Справа №362/6914/17Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/1493/2025
06 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
потерпілого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017110140001942, по обвинуваченню:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,який проживав за адресою: АДРЕСА_2 ,раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року,-
Вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року ОСОБА_9 визнано не винуватим та виправдано у зв'язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.
Судом першої інстанції ОСОБА_9 виправдано за висунутим обвинуваченням у вчиненні закінченого замаху на вбивство, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій особі.
За вироком суду ОСОБА_9 визнаний не винуватим у тому, що він, 03.11.2017 близько 08 год., перебуваючи на території садового масиву Глеваха-1 Васильківського району Київської області,переліз через паркан домоволодіння АДРЕСА_3 . В цей час потерпілий ОСОБА_8 помітив раніше невідомого йому ОСОБА_9 , який незаконно знаходився на території сусіднього домоволодіння. Маючи на меті припинення незаконних дій невідомого чоловіка, ОСОБА_8 почав переслідувати ОСОБА_9 з метою його затримання.
ОСОБА_9 , достовірно усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи з прямим умислом, спрямований на заподіяння смерті потерпілому, переслідуючи мету уникнення свого затримання ОСОБА_8 , оскільки ОСОБА_9 незаконно проник на територію чужого домоволодіння, з мотиву особистих неприязних відносин, які виникли між ним та потерпілим у зв'язку із вищеописаними подіями, передбачаючи настання негативних наслідків у вигляді смерті іншої особи та бажаючи їх настання, наніс один удар ножем, який він тримав в правій руці, в ліву частину грудей, внаслідок чого ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді пошкодження серця. Нанісши удар в життєво важливий орган потерпілого, а саме в серце, ОСОБА_9 вважав, що це є достатніми для спричинення смерті особи, тому покинув місце вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, на переконання органу досудового розслідування, ОСОБА_9 вчинив усі дії, які вважав за необхідне для доведення свого злочинного умислу до кінця, направленого на умисне заподіяння смерті ОСОБА_8 (нанесення удару ножем в життєво-важливий орган - серце), але злочин не було закінчено з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_8 вчасно було надано кваліфіковану медичну допомогу.
В поданій апеляційній скарзі прокурор просить виправдувальний вирок суду скасувати через неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що судом першої інстанції у прийнятому рішенні не наведено мотивів виправдання ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України, а також не вказано, які докази судом враховано при прийнятті рішення про його виправдання.
Зокрема, як вважає прокурор, судом не взято до уваги показання потерпілого ОСОБА_8 , не надано належної правової оцінки показанням свідка ОСОБА_11 , а також не допитано свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , що свідчить про неповноту судового розгляду.
Також апелянт зазначає, що наявність у ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень свідчить про те, що дії потерпілого ОСОБА_8 за своїми об'єктивними ознаками не могли створити реальну та безпосередню загрозу для його життя та здоров'я. Натомість спричинені потерпілому ОСОБА_8 тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки в момент заподіяння.
Крім цього прокурор звертає увагу, що обвинувачений під час судового розгляду не заперечував той факт, що він наніс потерпілому один удар ножем в область грудної клітини, що повністю узгоджується з висновками експертиз про характер та локалізацію виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень та підтверджує той факт, що в діях обвинуваченого наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України.
Також прокурор зазначає, що за наявності в діях обвинуваченого складу іншого кримінального правопорушення, встановленого під час судового розгляду, аніж того, за яким органом досудового розслідування висунуто обвинувачення, суд, керуючись ч.3 ст. 337 КПК України, вправі при винесенні вироку змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
В той же час, враховуючи фізичні дані обвинуваченого, його вік та стан здоров'я, відсутні підстави вважати, що останній діяв в стані необхідної оборони.
Звертає увагу суду, що судом не в повній мірі враховано особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, згідно висновку судово-психіатричної експертизи на будь-який психічний розлад, включаючи алкоголізм та наркоманію, не страждає, будь-яких фізичних вад не має.
За наслідками апеляційного розгляду просить оскаржуваний вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора, яка частково підтримала апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, просила перекваліфікувати дії обвинуваченого на ч.1 ст.121 КК України та закрити кримінальне провадження у зв'язку із смертю обвинуваченого, потерпілого, який вважав, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню та захисника, який заперечував проти задоволення апеляційних вимог прокурора та вважав виправдувальний вирок законним та обґрунтованим, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд послався на те, що за результатами судового розгляду встановлено, що ОСОБА_9 діяв в умовах необхідної оборони, а тому ОСОБА_9 належить виправдати у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України з підстав, передбачених п.3 ч.1 ст.373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України.
В обґрунтування підстав для виправдання обвинуваченого суд послався на те, що конфлікт обвинуваченого та потерпілого стався виключно через активні протиправні насильницькі дії потерпілого ОСОБА_8 , внаслідок яких обвинуваченому ОСОБА_9 були спричинені легкі тілесні ушкодження. Під час розгляду справи як обвинувачений, так і потерпілий в своїх показаннях підтвердили, що саме потерпілий наздоганяв обвинуваченого, наніс йому тілесні ушкодження, заламав йому руку за спину та перегинав через паркан.
Крім цього, за висновками суду першої інстанції, в діях обвинуваченого ОСОБА_9 відсутні ознаки перевищення меж необхідної оборони. На переконання суду, в діях ОСОБА_9 відсутній умисел на заподіяння потерпілому ОСОБА_8 тяжкої шкоди та відповідно ознак перевищення меж необхідної оборони, виходячи з обставин, в яких перебував ОСОБА_9 внаслідок протиправної щодо нього насильницької поведінки потерпілого ОСОБА_8 , а також відсутності у нього в тій обстановці можливості будь-якого вибору способу вжиття заходів необхідної оборони.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень ст.368 КПК України суд наряду з іншими питаннями, що вирішуються при ухваленні вироку, повинен вирішити:
- чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений;
- чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення;
- чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення;
- яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати, які обов'язки слід покласти на особу в разі її звільнення від відбування покарання з випробуванням.
За приписами ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Колегія суддів вважає, що суд не дотримався вимог кримінального процесуального закону та ухвалив судове рішення, висновки якого не відповідають фактичним обставинам справи.
Дії ОСОБА_9 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України, а саме - як закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі.
Судом першої інстанції ОСОБА_9 виправдано за висунутим обвинуваченням у вчиненні закінченого замаху на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі.
Відповідно до вимог ст.91 КПК України обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, наряду з іншими, є подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. За приписами ст.94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Аналізуючи наявні у кримінальному провадженні та дослідженні під час апеляційного розгляду докази, оцінюючи їх з точки зору належності, допустимості, колегія суддів вважає доведеною винуватість ОСОБА_9 у скоєнні умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони та кваліфікує вказані дії за ст.124 КК України.
При цьому, згідно з вимогами ч.3 ст.337 КПК суд враховує, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 19.09.2022 у справі №149/916/17, особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. При цьому для вирішення питання про відсутність чи наявність стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання і акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання, а також перевірити наявність чи відсутність обставин, передбачених ч. 5 ст. 36 КК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади (ч.2 ст.36 КК України).
Згідно з ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Допитаний судом першої інстанції обвинувачений ОСОБА_9 повідомив, що вранці 03 листопада 2017 року він пішов у магазин «Фора», де придбав корм для котів та собак і повертався назад через 9-ту лінію садового масиву Глеваха-1. На території одного з домоволодінь побачив котів і вирішив їх погодувати. Для цього він переступив через невисокий паркан і став годувати котів. Це помітив власник сусіднього домоволодіння і почав кричати на нього, щоб він забирався з чужої території. Відійшовши від вказаного домоволодіння на 150-200 метрів, почув, як йому у слід кричить ОСОБА_8 та біжить за ним. Він теж став втікати. Пробігши близько 800 метрів, ОСОБА_8 наздогнав його, збив з ніг і почав бити ногами по тілу, спричинивши йому тілесні ушкодження та зламав зуба. Намагаючись припинити дії потерпілого по його побиттю, він витяг складного ножа з кишені штанів та тримав його в раках перед собою, щоб налякати потерпілого, оскільки думав, що він хоче його вбити. Однак потерпілий зробив крок в його сторону та наткнувся на ніж. Удару ножем потерпілому він не наносив, наміру вбивати людину у нього не було.
З наявного в матеріалах справи та дослідженого під час апеляційного перегляду відеозапису слідчого експерименту від 06.11.2017 за участі обвинуваченого ОСОБА_9 вбачається, що ОСОБА_9 повідомив, як 03.11.2017 року близько 08 год. 30 хв., проходив по лінії №9 садового масиву Глеваха-1, де зайшов на територію чужої ділянки, щоб погодувати котів. В цей час його побачив ОСОБА_8 та щось крикнув. Побачивши останнього, він переплигнув через паркан та став бігти по 9 лінії, а ОСОБА_8 біг слідом за ним. Наздогнавши його на лінії №10, потерпілий став наносити йому кулаками йому удари в область голови. Від отриманих тілесних ушкоджень він впав на землю. Коли він піднявся на ноги, потерпілий продовжував наносити йому удари в область голови. Під час його побиття він дістав з правої кишені штанів складний ніж, та тримаючи його перед собою в руці, направив його в сторону потерпілого ОСОБА_8 , намагаючись його таким чином налякати. В цей час потерпілий зробив крок йому на зустріч та наштрикнувся на ніж в області грудей. Зрозумівши, що він поранив потерпілого, він злякався та став тікати. В подальшому його затримали працівники охорони. Повідомив, що умислу на завдання тілесних ушкоджень потерпілому у нього не було.
Вказані обставини спричинення потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень підтверджуються сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів у даному кримінальному провадженні, зокрема, висновком судово-медичної експертизи № 177 про виявлення в потерпілого ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження у вигляді проникаючого поранення грудної клітки з ушкодженням серця, пораненням діафрагми.
Також підтверджуються матеріалами кримінального провадження і показання обвинуваченого ОСОБА_9 про заподіяння йому потерпілим ОСОБА_8 тілесних ушкоджень за вказаних ним обставин, оскільки згідно висновку експерта №147 у ОСОБА_9 виявлено садна центральної лобної частини і лівого колінного суглобу, крововилив нижнього повіка ока, перелом коронки 2-го зуба на верхній щелепі зліва. Тілесні ушкодження у ОСОБА_9 могли виникнути за вказаних ним обставин та відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Сам факт вчинення зазначених дій ОСОБА_8 щодо обвинуваченого ОСОБА_9 підтверджується не тільки показаннями обвинуваченого, а й показаннями потерпілого ОСОБА_8 , наданими в суді апеляційної інстанції.
Разом з цим, колегія суддів вважає, що завдавши потерпілому вказане умисне тяжке тілесне ушкодження з метою захисту шляхом нанесення удару ножем в область грудної клітки потерпілого, який не застосовував будь-якої зброї до нього, обвинувачений ОСОБА_9 цим самим завдав потерпілому ОСОБА_8 тяжкої шкоди, яка явно не відповідала небезпечності посягання та обстановці захисту, тобто перевищив межі необхідної оборони, що, відповідно до положень ч.3 ст.36 КК України тягне за собою кримінальну відповідальність за статтею 124 КК України.
Під час апеляційного перегляду судом встановлено, що між обвинуваченим ОСОБА_9 та потерпілим ОСОБА_8 відбулась бійка. Перед цим потерпілий наздогнав обвинуваченого та, намагаючись затримати, наносив тілесні ушкодження, тому у обвинуваченого були підстави сприймати дії потерпілого як загрозу для свого життя та здоров'я.
Згідно роз'яснень, які містяться в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» щоб установити наявність чи відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні врахувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.
Обстановка, а саме конфлікт, який відбувся між обвинуваченим ОСОБА_9 та потерпілим ОСОБА_8 , непередбачуваність розвитку подій в подальшому, фізичні дані потерпілого, який за зовнішніми ознаками значно сильніший обвинуваченого, давали ОСОБА_9 підстави вважати дії потерпілого ОСОБА_8 загрозливими та небезпечними для його життя та здоров'я.
На переконання колегії суддів, обвинувачений ОСОБА_9 заподіяв потерпілому ОСОБА_8 тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, з метою свого захисту від посягання з боку потерпілого.
Разом з цим, враховуючи показання обвинуваченого та потерпілого, дані слідчих експериментів за участі обвинуваченого та потерпілого, висновок судово-медичної експертизи № 177 про виявлення в потерпілого ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження у вигляді проникаючого поранення грудної клітки з ушкодженням серця, пораненням діафрагми, колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_9 умисно завдав ОСОБА_8 один удав ножем в область грудей, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. При цьому ОСОБА_9 перевищив межі необхідної оборони, так як вчинені ним дії по захисту себе не викликали такої об'єктивної необхідності завдання тяжкої шкоди, а саме нанесення потерпілому удару ножем в область життєво важливих органів.
На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст.337 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_9 перебував в стані необхідної оборони, проте для свого захисту від суспільно небезпечного посягання обрав такий спосіб, який не відповідав характеру і небезпечності посягання, у зв'язку з цим дії обвинуваченого ОСОБА_9 необхідно кваліфікувати як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, змінивши тим самим правову кваліфікацію його дій з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України на ст.124 КК України.
Як вбачається з копії актового запису від 06 липня 2023 року за №00144720253, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт смерті ОСОБА_9 підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть №159 від 12 червня 2023 року, видане Васильківським відділенням Київського обласного бюро судово-медичної експертизи Київської обласної ради.
Згідно з п. 5 ч. 1, ч.7 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого. Якщо зазначену обставину виявлено під час судового провадження, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.
Таким чином колегія суддів вважає, що оскільки обвинувачений ОСОБА_9 помер, кримінальне провадження стосовно нього підлягає закриттю.
З цих підстав апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року, - скасувати.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_9 з ч.2 ст.15 ч.1 ст.115 КК України на ст.124 КК України.
Кримінальне провадження №12017110140001942 закрити на підставі п.5 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку із смертю обвинуваченого.
Ухвала суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції.
Судді:
_______________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4