19 лютого 2025 року
м. Київ
справа № 212/7709/24
провадження № 61-879 ск 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», подану його представником - адвокатом Губорєвою Яною Анатоліївною, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення,
1. В серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом у якому просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 4 531,75 грн недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, за період з 2017 по 2021 роки.
2. Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області рішенням від 12 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 січня 2025 року, позов задовольнив. Стягнув з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену суму матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017, 2020, 2021 роки в розмірі 4 531,75 грн. Вирішив питання судових витрат.
3. В січні 2024 року до Верховного Суду, через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд», надійшла касаційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця», подана його представником - адвокатом Губорєвою Я. А., на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 січня 2025 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
4. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
6. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
7. Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України встановлено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
8. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
9. Ціна позову в цій справі становить 4 531,75 грн, яка станом на 01 січня 2025 року не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 30 = 90 840,00 грн), тобто справа 212/7709/24 є малозначною у силу вимог закону.
10. Касаційна скарга містить посилання на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, відповідно до яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, у випадках, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
11. Так заявник, обґрунтовуючи посилання на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій у подібних до цієї справах висловлюється позиція щодо незастосування положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в частині визначення розрахункової величини для нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення, всупереч позиції викладеній у постановах Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 501/4788/21, від 25 січня 2024 року у справі № 501/4789/21 та від 14 лютого 2024 року у справі № 501/4698/21.
12. Також обґрунтовуючи підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України заявник вказує на те, що справа має значний суспільний інтерес, та має для нього виняткове значення, оскільки на момент повномасштабного вторгнення рф на територію України чисельність працівників Акціонерного товариства «Українська залізниця» складала 235 000 осіб, що складає 0,57 % від загальної кількості населення України та свідчить про значний суспільний інтерес до цієї справи, оскільки порушене у цій справі питання потенційно стосується всіх працівників Акціонерного товариства «Українська залізниця». Крім цього вказує на те, що формування Верховним Судом єдиного підходу щодо застосування вказаних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» має значення для усього працездатного населення України.
13. Крім цього заявник зазначає те, що формування Верховним Судом правового висновку у цій справі дозволить Акціонерному товариству «Українська залізниця», яке потребує живучості, уникнути фінансових втрат.
14. Перевіривши зазначені доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що наведені заявником обґрунтування не дають достатніх підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
15. Тобто заявнику в касаційній скарзі необхідно обґрунтувати наявність актуальної правової проблеми, яка може бути вирішена за результатами касаційного перегляду справи.
16. Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зводяться виключно до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями та встановленими судами обставинами справи і не містять належного обґрунтування наявності актуальної правової проблеми. Скаржником не зазначено про неоднакове застосування касаційним судом (згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України саме його висновки, викладені в постановах, повинні враховуватися судами при виборі і застосуванні норм права) одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, що вказувало б на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Тому таке формальне посилання заявника на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не свідчить про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
17. Отже заявник, вказуючи на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, належним чином не обґрунтовує визначений підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняток.
18. Доводи касаційної скарги також не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваним судовим рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що становить значний суспільний інтерес, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси широкого кола фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення.
19. Касаційна скарга не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували б на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства. Формальне посилання заявника на те що подібні справи розглядаються судами по різному не обґрунтовує наявності значного суспільного інтересу до цієї справи.
20. Крім цього один лише фінансовий критерій не може бути визначальним для виняткового значення справи для заявника, а іншим він свої доводи належним чином не обґрунтував та не долучив жодних доказів на їх підтвердження.
21. Верховний Суд зауважує, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
22. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала на те, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур.
23. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
24. Оскарження в суді третьої інстанції має відбуватися щодо справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, що забезпечує ефективність касаційного провадження.
25. Зазначене відповідає і Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
26. При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (рішення ЄСПЛ у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
27. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
28. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
29. Враховуючи наведене, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
30. Верховний Суд також зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2024 року у справі № 216/7179/23 уже відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на судові рішення ухвалені за результатами розгляду справи у подібних правовідносинах, задля вирішення питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та усунення суперечливих підходів у застосуванні законодавства України, а саме Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в частині визначення розрахункової величини для нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення. Таким чином для вирішення питання формування єдиної правозастосовної практики не є необхідним відкриття касаційного провадження у цій справі.
31. Крім цього, Верховний Суд звертає увагу на те, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
32. За таких обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 389-392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця», поданою його представником - адвокатом Губорєвою Яною Анатоліївною, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 січня 2025 року.
2. Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Пророк
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров