29 січня 2025 року м. Київ
Справа №362/6776/23
Апеляційне провадження №22-ц/824/1563/2025
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Цюрпіти Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Марчука О.Л. 28 травня 2024 року в м. Васильків, повний текст рішення складений 31 травня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Виконавчий комітет Васильківської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з вищевказаним позовом, в якому просив позбавити відповідача батьківських прав відносно його онуків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що матір його онуків не приймає участі у їх утриманні й вихованні та не здійснює належного догляду за дітьми. Колишня невістка не виконує своїх батьківських обов'язків, із травня 2023 року припинила займатися дітьми, знайшла собі коханця і з ним проводила більше часу ніж з дітьми, а тому позивач забрав дітей до себе і став займатися їхнім вихованням. З того часу коли він забрав дітей, мати зі старшим сином спілкувалася місяців півтора, зараз вона спілкується із ним по телефону, іноді вони зустрічаються, меншого сина вона не бачила із того часу жодного разу, у нього дуже велика психологічна травма, зараз психічно неврівноважений через те, що мама їх кинула. Крім того, відповідач страждає на алкоголізм і позивач пропонував їй пролікуватися, однак вона відмовилась.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , Виконавчий комітет Васильківської міської ради як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав - задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Держави Україна у відшкодування судових витрат грошові кошти в сумі 2147, 20 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач ухилялася від належного виконання батьківських обов'язків та не має наміру належно займатись вихованням синів. Крім того, відповідачем не було надано доказів того, що вона належним чином виконувала свої батьківські обов'язки з утримання та виховання дітей.
Не погодилась із вищезазначеним судовим рішенням відповідач, представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права за неповного з'ясування обставин справи. Вказує на те, що рідна мати відповідача перестала допускати останню до їхнього спільного місця проживання, де проживали і діти.
Зазначає, що посилання на те, що вона зловживає алкогольними напоями, заводить стосунки з різними чоловіками, не опікується дітьми, не відповідають дійсності і суду не було надано будь-яких доказів цьому.
Відносно нецільового використання аліментів, вказує що платник аліментів у разі виникнення таких обставин, мав право звернутись із позовом про зменшення розміру аліментів або внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України.
Посилання позивача на те, що у 2023 році відповідач покинула дітей на свою матір та не займалась їх вихованням, не відповідає дійсності, оскільки через особисті неприязні стосунки мати відповідача не пускала останню у своє житлове приміщення, де проживали діти та перешкоджала спілкуванню з дітьми.
Звертає увагу, що покази дітей щодо того, що вони голодували не можуть бути покладені в основу рішення, оскільки відповідач не мала доступу до них і зверталась з цього приводу до органу опіки та піклування, але за її заявами не приймались жодні рішення.
Враховуючи вищевикладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність доказів на спростування висновків суду першої інстанції. У зв'язку цим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Шумило Н.М. заперечували щодо задоволення апеляційної скарги та просили про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, причини неявки не повідомила.
Вперше справа була призначена до розгляду на 03 жовтня 2024 року, проте була знята з розгляду у зв'язку з відсутністю повного складу суду /т.2 а.с.58,83/. Проте 07 жовтня 2024 року до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_1 від 30 вересня 2024 року про відкладення розгляду справи у зв'язку з її хворобою, а саме згідно з довідкою КНП «Васильківської БЛІЛ» ВМР від 30 вересня 2024 року їй встановлений діагноз «закритий перелом фаланги першого пальця правої стопи без зміщення» /т.2 а.с.89-90/.
Вдруге справа була призначена до розгляду на 25 листопада 2024 року, про що відповідачу на поштову адресу було направлено судове повідомлення /т.2 а.с.85/.
22 листопада 2024 року від імені ОСОБА_1 засобами електронної пошти надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки з отриманою травмою вона продовжує лікування. Вказаний лист містив в додатку скан-копії рукописної заяви ОСОБА_1 аналогічного змісту та виписку з медичної карти з датою проведення рентгенографії 01 жовтня 2024 року та консультації травматолога 21 листопада 2024 року /т.2 а.с.92 -95/.
Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 25 листопада 2024 року розгляд справи відкладено на 29 січня 2025 року та роз'яснено відповідачу її право на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції /т.2 а.с.99-100/.
В судовому повідомленні від 26 листопада 2024 року відповідача ОСОБА_1 повідомлено про призначений розгляд справи на 29 січня 2025 року о 17.00 годин та роз'яснено право на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції /т.2 а.с.102/.
Вказане судове повідомлення було направлено засобами поштового зв'язку, на адресу вказану відповідачем в апеляційній скарзі та в усіх інших зверненнях до апеляційного суд, проте за даними поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
29 січня 2025 рок на електронну пошту суду надійшов лист наступного змісту: «Доброго ранку! Я ОСОБА_1 звертаюсь з приводу справи номер 362/6776/23 хочу повідомити про те, що в мене сьогодні не має можливості бути на засіданні! - По причині стану здоров'я! Прошу перенести розгляд справи!». Вказаний лист не був скріплений електронним цифровим підписом відповідача ОСОБА_1 та надійшов від адресата: ОСОБА_6 ? ІНФОРМАЦІЯ_3 ?. Вказане у свою чергу унеможливлює визначення особи, яка направила цей лист. А тому вказане звернення не може вважатись як таке, що здійснено відповідачем ОСОБА_1 і не приймається до розгляду апеляційним судом як клопотання заявлене стороною у справі.
Третя особа ОСОБА_3 повідомлявся про час та місце розгляду справи за реєстрованим місцем проживання в України, про те за даними поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».
Виконавчий комітет Васильківської міської ради, як орган опіки та піклування, свого представника в судове засідання не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (ч. 5 ст. 128 ЦПК України).
Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).
У ч.ч. 1,3 ст.131 ЦПК України зазначено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (див. постанову Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 520/5386/15-ц).
У постанові від 24 жовтня 2024 року у справі №752/8103/13-ц колегія суддів Верховного Суду наголосила, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Оцінюючи домірність припису ч.3 ст.13 ЦК України, Верховний Суд виснував про те, що вказана норма права має на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки кожен зобов'язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших людей.
З огляду на викладене, враховуючи наявні дані про відсутність адресата (відповідача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3 ) за вказаним місцем проживання, відсутність здійснення учасниками справи повідомлення про причини неявки, а також враховуючи визначений процесуальним законом обов'язок добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, колегія суддів апеляційного суду вважала за можливе розглянути справу у відсутність відповідача та третіх осіб.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 20 березня 2007 року /т. 1 а.с.11/.
Батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , також є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 14 травня 2015 року /т.1 а.с.12/.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2021 року у справі № 362/536/21 розірваний шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 07 жовтня 2005 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 364 /т.1 а.с.6-7/. Повні дані щодо цього рішення перевірені апеляційним судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 13 січня 1983 року /т.1 а.с.25/. ОСОБА_2 є працюючим та отримує стабільний дохід, що вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу за 2022-2023 роки /т.1 а.с.19-21/.
Згідно з довідкою виданою старостою с. Здорівка С.Серговим 11 жовтня 2023 року, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проте постійно з 2008 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з ним проживають на постійній основі його онуки: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /т.1 а.с.17/.
За відомостями акту обстеження умов проживання від 09 серпня 2023 року № 87, складеним посадовими особами служби у справах дітей і сім'ї Васильківської міської ради, діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народження проживають з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 у приватному будинку в селі Здорівка Обухівського району Київської області. Діти мають окрему кімнату із сучасними меблями, продукти харчування, одяг, тощо. Відносини в родині доброзичливі /т.1 а.с.13/.
За місцем реєстрації в смт. Калинівка ОСОБА_2 характеризується позитивно, що вбачається з характеристики виданої Калинівською селищною радою 16 жовтня 2023 року /т.1 а.с.22/.
Відповідно до довідки адміністрації Васильківського ліцею № 8 від 11 жовтня 2023 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у 2021-2022 навчальному році навчався у 2-А класі вказаного закладу; протягом вересня 2022 року дитина відвідувала заняття у школі очно, а починаючи із жовтня 2022 року учень був присутній на уроках онлайн та виконував завдання /т.1 а.с.14/.
Відповідно до довідки адміністрації Пурівського академічного ліцею Глевахівської селищної ради Київської області від 11 жовтня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчається у 3-Б класі цього ліцею /т.1 а.с.15/.
За змістом характеристики за підписом директора Путрівського академічного ліцею від 11 жовтня 2023 року, ОСОБА_5 навчається у вказаному закладі з 01 вересня 2023 року. За час навчання у школі, зарекомендував себе здібним, досить дисциплінованим. Хлопчиком у навчальному закладі опікується дідусь ОСОБА_2 . ОСОБА_8 не бере участі у житті класу, не цікавиться, як допомогти власному синові у навчанні. Зі слів дитини, забезпеченням, піклуванням, вихованням, розвитком дитини займається дідусь з бабусею, з якими дитині комфортно і затишно /т.1 а.с.16/.
В ході розгляду справи суду надано висновки Комунальної установи «Інклюзивно-ресурсний центр» Управління освіти Васильківської міської ради Київської області про емоційний стан обох дітей.
Зокрема, за змістом висновку №01-11/05 від 07 травня 2024 року, дослідження емоційного стану дитини ОСОБА_9 показало, що на даний момент у хлопчика присутній підвищений рівень тривожності, що пов'язано з травмуючими подіями, які відбувались під час проживання з мамою. Емоційно близькими та значущими в житті дитини людьми є брат, тато, дідусь та бабуся зі сторони батька. Саме їхньої думки дослуховується хлопчик та прагне найбільше спілкуватися з ними. Стосовно мами, можна зробити висновок, що дитина емоційно пригнічена, оскільки недостатньо отримує спілкування та уваги з її боку. Розмови про маму викликають у хлопчика занепокоєння. Оскільки у віці 8 - 9 років у дітей зменшується емоційна прив'язаність до батьків, враховуючи обставини та поведінку матері, дитина підсвідомо виключає її з рольової моделі в своєму житті. Також у цьому віці розпочинається найважливіший етап психоемоційного розвитку, коли активно формується свій власний світогляд, ставлення до життя, навколишнього світу, швидке соціальне та особистісне дорослішання. Дитина вже може адекватно оцінити ситуацію, що склалась та обрати безпечні умови проживання та розвитку, що ґрунтуються на підсвідомих інстинктах. Тому в даній ситуації обирає дідуся, який є наближеним до батька дитини. Це можна пояснити тим, що проживання з дідусем забезпечило емоційну безпеку дитини, здорові, комфортні психологічні умови проживання, сприятливі обставини для розвитку хлопчика, забезпечення інтересів та потреб дитини.
В описовій частині висновку зазначено, що коли зайшла мова про маму, дитина почала проявляти ознаки тривожності, що виражалось в надмірній рухливості під час розповіді. Зі слів хлопчика, він тримає образу на маму, бо вона з поміж дітей і вітчима обирає останнього. У дитини присутні ревнощі відповідно цієї ситуації. Також хлопчик говорив, що мама не дотримується своїх обіцянок, зокрема призначає йому зустрічі, а потім не приїжджає на них. З цього приводу дитина дуже засмучується та починає сумніватись в своїй важливості у житті матері. Розповідав, що не ходив до школи певний час поки проживав з мамою, говорив що вона вживає алкогольні напої, після чого відмічалась неконтрольована та неадекватна поведінка, яка проявлялась у вигляді маніпуляцій та погроз про самогубство /т.1 а.с.174-176/.
За змістом висновку № 01-11/06 від 07 травня 2024 року дослідження емоційного стану дитини ОСОБА_10 показало позитивний стан середнього рівня психічної активності, що проявляється незначною тривожністю. Хлопець достатньо соціально та психологічно зрілий на свій вік. Має достатньо сформовані навички ефективного спілкування. Психологічна його зрілість проявляється у здатності забезпечити свої базові потреби самостійно, прагнення до вдосконалення та подальшого саморозвитку, матеріальне забезпечення самого себе. Хлопець не потребує тиску ззовні для встановлення цілей на майбутнє та пошуку шляхів їх досягнення. Дитина змушена була в період проживання з мамою брати відповідальність на себе за брата, що свідчить про достатню соціальну зрілість юнака. Хлопець має гарно розвинену здатність до рефлексії, прогнозування та планування своєї діяльності, прийняття обдуманих та проаналізованих рішень, які може співставляти з своїми можливостями і нести відповідальність перед собою та іншими людьми.
В описовій частині висновку зазначено, що ОСОБА_11 згадує історії пов'язані з травмуючими подіями в яких була задіяна мама. В цей момент хлопець намагається донести, що любить матір, але засуджує її поведінку. Розповідає, що коли мешкали разом з мамою, то вона вживала алкогольні напої, після чого відмічалась неконтрольована та неадекватна поведінка, яка проявлялась у вигляді маніпуляцій та погроз про самогубство. На даний час юнак зазначає, що не спілкується з матір'ю по власному бажанню, оскільки вона намагається його використати на свою користь в ситуації, що склалась в їхній родині /т.1 а.с.177-180/.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 заперечувала проти доводів позивача, вказувала на неприязні стосунки зі своєю матір'ю ОСОБА_12 , яка перешкоджала їй у спілкуванні з дітьми. Також ОСОБА_1 вказала, що проживає з ОСОБА_13 у квартирі його матері, які не заперечують проти проживання і її дітей разом з ними /т.1 а.с.89-91/.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 11 жовтня 2023 року зверталась до Відділу поліції №1 Обухівського районного управління поліції НП в Київській області з приводу конфлікту з її матір'ю ОСОБА_12 , вказуючи на те, що остання не віддає їй особисті речі, застосовує фізичну силу, та зазначала, що при цьому був присутній її неповнолітній син ОСОБА_4 /т.1 а.с.78,123/. За результатами розгляду цієї заяви було прийнято рішення роз'яснити ОСОБА_1 право звернення для вирішення цивільно-правових відносин /т.1 а.с.124-125/.
Також 11 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Служби у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради, в якій вказувала, що її мати ОСОБА_12 не дає їй можливості спілкуватись з дітьми та не віддає особисті речі /т.1 а.с.79,126/.
16 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Служби у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради, в якій просила посприяти у питанні спілкування та виховання її неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Вказувала, що її мати ОСОБА_12 та батько колишнього чоловіка ОСОБА_2 не дають їй бачитися та спілкуватися з ними /т.1 а.с.77,127/.
В заяві від 28 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Служби у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради, в якій вказувала, що її діти проживають з ОСОБА_2 , який не дає можливості спілкування з дітьми /т.1 а.с.128129/.
В заяві від 19 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Служби у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради, в якій просила здійснити обстеження її житлових умов за адресою: АДРЕСА_3 /т.1 а.с.130/. А в заяві від 02 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Служби у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради з повідомленням про зміну місця проживання на: АДРЕСА_4 /т.1 а.с.131/.
З постанови Васильківського районного суду Київської області від 23 жовтня 2023 року вбачається, що 22 вересня 2023 року відносно ОСОБА_1 був складений протокол щодо ухилення від виконання батьківських обов'язків, а саме що вона залишила дітей без нагляду, чим порушила вимоги ст. 150 КУпАП. Проте враховуючи відсутність належних і допустимих доказів, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі за відсутністю події правопорушення /т.1 а.с.133-134/.
Судом першої інстанції в судовому засіданні за участі дитячого психолога Рокитянської А.А. була заслухана думка дітей ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , детальний опис цих пояснень наведений судом в рішенні, узагальнюючи які можна зазначити, що у дітей залишились негативні спогади про їх спільне проживання з матір'ю, а наразі вони лише іноді спілкуються з нею і не мають бажання проживати разом.
Психолог Рокитянська А.А. в судовому засіданні зазначила, що на її думку у зв'язку із багато повторюваною фразою хлопчика: «вона мене покинула», у ОСОБА_9 закарбувалася така думка і в нього дійсно є певні ревнощі за якими він не на першому місці; але психолог недостатньо впевнена, що хлопчик адекватно оцінює ситуацію, тому він думає, що вона більше любить і приділяє увагу ОСОБА_15 . На думку психолога, хлопчик відтворює обставини які закарбувались у нього під впливом дорослих. У дитини ще не зовсім сформований емоційний інтелект і він недостатньо розуміється, що саме любов. Хлопчик емоційно стабільний, він адекватно оцінює ситуацію, він достатньо не тривожний відповідно до ситуації, яка тут склалася. Психолог вважає, що дивлячись на ті обставини що бачили діти, такі обставини їх травмують. На даний момент хлопчик обирає собі безпечне середовище.
Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 пояснила суду, що відповідачка є її рідною дочкою, а позивач її сват; зазначила, що із дочкою у неї відсутні будь-які відносини, а із позивачем - добрі. Свідок повідомила суду, що її дочка щодня зловживає алкоголем та покинула своїх дітей і пішла проживати до свого співмешканця. В травні 2023 року її дочка пішла та більше не приходила додому. Відтоді вона була сама із дітьми та допомагав дідусь ( ОСОБА_2 ) також, зазначила, що відповідачка дітей до школи не водила; одного разу меншого сина відвела до школи і на тому все; після того не водила. Де її дочка брала гроші для того щоб жити вона не знає, продукти купувала зазвичай вона і дідусь допомагав. Одяг для дітей відповідачка також не купувала; в усіх матеріальних потребах допомагає дідусь.
Рішенням Васильківської міської ради Київської міської ради № 231 від 27 травня 2024 року був затверджений Висновок щодо доцільності позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /т.1 а.с.190/.
З Висновку вбачається, що Служба у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради, як орган, який виконує функції опіки і піклування, на виконання ухвали Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2024 року у справі№362/6776/23, детально проаналізувавши обставини у якій опинились діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійшла висновку про доцільність позбавлення батьківських прав їх матір ОСОБА_1 /т.1 а.с.191-193/.
Згідно з ч.3 ст.51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами 1,2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст.18 Конвенції, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У ст. 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ч.ч 1,2 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частиною 1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно із ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст.164 СК України. Зокрема, п. 2 ч.1 ст.164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Положеннями ст.165 ЦПК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України).
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (п. 100).
У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Правові висновки щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладені Верховним Судом неодноразово, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, Верховним судом у Постанові від 12 травня 2021 року у справі №689/551/20-ц . Верховний Суд вказує, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Тлумачення п. 2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У постанові від 04 квітня 2024 року в справі №553/449/20 Верховний Суд зазначив, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду).
У постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 зазначено, що «самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не достатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Мотиви такого заперечення можуть бути різними. Наприклад, це може бути пов'язане не з бажанням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від неї. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи».
З наведених обставин справи вбачається, що позов у цій справі був поданий дідом дітей, які на час його звернення до суду проживають разом з ним. А отже виходячи з положень ст.165 СК України він має право на звернення з вимогами про позбавлення батьківських прав.
Відповідач є матір'ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу з батьком дітей ОСОБА_3 в 2021 році діти залишились проживати разом з відповідачем. Батько дітей ОСОБА_3 на час розгляду справи проживає за межами України.
З пояснень дітей та свідчень матері відповідачаОСОБА_12 вбачається, що з травня 2023 року діти залишились проживати з матір'ю відповідача, а з вересня 2023 року проживають з позивачем. Доказів на спростування цих тверджень матеріали справи не містять та з пояснень відповідача, що викладені в письмовому вигляді не вбачається, що вона заперечує ці обставини.
Відповідач проживає окремо від дітей. Доказів наявності у неї на праві власності чи праві користування житла, до того ж житла придатного для проживання її дітей матеріали справи не містять. Також відповідач не надала суду даних про місце роботи та розмір власного доходу. Відповідач лише вказала про проживання з іншим чоловіком та намір створення з ним сім'ї.
Слід погодитись з доводами апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження обставин зловживання алкоголем, проте на ці обставини вказували і діти, і мати відповідача, які певний час були її близьким оточенням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у обох дітей залишились негативні спогади про їх спільне проживання з матір'ю, а наразі вони лише іноді спілкуються з нею і не мають бажання проживати разом. При цьому старший син вже досяг віку 17 років і судячи з його характеристик, він здатний об'єктивно оцінити ситуацію і ставлення до нього дорослих, а тому вплив на нього є малоймовірним. Молодший син станом на час розгляду справи судом першої інстанції досяг віку 9 років, в силу свого віку та розвитку має можливість висловити своє ставлення. Думка дитини не має визначального значення для суду, проте має враховуватись і оцінюватись у сукупності з іншими доказами. В ході розгляду справи відповідачем не надано доказів, які свідчили про її участь чи намагання брати участь у вихованні дітей, забезпечення нею їх навчання, позашкільного навчання, фізичного, духовного розвитку, матеріального їх утримання. Враховуючи вік дітей та розвиток сучасних технологій, твердження відповідача про неможливість спілкування з ними, оцінюються судом критично. При цьому слід звернути увагу на те, що звернення відповідача з заявами до органу опіку щодо наявних перешкод у спілкуванні з дітьми вперше було здійснено у жовтні 2023 року, тобто через п'ять місяців після того як вона почала проживати окремо від дітей. При цьому, як у цих зверненнях, так і у зверненні до поліції нею акцентується увага на негативних її відносинах з матір'ю щодо певного майна, а не щодо конкретних дій пов'язаних із спілкуванням з дітьми.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не достатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власних дітей.
Служба у справах дітей та сім'ї Васильківської міської ради, як орган, який виконує функції опіки і піклування, на виконання ухвали суду першої інстанції, детально проаналізувавши обставини у якій опинились діти дійшла висновку про доцільність позбавлення батьківських прав їх матір ОСОБА_1 . Підстав для відхилення чи визнання необґрунтованим цього висновку не вбачається.
З огляду на встановлені обставини справи щодо поведінки матері дітей, апеляційний суд зауважує, що наявні ознаки винної поведінки відповідача, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками, у зв'язку з чим наявні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи, і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного суду не вбачає.
В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, понесені відповідачем витрати при зверненні з апеляційною скаргою компенсації не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: С.М. Верланов
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 25 лютого 2025 року.