Унікальний номер справи 359/7585/23
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/1119/2025
Головуючий у суді першої інстанції С. С. Чирка
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
12 лютого 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
секретар судового засідання Комар Л. А.
сторони
позивач (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1
відповідач (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Чирки С. С., в примішенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області,
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів.
В обгрунтування заявлених позовних вимог вказав, що перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , під час якого у сторін народилися донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 29 червня 2022 року шлюб між ними було розірвано. На підставі судового наказу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2022 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, починаючи з 15 листопада 2022 року, та до дня досягнення найстаршою дитиною повноліття. 03 березня 2023 року державним органом Данії у справах сім'ї надано позивачу право на опіку над дітьми, оскільки діти проживають разом з батьком в Данії. Таким чином ОСОБА_1 вважає, що оскільки з 03 березня 2023 року діти проживають разом з ним в Данії та перебувають на його утриманні, а мати дітей - відповідач ОСОБА_2 проживає у Канаді і не бере участі в їх утриманні, існують передбачені законом підстави для його звільнення від сплати аліментів.
З урахуванням викладеного позивач просив суд припинити стягнення з нього починаючи з 03 березня 2023 року аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання двох спільних дітей, присуджених згідно судового наказу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 грудня 2022 року у справі № 359/8467/22.
У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради, про визначення місця проживання дітей.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначила, що під час військових дій на початку березня 2022 року ОСОБА_2 з дітьми виїхала до Данії та 28 квітня 2022 року вони отримали там тимчасовий дозвіл на проживання. Сторони разом з дітьми стали проживати в орендованій квартирі в Данії. Надмірне та систематичне вживання ОСОБА_1 алкоголю негативно впливало на їх стосунки та емоційний стан їхніх дітей, урезультаті чого 14 травня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до поліції. Після вказаного звернення ОСОБА_1 вигнав її з дітьми з квартири в чужій країні. Деякий час вона з дітьми проживала в Данії та не заперечувала проти спілкування батька з дітьми, проте ОСОБА_1 не виявляв бажання у спілкуванні з дітьми. ОСОБА_1 зловживав спиртними напоями та ухилявся від обов'язку по утриманню дітей. Згодом ОСОБА_2 разом з дітьми переїхала жити до Канади. У новій країні діти повністю поглинулисяв навчання. В дитячих закладах та в соціумі діти розуміють та спілкуються англійською мовою. В Канаді діти проживали разом з матір'ю, вона належним чином піклувалась про їх здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток. У дітей гарні взаємовідносини і повне порозуміння з матір'ю. Для дітей в орендованій квартирі були створені належні умови для проживання, виховання для їх розвитку, облаштовані дитячі кімнати. В житловому комплексі,де вони проживали є басейн, спортивний зал. На вихідні дні вони відвідували парки, зоопарки, фестивалі, що сприяло, як фізичному такі духовному розвитку дітей. Вважає, що ураховуючи інтереси дітей, є всі підстави для визначення їх місця поживання з матір'ю за місцем проживання ОСОБА_2 .
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 ,та ОСОБА_8 ,ІНФОРМАЦІЯ_3 ,разом з матір'ю ОСОБА_2 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів задоволено частково.
Припинено стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_2 за судовим наказом Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.12.2022 (справа №359/8467/22) починаючи з 01.11.2023. В задоволенні вимог в іншій частині відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради, про визначення місця проживання дітей залишено без задоволення. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 073,60 грн.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічного позову у повному обсязі та відмови у первісному позові.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанцї не врахував, що батьки дітей на даний час проживають за межами України. Суд першої інстанції повинен був перевірити та встановити чи легально перебуває ОСОБА_2 у Канаді, а ОСОБА_1 у Данії, чи працевлаштовані батьки дітей у цих країнах, де проживають, чи мають житло і належні умови для проживання, ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного із батьків, вік дітей, стан їх здоров'я, особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним із батьків та дітьми.
Судом було безпідставно не взято до уваги надані ОСОБА_2 докази на підтвердження наявності підстав для визначення місця проживання дітей разом з нею, а саме отримання дозволу від батька дітей на їх виїзд до Данії, отримання ОСОБА_2 робочої візи та дітьми студентських віз, працевлаштування матері дітей, її матеріальне забезпечення та медичне страхування, винайм житла, наявність належних умов для проживання та відпочинок. Натомість батько дітей має заборгованість по сплаті аліментів, зловживає алкоголем. Також суд не взяв до уваги думку ОСОБА_4 про бажання проживати разом з мамою, та не враховано, що друга дитина ОСОБА_5 на час розгляду справи перебуває у тому віці, коли не може висловити свою думку самостійно, легко і піддається впливу дорослих.
Також судом помилково не враховано висновок Органу опіки та піклування, наданий ОСОБА_2 , він був винесений з урахуванням наявних у Служби доказів, а представники ОСОБА_1 були обізнані щодо підготовки цього висновку, але не скористалися своїм правом та не надали Органу опіки та піклування свої докази, заперечення щодо можливості проживання дітей разом з їх матір'ю. Зважаючи на малолітній вік дітей, потреби дітей у материнській увазі, любові, турботі, орган опіки та піклування вважає, що розлучення дітей з матір'ю суперечить їхнім інтересам. Вказаний висновок ОСОБА_10 вважає належним доказом на підтвердження викладених у зустрічному позові підстав для його задоволення.
Крім того, всупереч закону суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів щодо перетину ОСОБА_1 кордону з 27.02.2022, посилають на те, що суд не зобов'язаний збирати докази. Необгрунтовано судом було відмовлено у приєднанні до матеріалів справи наданого ОСОБА_2 відеофайлу (зі змістом розмови сторін) з посиланням на ст. 31 Конституції України.
Частково задовольнивши позов ОСОБА_1 суд першої інстанції помилково вважав доведеною обставину проживання дітей разом з батьком, урахувавши рішення державного органу Данії у справах сім'ї FAMILIERETSHUEST від 03.03.2023, справа №2022-75977, яке надає право ОСОБА_1 на тимчасову батьківську опіку. Суд не з'ясував, яке юридичне значення має вказаний документ на території України, а тому не міг взяти його до уваги.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечив проти викладених в ній доводів, рішення суду просив залишити без змін як законне та обгрунтоване. Зазначив, що рішенням Міського суду Копенгагена від 19.03.2024 батьківське право над дітьми надано ОСОБА_1 одноосібно, залишено в силі документ про батьківську опіку над дітьми від 03.03.2023 та скасовано спільне батьківство (справа BS13873/2023-КВН). Також вказав, що ним подано заяву про визнання та надання дозволу на виконання рішення іноземного суду на території України. Під час слухання основної справи щодо визначення місця проживання дітей, данський муніціпалітет уважно досліджував усі ризики для дітей, аналізував їх умови проживання, врахував відгуки школи та не знайшов підтвердження залежності Юрія від алкоголю чи наявності інших ризиків для дітей. ОСОБА_1 неодноразово здавав тести на алкоголь, які жодного разу не були позитивні. Надані ОСОБА_2 відео - та аудіо - запити навмисно вирвані з контексту та не підтверджують обставини, які доводить позивач. Вважає, що відповідач обрала неефективний спосіб захисту, оскільки у зустрічному позові ОСОБА_2 не зазначила адресу проживання дітей, а лише вказала, що просить визначити місце проживання дітей з нею. Вказує на те, що суд першої інстанції вірно встановив характер правовідносин та на підставі повного та всебічного з'ясування обставини справи та дослідження доказів ухвалив законне рішення. Також вказав на порушення судом правил юрисдикції при вирішенні зустрічного позову, оскільки спір про визначення місця проживання дітей повинен розглядатися у Данії. А оскільки існує рішення компетентного органу Данії с цього питання, то справа в частині зустрічного позову підлягає закриттю.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представники ОСОБА_11 і ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити на підставі викладених у ній доводів.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_12 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просили залишити без змін як законне та обґрунтоване з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях в частині вимог ОСОБА_1 , в іншій частині рішення (за зустрічним позовом) просили провадження у справі закрити.
Третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради у судове засідання суду апеляційної інстанції явку свого представника не забезпечила, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, причини неявки суду невідомі. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від третьої особи не надходило.
З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності представника Служби у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін та їх представників, вислухавши думку малолітньої ОСОБА_4 , перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Судом встановлено, що 16 січня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєструвалишлюб, про що Муніципалітетом Скандербогу ( Данія ) видано свідоцтво про шлюб із записом у реєстрі шлюбів №1346, що підтверджується свідоцтвомпро одруження з офіційним перекладом з данської мови, завіреного апостилем.
01 листопада 2016 року прізвище відповідача ОСОБА_17 змінено на « ОСОБА_2 », що підтверджено копією Посвідки про зміну прізвища з офіційним перекладом з данської мови, завіреної апостилем.
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є громадянами України.
Під час шлюбу у сторін в Данії народилося двоє дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Батьками дітей зареєстровано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується посвідченнями осіб з офіційним перекладом з данської мови, який завірено апостилем.
З довідок від 15 червня 2023 року №61218/19-532-18 та №61218/19-532-19, ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є громадянами України, але з народження проживали разом з батьками у Данії.
Згідно дозволу на розлучення з офіційним перекладом з данської мови, завіреного апостилем, справа №2022-34558 від 29 червня 2022 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
28 жовтня 2022 року Датським агентством сімейного права ухвалено Документ про спільне перебування по справі № 2022 - 75977, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_21 та ОСОБА_22 мають право на спільне перебування з ОСОБА_1 , але проживають з ОСОБА_2 . Документ про спільне перебування з офіційним перекладом з данської мови, завірений апостилем.
13 грудня 2022 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області видано судовий наказ на підставі якого з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сина ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% мінімального прожиткового мінімуму, та не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 15 листопада 2022 року, та до дня досягнення найстаршою дитиною повноліття.
03 березня 2023 року Державним органом Данії у справах сім'ї FAMILIERETSHUSET, справа № 2022 - 75977 ухвалено документ про тимчасову батьківську опіку, згідно якого прийнято рішення надати ОСОБА_1 тимчасове право на батьківську опіку надОСОБА_27 та ОСОБА_28 .
Ухвалою Бориспільськогоміськрайонногосуду Київської області від 06 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року відмовлено узадоволенні заяви про перегляд судового наказу від 13 грудня 2022 року.
Також судом встановлено, що згідно наданої Кортесі Тревел Консалтантс ЛТД 13 листопада 2023 року характеристики, що переведена з данської мови та завірена бюро перекладів «Адмірал», ОСОБА_2 працює в Кортесі Тревел Консалтантс ЛТД з 15 травня 2023 року, обіймає посаду консультанта з подорожей, що включає в себе пошук та бронювання туристичних послуг для клієнтів, а також виставлення рахунків та офісне адміністрування. Вона працьовита і щиро дбає про те, щоб піклуватися про клієнтів. Її цінності збігаються з цінностями компанії, включаючи ввічливість, чесність і непідкупність. Клієнти та колеги захоплюються її любов'ю до подорожей.
Відповідно до довідки зі школи Орестад за листопад 2022 року №261216-6024, що переведена з данської мови та завірена бюро перекладів «Адмірал», ОСОБА_21 важко дається датська мова. ОСОБА_4 грається з кількома дітьми, позитивно ставиться до інших дітей, вони їй подобаються. Завжди рада та відкрита для участі в різноманітних заходах. Її люблять інші діти і вона охоче грається з ними.
Відповідно до інформації наданої з дитячого клубу « Ден Роде Кет », що переведена з данської мови та завірена бюро перекладів «Адмірал», ОСОБА_5 і ОСОБА_4 відвідували дитячий клуб з березня 2019 по червень 2022 року. Обох дітей приводила переважно їхня мама ОСОБА_32 . З 2022 року ОСОБА_33 нечасто приводив дітей до клубу. Діти були дуже прив'язані до мами. Діти завжди приходили доглянуті.
З інформація з поліції в м. Копенгаген від 14 травня 2022 року, реєстраційний номер №0100-77111-00917-22, що переведена з данської мови та завірена бюро перекладів «Адмірал» вбачається, що 14.05.2022 до поліції надійшло звернення про пошкодження нерухомості (вандалізм) від мешканців квартири за адресою АДРЕСА_1. У зверненні йдеться, що ОСОБА_2 є постраждалою у цій справі.
Дарницьким ВДВС у м. Києві було відкрито виконавче провадження № 72217083 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_35 .
Згіднорозрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 01.10.2023 ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 46429,80 грн.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 без згоди батька вивезла малолітніх дітей з Данії і з певного часу стала проживати разом з ними у Канаді. За зверненням ОСОБА_1 компетентні органи Канади передали йому малолітніх дітей і він продовжив проживати разом з ними у Данії. ОСОБА_2 залишилась проживати у Кканаді.
Тобто, малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_22 з листопада 2023 року фактично змінили місце свого проживання ( Канаду ) та стали проживати разом зі своїм батьком ОСОБА_37 в Данії. Вказана обставина визнавалася сторонами у справі під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно висновку Органу опіки та піклування щодо розв'язання спору про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_38 , погодженого 05 лютого 2024 року рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 123, Орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_38 разом з їх матір'ю ОСОБА_2 , за місцем її проживання.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_22 не проживають разом з матір'ю з листопада 2023 року, а проживають з цього часу разом з батьком, на утриманні якого перебувають, відтак у ОСОБА_2 припинилось право на стягнення аліментів на утримання дітей, а тому суд звільнив ОСОБА_1 від подальшої сплати аліментів на утримання дітей, що стягувалися з нього на підставі судового наказу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.12.2022 у справі №359/8467/22. Суд вважав відсутніми обставини, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дітей з матір'ю буде більш сприятливим для дітей, ніж визначення місця проживання дітей з батьком, визначене фактично компетентним органом Данії., держави де проживають діти з батьком.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов'язків.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК Українисімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно достатті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третястатті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно зі статтею 141 СК Українимати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно достатті 160 СК Українимісце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати, як мінімум, два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: а) погляди дитини; б) індивідуальність дитини; в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; г) піклування; захист і безпека дитини; ґ) вразливе положення; д) право дитини на здоров'я; е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: а) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; б) стосунки між дитиною і батьками в минулому; в) бажання батьків бути опікунами; г) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; ґ) бажання дитини.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини,стаття 171 СК України,стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.
Нормами статті 19 СК Українивстановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання їх спільних дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Сторони не змогли узгодити спірні питання щодо порядку участі кожного з них у вихованні та утриманні дітей в позасудовому порядку.
У справі, яка переглядається судом встановлено, що як батько, так і мати дітей належним чином ставляться до виконання батьківських обов'язків, мають бажання виховувати дітей, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, створили належні умови для виховання та розвитку дітей. Сторони висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про дітей.
Звертаючись до суду із позовом про визначення місця проживання дітей, ОСОБА_2 вказувала на те, що з матір'ю дітям буде краще, а також ОСОБА_1 своїми діями негативно впливає на дітей та виховання у них сімейних цінностей. Також мати дітей посилалась на те, що після від'їзду до Канади вона не має часу та фінансової можливості приїздити до дітей в іншу країну.
Під час перегляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що з 2016 року сторони разом проживали у Данії. З дня свого народження діти сторін ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (які, як стіверджують сторони по справі, є громадянами України) проживали у Данії, відвідували садочок та школу. Після розірвання шлюбу у червні 2022 року подружжя ОСОБА_2 не змогло дійти згоди щодо місця проживання дітей, а тому державним органом Данії у справах сім'ї розглядався спір щодо надання опіки на дітьми ОСОБА_28 та ОСОБА_27 .
Так, під час проживання дітей у Данії 28.10.2022 Датським агенством сімейного права ухвалено документ про спільне пребування по справі №2022-75977, відповідно до якого встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_40 мають право на спільне перебування з ОСОБА_1 , але проживають з ОСОБА_2 . Дія вказаного рішення припиняється з моменту ухвалення остаточного рішення у Данії щодо місця проживаня дітей.
Разом з тим, під час дії вказаного тимчасового рішення ОСОБА_2 без попередження ОСОБА_1 виїхала із дітьми до іншої країни, а згодом до Канади.
Відтак, 03 березня 2023 року Державним органом Данії у справах сім'ї FAMILIERETSHUSET по справі №2022-75977 ухвалено документ про тимчасову батьківську опіку, згідно якого прийнято рішення надати ОСОБА_1 тимчасове право на батьківську опіку над його дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Дія вказаного рішення припиняється з моменту ухвалення остаточного рішення у Данії щодо місця проживаня дітей.
Згідно рішення Королівського суду Альберти та ордеру, виданного 26.10.2023 вирішено повернути дітей до Данії не пізніше 02.11.2023 разом з батьком ОСОБА_1 , ОСОБА_2 також мала право повернутися до Данії разом з дітьми.
На виконання вказаних документів суду діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були повернуті з батьком ОСОБА_1 до Данії.
Рішенням Міського суду Копенгагена від 19.03.2024 батьківське право над дітьми надано ОСОБА_1 одноосібно, залишено в силі документ про батьківську опіку від 03.03.2023 та скасовано спільне батьківство (справа BS13873/2023 - КВН).
Отже, на час звернення до Бориспільського міськрайонного суду Київської області у серпні 2023 року ОСОБА_2 із зустрічним позовом про визначення місця проживання дітей з нею, та ухвалення рішення у даній справі, існувало тимчасове рішення - документ про тимчасову батьківську опіку від 03 березня 2023 року, ухвалений Державним органом Данії у справаї сім'ї FAMILIERETSHUSET по справі №2022-75977, згідно якого тимчасове право на батьківську опіку над дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було надано ОСОБА_1 .
Про надання права тимчасової опіки над дітьми їхньому батьку ОСОБА_2 була обізнана. Відтак державними органами Данії за місцем постійного проживання дітей вирішувалося питання щодо зазначеного.
У свою чергу на час ухвалення 09.04.2024 Бориспільським міськрайонним судом Київської області рішення у даній справі, хоча вже існувало остаточне рішення Міського суду Копенгагена від 19.03.2024 (справа BS13873/2023 - КВН та BS-15575/2023-КВН), яким було залишено в силі рішення Суду у справах сім'ї від 03.03.2023 та скасовано спільне батьківське право, надано ОСОБА_1 одноосібно батьківські права над ОСОБА_28 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте вказане рішення набрало законної сили лише 03.06.2024 та підлягало виконанню на території Данії.
Отже, на час вирішення судом першої інстанції спору щодо місця проживання дітей у цій справі, остаточне рішення Міського суду Копенгагена від 19.03.2024 (справа BS13873/2023 - КВН та BS-15575/2023-КВН) не набрало законної сили.
У вказаному документі ОСОБА_1 було наголошено на необхідності забезпечити відновлення контакту дітей з матір'ю, звернутися до муніципалітету для проходження курсу терапії з лікування алкогольної залежності. Також ОСОБА_1 було проінформовано про те, що є ймовірність вилучення соціальними органами Данії дітей у обох батьків на підставі розвитку конфліктної ситуації в родині.
Під час перегляду справи судом апеляційної інстанції колегія суддів з'ясувала, що ОСОБА_1 повернувся до України разом з дітьми у липні 2024 року і саме в Україні вони проживають станом на теперішній час.
У ході перегляду справи апеляційним судом було опитано спільну дитину сторін - дочку ОСОБА_41 , яка висловила бажання проживати як з мамою, так із татом. Вказувала на можливість бути день з мамою, а день з татом. Загалом дитина бажає проживати разом з батьками та братиком у одному будинку.
Також апеляційним судом установлено, що після повернення ОСОБА_1 разом з дітьми до України, з вересня 2024 року діти проживають в Україні разом із матір'ю ОСОБА_2 , саме вона займається їх вихованням та утриманням з цього часу. ОСОБА_2 повернулась в Україну, як тільки їй стало відомо, що її колишній чоловік разом з дітьми повернувся до України і їхні діти проживають в Україні. ОСОБА_2 забрала своїх дітей і стала проживати разом з ними без згоди батька дітей - ОСОБА_1 . Вона пояснила суду, що бажає щоб діти проживали разом з нею, вона має намір виїхати разом з дітьми до Канади, оскільки там існує безпека, в той час як в Україні відбувається війна і їснує реальна загроза жіттю і здоров'ю їх дітей.
Так, відповідно до частин першої-третьої, шостої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Тлумачення статті 367 ЦПКсвідчить, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин, подій та доказів, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції та на час ухвалення рішення суду судом першої інстанції. (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року в справі № 686/23143/20).
Таким чином, ураховуючи ту обставину, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення у даній справі, діти проживали у Данії разом з батьком, їх мати ОСОБА_2 проживала у Канаді, існування тимчасового рішення - документу про тимчасову батьківську опіку від 03 березня 2023 року, ухваленого Державним органом Данії у справаї сім'ї FAMILIERETSHUSET по справі №2022-75977, згідно якого тимчасове право на батьківську опіку над дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було надано ОСОБА_1 , відстуність доказів ухвалення остаточного рішення Міського суду Копенгагена від 19.03.2024 (справа BS13873/2023 - КВН та BS-15575/2023-КВН), яке набрало законної сили лише 03.06.2024, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей саме з матір'ю.
За зазначеених вище обставин, суд законно та обгрунтовано звільнив ОСОБА_1 від обов'язку сплати аліментів на утримання дітей на користь ОСОБА_2 , оскільки діти офіційно, на законній правовій підставі, проживали разом з батьком в Данії, саме він займався їх вихованням та утриманням, мати дітей проживала в іншій державі.
Та обставина, що після повернення ОСОБА_1 разом з дітьми до України, з вересня 2024 року діти проживають в Україні разом із матір'ю ОСОБА_2 не свідчить про незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що відмова суду у визначенні місця проживання дітей разом з матір'ю не позбавляє ОСОБА_2 права звернутися до суду із новим позовом, якщо вона вважає своє батьківське право порушеним, у якому вказати нові підстави звернення до суду із позовними вимогами про визначення місця проживання дітей, ураховуючи зміну місця проживання дітей з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.
Питання щодо отримання нею від ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей також мають вирішуватись за її окремим зверненням до суду з урахуванням того, що діти з вересня 2024 року проживають з нею і саме вона їх утримує.
Відповідно до частини другоїстатті 2 ЦПК Українисуд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Таким чином, ураховуючи, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, ОСОБА_2 не довела суду обставин, які давала б суду підстави для визначення місця проживання дітей з нею.
За таких обставин, вирішуючи спір про визначення місця проживання дітей, суд першої інстанції, з яким погоджується й суд апеляційної інстанції, врахувавши при цьому сталі соціальні зв'язки, психологічний стан, зокрема, прихильність дітей як до матері, так і до батька, врахувавши надання одноосібного батьківського права на дітей ОСОБА_1 , а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дітей і обов'язком батьків діяти в їх інтересах, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 з урахуванням тих обставин які склались і їснували на час звернення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з позовами до суду.
Мати дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати або проживає.
Кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо визначення (зміни) місця проживання дітей з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дітей у цій справі, суд надав належну оцінку доказам: кожному окремо та доказам у їх сукупності, досліджено висновок органів опіку та піклування нарівні з іншими доказами, враховано думку та прихильність до батьків дітей, ставлення батьків до виконання ними батьківських обов'язків та інші обставини, що мають суттєве значення для вирішення справи, у результаті чого ухвалив законне та вмотивоване рішення.
Щодо підсудності спору про визначення місця проживання дитини національним судам України колегія зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, питань щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Права та обов'язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (стаття 66 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частини перша та друга статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Україна згідно із Законом від 11 січня 2006 року № 3303-IV є учасницею Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (Гаазька конвенція 1980 року).
Відповідно до статті 16 Гаазької Конвенції 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.
Вказана норма обмежує юрисдикцію виключно органів держави, на територію якої дитину переміщено, а не держави, із якої було дитину переміщено.
Згідно зі статтею 19 Гаазької Конвенції 1980 року ніяке рішення, прийняте відповідно до цієї Конвенції, щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.
У свою чергу нормами чинного законодавства України не передбачено імперативної умови про те, що перебування дитини за межами України є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання такої дитини.
Більше того, зважаючи на положення міжнародних договорів щодо збереження юрисдикції судів України у питаннях батьківської відповідальності, очевидним є можливість вирішення справи про визначення місця проживання дитини саме національними судами.
Таким чином, сама по собі обставина проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання.
Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні, а факт повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини.
У справі, яка переглядається діти були народжені та проживали постійно за кордоном, хоча (як заявляють їх батьки) зареєстровані громадянами України.
При цьому суд врахує, що у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 вказано, що факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того, чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання, чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні.
Ураховуючи обставини цієї справи, суд апеляціної інстанції дійшов висновку, що відповідний суд України має юрисдикцію щодо вирішення даного спору також в частині визначення місця проживання дітей. При цьому суд враховує саме ту обставину, що на час ухвалення судом першої інстанції у даній справі рішення, у Данії існувало лише рішення компетентного органу про тимчасову передачу батьківских прав ОСОБА_1 , а постійне рішення з цього питання, на той час, не набрало законної сили, а тому підстави для закриття провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 відсутні.
Щодо перегляду рішення суду в частині задоволенних позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Так, згідно зістаттею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно доСК Україниаліменти, одержані на дитину, є її власністю. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами винятково за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Згідно із частиною четвертою статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я їх одержувача.
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитітей), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживають діти на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі.
Судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено, що малолітні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з листопада 2023 року фактично змінили місце свого проживання та стали проживати разом з батьком ОСОБА_1 .
Вказана обставина доказуванню не підлягала, оскільки зазначене визнано сторонами під час розгляду справи судом першої інстанції.
Аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Існування судового наказу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.12.2022 року (справа №359/8467/22) повинно оцінюватись з урахуванням обставин, які змінились після його постановлення.
Встановлений у процесі розгляду справи факт того, що з литопадад 2023 року діти проживають разом з батьком, який піклується про спільних дітей сторін та забезпечує їх усім необхідним, був врахований судом першої інстанції.
Враховуючи правову природу аліментів (які є власністю дитини), їх цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення на користь того з батьків, з ким проживає дитина, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, суд оцінив при вирішенні цього спору відсутність підстав для подальшого стягнення аліментів з особи, з яким, за встановленими обставинами справи, проживають діти.
Таким чином, оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів звертає увагу, що загалом за своїм змістом доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам, викладеним ОСОБА_2 у позові та поданих до суду запереченнях, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та висновки щодо яких вмотивовано та обґрунтовано виклав у мотивувальній частині ухваленого рішення.
Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано апелянтом до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.
Відтак колегія судді погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_1 та відсутності підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .
Та обстаивна, що після повернення в Україну діти проживають разом матір'ю не є підставою для скасування рішення, оскільки, як вже зазначалося, суд апеляційної інстанції перевіряє законність судового рішення лише в межах позовних вимог та доказів, заявлених у суді першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди ОСОБА_2 з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення заявником норм закону.
При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Обставини справи встановлені судом на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача за зустрічним позовом без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Судові витрати ОСОБА_2 не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає її апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 25 лютого 2025 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна