінні приписів пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-ІV, є непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника (її чоловіка), тому має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Спірним у правовідносинах, що розглядаються, є доводи відповідача про відсутність необхідного страхового стажу - 29 років. При цьому, ОСОБА_1 вважає, що чинним пенсійним законодавством не ставиться вимога наявності страхового стажу для члена сім'ї померлого годувальника для набуття права на пенсію по втраті годувальника, а сукупність визначених вимог нею додержано, тобто вона є дружиною ОСОБА_2 , який помер, перебувала на його утриманні та досягла 60 років.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV(далі - Закон № 1058-ІV).
Згідно з частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 10 Закону № 1058-IV, передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Так, за змістом абзацу 1 частини першої статті 36 Закону №1058-ІV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім'ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Отже, зазначеною нормою закону визначені умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв'язку з втратою годувальника - пенсіонера, призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу.
За змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-ІV, непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до частини третьої статті 36 Закону № 1058-ІV, до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до приписів частини 1 статті 38 Закону № 1058-ІV, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Таким чином, колегія суддів висновує, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, при цьому, необхідною умовою для призначення вказаним особам пенсії у зв'язку з втратою годувальника або переведення на такий вид пенсії, є встановлення їм інвалідності, або 65 років, або досягнення ними пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-ІV.
Статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Отже, саме 60 років визначається, як загальний пенсійний вік як для чоловіків, так і для жінок.
Колегія суддів вважає помилковою прив'язку для цілей призначення пенсії саме по втраті годувальника до наявності страхового стажу, необхідного саме для пенсії за віком, при цьому, заявник по пенсії по втраті годувальника просить призначити їй пенсію, у зв'язку з втратою годувальника, якому і так вже була призначена відповідна пенсія, та яка мала мати відповідний страховий стаж. Формулювання в нормі закону відсилки до ст. 26 Закону, на переконання колегії суддів, вимагає саме дотримання віку за цією статтею, а не страхового стажу, що є алогічним при питанні призначенні пенсії по втраті годувальника, при цьому, доводи відповідача мали б бути враховані, у разі формулювання в цій нормі прив'язки не до віку, а до віку та стажу, визначеного ст. 26 Закону № 1058-ІV, чого вона не містить.
За таких обставин позивач, як дружина померлого годувальника, яка на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії у зв'язку втратою годувальника досягла 62-річного віку, тобто віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розумінні приписів пункту 1 частини 2 статті 36 Закону № 1058-ІV, є непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника (її чоловіка), тому має право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Висновок відповідача, покладений в основу рішення щодо відсутності у позивача достатнього страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV, з яким погодився і суд першої інстанції, колегія суддів вважає помилковим, оскільки положення статті 36 Закону № 1058-ІV, яким визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, не пов'язують право на такий вид пенсії з наявністю певного страхового стажу утриманця.
ОСОБА_1 28.05.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з заявою про призначення пенсії по втраті годувальника - чоловіка ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і отримував пенсію в ГУПФУ в Чернігівській області.
До заяви довільної форми позивач долучила копію паспорту та картки платника податків, копію свідоцтва про шлюб та копію свідоцтва про смерть.
Інших підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії по втраті годувальника відповідачем не зазначено, а рішення таких не містить.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області відмовляючи у призначені позивачу пенсії по втраті годувальника, допустило протиправні дії, що призвели до порушення права позивача на отримання пенсії по втраті годувальника
Відтак, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції не врахував, що положення статті 36 Закону № 1058-ІV, яким визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, не пов'язують право на такий вид пенсії з наявністю певного страхового стажу утриманця.
Крім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», випливає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У рішенні у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04), зокрема, вказано, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права.
Підстави та вимоги для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника чітко визначено законодавством України, в тому числі Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який не містить вимог щодо наявності у заявника будь-якого страхового стажу, у зв'язку з чим, жодних перешкод для призначення вказаної пенсії позивачу апеляційним судом не встановлено, оскільки на день із зверненням до відповідача із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, позивачка вже досягла пенсійного віку 60 років, а померлий чоловік отримував пенсію, а отже, мав необхідний страховий стаж.
У разі наявності у нормі, що регулює спірні правовідносини нечіткого формулювання або такого, що допускає множинного трактування, державний орган має діяти у найсприятливіший для особи спосіб. Крім того, приписами статті 36 Закону № 1058-ІV, не визначено, як обов'язкової умови для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, досягнення особою, що звернулася за призначенням такої пенсії, пенсійного віку визначеного ст. 26 Закону № 1058-ІV, саме станом на момент смерті годувальника.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Доводи відповідача, покладені в основу оскаржуваного рішення, з якими погодився і суд першої інстанції, фактично нівелюють призначення пенсії по втраті годувальника, фактично, вимагаючи для такого виду пенсії умови, які і так необхідні особі заявнику для призначення їй пенсії за віком.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника позивач звернулась 03.06.2024.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції, у відповідності до ст. 317 КАС України, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог, у зв'язку з порушенням норм матеріального права.
Судові витрати по сплаті судового збору підлягають розподілу, згідно норм ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2024 р.- скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в призначенні ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника, викладену в листі від 27.06.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію у зв'язку з втратою годувальника з 03.06.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 2131,72 грн (дві тисячі сто тридцять одна гривня 72 коп).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Є.О. Сорочко