Провадження № 22-ц/803/2388/25 Справа № 175/8023/23 Суддя у 1-й інстанції - Васюченко О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
25 лютого 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
за участю секретаря Кошара О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця» на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ “Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог, які уточнювалися в ході судового розгляду справи, ОСОБА_1 посилався на те, що повідомленням філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця» від 04 серпня 2023 року його, як начальника стрілецької команди швидкого реагування НОР Дніпро, було повідомлено про те, що посада, яку він займає, скорочується і його буде звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України не раніше ніж через два місяці після ознайомлення з даним повідомленням. Підставою вищевказаного повідомлення став наказ філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця» від 28 липня 2023 року № 253 “Про структурні зміни» та Перелік № 137 змін до штатного розпису. Наказом (розпорядженням) філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця» від 04 жовтня 2023 року № 290/ос “Про припинення трудового договору (контракту)» його було звільнено з займаної посади у зв'язку із скороченням штату. Проте позивач вказує, він мав переважне право на залишення на роботі, оскільки має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Відповідачем дане право позивача було порушене. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати наказ (розпорядження) філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця» від 04 жовтня 2023 року № 290/ос “Про припинення трудового договору (контракту)»; зобов'язати АТ “Українська залізниця» з 04 жовтня 2023 року поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника стрілецької команди швидкого реагування НОР Дніпро виробничого підрозділу “Дніпровський загін воєнізованої охорони» філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця»; стягнути з АТ “Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 жовтня 2023 року по момент ухвалення рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі; стягнути з АТ “Українська залізниця» на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2024 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ (розпорядження) філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця» від 04 жовтня 2023 року №290/ос “Про припинення трудового договору (контракту)». Зобов'язано АТ “Українська залізниця» з 04 жовтня 2023 року поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника стрілецької команди швидкого реагування НОР Дніпро виробничого підрозділу “Дніпровський загін воєнізованої охорони» філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця». Стягнуто з АТ “Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 жовтня 2023 року по 07 листопада 2024 року в розмірі 180 646 грн. 18 коп. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах виплати заробітної плати за один місяць з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. Стягнуто з АТ “Українська залізниця» (код ЄДРПОУ: 40075815, місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5) в дохід держави судовий збір у розмірі 3 953 грн. 66 коп. Стягнуто з АТ “Українська залізниця» (код ЄДРПОУ: 40075815, місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2024 року задоволено заяву представника позивача - адвоката Кучерука А.В. про виправлення описки в рішенні суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ “Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрати. Виправлено описку допущену в описовій та резолютивній частині рішенні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2024 року щодо посади позивача, а саме: замість “начальника стрілецької команди швидкого реагування НОР Дніпро виробничого підрозділу “Дніпровський загін воєнізованої охорони» філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця» зазначити вірно “начальника відділення стрілецької команди швидкого реагування НОР Дніпро виробничого підрозділу “Дніпровський загін воєнізованої охорони» філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця».
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2024 року представнику АТ “Українська залізниця» - адвокату Бабаку А.В. в задоволенні заяви про роз'яснення судового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ “Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрати - відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ “Українська залізниця» просить рішення суду від 07 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвокат Кучерук А.В. просить рішення суду від 07 листопада 2024 року залишити без змін, апеляційну скаргу АТ “Українська залізниця» залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Основоположні права громадян, пов'язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 43 Конституції України - кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями статті 43 Конституції України задекларовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений
у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.
При розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Порядок звільнення - це певна процедура, яка передбачає послідовність дій сторін трудового договору, спрямованих на його припинення, а тому залежить від того, хто виступає ініціатором розірвання трудових відносин.
Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Змінами в організації виробництва і праці слід розуміти раціоналізацію робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів, технологій, тощо.
Зі змісту норми п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання трудового договору з працівником з ініціативи власника: ліквідація; реорганізація; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.
Чисельність працівників - це списочний склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості. Наприклад, у штатному розписі замість 7 штатних одиниць менеджерів з продажу залишається лише 3. Тобто зменшується певна кількість працюючих однієї професії.
Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами. спеціальностями, професіями. Наприклад, скорочується посада водія, посада інспектора з кадрів тощо.
При скороченні штату чисельності може не тільки не зменшитися, а інколи навіть збільшитися.
Скорочення чисельності або штату працівників допускається виключно у разі наявності змін в організації виробництва і праці.
Скорочення чисельності або штату працівників може бути зумовлене, зокрема, вдосконаленням виробництва, суміщенням професій, зменшенням обсягу виробництва продукції, перепрофілюванням підприємства, установи, організації тощо.
Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Згідно з ч.ч.1,3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
При цьому, законодавством про працю не передбачена форма та спосіб повідомлення працівника про скорочення чисельності або штату працівників. Водночас у разі виникнення трудових спорів роботодавець повинен мати докази, що працівника було повідомлено про відповідне скорочення за два місяці. У зв'язку з цим, попереджати працівника про наступне вивільнення доцільно у письмовій формі (із проставленням працівником підпису та дати ознайомлення).
Збіг двомісячного строку, встановленого статтею 49-2 КЗпП України, починається з наступного дня після ознайомлення.
Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне вивільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності.
При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17.
У справі встановлено, п.4 наказу Філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця» № 253 від 28 липня 2023 року “Про структурні зміни» вилучено зі штатного розпису стрілецьку команду з профілактичної роботи та стрілецьку команду швидкого реагування (а.с.41, 42).
04 серпня 2023 року позивач ОСОБА_1 був повідомлений про скорочення посади начальника стрілецької команди швидкого реагування НОР Дніпро, яку він займає, із наступним звільненням на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, не раніше ніж через два місяці після ознайомлення з даним повідомленням (а.с.44).
31 серпня 2023 року позивачу ОСОБА_1 було запропоновано перелік вакантних посад виробничого підрозділу “Дніпровський загін воєнізованої охорони» Філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця».
04 жовтня 2023 року Наказом виробничого підрозділу “Дніпровський загін воєнізованої охорони» Філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця» від 04 жовтня 2023 року № 290/ос “Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату з 04 жовтня 2023 року (а.с.40).
Судом встановлено, у відповідача мали місце скорочення чисельності та зміна штату працівників, про що відповідач своєчасно повідомив позивача про наступне вивільнення.
Слід зазначити, 31 серпня 2023 року позивача було ознайомлено з наявним переліком вакантних посад виробничого підрозділу “Дніпровський загін воєнізованої охорони» Філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця» (а.с.45).
Крім того, повідомлення про звільнення надано позивачеві 04 серпня 2023 року, а перелік вакансій запропоновано лише 31 серпня 2023 року, при цьому, в переліку зазначено, що список вакансій надається станом на 01 вересня 2023 року, що свідчить про порушення відповідачем при повідомленні позивача про майбутнє звільнення приписів частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП, з яких чітко вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади.
Згідно з п. 2.1 Положення про філію “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця» Філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Товариства та в інтересах Товариства, здійснює делеговані Товариством функції відповідно до мети, завдань та предмета діяльності Товариства.
Відповідно до п. 11.2 Положення працівники Філії є працівниками Товариства. Позивач ОСОБА_1 зазначив, що запропоновані посади не відповідали його спеціальності, а в інших підрозділах АТ “Українська залізниця» йому вакантні посади взагалі запропоновані не були.
Слід зазначити, оскільки філія не є юридичною особою, тому відповідачу необхідно було надати перелік вакантних посад саме не філії, а підприємства в цілому (АТ “Укрзалізниця»), що роботодавцем зроблено не було.
Таким чином, відповідач станом на 04 жовтня 2023 року не виконав обов'язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з'явилися у нього протягом двох місяців, а саме, з 04 серпня 2023 року по 04 жовтня 2023 року, і які існували на день звільнення позивача ОСОБА_1 , що свідчить про порушення відповідачем вимог ст.49-2 КЗпП України та незаконність звільнення позивача, наявність підстав для визнання визнати протиправним наказу (розпорядження) філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця» від 04 жовтня 2023 року № 290/ос “Про припинення трудового договору (контракту)»; зобов'язати АТ “Українська залізниця» з 04 жовтня 2023 року поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника стрілецької команди швидкого реагування НОР Дніпро виробничого підрозділу “Дніпровський загін воєнізованої охорони» філії “Відомча воєнізована охорона» АТ “Українська залізниця».
Посилання АТ “Українська залізниця» на те, що протягом усього часу попередження про наступне вивільнення пропонувалося позивачу усі наявні на підприємстві вакансії - є недоведеним, відповідні докази відповідачем суду не надані.
Посилання відповідача на Закон України “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не спростовують правильність викладених вище висновків суду про наявність підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки вказаний Закон під час дії воєнного стану не звільняє роботодавця від належного виконання вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 та від 22 листопада 2017 року у справі № 299/967/15 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці» та за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, з відповідними змінами та доповненнями.
Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100).
Відповідно до довідки про доходи від 03 листопада 2023 року №148, яка надана АТ “Українська залізниця», середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні 2 повних календарні місяці роботи, що передують звільненню за період з серпня 2023 року по вересень 2023 року становить 25 896 грн. 82 коп., середньомісячна заробітна плата становить 16 738 грн. 20 коп., а середньоденна заробітна плата - 631 грн. 63 коп. (а.с. 46).
Період затримки виплати заробітної плати, за який нараховується середній заробіток згідно ст. 117 КЗпП України, повинен вираховуватися у робочих днях.
Судом встановлено, що для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05 жовтня 2023 року по 07 листопада 2024 року слід використовувати період, який становить 286 робочих днів.
Виходячи з розміру середньоденного заробітку позивача, який становить 631 грн. 63 коп., та періоду затримки виплати заробітної плати у 286 робочих дні, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України становить 180 646 грн. 18 коп. (631,63 грн. х 286 робочих дні), тому суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 жовтня 2023 року по 07 листопада 2024 року в розмірі 180 646 грн. 18 коп.
Колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга не містить доводів непогодження з проведеним судом розрахунком розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також судом першої інстанції обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу надану у суді першої інстанції у розмірі 7000 грн. Заяву про неспівмірність витрат позивача на професійну правничу допомогу на суму 7000 грн. відповідачем не подано, відповідних доказів цього суду не надано.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ “Українська залізниця» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу надану у суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ст. ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1)на професійну правничу допомогу; 2)пов'язані із залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,експертів та проведенням експертизи; 3)пов'язані з витребуванням доказів,проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року по справі № 596/2305/18.
Таким чином, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною: в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19); у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 18 листопада 2020 року у справі №922/3706/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 922/3708/19.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції надано копію ордеру від 25 грудня 2024 року, копію договору про надання правової допомоги №43/ФО-АБ/23 від 25 жовтня 2023 року, укладеного з АБ “Кучерука “Консільєрі», копію акту №2 від 25 грудня 2024 року приймання-передачі наданих юридичних послуг до договору про надання юридичних послуг на загальну суму 2000 грн. (за складання відзиву на апеляційну скаргу), копію рахунку на оплату № 2/24 від 25 грудня 2024 року на суму 2000 грн. (а.с.242, 243, 244-246, 247).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №75/9215/15-ц вказано, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Представник відповідача АТ “Укразалізниця» заперечував про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу надану у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 грн.
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Однак, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Враховуючи, складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання наданих послуг, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, заперечення відповідача, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу, надану у апеляційному суді, у розмірі 1500 грн., що є співмірним з наданим адвокатом обсягом послуг у суді апеляційної інстанції, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 є безпідставними та спростовуються належними доказами у справі.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2024 року - залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства “Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу, надану у апеляційному суді у розмірі 1500 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови
проголошена у судовому засіданні 25 лютого 2025 року.
Повний текст постанови складено 26 лютого 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В.Свистунова