28 січня 2025 року місто Київ
справа № 754/15576/23
апеляційне провадження № 22-ц/824/3937/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Таран Н.Г. від 8 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики; зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,
Короткий зміст обставин справи
У жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивовано тим, що 22 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого остання отримала у борг кошти в розмірі 80 000 грн з кінцевим строком повернення до 1 листопада 2021 року.
Оскільки відповідачка заперечує факт укладення договору позики, ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Київський експертно-дослідний центр" із заявою про проведення почеркознавчої експертизи, за проведення якої сплатив 9 090 грн. Згідно висновку експерта, підпис у договорі позики виконаний ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 відмовляється добровільно повернути борг, ОСОБА_1 просив стягнути з неї суму позики в розмірі 80 000 грн, три проценти річних в розмірі 6 800 грн, інфляційні втрати в розмірі 116 720 грн та витрати на проведення почеркознавчої експертизи в розмірі 9 090 грн, а всього 212 610 грн.
У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що вона не мала наміру укладати будь-які договори з ОСОБА_1 , а тим більше отримувати від нього кошти. На її думку, ОСОБА_1 , скориставшись її станом здоров'я та довірою, ввів її в оману, що призвело до нерозуміння значення власних дій. Крім того, він приховував обставини, які мали істотне значення. Позивачка наполягала, що договір позики не був укладений нею добровільно та не відповідає її внутрішній волі, жодних коштів вона не отримувала.
Посилаючись на те, що договір позики від 22 жовтня 2020 року було укладено під впливом обману, ОСОБА_2 просила суд визнати його недійсним та застосувати наслідки недійсного правочину.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 8 жовтня 2024 року позов ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 80 000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним залишено без задоволення.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 доведено існування між сторонами договірних правовідносин, що виникли на підставі договору позики від 22 жовтня 2020 року і наявність у відповідаки обов'язку повернути отримані у борг кошти.
Щодо нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних на суму боргу, суд дійшов висновку про безпідставність цих вимог та відмовив у задоволенні позову в цій частині. Відповідно до змісту договору позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , передбачалися компенсаційні та штрафні санкції у разі невиконання ОСОБА_2 умов договору. Однак ОСОБА_1 добровільно відмовився від цих санкцій, виключивши відповідний пункт із договору, про що неодноразово заявляв у судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що ОСОБА_2 не довела обставин, на які посилалася як на підставу своїх вимог. Суд не встановив підстав, з якими закон пов'язує можливість визнання договору позики недійсним. У ході розгляду справи не було об'єктивно підтверджено, що між сторонами не укладено договір позики або що цей договір є недійсним. Суду не надано достатніх і переконливих доказів на спростування факту укладення договору позики, отримання коштів від позикодавця, а також доказів тиску чи примусу до укладення договору.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Скаржник зазначає, що у позовних вимогах, окрім суми боргу, він просив стягнути з ОСОБА_2 три відсотки річних та інфляційні втрати на підставі статті 625 ЦК України. Однак суд помилково ототожнив стягнення штрафних санкцій і неустойки зі стягненням трьох відсотків річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим безпідставно відмовив у задоволенні цих вимог.
Також скаржник вказує, що він заявляв вимогу про стягнення з ОСОБА_2 коштів у розмірі 9 090 грн, які він сплатив за проведення почеркознавчої експертизи. Проте суд залишив цю вимогу без задоволення, а мотиви її відхилення у рішенні не навів.
Межі оскарження судового рішення
Зміст апеляційної скарги ОСОБА_1 свідчить, що судове рішення оскаржується в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та витрат на проведення почеркознавчої експертизи. В іншій частині судове рішення не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
ОСОБА_2 не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, оформлений розпискою про отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 80 000 грн, які позичальниця зобов'язалася повернути ОСОБА_1 до 1 листопада 2021 року.
Станом на момент звернення до суду ОСОБА_2 добровільно свої зобов'язання не виконала.
Відповідно до наданого ОСОБА_1 розрахунку, заборгованість ОСОБА_2 за договором позики становить 212 610 грн, з яких: 80 000 грн - основна сума боргу; 116 720 грн - інфляційні втрати за період з листопада 2020 року по серпень 2023 року; 6 800 грн - три відсотки річних за період з листопада 2020 року по серпень 2023 року; 9 090 грн - витрати на проведення почеркознавчої експертизи.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 стаття 1049 ЦК України).
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правовими наслідками порушення зобов'язання за положенням статті 611 ЦК України є серед іншого відшкодування збитків.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не повернула у встановлений договором строк (до 1 листопада 2021 року) грошові кошти в розмірі 80 000 грн.
Ураховуючи наведене, позивач має право на отримання боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, що чітко передбачено частиною 2 статті 625 ЦК України. Рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні таких вимог не ґрунтується на нормах матеріального права.
Згідно наданого ОСОБА_1 розрахунком, сума трьох процентів річних за період з листопада 2020 року по серпень 2023 року, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 , становить 6 800 грн, а сума інфляційних збитків - 116 720 грн.
Оскільки строк виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики настав 1 листопада 2021 року, то три проценти річних та інфляційні втрати підлягають стягненню за період з 2 листопада 2021 року по 31 липня 2023 року (в межах заявлених вимог).
Сума трьох процентів річних розраховується за формулою: сума боргу х 3 % х кількість прострочених днів / 365 (кількість днів у році).
Таким чином, за період з 2 листопада 2021 року по 31 липня 2023 року сума трьох процентів річних становить 4 188 грн 49 коп (80 000 грн х 3% х 637: 365).
Інфляційні втрати розраховуються за такою формулою: сума боргу х індекс інфляції : 100% - сума боргу.
Тобто інфляційні втрати за період прострочення з 2 листопада 2021 року по 31 липня 2023 року складають 26 765 грн 29 коп. (80 000 грн х 1.33456611 - 80 000 грн).
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних та інфляційних втрат, тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення трьох
проценти річних в розмірі 4 188 грн 49 коп. та інфляційних втрат в розмірі 26 765 грн 29 коп.
Щодо вимог про стягнення з ОСОБА_2 витрат на проведення почеркознавчої експертизи в розмірі 9 090 грн, колегія суддів зазначає таке.
Частинами другою, третьою статті 102 ЦПК України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Згідно із частинами 1, 5, 6, 7 статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (частина 1 статті 71 цього Закону).
Пункт 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, передбачає, що підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов'язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об'єкти, що підлягають дослідженню.
Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє констатувати таке: витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат; висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи; у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок; при вирішенні питання щодо стягнення витрат, понесених на оплату експертизи суд враховує не те, коли замовлено експертизу та отримано висновок експерта - до чи після
звернення позивача до суду із позовом, а те, чи пов'язані безпосередньо ці витрати з розглядом справи.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що початок "вирішення спору" щодо своїх "прав та обов'язків цивільного характеру" пов'язується з поданням цивільного позову (рішення від 21 червня 2007 року у справі "Редька проти України" (Redka v. Ukraine), заява № 17788/02, від 10 грудня 2009 року у справі "Васильчук проти України" (Vasilchuk v. Ukraine), заява № 31387/05).
Період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатись як частина розгляду справи по суті та, відповідно, як частина вирішення спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру (рішення ЄСПЛ від 1 березня 2018 року у справі "Літвінюк проти України" (Litvinyk v. Ukraine), заява N 55109/08).
Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов'язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ.
З матеріалів справи вбачається, що експертом ТОВ "Київський експертно-дослідний центр" Бондар М.Є. підготовлено висновок експерта № 16045 від 14 вересня 2023 року за результатами проведення почеркознавчої експертизи за заявою ОСОБА_1
ОСОБА_1 оплатив проведення почеркознавчої експертизи у розмірі 9 000 грн, що підтверджується квитанцією від 7 вересня 2023 року № 0.0.3184037277.1. та актом № 18092023/1 від 18 вересня 2023 року приймання-здачі наданих послуг.
У дані справі ОСОБА_2 не заперечувала підписання нею договору позики, а тому суд не враховує висновок експерта, як доказ під час розгляду справи та ухвалення рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на проведення експертизи відсутні.
Розподіл судових витрат
За правилами частин 1, 2, 6, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 8 частини 1 Закону України "Про судовий збір", судові витрати підлягають стягненню з відповідачки на користь державного бюджету.
Отже, з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 1 989 грн 07 коп.
Керуючись статтями 367, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 8 жовтня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 простягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та витрат на проведення почеркознавчої експертизи скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення такого змісту.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та витрат на проведення почеркознавчої експертизи задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) три проценти річних в розмірі 4 188 грн 49 коп. та інфляційні втрати в розмірі 26 765 грн 29 коп.
В іншій частині вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 дохід держави судовий збір в розмірі 1 989 грн 07 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: