справа № 369/2415/24
провадження № 22-ц/824/2040/2025
головуючий у суді І інстанції Будзан Л.Д.
4 лютого 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2024 року та на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,
У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 8 листопада 2016 року між позивачем та відповідачем в особі ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири загальною площею 38,4 кв. м, будівельний номер АДРЕСА_1 . Позивач на виконання умов цього договору передала відповідачу авансом грошові кошти в розмірі 662 000 грн. 12 вересня 2019 року позивачем було направлено відповідачу претензію, в якій висловлено прохання укласти Основний договір купівлі-продажу квартири або повернути аванс. 25 жовтня 2019 року відповідач отримала вказану претензію, однак її не задовольнила та відповіді не надала. Позивач звернулася до суду із позовом до відповідача про стягнення коштів.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 листопада 2021 року у справі №369/14377/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 9 травня 2023 року та постановою Верховного Суду від 24 січня 2024 року, позов ОСОБА_2 було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 662 000 грн.
Крім того, додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2021 року у справі №369/14377/19, зміненим постановою Київського апеляційного суду від 9 травня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 43 000 грн.
Також додатковою постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у справі №369/14377/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24 січня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 45 750 грн.
На час звернення позивача до суду заборгованість в сумі 662 000 грн, 43 000 грн та 45 750 грн, присуджені до стягнення у справі №369/14377/19, відповідачем не погашена.
Відтак, ОСОБА_2 , посилаючись на преюдиційність фактів, встановлених рішеннями судів у справі №369/14377/19, просила суд стягнути з ОСОБА_1 за прострочення виконання грошових зобов'язань відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні витрати, нараховані на суму боргу, надавши відповідний розрахунок:
3% річних від простроченої заборгованості 662 000 грн:
з 9 лютого 2021 року по 31 грудня 2023 року (1056 днів): 662 000 грн x 3% x 1056 / 365 = 57 457,97 грн.
з 1 січня 2024 року по 8 лютого 2024 року (39 днів): 662 000 грн x 3% x 39 / 366 = 2 116,23 грн.
Всього 3% річних: 57 457,97 грн + 2 116,23 грн = 59 574,20 грн.
Інфляційне збільшення простроченої заборгованості 662 000 грн:
індекс інфляції з 9 лютого 2021 року по 6 лютого 2024 року:1.44485543.
Інфляційне збільшення: 662 000 грн x 1.44485543 - 662 000 грн = 294 494,30 грн.
3% річних від простроченої заборгованості 43 000 грн:
з 9 травня 2023 року по 31 грудня 2023 року (237 днів): 43 000 грн x 3% x 237 / 365 = 837,62 грн.
з 1 січня 2024 року по 8 лютого 2024 року (39 днів): 43 000 грн x 3% x 39 / 366 = 137,46 грн.
Всього 3% річних: 837,62 грн + 137,46 грн = 975,08 грн.
Інфляційне збільшення простроченої заборгованості
43 000 грн: індекс інфляції з 9 травня 2023 року по 6 лютого 2024 року: 1.01791618.
Інфляційне збільшення: 43 000 грн. x 1.01791618 - 43 000 грн = 770,40 грн.
3% річних від простроченої заборгованості 45 750 грн:
з 27 червня 2023 року по 31 грудня 2023 року (188 днів): 45 750 грн x 3% x 188 / 365 = 706,93 грн.
з 1 січня 2024 року по 8 лютого 2024 року (39 днів): 45 750 грн x 3% x 39 / 366 = 146,25 грн.
Всього 3% річних: 706,93 грн + 146,25 грн = 853,18 грн.
Інфляційне збільшення простроченої заборгованості 45 750 грн:
індекс інфляції з 27 червня 2023 року по 6 лютого 2024 року: 1.00481342.
Інфляційне збільшення: 45 750 грн x 1.00481342 - 45 750 грн = 220,21 грн.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних в розмірі 61 402 грн 46 коп. та інфляційні збитки в розмірі 295 484 грн 91 коп. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 568 грн 87 коп.
25 червня 2024 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Каленіченка Сергія Миколайовича надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення, згідно якої останній просив суд ухвалити додаткове судове рішення у справі № 369/2415/24, яким стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень.
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2024 року заяву задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені у справі № 369/2415/24 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.
В решті вимог відмовлено.
Не погоджуючись із указаними рішеннями, представник ОСОБА_1 - адвокат Поляков Тарас Юрійович звернувся до суду із апеляційними скаргами, в яких просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Також просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що існують достатні підстави для сумніву достовірності одного з наданих у розпорядження Києво-Святошинського районного суду Київської області (Додатки № 3.2., 3.4. і 3.5.) чи Київського апеляційного суду (Додаток 3.6.) договорів від 10.07.2019 № 1189 виходячи з різночитання їх редакцій та форми й способу виконання у них підпису від імені ОСОБА_2, що висновує непідтвердження її представником своїх повноважень на вчинення в інтересах останньої процесуальних дій у Києво-Святошинському районному суді Київської області чи в розумінні п. 1 ч. 4 статті 185 ЦПК: подання заяви особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати, а відтак, у разі встановлення факту виконання у наданому до Києво-Святошинського районного суду Київської області договорі від 10.07.2019 № 1189 про надання правничої допомоги підпису від імені ОСОБА_2 іншою особою - визначення юридичного факту подання до ОСОБА_1 позовних заяв у судових справах №369/14377/19 та №369/2415/24 особою, яка не має права її підписувати й в силу таких обставин й правил, визначених Цивільним процесуальним кодексом України - позовну заяву, що є предметом розгляду у цивільній справі № 369/2415/24, слід повернути заявнику.
Вважає, що з урахуванням правил, визначених у статті 103 ЦПК й обумовлених відповідачем доводів ймовірності виконання підпису від імені ОСОБА_2 іншою особою, а відтак: непідтвердження повноважень на представлення її інтересів, існують достатні підстави для призначення у цивільній справі № 369/2415/24 судової почеркознавчої експертизи з метою визначення справжності виконання підпису ОСОБА_2 у договорі від 10 липня 2019 року № 1189 про надання правової допомоги, який у різній редакції надано до Києво-Святошинського районного суду Київської області (Додатки № 3.4. і 3.5.) і Київського апеляційного суду (Додаток 3.6.).
Також вважає ще однією з підстав для повернення позовної заяви те, що відповідно до змісту позовної заяви: про наявність/відсутність у сторін у справі зареєстрованого електронного кабінету, за наявності для перевірки цього як ПІБ так і РНОКПП, повноважним представником жодним чином не обумовлюється. Доказів направлення в адресу відповідача до позовної заяви не додавалось також.На думку відповідача, зазначене обумовлює підстави для залишення позовної, заяви без руху, а за умови неусунення таких недоліків - як окрему підставу для повернення позовної заяви позивачу.
Посилається також на хибні висновки позивача при визначенні дати виникнення прострочення зобов'язання, що Києво-Святошинським районним судом Київської області не встановлювалось й не перевірялось, однак визначено встановленим фактом, й з огляду на неврахування Киево-Святошинським районним судом Київської області висновків Верховного Суду при винесенні 24 січня 2024 свого рішення - 20 червня 2024 року у справі № 369/2415/24 в оскаржуваному рішенні неправильно застосував норми матеріального права (п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України).
Вказує, що є хибним висновок позивача й визначення при розрахунку строку початку виникнення прострочення платежу у сумі 662 000 грн - з дати отримання відповідачем претензії, якою як констатовано позивачем є 25 жовтня 2019 року з обмеженням цього строку 3-ма остатніми роками з часу подання позовної заяви.
Зважаючи на правові висновки Верховного Суду у справах № 607/5422/16-ц та 369/14377/19, датою початку виконання ОСОБА_1 зобов'язань з повернення коштів як безпідставно набутого майна слід визначити дату - момент набуття законної сили рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі № 369/14377/19, яким з огляду на визначені у ЦПК України правила є дата винесення у справі постанови Київським апеляційним судом - 09 травня 2023 року.
Щодо додаткового рішення зазначає, що надання суду копії договору про надання правничої допомоги не було обов'язковим, достатньо було ордеру, однак, представником позивача було подано непідписану копію договору №1189 від 10 липня 2019 року, чим він дискредитував свої повноваження на ведення справи, що було проігноровано судом.
Звертає увагу, що при розгляді цивільної справи №369/14377/19, (рішення по якій слугували підставою для ухвалення 20 червня 2024 рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області у даний справі №369/2415/24) до Київського апеляційного суду разом з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу адвоката було надано належним чином завірену копію Договору №1189 про надання правничої допомоги від 10 липня 2019 року, зміст якого не відповідає копії Договору №1189 про надання правничої допомоги від 10 липня 2019 року наданої у справі №369/2415/24. Суд проігнорував той факт, що два Договори №1189 від 10 липня 2019 року з різними редакціями істотних умов містять різні підписи позивача, що відмінні між собою.
На думку представника відповідача, можна констатувати наявність двох Договорів про надання правничої допомоги з одним і тим самим номером і з однією і тієюсамою датою укладення, з однією і тією ж клієнткою та тим самим предметом договору, однак з різними редакціями істотних умов - а саме в частині ціни та форми оплати адвокатського гонорару, з юридичної точки зору не можуть бути доповненнями один до одного, а є окремими Договорами, які суперечать між собою в частині ціни та форми оплати адвокатського гонорару.
17 грудня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Тернового Р.Б., в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що як на правову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та винесення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у даній справі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 379 ЦПК України. Однак, вказана норма статті 379 ЦПК України визначає підстави для скасування ухвали суду, - яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, а не рішення суду першої інстанції, постановлене по суті справи. Відтак, положення зазначених приписів процесуального закону не підлягають застосуванню у даній справі.
Сторона позивача вважає, що клопотання апелянта про призначення судом почеркознавчої експертизи, заявлене разом із поданням апеляційної скарги, так само як і в цілому позиція апелянта щодо відсутності обсягу відповідних повноважень у представників позивача - адвокатів АО «ІНВІКТА» на підставі укладених з позивачем нібито різних за змістом договорів про надання правничої допомоги є необґрунтованими і спрямовані виключно на затягування вирішення даної справи.
Звертає увагу, що з технічних причин докази направлення відповідачу копії позовної заяви з додатками не було долучено до позовної заяви. Проте вказані докази направлення було долучено до матеріалівсправи пізніше, а саме 14 лютого 2024 року та було присвоєно номер документа в системі «Електронний суд» 7537/24-Вх.
Наголошує, що зобов'язання позивача щодо повернення відповідачу коштів в розмірі 662 000 грн, одержаних останньою за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 8 листопада 2016 року, виникло з дати отримання відповідачем претензії позивача від 12 вересня 2019 року, тобто з 25 жовтня 2019 року (трекінг Укрпошти 0105470358340). Даний факт не заперечувався відповідачем. При цьому, судовими рішеннями у справі №369/14377/19встановлено нікчемність укладеного між позивачем і відповідачем попереднього договору купівлі-продажу квартири від 8 листопада 2016 року в силу дефекту його форми (відсутність нотаріального посвідчення), а відтак суди у згаданій справі лише визнали і закріпили наявність порушеного зобов'язання у відповідача перед позивачем щодо безпідставно одержаних коштів, і як наслідок, їх стягнення на користь останньої. Тому твердження апелянта стосовно неправильності визначення судом дати виникнення зобов'язання відповідача по сплаті позивачу 662 000 грн є хибним.
У судовому засіданні представники ОСОБА_1 - адвокати Поляков Т.Ю. та Прус Я.А. просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Також просили скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Войнаровський О.В. просив апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення залишити без змін.
Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду із апеляційною скаргою, сторона відповідача також подала до суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи на вирішення якої вважала необхідним поставити наступні запитання:
- Ким: ОСОБА_2 чи іншою особою, виконано підпис від імені ОСОБА_2 у правому нижньому куті кожної сторінки Договору № 1189 про надання правничої допомоги від 10.07.2019 в його редакції, що надано 24.06.2024 Києво-Святошинському районному суду Київської області у справі № 369/2415/24 у додатках до заяви про винесення додаткового рішення?
- Ким: ОСОБА_2 чи іншою особою, виконано підпис від імені ОСОБА_2 у правому нижньому куті кожної сторінки Договору № 1189 про надання правничої допомоги від 10.07.2019 в його редакції, що надано 05.11.2021 Києво-Святошинському районному суду Київської області у справі № 369/14377/19 у додатках до заяви про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу адвоката?
- Ким: ОСОБА_2 чи іншою особою, виконано підпис від імені ОСОБА_2 у правому нижньому куті кожної сторінки Договору № 1189 про надання правничої допомоги від 10.07.2019 в його редакції, що надано 16.05.2023 Київському апеляційному суду у справі №369/14377/19?
В обґрунтування клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, вказує, що з урахуванням правил, визначених у ст. 103 ЦПК України й обумовлених вище доводів ймовірності виконання підпису від імені ОСОБА_2 іншою особою, а відтак не підтвердження повноважень на представлення її інтересів існують підстави для призначення у справі експертизи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2024 року було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи на стадії призначення справи до апеляційного розгляду без з'ясування думки інших учасників справи, що прямо передбачено ч. 2 ст. 365 ЦПК України.
В судовому засіданні представники відповідача не заявили клопотання про призначення указаної експертизи на стадії заявлення клопотань.
Представник позивача заперечував проти проведення експертизи з підстав, які викладені у цій постанові з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині відсутності у Києво-Святошинського районного суду Київської області підстав для розгляду поданої 09 лютого 2024 року в інтересах ОСОБА_2 її представником - адвокатом Терновим Р.Б. цієї позовної заяви, колегія апеляційного суду дійшла висновку про безпідставність таких вимог з огляду на наступне.
Відповідно до ч.4 ст.62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Ордер є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правову допомогу, його копії або витягу разом із ордером ЦПК України не вимагає. (аналогічні висновки містить Постанова ВП ВС, 05.12.18, справа №П/9901/736/18 (провадження №11-989заі18).
Як слідує із матеріалів справи, до позову був наданий ордер на надання правничої (правової) допомоги, тому доводи апеляційної скарги про відсутність підстав у суду першої інстанції щодо розгляду поданої позовної заяви адвокатом в інтересах позивачки є безпідставні.
З огляду на встановлені обставини відсутні підстави вважати, що повноваження адвоката позивачки слід поставити під сумнів в залежність від того, що підписи зі сторони позивачки у договорі про надання правничої допомоги у цій справі, на переконання сторони відповідача, є відмінними від підпису цієї ж особи у іншому примірнику такого ж договору, який додавався представником позивачки у іншій справі.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, як вбачається із матеріалів справи, сторона відповідача на стадії ухвалення додаткового рішення стосовно відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з наданням АО «Інвікта» правничої допомоги, просила суд першої інстанції призначити у справі судову почеркознавчу експертизу підписів позивача на вказаних примірниках договору № 1189 від 10 липня 2019 року.
При цьому, судом витребувані у позивача та АО «Інвікта» усі наявні оригінали договору № 1189 про надання правничої допомоги від 10 липня 2019 року.
Матеріалами справи встановлено, що одержавши оригінали зазначеного договору та пояснення учасників справи, у тому числі самого позивача щодо підписання двох редакцій договору, та детально розглянувши подібне клопотання відповідача місцевий суд відмовив у його задоволенні протокольною ухвалою (а.с. 201, Т.1).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для призначення експертизи, оскільки клопотання апелянта про призначення апеляційним судом почеркознавчої експертизи, заявлене разом із поданням апеляційної скарги, так само як в цілому позиція апелянта щодо відсутності обсягу відповідних повноважень у представників позивача - адвокатів АО «Інвікта» на підставі укладених з позивачем різних за змістом договорів про надання правничої допомоги спростовується встановленими судом першої інстанції обставинами, а саме визнанням самою позивачкою факту підписання наявного в цій справі договору про надання правничої допомоги.
Так, позивач надала суду першої інстанції пояснення щодо клопотання відповідача про відсутність підстав для призначення судової експертизи, в яких підтвердила, що 10 липня 2019 року нею було підписано два договори про надання правничої допомоги з АО «Інвікта», в одному з яких було визначено основний гонорар виконавця - вартість адвокатських послуг 2 500 грн за одну годину роботи адвоката, а в другому - додатковий гонорар виконавця - певний відсоток від позитивного вирішення її справи. При цьому позивач підтвердила у суді першої інстанції, що усі підписи на цих примірниках договорів були зроблені нею особисто, а тому будь-яких підстав проводити почеркознавчу експертизу на предмет підробоки її підписів немає, дані факти відносно справжності договорів та проставлення її підписів на них вона визнає.
Відтак, позивачка визнає та підтверджує наявність у адвоката, яким підписано позов та додано ордер, повноважень представляти її інтереси у цій справі.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині вирішення спору по суті заявлених вимог колегія апеляційного суду також не може визнати їх обґрунтованими з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача наявне прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем, за яке настає юридична відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому позовні вимоги є обґрунтованими.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції в повному обсязі з урахуванням наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 8 листопада 2016 року між позивачем та відповідачем в особі ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири загальною площею 38,4 кв. м, будівельний номер 4, що буде розташована на другому поверсі, в житловому 9-поверховому багатоквартирному будинку номер АДРЕСА_2 . Позивач на виконання умов цього договору передала відповідачу авансом грошові кошти в розмірі 662 000 грн. 12 вересня 2019 року позивачем було направлено відповідачу претензію, в якій висловлено прохання укласти Основний договір купівлі-продажу квартири або повернути аванс. 25 жовтня 2019 року відповідач отримала вказану претензію, однак її не задовольнила та відповіді не надала. Позивач звернулася до суду із позовом до відповідача про стягнення коштів.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 листопада 2021 року у справі №369/14377/19, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 9 травня 2023 року та постановою Верховного Суду від 24 січня 2024 року, позов ОСОБА_2 було задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 662 000 грн.
Крім того, додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2021 року у справі №369/14377/19, зміненим постановою Київського апеляційного суду від 9 травня 2023 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 43 000 грн.
Також додатковою постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у справі №369/14377/19, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 24 січня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 45 750 грн.
На час звернення позивача до суду заборгованість в сумі 662 000 грн, 43 000 грн та 45 750 грн, присуджені до стягнення у справі №369/14377/19, відповідачем не погашена.
Відтак, ОСОБА_2 , посилаючись на преюдиційність фактів, встановлених рішеннями судів у справі №369/14377/19, просила суд стягнути з ОСОБА_1 за прострочення виконання грошових зобов'язань відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні витрати, нараховані на суму боргу, надавши відповідний розрахунок.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до приписів статті 559 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України.
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. (Постанови ВП ВС від 16.05.2018 № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду. (Постанова ВП ВС від 19.06.2019 № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Матеріалами справи встановлено, що судом першої інстанції застосовано до спірних правовідносин сторін норму статті 625 Цивільного кодексу України у зв'язку із простроченням виконання відповідачем зобов'язань по сплаті позивачу наступних сум: 662 000 грн, 43 000 грн і 45 750 грн.
Як убачається із змісту позовних вимог позивачем об'єднані вимоги щодо застосування правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, безпосередньо стосовно простроченого зобов'язання у сумі 6620000грн, строк виконання якого настав з 25 жовтня 2019 року на підставі виставленої відповідачеві претензії, стосовно простроченого зобов'язання у сумі 43000 грн, строк виконання якого настав 9 травня 2023 року на підставі судового рішення, та стосовно простроченого зобов'язання у сумі 45750 грн, строк виконання якого настав 27 червня 2023 року на підставі судового рішення.
При цьому, як слідує із змісту вимог позову, стороною позивача строк прострочення виконання зобов'язання, яке виникло з часу пред'явлення претензії, якою було встановлено строки виконання зобов'язання з 25 жовтня 2019 року, обмежено трирічним строком з часу пред'явлення позову, а саме з 09 лютого 2021 року по 08 лютого 2024 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що строк прострочення за усіма сумами слід обраховувати лише з часу набрання судовим рішенням законної сили у справі, якими зокрема було задоволено позов про стягнення відповідних сум, є помилковими, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимогах закону. Так, як уже було указано в тексті цієї постанови, визначальним для нарахування трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань є час виникнення зобов'язання повернути кошти, а не час, коли в судовому порядку були захищене право на стягнення суми грошового зобов'язання.
Як вбачається із матеріалів справи та правильно встановлено судом, що на час звернення позивача до суду із позовом відповідач не виконала грошове зобов'язання щодо своєчасного повернення переданих за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 8 листопада 2016 року авансових коштів в розмірі 662 000 грн, яке виникло у відповідача з наступного дня після отримання претензії позивача, а саме з 26 жовтня 2019 року, та яке було підтверджено рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 листопада 2021 року у справі №369/14377/19, що набрало законної сили 9 травня 2023 року. Тому суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що наданий позивачем розрахунок 3% річних та збитків від інфляції про стягнення з відповідача на користь позивача відповідно 59 574,20 грн та 294 494,30 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, за період з 9 лютого 2021 року по 8 лютого 2024 року (дії строку позовної давності), є правильним.
Крім того, судом першої інстанції також було правильно встановлено, що на час звернення позивача до суду із позовом відповідач не виконав додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2021 року у справі №369/14377/19, змінене постановою Київського апеляційного суду від 9 травня 2023 року, яким було стягнуто з відповідача грошові кошти у розмірі 43 000 грн на професійну правничу допомогу, та не виконав додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, якою було стягнуто з відповідача грошові кошти у розмірі 45 750 грн на професійну правничу допомогу. Відтак суд також правильно встановив, що наданий позивачем розрахунок 3% річних та збитків від інфляції про стягнення з відповідача на користь позивача відповідно 975,08 грн та 770,40 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання згідно із додатковим рішенням суду першої інстанції, зміненим постановою суду апеляційної інстанції за період з 9 травня 2023 року по 8 лютого 2024 року, а також стягнення з відповідача на користь позивача відповідно 853,18 грн та 220,21 грн за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання згідно із додатковою постановою суду апеляційної інстанції за період з 9 травня 2023 року по 8 лютого 2024 року, також є вірним.
Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду контррозрахунку.
Сторона відповідача посилається також на те, що при розгляді касаційної скарги на додаткову постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у справі №369/14377/19 і стягнення грошових коштів, ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 369/14377/19 було зупинено виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 листопада 2021 року, постанови Київського апеляційного суду 9 травня 2023 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року до закінчення касаційного провадження. Остаточне судове рішення, яким Верховним Судом завершене касаційне провадження у справі № 369/14377/19,винесене 24 січня 2024 року. Отже, на думку апелянта, є безпідставними нарахування позивачем 3% річних та індексу інфляції за прострочення виконання зобов'язань рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 листопада 2021 року, постанови Київського апеляційного суду від 9 травня 2023року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року за період з 13 вересня 2023 року по 24 січня 2024 року.
В той же час, такі доводи сторони відповідача також є безпідставними, адже суперечать вимогам закону та усталеній судовій практиці у подібних правовідносинах.
Так, ст. 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/2196215-ц).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс 19)).
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підставі для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, а також наявність відкритого виконавчого провадження з його примусового виконання, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року к справі № 310/11534/13-ц (провадження М 14-154цс18). віл 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
З огляду на викладене, твердження сторони відповідача стосовно неправильності застосування судом першої інстанції норми частини другої статті 625 ЦК Українидо спірних правовідносин сторін у зв'язку із неправильним визначенням дат виникнення прострочених зобов'язань зі сплати відповідачем на користь позивача сум: 662 000 грн, 43 000 грн і 45 750 грн, стягнутих за рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 листопада 2021 року, постановою Київського апеляційного суду від 9 травня 2023 року та додатковою постановою Київського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у справі № 369/14377/19, які мають преюдиційне значення для даної справи, є помилковими.
Колегія суддів також не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги щодо ненадання суду доказу надсилання позивачем відповідачу копії поданих до суду документів (позовної заяви з додатками), оскільки такі твердження не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.
Так, відповідно до ч. 7 ст. 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов'язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.
Як вбачається із матеріалів справи, 9 лютого 2024 року АО «ІНВІКТА» засобами АТ «Укрпошта» було надіслано на адресу відповідача копію позовної заяви за вих. № 01212-1 від 9 лютого 2024 року про стягнення заборгованості з копіями додатків до неї, що підтверджується накладною № 0103284443660 від 9 лютого 2024 року, фіскальним чеком та описом-вкладення до цінного листа, який містить детальний опис вкладень до вказаного листа (а.с. 72, Т. 1).
Таким чином, процесуальні вимоги були дотримані стороною позивача.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Також колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 26 листопада 2024 року.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, як це вбачається з положень ч. 1 ст. 134 ЦПК України.
Так, матеріалами справи встановлено, що при зверненні до суду із позовом, стороною позивача також було заявлено про попередній орієнтовний розрахунок суми витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн (а.с. 42, Т.1), отже стороною позивача дотримано вимог ч. 1 ст. 134 ЦПК України.
Згідно зі статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідно стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Подібні висновки викладені Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18.
Так, матеріалами справи встановлено, що 25 червня 2024 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Каленіченка С.М. надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення, згідно якої останній просив суд ухвалити додаткове судове рішення у справі № 369/2415/24, яким стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 гривень.
До заяви про ухвалення додаткового рішення стороною позивача було надано в якості доказів: оригінал договору № 1189 від 10 липня 2019 року, копію платіжної інструкції №0.0.3717800348.1 від 20 червня 2024 року на суму 15 000 грн, копію рахунку-акта № 01212-3 від 20 червня 2024 року, копію ордеру, копію договору № 1189 від 10 липня 2019 року та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Таким чином, стороною позивача було належним чином підтверджено розмір витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі.
Так, відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 24 червня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц та від 27 січня 2021 року у справі № 659/226/19.
Матеріали справи не містять заперечень сторони відповідача щодо співмірності витрат на правничу допомогу.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що зважаючи на дотримання представником позивача положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України, зважаючи на укладений між позивачем та Адвокатським об'єднанням договір про надання правової допомоги та його умови, з огляду на підтвердження обсягу виконаних робіт та їх вартості, заява є обґрунтованою.
Також, як вбачається із додаткового рішення суду першої інстанції, суд правильно врахував обсяг фактично наданих послуг, а саме той факт, що представник позивача у судовому засіданні 20 червня 2024 року був відсутній та врахував характер виконаної адвокатом роботи, принцип розумності судових витрат, а тому вважав за можливе зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.
Апеляційна скарга містить доводи лише щодо дійсності договору про надання правничої допомоги, оскільки, як вказує апелянт в матеріалах справи наявні 3 однакові договори про надання правничої допомоги, у яких визначено різну вартість послуг.
В той же час, такі доводи є безпідставними, оскільки у даній справі надано договір про надання правничої допомоги № 1189 від 10 липня 2019 року, у якому визначено вартість послуг, а саме: п. 3.3 встановлено, що вартість послуг по цьому договору складає 2 500 грн. за 1 годину роботи адвоката.
Також із попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які надані були до суду (а.с. 42, Т.1) вбачається, що вартість послуг по обраховувалась саме з урахуванням вартості 2 500 грн. за 1 годину роботи адвоката.
Відповідно до п. 3.4 договору оплата гонорару виконавця та покриття фактичних витрат, пов'язаних з виконанням договору здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця, який вказаний в цьому договорі.
Згідно з п. 3.5. за результатами надання послуг та їх оплати сторони підписують акт приймання-передання послуг. Акт може бути підписано з відстрочкою платежу при наявності згоди виконавця».
Таким чином, предметом розгляду у цій справ є саме зазначений договір, а тому колегія суддів не може прийняти до уваги посилання в апеляційній скарзі на інші договори, які не були предметом розгляду у цій справі.
Апеляційна скарга не містить доводів, які б давали підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги щодо скасування додаткового рішення суду першої інстанції.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2024 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 листопада 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційноїінстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба