Справа №752/18192/15-кГоловуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/1313/2025
06 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №4201410000000087, по обвинуваченню:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, та
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369-2 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2024 року,-
Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2024 року ОСОБА_7 визнано не винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.369-2 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку із недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Цим же вироком суду ОСОБА_8 визнано не винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.369-2 КК України та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку із недоведеністю того, що в його діянні є склад кримінального правопорушення.
Судом першої інстанції ОСОБА_7 виправдано за висунутим обвинуваченням у тому, що він працюючи на посаді головного спеціаліста сектору охорони праці Управління експлуатаційного утримання доріг та безпеки руху Державного агентства автомобільних доріг України (далі - Укравтодор), отримав для себе від ОСОБА_8 неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення про надання Укравтодором та обласними службами автомобільних доріг позитивних висновків та умов на розміщення в'їзду (виїзду) до автозаправних комплексів, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Так, листами Укравтодору та Служби автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та місті Севастополі від 30.09.2013 № 3012/2/7.1-8 та від 20.12.2013 № 3934/3/7.1-8 запроваджено порядок надання суб'єктам господарювання регіональними Службами автодору, за попереднім висновком Укравтодору, умов щодо влаштування в'їздів (виїздів) до об'єктів сервісу, які фактично мають характер дозвільних документів, оскільки надають можливість проведення будівельних робіт у межах смуги відведення автомобільних доріг (влаштування в'їздів/виїздів).
ОСОБА_7 працюючи в ДП «Експертиза дорожнього сервісу», приблизно у 2010 році, перебуваючи у службовому відрядженні у місті Харкові, познайомився з ОСОБА_8 , після чого періодично надавав консультації останньому з приводу правильного розміщення автозаправних станцій.
З 2011 року ОСОБА_7 , працюючи головним спеціалістом сектору охорони праці Управління експлуатаційного утримання доріг та безпеки руху Укравтодору, продовжував надавати консультації для ОСОБА_8 .
На початку березня 2014 року ОСОБА_8 звернувся до ОСОБА_7 з пропозицією допомогти отримати висновок щодо розміщення об'єктів сервісу АЗК в Херсонській, Хмельницькій, Полтавській та Харківській областях, загалом чотирьох автозаправних комплексів, за що пообіцяв ОСОБА_7 грошову винагороду в сумі 28 000 доларів США, що за курсом НБУ на той час становило 332 595,64 грн.
У зв'язку з цим, у березні 2014 року, у невстановлений слідством час, при невстановлених слідством обставинах у ОСОБА_7 , який мав реальну можливість вплинути на прийняття рішення особою (особами), уповноваженою (уповноваженими) на виконання функцій держави, а саме керівництвом Укравтодору та обласними службами автомобільних доріг щодо надання позитивних висновків та умов, виник злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття вказаних позитивних висновків щодо розміщення в'їзду (виїзду) до чотирьох автозаправних комплексів ПАТ «Концерн Галнафтогаз».
09 квітня 2014 року, приблизно о 18:50 год. ОСОБА_7 , перебуваючи в автомобілі Toyota Solara, д.н.з. НОМЕР_1 на вулиці Антоновича, 93 в місті Києві, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на отримання неправомірної вигоди, отримав від ОСОБА_8 , відповідно до їх попередньої домовленості, неправомірну вигоду для себе у сумі 28 000 доларів США, що за курсом НБУ на той час становило 332595,64 грн., за вплив на прийняття керівництвом Укравтодору рішень щодо надання позитивних висновків та умов на розміщення в'їзду (виїзду) до чотирьох автозаправних комплексів ПАТ «Концерн Галнафтогаз».
Крім цього, судом першої інстанції ОСОБА_8 виправдано за висунутим обвинуваченням у тому, що він працюючи на посаді інженера-проектувальника ПАТ «Концерн Галнафтогаз», надав ОСОБА_7 неправомірну вигоду за вплив на прийняття рішення Укравтодором та обласними службами автомобільних доріг позитивних висновків та умов на розміщення в'їзду (виїзду) до автозаправних комплексів ПАТ «Концерн Галнафтогаз», тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 369-2 КК України, за наступних обставин. Так, листами Укравтодору та Служби автомобільних доріг в Автономній Республіці Крим, областях та в. м. Севастополі від 30.09.2013 № 3012/2/7.1-8 та від 20.12.2013 № 3934/3/7.1-8 запроваджено порядок надання суб'єктам господарювання регіональними Службами автодору, за попереднім висновком Укравтодору, умов щодо влаштування в'їздів (виїздів) до об'єктів сервісу, які фактично мають характер дозвільних документів, оскільки надають можливість проведення будівельних робіт у межах смуги відведення автомобільних доріг (влаштування в'їздів/виїздів). ОСОБА_8 , працюючи в ПАТ «Концерн Галнафтогаз», приблизно у 2010 році, перебуваючи в місті Харкові, познайомився з ОСОБА_7 , після чого періодично звертався до останнього з приводу консультацій щодо правильного розміщення автозаправних станцій.
З 2011 року, після працевлаштування ОСОБА_7 до Управління експлуатаційного утримання доріг та безпеки руху Укравтодору, ОСОБА_8 продовжував звертатися до ОСОБА_7 з приводу вказаних консультацій. На початку березня 2014 року ОСОБА_8 звернувся до ОСОБА_7 з проханням допомогти отримати позитивний висновок щодо розміщення об'єктів сервісу АЗС в Херсонській, Хмельницькій, Полтавській та Харківській областях, загалом чотирьох автозаправних комплексів, за що пообіцяв ОСОБА_7 грошову винагороду в сумі 28 000 доларів США, що за курсом НБУ на той час становило 332595,64 грн. У зв'язку з цим, у березні 2014 року у невстановлений слідством час, при невстановлених обставинах, у невстановленому місці у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, спрямований на надання неправомірної вигоди особі, яка обіцяє (погоджується) за винагороду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме керівництвом Укравтодору та обласними службами автомобільних доріг щодо надання позитивних висновків та умов ПАТ «Концерн Галнафтогаз». 09 квітня 2014 року, приблизно о 18:50 год. ОСОБА_8 , діючи умисно, з метою надання неправомірної вигоди, перебуваючи в автомобілі Toyota Solara, д.н.з. НОМЕР_1 на вулиці Антоновича, 93 у місті Києві, передав головному спеціалісту сектору охорони праці Управління експлуатаційного утримання доріг та безпеки руху Державного агентства автомобільних доріг України ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 28 000 доларів США, що за курсом НБУ становило 332 595,64 грн, в якості неправомірної вигоди за вплив на прийняття керівництвом Укравтодору та обласними службами автомобільних доріг позитивних висновків та умов на розміщення в'їзду (виїзду) до чотирьох автозаправних комплексів ПАТ «Концерн Галнафтогаз» в Херсонській, Хмельницькій, Полтавській та Харківській областях.
В поданій апеляційній скарзі прокурор просить виправдувальний вирок скасувати через неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що ухвалюючи виправдувальний вирок, суд врахував версію обвинувачених про те, що ОСОБА_8 передав ОСОБА_7 документи та грошові кошти в сумі 28000 доларів США за розробку проектів будівництва чотирьох авто заправочних комплексів для ПАТ «Концерн Галнафтогаз», оскільки така вартість була значно нижчою від вартості на ринку відповідних послуг. ОСОБА_8 передавав ОСОБА_7 особисті кошти, оскільки розраховував, що після виконання вказаних робіт відшкодує їх за рахунок щорічної премії.
Як вважає прокурор, такі показання обвинувачених, які визнавали свою вину на стадії досудового розслідування, не відповідають фактичним обставинам та підлягають перевірці шляхом проведення судової будівельно-технічної експертизи. Проте, в задоволенні клопотання прокурора про проведення даної експертизи судом було відмовлено, чим допущено неповноту судового розгляду.
Крім цього, поза увагою суду залишилось і те, що ОСОБА_7 не мав відповідної ліцензії на здійснення проектувальних робіт та не мав права здійснювати такі роботи.
Також неправдивими та сумнівними вважає показання ОСОБА_8 про те, що він передавав ОСОБА_7 28000 доларів США за рахунок власних заощаджень, покриваючи таким чином виробничі витрати та плануючи в подальшому відшкодувати ці кошти за рахунок щорічної премії.
Вважає, що наявними в матеріалах провадження доказами доводиться винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369-2 КК України та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України.
Зокрема, згідно відомостей, отриманих в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, які проводились у даному провадженні, встановлено, що ОСОБА_8 і ОСОБА_7 вели розмови про те, що останній за неправомірну вигоду може допомогти отримати дозвільні документи для будівництва об'єктів ПАТ «Концерн Галнафтогаз». Також даними НСРД підтверджується спілкування з цих питань ОСОБА_7 з посадовими особами Служби автомобільних доріг України, Департаменту ДАІ МВС України, а також посадовими особа Укравтодору, які уповноважені вирішувати питання погодження розміщення об'єктів у межах смуги відведення автомобільних доріг.
Посилається на те, що постановляючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції безпідставно не врахував відомості, які містяться в протоколах від 09.01.2014, 30.01.2014, 01.02.2014, 03.02.2014, складених за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) заходів, визнаючи їх недопустимими доказами, оскільки, як вважає прокурор, процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.
Також необґрунтованими є висновки суду про недопустимість доказів, отриманих при проведенні 09 та 11 квітня 2014 року обшуків за місцем помешкання та роботи ОСОБА_8 , оскільки результати вказаних обшуків не використовувались стороною обвинувачення для доведення винуватості особи.
За наслідками апеляційного розгляду просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369-2 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 5 років.
Крім цього, у поданій апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні порушує клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи на предмет перевірки того, чи відповідають робочі проекти організації дорожнього руху з будівництва об'єктів АЗС на території Херсонської, Хмельницької та Харківської областей, які передавалися ОСОБА_8 . ОСОБА_7 , вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а якщо так, то на якій стадії розробки вони перебувають? Чи можливе будівництво об'єктів АЗС за наданими проектами?
Обвинуваченим ОСОБА_8 та його захисником ОСОБА_9 подані заперечення на апеляційну скаргу прокурора, в яких вони просять виправдувальний вирок залишити без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку поданої апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, обвинувачених та їх захисника, які заперечували проти апеляційних доводів прокурора та вважали рішення суду законним і обґрунтованим, дослідивши за клопотанням учасників судового провадження матеріали кримінального провадження, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово обвинувачених, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, допитавши свідків у кримінальному провадженні, дослідивши письмові докази, оцінивши кожний доказ, наданий як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов висновку про виправдання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за висунутим обвинуваченням на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, оскільки встановив, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_8 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369-2 КК України, а в діянні обвинуваченого ОСОБА_7 - склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції законним, обґрунтованим та вмотивованим, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями статті 94 КПК України визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ст.368 КПК України суд наряду з іншими питаннями, що вирішуються при ухваленні вироку, повинен вирішити:
- чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений;
- чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення;
- чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення;
- яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати, які обов'язки слід покласти на особу в разі її звільнення від відбування покарання з випробуванням.
За приписами ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Частиною 1 статті 369-2 КК України в редакції, яка діяла на момент вчинення кримінального правопорушення, встановлена кримінальна відповідальність за пропозицію або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду або за надання такої вигоди третій особі вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
Частиною 2 статті 369-2 КК України в редакції, яка діяла на момент вчинення кримінального правопорушення, встановлена кримінальна відповідальність за одержання неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропозиція здійснити вплив за надання такої вигоди для себе чи третьої особи.
ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що він своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.369-2 КК України, а саме надав ОСОБА_7 неправомірну вигоду, який обіцяв (погодився) за неправомірну вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що він своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.369-2 КК України, а саме одержав неправомірну вигоду для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
Суд першої інстанції, оцінивши показання обвинувачених та свідків, письмові докази, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність достатніх та переконливих доказів на підтвердження того, що в діяннях обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 є склад кримінальних правопорушень, які їм ставляться в провину. Як вірно зазначає суд першої інстанції, однією з ознак об'єктивної сторони вказаних кримінальних правопорушень є факт впливу, пропозиції чи обіцянки здійснити такий вплив з боку особи, яка отримує неправомірну вигоду, на прийняття рішення іншою особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Згідно висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 29.03.2021 року (справа №554/5090/16-к), суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України, є будь-яка фізична осудна особа, що досягла віку кримінальної відповідальності на момент його вчинення, яка, за усвідомленням того, хто пропонує, обіцяє або надає неправомірну вигоду, здатна здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.
Тобто, окрім інших обставин, які є складовою об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 та 2 статті 369-2 КК України, обов'язковому доказуванню у даному випадку підлягає конкретна фізична особа (особи), уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на яку був здатний здійснити реальний вплив ОСОБА_7 , та конкретне рішення, яке мало бути прийняте такою особою (особами), в результаті впливу на неї. Згідно обвинувального акта ОСОБА_8 передав, а ОСОБА_7 , відповідно, отримав неправомірну вигоду в сумі 28 000 доларів США за вплив на прийняття рішення щодо надання Укравтодором та обласними службами автомобільних доріг позитивних висновків та умов на розміщення в'їзду, виїзду до чотирьох об'єктів АЗК, розташованих в Херсонській, Хмельницькій, Полтавській та Харківській областях. Факт надання ОСОБА_8 та отримання ОСОБА_7 грошових коштів в сумі 28 000 доларів США як стороною обвинувачення, так і стороною захисту не оспорюється. Разом із тим, в обвинувальному акті не зазначено та стороною обвинувачення не встановлено, на яку саме конкретно особу, уповноважену на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, ОСОБА_7 повинен був здійснити вплив, та яке конкретно рішення чи дії повинна була прийняти така особа. Посилання в обвинувальному акті на можливість Укравтодору та обласних служб автомобільних доріг приймати рішення щодо надання позитивних висновків та умов на розміщення в'їзду, виїзду до об'єктів АЗК, носить загальний характер. Суд першої вірно встановив, що нез'ясування стороною обвинувачення вищевказаних обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, в даному випадку є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, адже порушує право обвинувачених на захист від зрозумілого обвинувачення та позбавляє можливості встановити наявність у їх діях складу кримінальних правопорушень.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на неузгодженість висунутого ОСОБА_8 та ОСОБА_7 обвинувачення, оскільки за висунутим обвинуваченням ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що він передав ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 28 000 доларів США в якості неправомірної вигоди за вплив на прийняття керівництвом Укравтодору та обласними службами автомобільних доріг позитивних висновків та умов на розміщення в'їзду (виїзду) до чотирьох автозаправних комплексів ПАТ «Концерн Галнафтогаз» в Херсонській, Хмельницькій, Полтавській та Харківській областях, а ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він отримав від ОСОБА_8 , відповідно до їх попередньої домовленості, неправомірну вигоду для себе у сумі 28 000 доларів США за вплив на прийняття керівництвом Укравтодорурішень щодо надання позитивних висновків та умов на розміщення в'їзду (виїзду) до чотирьох автозаправних комплексів ПАТ «Концерн Галнафтогаз».
Окрім цього, за висновками суду, в матеріалах справи відсутні достатні та допустимі докази того, що кошти в сумі 28 000 доларів США надавались ОСОБА_8 та отримувались ОСОБА_7 саме за вплив на прийняття керівництвом Укравтодору рішень щодо надання позитивних висновків та умов на розміщення в'їзду (виїзду) до чотирьох автозаправних комплексів ПАТ «Концерн Галнафтогаз». В суді першої та апеляційної інстанції обвинувачені стверджували, що вказані кошти надавались ОСОБА_7 в якості оплати за послуги щодо перевірки правильності оформлення документів, які передавались разом з грошовими коштами, та надання допомоги в розроблені схем організації дорожнього руху на об'єктах ПАТ «Концерн Галнафтогаз», щоб в подальшому документи можна було без зауважень узгодити в органах Державної автомобільної інспекції та Служби автомобільних доріг в областях. Відповідні послуги ОСОБА_7 були вигідними для ОСОБА_8 , оскільки були значно дешевшими від аналогічних послуг на ринку. Належних та допустимих доказів на спростування таких доводів стороною обвинувачення в розпорядження суду не надано.
Оцінивши надані стороною обвинувачення докази на предмет їх належності та допустимості, суд першої інстанції встановив, що допитані в суді свідки сторони обвинувачення не надали показань, які би стосувались обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та які б спростовували показання обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Долучені до матеріалів справи рапорти старшого уповноваженого ГУ БКОЗ СБ України ОСОБА_11 від 11 січня 2014 року, прокурора ОСОБА_12 від 23 січня 2014 року, слідчого ОСОБА_13 від 10 та 14 квітня 2014 року щодо отримання інформації про наявність у діях ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ознак кримінальних правопорушень в даному випадку можуть слугувати лише підставою для здійснення кримінального провадження та проведення у ньому необхідних процесуальних дій, проте не є належними доказами на підтвердження винуватості обвинувачених. Відомості, які отримані в результаті проведення негласних розшукових заходів у період з 22 жовтня по 03 грудня 2013 року, та відображені у протоколах від 09 січня 2014 року, 30 січня 2014 року, 01 лютого 2014 року, 03 лютого 2014 року, в силу приписів ст.ст.86,87 КПК України суд визнав недопустимими доказами через відсутність в матеріалах справи належного підтвердження того, що вони отримані в порядку, встановленому КПК України. Зокрема, ухвали слідчого судді про надання дозволу на втручання у приватне спілкування осіб до матеріалів кримінального провадження не долучалися, стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України не відкривалися, а тому суд не може посилатися на результати відповідних процесуальних дій при ухваленні судового рішення. Результати проведення 11 квітня 2014 року та 09 квітня 2014 року обшуків за місцем проживання та місцем роботи ОСОБА_8 суд також визнав недопустимими доказами у кримінальному провадженні, оскільки відповідні обшуки проведено не прокурором ОСОБА_14 , якому згідно ухвали слідчого судді надавався дозвіл на їх проведення, а оперативними працівниками СБУ. Інші речі та документи, а тому числі виявлені та вилучені під час проведення обшуків за місцем проживання, роботи та в автомобілях обвинувачених, самі по собі не є достатнім підтвердженням того, що грошові кошти надавалися ОСОБА_8 саме за вплив з боку ОСОБА_7 на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
У поданій апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що постановляючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції безпідставно не врахував відомості, які містяться в протоколах від 09.01.2014, 30.01.2014, 01.02.2014, 03.02.2014, складених за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) заходів, визнаючи їх недопустимими доказами, оскільки, як вважає прокурор, процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду.
Колегія суддів вважає, що такі апеляційні доводи не ґрунтуються на вимогах закону, зважаючи на наступне.
Відповідно до правового висновку Великої палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к, процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) та які на стадії досудового розслідування не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК України з тієї причини, що їх не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи у суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання.
У випадку розкриття процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД після передачі кримінального провадження до суду, суд зобов'язаний забезпечити стороні захисту достатній час та реальну можливість для доведення перед судом своєї позиції щодо належності та допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД в комплексі із процесуальною підставою для проведення НСРД з метою реалізації принципу змагальності.
Для оцінки доказів, отриманих в результаті НСРД, необхідно дослідити процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД. Процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД повинні бути взяті до уваги судом, який розглядає справу, оскільки без з'ясування їх змісту неможливо прийняти рішення про допустимість доказів, отриманих в результаті проведення НСРД.
Разом із цим, в матеріалах справи відсутні ухвали, які стали підставою для проведення НСРД в даному кримінальному провадженні, як і відсутні докази, які б свідчили про вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання, що позбавляє суд можливості перевірити належність та допустимість доказів, отриманих в результаті НСРД.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано та на законних підставах визнав відомості, які містяться в протоколах від 09.01.2014, 30.01.2014, 01.02.2014, 03.02.2014, складених за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) заходів, недопустимими доказами.
Також не відповідають фактичним обставинам провадження та не ґрунтується на вимогах закону і доводи прокурора про те, що суд не мав законних підстав оцінювати на предмет допустимості докази, отримані в ході обшуків, проведених 09 та 11 квітня 2014 року за місцем помешкання та роботи ОСОБА_8 , оскільки результати цих обшуків не використовувались стороною обвинувачення для доведення винуватості особи.
Відповідно до правового висновку Об'єднаної палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 06 грудня 2021 року у справі № 663/820/15-к, системне тлумачення процесуальних норм, передбачених п.3 ч.2 ст.40, ст. 236 КПК України дає підстави для висновку про те, що виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи покладається на слідчого чи прокурора і не може бути доручене відповідним оперативним підрозділам.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, ухвалами слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 07 квітня 2014 року та 09 квітня 2014 року надавався дозвіл прокурору ОСОБА_14 на проведення обшуку в приміщенні ПАТ «Концерн Галнафтогаз», в тому числі в службовому кабінеті ОСОБА_8 , та за місцем його проживання.
Відповідно до протоколів від 09 квітня 2014 року та 11 квітня 2014 року, проведених на підставі даних ухвал співробітником ГУБКОЗ СБ України ОСОБА_15 , в робочому кабінеті ОСОБА_8 було виявлено предмети та документи: а саме висновки експертиз, службову запису щодо відрядження ОСОБА_8 та видачу йому грошових коштів, довіреність на ім'я ОСОБА_8 , листи ДА «Укравтодор», ДАІ МВС України, Служби автомобільних доріг, папки з документами, диск CD-R, ЖМД, зовнішній флеш накопичувач, ноутбук.
Як вбачається із матеріалів провадження, стороною обвинувачення дані документи відкривались стороні захисту в порядку ст.290 КПК України і вони досліджувались в ході судового розгляду.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, щорезультати проведених 09 квітня 2014 року та 11 квітня 2014 року обшуків за місцем роботи та проживання ОСОБА_8 є недопустимими доказами, оскільки відповідні обшуки проведено не прокурором ОСОБА_14 , якому слідчий суддя надав дозвіл на їх проведення, а оперативними працівниками СБ України. Доказів на надання прокурором ОСОБА_14 доручення на проведення обшуків працівникам оперативних підрозділів матеріали провадження не містять.
Крім цього, у поданій апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні порушує клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи на предмет перевірки того, чи відповідають робочі проекти організації дорожнього руху з будівництва об'єктів АЗС на території Херсонської, Хмельницької та Харківської областей, які передавалися ОСОБА_8 . ОСОБА_7 , вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а якщо так, то на якій стадії розробки вони перебувають? Чи можливе будівництво об'єктів АЗС за наданими проектами?
За доводами прокурора, проведення експертного дослідження дозволило б перевірити версію сторони захисту, щодо змісту підготовлених документів, необхідних для досягнення мети ПАТ «Концерн Галнафтогаз», проте суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні даного клопотання.
Згідно з положеннями ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Відповідно до ч.1 ст.242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права.
Відповідно до «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5, основними завданнями будівельно-технічної експертизи є визначення відповідності розробленої проектно-технічної та кошторисної документації вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва.
За висунутим обвинувачення ОСОБА_8 09 квітня 2014 року передав, а ОСОБА_7 відповідно до їх попередньої домовленості отримав для себе неправомірну вигоду в сумі 28 000 доларів США, за вплив на прийняття керівництвом Укравтодору рішень щодо надання позитивних висновків та умов на розміщення в'їзду (виїзду) до чотирьох автозаправних комплексів ПАТ «Концерн Галнафтогаз».
Колегія суддів вважає, що з'ясування шляхом призначення будівельно-технічної експертизи питання про те, чи відповідають робочі проекти організації дорожнього руху з будівництва об'єктів АЗС на території Херсонської, Хмельницької та Харківської областей, які передавалися ОСОБА_8 . ОСОБА_7 , вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва, а якщо так, то на якій стадії розробки вони перебувають, не мають істотного значення для правильного вирішення даної справи, а тому колегією суддів в задоволенні клопотання відмовлено.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам провадження та не спростовуються доводами, викладеними у апеляційній скарзі прокурора. Згідно ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи повинні тлумачитися на її користь. Суд зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини. За змістом п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенції) кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено із законом. Європейський суд неодноразово зазначав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (справа «Нечипорук і Йонкало проти України». Оцінивши всі докази, надані стороною обвинувачення, на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а в сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції, з посиланням на положення ст.62 Конституції України, статті 17 КПК України, обґрунтовано, вмотивовано та на законних підставах дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_8 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.369-2 КК України, а в діях ОСОБА_7 - склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.369-2 КК України.
Цим самим спростовуються апеляційні доводи прокурора про те, що оскаржуваний вирок суду є необґрунтованим та невмотивованим, оскільки суд не дав належну оцінку дослідженим доказам та не встановив всіх фактичних обставин кримінального провадження. За приписами ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З огляду на викладене, апеляційним переглядом не встановлено істотних порушень судом вимог кримінального процесуального закону при розгляді даного провадження та неправильного застосування норм матеріального права, як на це посилається прокурор у поданій апеляційній скарзі, а його висновки відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. З урахуванням наведеного, колегія суддів залишає виправдувальний вирок суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - без задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 14 лютого 2024 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 - без задоволення.
Ухвала суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції.
Судді:
_______________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4