25 лютого 2025 року м. Київ № 320/55517/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до державного виконавця Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), (далі - відповідач) в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність державного виконавця та скасувати постанову про накладення штрафу на позивача 20% від 21.05.2024 на суму 31 409,96 грн, винесену державним виконавцем Броварського відділу державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);
зобов'язати Броварський відділ державної виконавчої служби у Броварському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повернути незаконно стягнуті кошти на суму 31 409,96 грн відповідно до постанови про накладення штрафу від 21.05.2024 на картковий рахунок, відкритий у Приватбанку за реквізитами: отримувач ОСОБА_1 , IBAN НОМЕР_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова від 21 травня 2024 року про накладення штрафу у розмірі 20% заборгованості, що складає 31 409,96 грн винесена державним виконавцем передчасно, без урахування всіх обставин справи. З огляду на що, вказана постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що 21.05.2024 державним виконавцем в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 ОСОБА_1 направлено актуальний розрахунок заборгованості та, враховуючи наявність боргу зі сплати аліментів, що перевищує суму відповідних платежів за 1 рік, винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 % заборгованості - 31 409,96 грн, та застосовано до боржника обмеження, встановлені статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження». Всі процесуальні документи та довідка-розрахунок надіслані боржнику рекомендованим поштовим відправленням за вих. № 44676 від 21.05.2024 (трек-номер відправлення 0600924763377).
Відповідно до вимог статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем проведено розрахунок заборгованості та відповідно здійснено розрахунок нарахування виконавчого збору включно за травень 2024 року, відповідні розрахунки направлено боржнику рекомендованим листом трек номер 0600925764415 від 30.05.2024. Додатково повідомляють, що сканкопії відповідних розрахунків мітяться в Автоматизованій системі виконавчого провадження. Крім того, ОСОБА_1 згідно заяви вх. № 6959 від 03.06.2024 має доступ до Автоматизованої системи виконавчого провадження та поінформований про наявність тимчасових обмежень, застосованих до нього відповідно до статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до позивача. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови про накладення штрафу та її розмір, який впливає на визначення суми штрафу. Згідно пояснювальної записки до законопроекту цього закону, метою законопроекту є, зокрема, створення економічних передумов для подальшого вдосконалення механізму забезпечення конституційного права дітей на достатній життєвий рівень та покращення матеріального забезпечення дітей у випадках, якщо батьки не дійшли згоди щодо способу утримання дітей і такий спосіб утримання дітей вирішується судом.
Зазначена норма містить вказівку на суму заборгованості, за якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 25.02.2025 заяву про уточнення позовних вимог повернуто без розгляду.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 квітня 2020 року по справі №361/649/20 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/2 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 29.01.2020 і до досягнення дітьми повноліття.
09 квітня 2020 року Броварським міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист №361/649/20.
26 серпня 2020 року позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) із заявою щодо примусового виконання рішення Київського окружного адміністративного суду по справі №320/55517/24.
21 травня 2024 року державним виконавцем в межах виконавчого провадження № НОМЕР_3 ОСОБА_1 направлено актуальний розрахунок заборгованості, та враховуючи наявність боргу зі сплати аліментів, що перевищує суму відповідних платежів за 1 рік, винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 % заборгованості - 31 409,96 грн, та застосовано до боржника обмеження, встановлені статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Не погоджуючись із вказаною постановою позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, суд зазначає наступне.
За приписами статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
28 серпня 2018 року набрав чинності Закон № 2475-VIII, яким доповнено статтю 71 Закону № 1404-VIII частиною чотирнадцятою такого змісту:
«За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.
У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.
Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу».
Також Законом № 2475-VIII частину четверту статті 11 Закону № 1404-VIII викладено в такій редакції: «Строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання».
У статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) вказано, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.
За приписами частин другої та третьої статті 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону № 1404-VIII строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої, частиною чотирнадцятою статті 71 цього Закону, обчислюється з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Щодо застосування нових законів до триваючих правовідносин, то у Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зроблено висновок про те, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
При цьому не вважається зворотною дією застосування закону або іншого нормативно-правового акта щодо триваючих правових відносин, якщо цей акт застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (це так звана безпосередня дія нормативного акта в часі).
Нормами Закону № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, посилено відповідальність за несвоєчасну сплату аліментів, зокрема, запроваджено нарахування штрафів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за рік (20 відсотків суми несплачених аліментів), за два роки (30 відсотків суми несплачених аліментів), за три роки (50 відсотків суми несплачених аліментів).
Згідно з оскаржуваною постановою про накладення штрафу від 21 травня 2024 року заборгованість позивача зі сплати аліментів станом на травень 2024 року складала 157 049,81 грн та перевищувала суму відповідних платежів за три роки.
Отже, заборгованість зі сплати аліментів у розмірі, що зумовила застосування до нього штрафу, утворилася до набрання чинності частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VІІІ.
При цьому положення абзацу третього частини чотирнадцятої статті 71 Закону № 1404-VІІІ передбачають накладення штрафу у разі наявності заборгованості зі сплати аліментів у певному розмірі, який дорівнює сумі відповідних платежів за три роки. Тобто зазначена норма права містить вказівку на суму заборгованості, за якої виникають підстави для накладення штрафу на боржника, а не на період її виникнення.
Дата виникнення заборгованості зі сплати аліментів не впливає на можливість застосування штрафу до боржника. Визначальним для вирішення справи є встановлення наявності такої заборгованості на час винесення постанови від 19 грудня 2018 року про накладення штрафу та її сума, з якою пов'язано визначення розміру штрафу.
Згідно з пояснювальною запискою до законопроекту (прийнятий Закон № 2475-VIII) його метою було, зокрема, створення економічних передумов для подальшого вдосконалення механізму забезпечення конституційного права дітей на достатній життєвий рівень та покращення матеріального забезпечення дітей у випадках, якщо батьки не дійшли згоди щодо способу утримання дітей і такий спосіб утримання дітей вирішується судом.
Законодавець вважав, що батьки або інші особи, які виховують дитину, повинні створити такі умови життя, які будуть достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини. Однією з найбільш нагальних проблем у сфері захисту прав дітей є проблема належного матеріального забезпечення. Найбільш гостро вона стоїть для дітей, які виховуються в неповних сім'ях.
Внесені до Закону № 1404-VІІІ зміни мали на меті посилення захисту прав дітей шляхом встановлення дієвого механізму притягнення до відповідальності осіб за несплату аліментів та ухилення в подальшому порушників від виконання призначеного стягнення за несплату аліментів. Натомість неможливість застосування частини чотирнадцятої статті 71 вказаного Закону до заборгованості, що виникла до 28 серпня 2018 року, але продовжила існувати після набрання ним чинності, нівелювала б зміни до законодавства щодо посилення захисту прав дитини.
Суд застосовує норми права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі 2610/27695/2012.
З огляду на вищенаведене, суд погоджується з доводами відповідача стосовно того, що оскаржувана постанова винесена відповідно до норм законодавства.
Крім того, суд звертає увагу на те, що 11 жовтня 2024 року державним виконавцем на прийомі в присутності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 здійснено перерахунок заборгованості на підставі наданих ОСОБА_1 документів та заяви ОСОБА_6 про отримання особисто напряму від ОСОБА_1 коштів у сумі 16 199,88 грн в рахунок погашення штрафу. Згідно розрахунку станом на 11.10.2024 борг зі сплати аліментів відсутній. Боржник розрахунок заборгованості отримав особисто під підпис, претензії щодо нарахування аліментів у сторін виконавчого провадження відсутні.
16 жовтня 2024 року до відділу за вх. №14905 надійшла заява від стягувачки про повернення виконавчого документу без подальшого виконання, також у заяві стягувачкою підтверджено, що заборгованість зі сплати аліментів відсутня.
16 жовтня 2024 року на підставі вказаної заяви, керуючись пунктом 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження завершене, підстави для стягнення з ОСОБА_1 штрафу на користь стягувача на дату завершення виконавчого провадження відсутні, що підтверджено самою стягувачкою у заяві за вх. №14905 від 16.10.2024.
Враховуючи те, що судом не встановлені та суду належними доказами не доведені обставини порушення органом ДВС вимог закону щодо винесення постанови про накладення штрафу, суд приходить до висновку про відому в задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із відмовою у задоволенні позову, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Суддя Шевченко А.В.